Опис педагогічного продукту

Як описати педагогічний продукт, щоб було і зрозуміло, і конкретно, щоб можна було перевірити кожен крок його формування, у будь-який час співвіднести те, що хотіли, з тим, що одержали. Питання майже не розроблене. Крім загального заклику — задавати цілі діагностично — майже не просунулися. Спільними зусиллями спробуємо заповнити що теоретичну прогалину. Тут можна йти двома шляхами. Перший — створюємо модель ідеального випускника середньої загальноосвітньої школи і шляхом виключення забираємо з неї всі якості, яких не вимагає замовник, і на формування яких ми не сподіваємося. Тобто з ідеального (недосяжного!) продукту конструюємо реальний. Розгорнувши модель перед замовником при укладанні контракту, визначенні умов праці і винагороди, наочно демонструємо велику кількість завдань і складність праці. Нехай перукар чи сантехнік, бухгалтер з їхніми високими гонорарами наочно переконаються, чим відрізняється наша праця від їхньої, а заодно й прикинуть, скільки вона повинна коштувати. Розкіш доброго виховання — найдорожча розкіш у світі.

Спершу замовнику пропонується повна характеристика вихо-ваності-розвиненості-навченості. Потім ідеальна модель коректується і доводиться до реальної. З неї, як і при ремонті квартири, викреслюється усе, що замовник брати не хоче. Грубо? Ні, прагматично. Цілком ринковий підхід.

Другий шлях — визначення мінімального набору й обсягу необхідних якостей. Він простіший. Замовникові пропонується самому описати те, на що він сподівається і очікує від школи чи від педагога. Йому можуть бути запропоновані зразки програм — мінімальної, загальної, підвищеної.

Сьогодні головний замовник школи — держава. Але поступово з'являються й інші — фірми, корпорації, приватні особи. У нових умовах ринкового розвитку школа підключається до джерел багатоканального фінансування, що забезпечує поліпшені можливості швидкого освоєння ефективних технологій.

У таблиці 5 наведено приклад опису мінімального обсягу педагогічного продукту, узгодженого з вимогами державного стандарту.

82

Практична педагогіка або три технології

Таблиця 5 Мінімальний обсяг продукту, виражений через якості

Освіченість

Уміє читати зі швидкістю не менш 120 слів у хвилину. Розуміє прочитане, виділяє головне, уміє складно переказати. Уміє викладати свої думки і грамотно писати. Знає арифметику в межах чотирьох дій, а також дроби і відсотки. Впевнено і безпомилково виконує обчислення в умі. Уміє користатися простою обчислювальною технікою. Розуміє суспільно-політичні тексти, інформаційні повідомлення. Знає шкільні предмети в обсязі і на рівні вимог Державного стандарту.

Має допрофесійну підготовку. Сформовано прості трудові уміння і навички.

Розвиток

Інтелектуально розвинутий не нижче IQ =100%. Прочитав і засвоїв 100 обов'язкових затверджених школою книг. Фізичний розвиток на рівні задовільного виконання вимог нормативів для визначеної вікової групи.

Естетичний розвиток не нижче розуміння красивого і потворного. Сприйняття навколишнього світу за законами краси, логіки і гармонії.

Екологічний розвиток — не нижче стійкої звички не заподіювати шкоди природі.

Правовий розвиток: знання своїх прав і обов'язків. Економічно розвинутий у межах розуміння основних законів ринкової економіки.

Виховання

Моральне виховання — безумовне виконання вимог, що грунтуються на загальнолюдських цінностях.

Громадянське виховання — активна життєва позиція, дотримання законів і норм громадського життя. Сформовано потребу постійно учитися, поповнювати знання.

Додаткові якості Розвиваються за індивідуальною програмою.

83

Підласий ІП.

lib

Після повного опису продукту проектуються цілі педагогічної діяльності. Власне, головна мета завжди одна — забезпечити заданий продукт. А уроки — не що інше, як окремі кроки, що наближають до мети. Завдання уроку визначають порядок і обсяг діяльності, визначають логіку і послідовність поступового нарощування продукту.

Немаловажне і наступне. Учні нарівно беруть участь і у визначенні кінцевого результату, і в укладанні контракту, а тому чітко розуміють, до чого повинні прийти в кінцевому підсумку, їхнє ставлення до навчання набуває принципово іншого характеру. У цих умовах позитивне ставлення до навчання буде обов'язково, сумніватися не доводиться.

