Про кримінальну відповідальність

Тлумачення закону — це діяльність суб’єкта тлумачення по встановленню змісту правового акта для його практичної реалізації (застосування).

У законі про кримінальну відповідальність відображено за­гальні положення, загальні правила поведінки, які законодавець вважає злочином. Одначе ніякий кримінальний закон, навіть щонайдеталізованіший, казуїстичний, не може передбачити всіх нюансів злочинної поведінки, які доводиться розглядати у пра-возастосовчій практиці. Тому виникає потреба в тлумаченні за­кону, тобто поясненні, розкритті його змісту і призначення, в точ­ному зрозумінні волі законодавця, вираженої в законі, в поясненні термінів і понять, які у ньому вжиті.

Треба підкреслити, що однією з основних складових частин високої кваліфікації юриста є його вміння точно тлумачити за­кон.

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає можливість встановити його відношення до конкретного зло­чинного діяння і правильно його кваліфікувати. Це обов’язкова вимога правильного застосування закону, необхідний елемент слідчо-судової діяльності.

Тлумачення не може бути довільним, таким, що не рахується з волею законодавця й принципами права, воно має сприяти зміцненню законності. В процесі тлумачення враховується не тільки буква закону, але і його дух.

Тлумачення законів, у тому числі й кримінальних, має кілька напрямів (видів).

Тлумачення закону послідовно проходить дві стадії: тлума-чення-з’ясування (“для себе”) і тлумачення-роз’яснення (“для інших”).

Тлумачення-з’ясування передує тлумаченню-роз’ясненню. Воно полягає у внутрішній інтелектуальній діяльності суб’єкта тлумачення щодо встановлення змісту Закону про кримінальну відповідальність. Витлумачивши закон “для себе”, можна роз’яс­нювати його “для інших”.

Розглянемо прийоми, які застосовуються в процесі тлумачен-ня-з’ясування.

Тлумачення може здійснюватися за обсягом, тобто в ході співставлення тексту норми та її змісту. Тлумачення за обся­гом буває трьох видів:

а) буквальне тлумачення (адекватне, тотожне) — коли зміст кри­мінально-правової норми цілком відповідає його словесній оболонці — тексту норми. В абсолютній більшості випадків
так воно і є. Так, згідно зі ст. 23–25 КК вина особи, що вчинила діяння, передбачене КК, може бути вираженою в одній з двох форм: умислі або необережності. Якихось інших форм
закон не передбачає;

б) обмежувальне тлумачення — коли зміст кримінально-правової норми є вужчим за її текст. При цьому тлумаченні нормі, що застосовується, надається більш вузький сенс, ніж це бук­вально сформульовано в тексті самого закону.Так, згідно з ч. 1 ст. 22 КК загальний вік, з якого настає кри­мінальна відповідальність, дорівнює 16 рокам. Але стосовно зло­чину, передбаченого ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у зло­чинну діяльність), слідчо-судова практика походить з того, що його може вчинити тільки особа, що досягла повноліття, тобто доросла особа, якій виповнилося 18 років;

в) поширювальне тлумачення — коли зміст кримінально-право­вої норми ширший, ніж її словесне значення, текст. При цьому, тлумаченням закону про кримінальну відповідальність, що засто­
совується, надається більш широкий сенс, ніж це зафіксовано в тексті закону. Одначе таке тлумачення має здійснюватися дуже обережно, ні на крок не виходячи за межі волі законодавця.
Скажімо, ст. 203¹ КК передбачає відповідальність за порушен­ня законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи
сировини для їх виробництва. Тут термін “законодавство” містить у собі не лише закони, а й підзаконні акти, які регулюють вказа­ний вид діяльності.

Крім тлумачення за обсягом, у тлумаченні-з’ясуванні ми роз­різняємо також тлумачення за способом, найбільш поширеними видами якого є філологічне, систематичне, історичне.

Філологічне (граматичне, текстове) тлумачення полягає у з’ясу­ванні змісту кримінально-правової норми шляхом аналізу її тексту на основі законів філології. Тут враховується кожне сло­во, місце, яке воно займає в тексті, кожний сполучник, кожна кома тощо.

