Сучасні джерела легітимності політичної влади.

Основними джерелами легітимності влади, як правило, виступають основні суб’єкти: народ, уряд і зовнішньополітичні структури.

Джерелами владиє авторитет, харизма, сила, престиж, закон, багатство, знання, інтерес, таємниця

Для успішної реалізації влади елітою,

необхідно, щоб люди які до неї входять володіли як політичною волею так і знаннями у сфері застосування влади. Воля робить владу активною. Знання наділяють владу передбачуваністю.

У психологічному плані влада виникає через природну схильність однієї частини до володарювання, іншої до підкорення.

В соціальному плані вона випливає з соціальної та ролевої неоднорідності суспільства, незадоволеності інтересів певних суспільних груп, необхідності їх узгодженості, поділу праці на управлінську та виконавчу.

Народ (маси) = делегує частину своєї волі політичній еліті, = засвоює зміст політичної волі еліти, погоджується з її наказами та виконує їх

Політична еліта = має право приймати рішення від імені всього народу, що регулюють суспільні відносини, = контролює поведінку мас через позитивні і негативні санкції = має престиж і певні привілеї.

При цьому політична еліта використовує всі наявні у державі ресурси

1.структурні: закони, суд, державний апарат, партійну дисципліну;

2.психологічні: страх, інтерес, переконання

3) матеріальні ресурси

Централізація та децентралізація влади.

Владна верхівка (еліти) крім суспільного задовольняє власний інтерес, який може поступово стати домінуючим. Узурпація влади – надмірна концентрація влади в руках певних осіб чи окремих інституцій, відчуження влади від простої людини до

влади верхівки, яка поступово набуває рис деспотизму та тиранії.

З метою пошуку способів протидії узурпації влади в виникла теорія децентралізації. Так, америк. просвітники Б.Франклін, Т.Джеферсон, Т.Пейн вважали, що децентралізація сприяє підвищенню компетентності владних структур, тіснішому спілкуванню з народом.

Децентралізація забезпечує передачу повноважень з центру на місця, для приведення у відповідність із потребами населення, послуг, які надає держава. Її основа закладена в Конституції держави, яка визначає адміністративно-територіальний поділ, конституційний статус територіальних одиниць, володіння частиною суверенітету, ступінь автономності, сфери компетенції.

Виділяють різні види децентралізації:

Політична децентралізація- розподіл влади між центральним урядом та місцевими органами влади з неієрархічним підпорядкуванням. Адміністративна децентралізація- розподіл влади між центральним урядом та місцевими органами влади в ієрархічному порядку. Місцеві органи діють у рамках, які визначає центр, отримують часткову фінансову і структурну автономію Деконцентрація влади- це передача повноважень призначеним із центру органам місцевої адміністрації. Місцеві органи є філією центру. Від волі центру залежить існування місцевої влади та її фінансування. На відміну від децентралізації, деконцентрація є роздрібненням влади одного рівня.

В умовах проведення конституційної, адміністративної та адміністративно-територіальної реформи ці питання є актуальними для України. Так в рамках Державного бюджету У. вже передаються більші повноваження місцевим бюджетам. Для ефективності цієї роботи необхідно здійснити функціональне обстеження - проаналізувати функції всіх органів влади, та визначити які питання на яких рівнях слід розглядати, чи можна звільнити центральні органи від функцій, які могли б реалізовуватися на більш низьких шаблях влади. 

Які існують шляхи досягнення влади?

У суспільному житті існують різні способи завоювання та шляхи досягнення влади:

= політична реформа

= політична революція

= контрреволюція

= мілітаристський спосіб

= різного роду політичні перевороти

= легітимні. способи (вибори, призначення)

Суб’єкти і носії політичної влади.

Існують різні класифікації суб’єктів і носіїв політичної влади.

Так, з однієї точки зору поняття суб’єкта і носія

політичної влади є різні, визначається, що:

 = суб’єкти політичної влади: соціальні групи, панівні класи, політичні еліти, окремі лідери

= носії політичної влади - політичні інститути (державні та інші політичні інститути, органи та установи) утворені для реалізації політично домінуючих соціальних груп

З іншої точки зору суб’єкти влади умовно поділяють на первинні і вторинні.

= первинним суб’єктом є народ – носій суверенітету і єдине джерело влади.

Основними суб’єктами є великі групи населення, об’єднанні спільністю корінних інтересів і цілей, неосновними – етнічні групи, релігійні громади тощо.

= вторинними суб’єктами – малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи приватних інтересів, тощо.

Суверенним суб’єктом політичної влади є громадянин, наділений правами та обов’язками.

 Сукупним (колективним) носієм є сама політична система суспільства.

Об’єкти політичної влади – явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики:

= суспільство, класи, етноси, групи, індивіди

= усі сфери суспільного життя (економічна, духовна, соціальна, науково-технічна, тощо суспільство загалом)

 Певні суб’єкти і об’єкти влади можуть мінятися місцями в залежності від обставин і ролі.

Політична еліта як суб’єкт політичної влади.

Політична еліта –( з франц.elite – краще

відібране) – самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Політична еліта є частиною правлячої еліти, виступає носієм владних функцій, це невелика, соціальна група, яка має: = високий соціальний статус = значні обсяги державної влади, доступ до закритої інформації = організаторські здібності та талановитість = право на привілеї =закритість чи напів-закритість для інших соціальних верств = власну ідеологію, твердість переконань = здатність до самопожертви заради збереження влади.

Критерієм ефективності її діяльності є: = політична стабільність суспільства = національна безпека = оптимальні взаємовідносини між суспільством та владою = рівень прогресу та добробуту населення

Існують різні підходи пояснення теорії еліт: ціннісний (В.Партето - наявністю особливих інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських рис еліт); функціональний (Г. Моска і Р. Міхельс – зумовлений особливою роллю з огляду на функції що виконують еліти)

Еліта поділяється: за місцем у політичній системі на правлячу і неправлячу (контреліту), за часом і засобами панування на традиційні і сучасні за обсягом владних повноважень на вищі, середні і адміністративні. від масштабів діяльності на загальнонаціональну та регіональні.

від стилю правління (В.Парето) на: еліту "левів" (консервативних прихильники силових методів правління) еліту "лисів" (майстри обману й політичних комбінацій, прихильники радикальних перетворень, спираються на переконання). При політичній стабільності переважають керівники - "леви", при нестабільності - "лиси".