У якій школі може бути створений необхідний суспільству і державі педагогічний продукт? Україна переходить до 12-літньої середньої школи у відповідності зі стандартами розвинутих країн. Нам варто добре обміркувати цей крок. Адже в розвинутих країнах тривалість життя значно вища, і вони можуть дозволити собі розкіш провести зайві рік-два за партою. При середній тривалості життя українців — 57 років ми можемо дозволити собі розкіш сидіти за партою максимум десять років у школі і 3-4 роки в інституті.

У недалекому минулому ми мали досвід якісної освіти в десятилітній середній школі і навряд чи від нього варто поспішно відмовлятися, не маючи достатніх гарантій, що дванадцятирічне навчання принесе більше користі. А якщо бути зовсім відвертим, то бідна, пограбована Україна, якою вона й залишиться у ближчому майбутньому, якщо не стане колонією, не зможе запропонувати для народу нічого кращого, окрім обов'язкової і безкоштовної початкової школи. Будуть, звичайно, існувати й інші (кращі) навчальні заклади, але не повсюдно і не для всіх. Освітнього рівня України початку XX століття навряд чи досягне Україна початку XXI століття. Незабаром ми можемо стати свідками того, що народ не захоче витрачатися на освіту, не вбачаючи в цьому жодного практичного сенсу, а державі, розшарпаній на приватні регіони і насиченій так званими інвесторами, освічений українець не буде потрібний. Наймитові освіта лише шкодить.

Після того, як ми остаточно розпрощаємося з ілюзіями давати якісну освіту у відсталій державі, почнемо пильніше придивлятися до моделей, що забезпечили прогрес радянської системи у приблизно таких самих умовах розрухи, що маємо сьогодні, і дозволили підняти державу й освіту на світовий рівень.

84

Практична педагогіка або три технології

СПЕРЕЧАЄМОСЬ

Ідеальна школа

На мій погляд, в українських умовах треба впровадити модель народної загальноосвітньої школи, у якій збережені здобутки і традиції якісного національного виховання, враховано світовий досвід та наші досить скромні можливості. Головні параметри освітньо-виховного закладу виписані з урахуванням обов'язкового поєднання освіти з вихованням. Сьогодні серед факторів, що висунулися на чільне місце, стало здоров'я учнів. Хворі діти потребують не збільшення навантаження, інтенсифікації праці, а максимально поблажливої і сприятливої для здоров'я організації шкільної праці. З пріоритетним урахуванням цього чинника виписані основні параметри навчально-виховного закладу. Можливості навчально-виховних закладів створюють зворотний вплив на вибр технологій.

Кількісні параметри

1. Термін навчання — 4 роки—початкова школа + 5 років — основ на школа + 3 роки — повна середня школа (12 років навчання)

2. Класів у школі — 12 (з першого по дванадцятий)

3. Початок навчання — з 6 років (по досягненню шкільної зрілості)

4. Уроків розумової праці (на день) — не більш З

5. Уроків фізкультури (на тиждень) — не менше З

6. Уроків праці (на тиждень) — не менше 2

7. Художня культура — не менше 1

8. Заняття на вибір — не менше 1

Неділя — день відпочинку і повної відсутності регламенту.

Якісні характеристики

У кількісному відношенні модель мало відрізняється від тієї, за якою працюємо нині. Але якісні характеристики її набагато вищі. Зміст навчання розвантажується від малоцінних знань, умінь шляхом ретельного структурування інформації, фільтрації матеріалу, відсівання малоцінних і непотрібних усім знань. Вивчаються способи обробки знань, згортання і розгортання інформації. Обсяги матеріалу скорочуються.

Початкова школа:

тривалість шкільного дня — чотири щоденних уроки в такому порядку — читання, математика, письмо, фізкультура (праця),

праця — 3 рази на тиждень,

фізкультура — 3 рази на тиждень.

85

Підласий І.Л.

Основна школа:

тривалість шкільного дня — 5 уроків, у тому числі:

фізкультури — З,

праці — 3.

Старша школа:

тривалість шкільного дня — 6 годин, у тому числі:

фізкультури (праці) -3 години на тиждень,

профільного навчання — 3 години на тиждень.

Розрахунки показують, що загальної кількості шкільних годин цілком достатньо для засвоєння необхідних знань і умінь на достатньому рівні. Продукт необхідного обсягу і високої якості гарантований при дотриманні вимог продуктивної технології.

Ще Я.А. Коменський писав, що змушувати дитину щодня сидіти над книгами по 6-8 годин у класі і ще стільки ж за домашніми завданнями є «катуванням, що доводить до непритомності і розумового розладу», і доводив, що навчання може бути справою «приємною і легкою» тоді, коли воно триває не більш 4 годин на день. Ідеалу великого педагога нам у бурхливому XXI столітті не досягти, але зробити все, щоб до нього хоч трохи наблизитися, ми зобов'язані.

