Про кримінальну відповідальність

Термін “закон” походить від слова “кон”, що означає і поча­ток і кінець, тобто певну межу, за яку ніхто не може виходити. Закон немовби встановлює межу правам і обов’язкам фізичних і юридичних осіб.

Закон — це нормативний акт, прийнятий вищим представни­цьким органом державної влади (Верховною Радою) або безпо­середньо волевиявленням населення (референдумом) і який регу­лює найбільш важливі суспільні відносини.

Закон є основою системи права держави, інші нормативні акти не можуть суперечити закону, вони видаються тільки як розвиток його положень. Тобто закон має вищу порівняно з іншим норма­тивними актами юридичну силу.

Закон про кримінальну відповідальність — це норматив­ний акт, прийнятий Верховною Радою, який містить у собі юридичні норми, що встановлюють підставу й принципи кримі­нальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а також регламентують випадки, коли можливе звільнення від кримінальної відповідальності або по­карання.

Особливості закону про кримінальну відповідальність (або кримінального закону — що є тотожним поняттям):

1.                                    Закон про кримінальну відповідальність — єдине джерело
кримінального права.

Всі кримінально-правові норми повинні відповідати Консти­туції України та загальновизнаним принципам і нормам міжна­родного права.

Закон України про кримінальну відповідальність повинен відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 1, 5 ст. 3 КК).

Рішенням Конституційного Суду України окремі норми кри­мінального права можуть бути визнані неконституційними (ст. 152 Конституції). У такому випадку вони втрачають юридич­ну силу.

Положення постанов Пленуму Верховного Суду України не є джерелом кримінального права. З позицій цього авторитет­ного органу вони дають тлумачення кримінально-правовим нормам, розкривають їх дійсний зміст. У Законі України від 7 лютого 2002 р. “Про судоустрій України” зазначено, що Пле­нум Верховного Суду України “дає роз’яснення судам загаль­ної юрисдикції з питань застосування законодавства” (п. 6 ч. 2 ст. 55).

Не може бути джерелом кримінального права судовий пре­цедент (від лат. ргаесейепвц— той, що передує), тобто вироки, по­станови, ухвали будь-яких судів у конкретних кримінальних спра­вах. Вони розкривають дійсне значення правових норм лише стосовно конкретної життєвої ситуації й обов’язкові тільки щодо кримінальної справи, якої вони стосуються. Отже, вирок будь-якого суду у конкретній справі, не може бути обов’язковим для іншого суду при вирішенні ним аналогічної або близької за суттю справи.

2.                                    Усі норми про кримінальну відповідальність містяться в
КК України.

Законодавство України про кримінальну відповідальність ста­новить Кримінальний кодекс України. Закони України про кри­мінальну відповідальність, прийняті після набуття чинності КК, включаються до нього після набрання ними чинності.

Злочинність діяння, а також його караність та інші кримі­нально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним ко­дексом (ч. 1, 2, 3 ст. 3 КК).

Отже, за “межами” КК не може існувати жодних криміналь­них законів. У разі їх прийняття як окремого закону або у складі закону міжгалузевого, вони, після набрання ними чинності, інтег­руються у КК.

Отже, всі нові закони в галузі кримінального права будуть вноситись у діючий КК, замінюючи відповідні норми або допов­нюючи КК новими нормами. Таку ж позицію займає КК Росій­ської Федерації. У більшості ж країн, поряд з КК, існують кримі­нальні закони, які діють окремо (Німеччина, Франція, Іспанія, Китай та інші).

3. Закон про кримінальну відповідальність, якщо він не супе­речить положенням Конституції, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, а також рішенням Конституцій­ного Суду — має вищу юридичну силу. Саме його застосування породжує юридичні наслідки. Жоден нормативний акт не повинен суперечити кримінальному закону. Протиріччя, які можуть з’яви­тися з прийняттям нового закону, не пов’язаного з криміналь­ною відповідальністю, мають бути усунені Верховною Радою. За наявності протиріч між законом про кримінальну відповідаль­ність та іншим нормативним актом (не законом) застосовується саме кримінальний закон.

4. До осіб, які порушили закон про кримінальну відповідаль­ність, застосовуються судом специфічні й притаманні тільки цій галузі права заходи державного примусу — кримінальне пока­рання, яке тягне за собою наявність у засудженої особи суди­мості, як специфічного інституту, притаманного також тільки кримінальному праву.

Значення кримінального законодавства в цілому й окремих його норм полягає, насамперед, в тому, що вони відбивають най­важливіші напрямки політики держави у галузі боротьби зі зло­чинністю. Адже чітке визначення кола криміналізованих діянь (злочинів) є тією основою, на якій базується вся діяльність пра­воохоронних органів і судів. Ця діяльність має відповідати ви­могам суворого дотримання законності, а це можливо тільки при високому рівні кримінального законодавства.