Так, ч. 1 ст. 199 КК передбачає відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Ук­раїну з метою збуту, а також збут підробленої національної валю­ти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

Філологічне тлумачення цієї норми дає підстави стверджувати, що будь-яка з перелічених дій з будь-яким предметом, вказаним в тексті, створює склад злочину, передбачений цією статтею.

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту кри­мінально-правової норми на основі встановлення її системних зв’язків з іншими нормами КК.

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, але не дає переліку видів вбивств, які можуть бути за нею кваліфіковані. Для цього треба дослідити і витлумачити ч. 2 ст. 115 КК та всі інші статті КК, які передбачають відпові­дальність за певні види вбивств: ст. 112, 116, 117, 118, 119, 348, 379, 400, 443. Види вбивств, що не охоплюються цими статтями, мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 115 КК.

Історичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту криміналь­но-правової норми на основі пізнання конкретно-історичних умов її прийняття.

Наприклад, норма, викладена у ст. 238 КК (Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворю­ваність населення), вперше була введена в КК 1960 р. 19 січня 1990 р. як відлуння Чорнобильської трагедії, справжні розміри якої влада намагалася приховати від громадськості. Це й засто­рога для інших чиновників, які можуть повторити щось подібне в майбутньому.

Отже, провівши достатню дослідницьку роботу із застосуван­ням розглянутих вище прийомів і досить повно з’ясувавши зміст норми “для себе”, суб’єкт тлумачення може перейти до зовнішньої, об’єктивної інтерпретації змісту правової норми, так би мовити, “для інших”. Тобто до тлумачення-роз’яснення, інтер­претації (від лат. intepretatio — роз’яснення сенсу чогось).

Залежно від суб’єкта тлумачення воно може набирати різ­ного правового значення: бутицавтентичним,цлегальним,цсудо-вимціцдоктринальним.

Залежно від суб’єкта тлумачення воно може бути офіційним (тобто таким, що дається суб’єктом, уповноваженим на це зако­ном) і неофіційним (що дається приватним суб’єктом).

Тлумачення, яке дає визначення дії кримінально-правової норми взагалі до всіх випадків, є нормативним, тлумачення нор­ми стосовно конкретного юридичного факту (злочину) — ка­зуальним (лат. casus — випадок).

Розглянемо види тлумачення за суб’єктами.

Автентичне (від грец. authentikosц— такий, що походить з першоджерела) — це тлумачення, яке дає сам законодавець, в нашому випадку — Верховна Рада. Вона не наділена правом видавати окремі нормативні акти, що тлумачать закони, але може тлумачити зміст закону безпосередньо в його тексті. Так, КК України має в значній кількості статей примітки, що тлумачать ті чи інші положення, які містяться в цих або в інших статтях КК.

Наприклад, у примітці 1 до ст. 185 КК (Крадіжка) розкри­вається зміст поняття повторності злочинів, передбачене у ст. 185, 186, 189-191. У примітці 1 до ст. 364 КК дається тлумачення поняття службової особи, яке є обов’язковим для всіх випадків застосування статей, де суб’єктом є службові особи.

Примітки до статей КК є їх невід’ємною складовою части­ною.

Легальне (від лат. — Lexц— закон, Legalisц— законний) — це таке тлумачення, яке дається державним органом, спеціально на те уповноваженим. Таке тлумачення є обов’язковим для засто­сування всіма правозастосовчими інстанціями.

Таким є тлумачення, яке дає Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Згідно зі ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Судове тлумачення поділяється на правозастосовне і казу­альне.

Правозастосовне судове тлумачення дається Пленумами Ви­щих спеціалізованих судів (Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, створення якого планується найближчим часом, а також інші вищі спеціалізовані суди, що будуть утво­рені Президентом України) і Пленумом Верховного Суду Ук­раїни.

Вищий спеціалізований суд дає спеціалізованим судам ниж­чого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрис­дикції (ст. 39 Закону “Про судоустрій України”).

Верховний Суд України, як найвищий судовий орган, дає су­дам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення Пленуму ви­щого спеціалізованого суду (ст. 47 Закону “Про судоустрій Ук­раїни”).

Роз’яснення вказаних судів не змінюють закон, але своїм ве­ликим авторитетом вказані судові інстанції впливають на весь перебіг правозастосовчого процесу, роблять його одностайним і таким, що забезпечує суворе дотримання принципу законності.

