Політична еліта в Україні: особливості формування.

Процес формування політ. еліти головним чином здійснюється через вибори і починається з висування та призначення політ.партіями кандидатів для участі у виборах. В Укр. завжди існувала проблема політ. еліти, яку довгий час називали „пред-елітою”. Вона сформувалася 3 способами: 1. політичну владу успадкували кадри правлячої до 1991 року комуністичної партії (С.Тігіпко) 2. Шляхом активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніальному режиму (Ю.Луценко) 3. внаслідок входження до політики нових громадських груп та окремих діячів. До політичної еліти У. входять такі групи: 1.колишні партійні, державні, господарські керівники, номенклатура радянських часів (О.Зінченко, В.Пустовойтенко), регіональні керівники (П.Лазаренко, В.Янукович). 2.вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції 3. ідейні супротивники комуністичного устрою (колишні політв’язні, десиденти, члени їх сімей – Чорновіл, Л.Лукяненко) 4.„нова буржуазія”, входження до еліти стало можливістю участі у приватизації, гарантією недоторканність бізнесу і власності, надмірного втручання влад (Ахметов, Пінчук) До 2004 р. політична еліта України не користувалася суспільним визнанням, авторитетом та підтримкою з боку суспільства. Помаранчеві події змінили ситуацію, розділили країну на Схід та Захід, та об’єднали політиків навколо лідерів: В.Ющенко, В.Януковича, Ю.Тимошенко, якими декларувалися досить схожі ідеї. Політичні еліти сьогодення воюють за владу і не можуть знайти консенсусу стосовно стратегії подальшого розвитку У. Вони отримують зовнішні, формальні ознаки елітарності: нагороди, наукові ступені і звання. (зокрема більшість нагород до Дня Соборності У. отримали прибічники „помаранчевих”). Вони мають показову релігійність, користуються „кумівством” та „знайомствами”, хоча і проголошують залучення професіоналів. Під час останніх виборів до партійних списків включені багато родичів провідних членів партій. Але останнім часом існує тенденція залучення молоді, яка отримала освіту за кордоном, поділяє демократичні цінності, готова і здатна сприяти їх утвердженню в Україні, зокрема молодих і досвідчених політологів

48,Політична опозиція та контреліта як суб’єкти політичної влади.Пол. опозиція - це форма протистояння певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсу. Опозиція бореться якщо не за владу, то за вплив на неї. До опозиції відносяться партійні угрупування та парламентські фракції. Вона стимулює діяльність, тобто вона необхідна для контролю за владою. Наявність опозиції в парламенті, а також в усіх сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і ідей, що є необхідною умовою вироблення оптимальних рішень. Без опозиції як свідчить історичний досвід, виникає реальна загроза переходу демократії в диктатуру. Ефективним засобом боротьби опозиційних сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність. У плюралістичному суспільстві, з метою надання можливості управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб’єктів політики, меншості надається юридично гарантоване право на опозицію. Головна функція опозиції за демократичного режиму – визначення альтернативних напрямків розвитку суспільства та складання постійної конкуренції правлячої еліти. В Україні багатопартійна політична система, сьогодні про перехід в опозицію заявили партія Ю.Тимошенко, „Наша Україна”, Український народний рух. Як вияв опозиційних дій Ю.Луценко проголосив збір „громадянської оборони”. Довгий час Б.Тарасюк заявляв про перехід в опозицію, при цьому залишався чинним міністром в Уряді антикризової коаліції. Але ж він не міг контролювати сам себе, тим самим порушуючи можливості виконання основних функцій опозиціїЮридичне підґрунтя діяльності опозиції в У. відсутнє. Партія Ю.Тимошенко підтримала закон „Про Кабінет Міністрів У.”, за голосування в першому читанні закону „Про опозицію”, але впевненості політичних сил, що він буде проголосований в цілому немає.

49,Групи тиску як суб’єкт політичної влади.Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Політична влада для них не самоціль я(к для політ. партій.), а засіб, за допомогою якого партії намагаються задовольнити свої потреби та інтереси. Їх діяльність не завжди має публічний характер. Найбільшого впливу вони досягають за умов ринку та зрілого громадянського суспільства.49. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на ґрунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради задоволення своїх інтересів; 2) групи ідей (=конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; = ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.Головні об'єкти впливу груп тиску - державні інститути (уряд; парламент; місцеві органи влади та управління).Форми груп тиску є: =лобізм = масові групи тиску, = підприємницькі союзи та обєднання = обєднання великого бізнесу, доброчинні фонди, приватні клуби, професійні спілкиТак лобізм здійснюється у вигляді - виступів в комітетах і комісіях парламенту; розробка законопроектів, використання „public relations” для формування суспільної думки; організація кампаній тиску на місцях (наприклад, численні листи з вимогами та пропозиціями виборців, що їх отримують депутати); організація, проведення та поширення результатів соціологічних досліджень; цілеспрямовані дії „своїх людей” в органах влади; фінансування виборчих кампаній; прямий підкуп посадових осіб