Взаємозв’язок політики і економіки як механізмів регуляції суспільного життя.

Співвідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу Їх відносини мають взаємозалежний та взаємопов’язаний характер.

= однобічна орієнтація на економічні фактори, недооцінка ролі політики при­зводить до пасивності влади, посилення некерованих, стихійних процесів у суспільстві.

= зневажливе ставлення до вимог економіки, віра у всесилля політичних рішень і гасел призводять до свавілля державної влади, заснованої на суб’єктивізмі.

Належне співвідношення економіки і політики визначається через поняття "економічна політика".

Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства.

Цілі ек. політики: =Ек.зростання =Повна зайнятість населення =Ек.ефективність = Стабільний рівень цін =Ек.свобода =Справедливий розподіл доходів =Торговельний баланс =Ек. Захищеність

Від правильного і збалансованого взаємозв'язку залежить економ. потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому —життєздатність суспільно-політичної та економічної системи.

Досвід СРСР, інших країн свідчить, що централізація влади призводить до посилення авторитаризму чи тоталітаризму, які гальмують економічний розвиток, та призводять до деформацій в економічній системі. Як наслідок, відбувалися економічні кризи, зниження життєвого рівня населення, хроніч­ний дефіцит товарів народного споживання, інфляції.

І навпаки, однією з функцій держави є коригування економіки, економічною основою держ.влади є держ.сектор економіки. Так, в розвинутих країнах, децентралізація влади призводить до різноманітної плюралістичної демократії, яка створює умови для економічної ініціативи, самостійності, та, як правило, економічного зростання.

18.    Коли виникла національна проблема, які причини її появи та форми розв’язання?

Національна проблема існувала завжди. Експлуатація одних народів іншими та боротьба за визволення були властиві ще при рабовласництві.

Гостро постала під час розпаду феодалізму, виникнення капіталізму, в період становлення націй. Результатом розв’язання націон.проблем вважається розпад СРСР, Югославії, об’єднання Німеччини. Залишаються такі проблеми у Британії (Ольстер), США (мексиканське та кубинське питання тощо), Ізраїль (сектор Газа). Причини проблем: вони викликані

= відносинами національної нерівності, поділом націй на привілейовані та непривілейовані, великодержавні та пригнічені

= різним рівнем економічного та культурного розвитку націй

= національною недовірою, розбратом, ворожнечею та підозрами на націона. Грунті.

Світова практика виробила один демократичний спосіб їх вирішення – забезпечення вільного волевиявлення націй, право націй на самовизначення визначено міжнародними угодами.

Існує 2 форми реалізації права на самовизначення:

= відокремлення - вихід нації зі складу

багатонаціонального утворення під впливом волевиявлення народу (розєднання Чехословаччини на Чехію та Словаччину)

= возз’єднання – об’єднання народів,, націй (форми возз’єднання: - унітарна держава, - федеративна держава, - конфедерація держав)

На сьогодні є дві взаємозалежні тенденції:

- формування й розвиток націй, їх боротьба за рівноправність та самостійність, за створення держав

- злам національних кордонів, посилення зв’язків (ЄС).

Але національна проблема залишається однією з найгостріших проблем людства.

Що є спільне, а що – відмінне в поняттях “етнос”, національність”, “нація”?

Існує різноманітне визначення даних понять, які крім іншого, мали різні значення на Заході та в Радянському Союзі.

Етнологічно „народ” і „нація” ідентичні поняття, що визначають біологічне походження групи людей, але в соціально-політичному аспекті вони не є тотожними

Народ – біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв’язками. Народи існували з давніх давен та були пов’язані простором та природою,, колективними їх зусиллями, облаштовувалася територія, виникали мова, народна культура, мистецтво, релігія тощо

Сім’я>родина>рід>плем’я >народ

Етнос (від грецького народ) – стійка сукупність людей, яка належить до певного народу(народності, племені), проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості. Формується на основі економічного життя та розуміння спільності походження.

Нація – існує два поняття нації: 1. нація як держава

2. нація як політично організований народ (сукупність громадян країни), етнос, який переріс у націю.,

На відміну від народу, нація утворювалася історично в 17-19 ст. на основі певного етносу та представників інших етносів, що живуть на певній території та пов’язані певним типом соціально-економічних відносин.

Нація – велике, історичне, динамічне цивілізоване співтовариство громадян, об’єднане навколо певного етносу, з мовою державного спілкування, власною територією, спільними інтересами, спільною волею бути одним цілим, національною культурою, усвідомленням спільного минулого, сучасного і майбутнього та спільною назвою

Національність – належність людини до певної етнічної спільності

Соціальна політика, формування середнього класу – умова соціального розвитку України.

Соціальна політика – діяльність владних структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя для задоволення матеріальних і духовних потреб всіх членів суспільства та регулювання соціальної диференціації суспільства. Вона: = пов’язана з демократизацією політичної системи = охоплює всі сфери соціального життя = реалізується через соціальні заходи та соціальні програми

 Головні її завдання: = соціальна орієнтація економіки, = оптимальна рівновага інтересів всіх соціальних груп, = своєчасне розв’язання соціальних конфліктів, =створення соціальних стимулів для високопродуктивної праці, =дотримання принципу соціальної справедливої

Середній клас – верства населення, яка об’єднує або прагне об’єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування, вони високопродуктивні та широко інформовані, ініціативні та заповзяті працівники. (власники бізнесу, приватних магазинів, фермерських господарств; менеджери і фахівці, які мають вищу освіту і престижну роботу; службовці, учителі тощо.).   

Вони добре заробляють, задоволені працею, беруть активну участь управлінні, впевнено дивляться у майбутнє.

Середній клас є основою сучасного суспільства, вихователем і постачальником висококваліфікованої робочої сили, основним платником податків, внутрішнім інвестором економіки, економічним донором, носієм демократизації суспільства, стабілізатором суспільства, гарантом його політичної міцності, „буфером” між крайнощами в соціальній піраміді – вищими і нижчими верствами

Стабільність суспільства залежить від питомої ваги та ролі середнього класу. Слабкість - призводить до гальмування демократизації суспільних відносин, і неможливості досягнення суспільних компромісів.

У США та країнах Західної Європи до середнього класу відносять понад 60% населення. В Україні сер. клас ще не сформований - близько 20% населення.