Нині, у зв’язку з прийняттям КК 2001 року Верховний Суд України переглядає свої постанови, які тлумачать кримінально-правові норми, і видає їх у новій, стосовно положень нового КК, редакції.

Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року ¹ 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”, від того ж числа постанова ¹ 5 “Про судо­ву практику у справах про хабарництво” та ін. замінили раніше прийняті постанови, які тлумачили аналогічні питання за КК 1960.

Казуальне судове тлумачення дається судом будь-якої інстан­ції у вироку, ухвалі, постанові стосовно конкретної криміналь­ної справи. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність стосується в такому разі тільки одного конкретного діяння. Але треба мати на увазі, що в силу високого авторитету Верховного Суду України його рішення у конкретних справах враховуються всіма судами при розгляді аналогічних справ. У той же час наше право не є прецедентним правом (від лат. — ргаесейепііщ— такий, що йде попереду). Отже, при вирішенні конкретних справ посила­тися в обґрунтуванні прийнятого рішення на попередні судові рішення, в тому числі і Верховного Суду України, не можна.

Доктринальне тлумачення (від лат. йоШЛпац— вчення) дається колективом авторів чи окремим вченим-юристом сто­совно окремої кримінально-правової норми або групи норм у своїх дослідженнях, підручниках, монографіях, коментарях до діючого законодавства й практики його застосування.

На відміну від видатних римських юристів, котрі в часи імперії мали так зване іивуриЬІісеугевропсіеткіі, тобто за дорученням імпе­ратора (починаючи з Августа) могли давати консультації зі спір­них правових питань, які, будучи санкціоновані імператором, ста­вали законом, а від часів імператора Адріана, якщо погляд цих юристів був єдиним на проблему, суддя повинен був керуватись ним. Причому, згідно з законом 426 року думка “Першої п’ятір­ки” видатних юристів — Папініана, Павла, Гая, Ульпіана і Мо-дестіна превалювала над іншими авторитетами, а думка Папіні­ана перемагала будь-яку думку, але поступалася спільній думці двох із вказаних юристів. Доктринальне тлумачення юристів сього­дення такою перевагою не користується, тобто обов’язкової сили не має.

Але з тих питань, які не знайшли вирішення у тлумаченнях іншого виду, доктринальні тлумачення відомих спеціалістів мають досить значний вплив і ними охоче й плідно користуються де­путати Верховної Ради України при розробці нових законів, пра­цівники правозастосовчих органів, викладачі й студенти юридич­них закладів. Доктринальне тлумачення допомагає краще усвідомити зміст і значення окремих норм кримінального зако­нодавства й правильно застосувати його в слідчо-судовій прак­тиці. На першому місці тут за вагою є видання науково-прак­тичних коментарів до Кримінального кодексу України.

Різновидом доктринального тлумачення можна вважати про­фесійне тлумачення закону, яке здійснюють особи, що працюють в органах, де проводиться дізнання й досудове слідство, у проку­ратурі, адвокатурі тощо. Це тлумачення носить попередній ха­рактер, бо тільки суд має право вирішувати остаточно питання про кваліфікацію вчиненого, про винність і кримінальну відпові­дальність осіб, які звинувачуються у вчиненні злочину.

Контрольні питання

1. Що таке закон про кримінальну відповідальність?

2. З чого складається чинне кримінальне законодавство України і яка структура КК?

3. Що таке диспозиція статті Особливої частини КК? Назвіть види диспозицій.

4. Що таке санкція статті Особливої частини КК? Назвіть види санкцій.

5. Охарактеризуйте чинність закону про кримінальну відповідальність у часі? Який порядок вступу закону в силу і припинення його чин­ності?

6. В чому полягає зворотна дія закону про кримінальну відпові­дальність?

7. В чому полягають принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

8. Екстрадиція та її правові підстави.

9. Що таке тлумачення-з’ясування закону про кримінальну відпові­дальність і які є види й способи його здійснення?

10. Що таке тлумачення-роз’яснення закону про кримінальну відпові­дальність і які його види залежно від суб’єкта тлумачення?

Розділ ІІІ

ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ

І КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

3.1. Поняття злочину та його ознаки

3.2. Малозначність діяння якобставина, що виключає кримінальну відповідальність

3.3. Класифікація злочинів