Теорія розподілу влади, її сутність та значення.

Державна влада – це політична влада, яка реалізується через державні органи за допомогою юридичних норм. Оскільки кожна людина при владі має схильність до зловживання ще Полібієм та в епоху Просвітництва (Ш.Монтеск’є, Д. Локка) пропонувалося встановити порядок, що виключав би можливість узурпації чи надмірної концентрації влади в одних руках, створював би умови контролю різними гілками влади. 

Аспекти поділу: 1. поділ влади на законодавчу,

виконавчу і судову гілки, які працюють не втручаючись у компетенцію один одного 2. поділ влади між соціальними верствами та групами шляхом їх пропорційного представництва в законодавчих органах 3. розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї і тієї самої гілки влади

Поділ влади передбачає розмежування предметів ведення та розподіл повноважень між органами держави на основі системи стримувань та противаг, яка перешкоджає надмірному зосередженню владних повноважень в одному державному органі (чи особі). Рівні за „політичним значенням” органи держ.влади об’єктивно прагнуть до абсолютної влади, і не отримуючи її, не дають цього зробити конкурентам. За допомогою „стримувань і противаг” забезпечується баланс гілок влади.

Державна влада єдина і водночас складається з різних гілок влади, які мають забезпечувати законні права та свободи, та утверджувати право.

В У. принцип поділу влади зафіксовано в Конституції УНР 1918., проголошено в Декларації про державний суверенітет У. 1990 р., та визначено в К.У. 1996 р. „єдиним джерелом влади є народ, що здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” (ст.5 К.). Президент як окремий інститут влади є главою держави. Законодавча влада здійснюється ВРУ - вищим представницьким органом, що видає закони і виступає як представник народу. Виконавча підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед ВРУ (Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи виконавчої влади). Судова – реалізується незалежними судовими органами загальної юрисдикції.  

Чи можливо звести владу до одного тільки насильства? Якщо ні, то чому?

Інструменталістська концепція влади визначає владу як можливість використання певних засобів, зокрема насильства.

Дійсно в психологічному плані влада виникає через схильність одних людей до володарювання, а інших до підкорення.

Але на мою думку, політична влада -це не лишездатність, а й можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей

за допомогою відповідних засобів – волі. авторитету, права, насилля.

Якщо використовувати лише одне насильство, то прийде час, що той хто підкоряється врешті решт від цього відмовиться (і в історії були такі випадки повстання Спартака).

А влада без авторитету фактично є безладдям, тому що народ буде заперечувати таку владу.

Тому влада заснована на насильстві призводить до її кризи, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, що переростає в повстання, бунти, царевбивства, громадянські війни, і як наслідок, хиткість влади самодержавця і тирана..

Використання насильства для досягнення мети здійснювалося в тоталітарних державах, зокрема певною мірою це використовувалося в ідеології фашизму, расизму, елітаризму. І сьогодні майже всі демократичні країни ведуть боротьбу з проявами фашистської ідеології.

Що означає легітимність політичної влади? Типи легітимності.

Легітимність політичної влади = визнання і підтримка, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими її структурами та інститутами = здатність політичної влади досягти суспільного визнання, виправдання обраного курсу. Вона має забезпечувати покору, згоду, політичну участь без

примусу.

Існують різні погляди на це поняття, так: = ліберально-демократичний погляд – легітимна лише та влада, яка здобута законним способом = прагматичний погляд – легітимна та влада, яка здатна підтримувати в суспільстві спокій, стабільність, порядок незалежно від способу її здобуття.

Різні можливості політичних суб’єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Вперше принцип легітимності досліджував М.Вебер, він виділив 3 ідеальні типи:

= традиційний – існує звичай чи традиції норм коритися владі, віра у непорушність встановленого порядку (влада є божественно встановленою, та вищою від людської) – деякі країни близького Сходу: Йорданія, Ємен, Кувейт тощо

= харизматичний – віра в авторитет, надзвичайно виняткові особисті якості та велич політичного лідера. Слова та справи лідера мають ореол безгрішності (Наполеон, Ленін, Сталін, Гітлер), використовується під час революційних змін та необхідність спиратися на авторитет

= легально-раціональний – віра та підкорення законам, за якими обираються та діють представники влади, в раціональність формальних правил формування інститутів влади. Форма – конституційна держава.

= етнічна легітимність – формування владних структур за національною ознакою (виникло у 20 ст.)

Легітимність влади оцінюється за: =рівнем примусу, необхідним для проведення політики = наявності спроб усунення уряду або його лідера = силою вияву громадянської непокори  

Криза легітимності влади та проблеми її розв’язання.

Криза легітимності – зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їх ролей та функцій.

Криза може бути спричинена:

= нездатністю органів влади виконувати свої функції та корумпованість інститутів влади

= низькою економічною ефективністю влади

=неспроможністю уряду пристосуватися до динамічних змін

= суперечностями між загальними цінностями та інтересами владної еліти

= забороною політичних партій та незалежних ЗМІ

= обмеженням прав і свобод, брак механізмів захисту населення

= націоналізм, етнічний і регіональний сепаратизм у багатонаціональних державах

= втрата елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення гострих суперечностей, істотні розбіжності між гілками влади (боротьба Порошенко та Тимошенко в Помаранчевій коаліції призвела до втрати влади)

Шляхи подолання кризи:

= підтримка постійних контактів з населенням

= проведення роз’яснювальної роботи щодо своїх цілей

= постійне оновлення законодавства відповідно до вимог часу

= врівноваження гілок влади

= виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь

організація контролю з боку громадських організацій за діяльністю всіх гілок влади

зміцнення демократичних цінностей у суспільстві

= подолання правового нігілізму населення, політичне виховання