За якої організації шкільного дня продуктивна технологія дасть результати?

Ранок починається з обов'язкової фіззарядки. Виконання гімну, підняття прапора, молитва дуже бажані. Щоденний огляд класної санкомісії (руки, вуха, шия, обличчя, одяг). Фізкультура, спорт — щодня. Заняття на свіжому повітрі.

Школа відкрита цілий день, працюють гуртки, проводяться заняття за інтересами. Організовано харчування. Діє лікарський ** кабінет. Школа працює без вихідних, батьки можуть приводити

і забирати дитину в будь-який час.

Уроки з 8.30 до 11.30. Потім перерва. Хто може, обідає вдома. О 13.30 знову до школи: заняття фізкультурою, праця, художні *" заняття, гуртки, предмети на вибір.

Один з основних предметів — інтегрований курс «Людина, її життя і щастя», що вивчається з п'ятого по сьомий класи. Тут зо середжені всі необхідні людині для майбутнього життя знання й * уміння — від знань про гігієну, ліки, харчування, здорового спо-

собу життя до вибору майбутнього, планування кар'єри.

Школа на повному самообслуговуванні — прибирання тери- у торії, класів, дрібний ремонт і т.д.

І. 86

Практична педагогіка або три технології

Щоб діти росли не жорстокими, а милосердними, організована практична участь кожного у допомозі слабким, хворим.

Окремим рядком виписується ставлення до людей похилого віку. Перебудова цих відносин — одне з головних завдань правильно організованого морального виховання.

Школа — центр життя в мікрорайоні, селі. Вона ж — центр ліквідації неписьменності серед дорослих (на жаль, вони вже є). Улаштовуються свята з виступами, спортивними змаганнями, виконанням обрядів, іграми.

Це лише нарис загальної думки. Розвивати і наповняти її конкретним змістом можна до нескінченності. Але за однієї умови — без збільшення кількості занять і перевантаження дітей.

Зразки подібних шкіл існують і в нашій країні, і за рубежем. Можна брати приклад з американської школи, де першою і головною є турбота про здоров'я учнів. Про перевантаження навчанням тут не знають. Якщо не дається дитині фізика чи математика, нікому не прийде в голову ламати через це її життя. Давайте і ми будемо поступово іти від звички задавати побільше лише заради «оволодіння основами наук».

Необхідно, як у багатьох закордонних країнах, вводити обов'язкове і детальне тестування, щоб якомога точніше визначити, яка освітня (і не тільки освітня!) пропозиція збігається з уродженими здібностями дитини, її запитами, уподобаннями та намірами самореалізації. Потрібен постійний моніторинг. Після завершення освіти — незалежне тестування досягнень.

Варто йти на скорочення обов'язкових предметів уже наприкінці основної школи. З обов'язкових і вільно обраних предметів старшокласник складає собі індивідуальний план і до закінчення школи підкоряється тільки йому.

Виберуть, зрозуміло, те, що потрібно для майбутньої професії, для доброго заробітку, для розвитку конкурентоздатності на ринку праці. Випадковість вибору виключена. Серйозне відношення до навчання також гарантоване: за те, що учень сам вибрав — сам і відповідатиме.

Школу в Україні можна і треба зробити кращою за закордонну. Гроші важливі, але не в них сила. Потрібні насамперед розум і воля. І повне усвідомлення того, що якщо сьогодні наша держава і школа страждає від тієї ж хвороби, якою перехворіли суспільства і школи в інших країнах, то навіщо мучити дітей і самим мучиться заради прагнення осягнути неосяжне? Адже інших ліків, крім

87

Підласий І.П.

розумного самообмеження немає і бути не може. Візьмемо готове, сто разів перевірене і безкоштовне, розумно відрубаємо бажане від можливого та й вийдемо нарешті з запрограмованого кола невдач і розчарувань на радість дітям і в ім'я кращого майбутнього.

Ч-гПЕРЕЧАЄМОСЬ

У нас є чималий досвід забезпечення якісної загальної середньої освіти за 10 років. Цей термін краще підходить до наших умов, більше відповідає національним традиціям і потребам. Росія, наприклад, майже нічого не змінила у термінах шкільного навчання, вкрай обережно і виважено йде на реформування освіти. Тому й посідає високе 10 місце у світових освітніх рейтингах. Я дуже боюсь, що намагання догодити Європі освітніми реформами виявляться марними. Після непродуманих новацій національну школу доведеться відбудовувати заново.

Не звертайте уваги, колеги, на мої ностальгійні зауваження. Напевне, я вже щось не розумію.

А як Ви ставитесь до 12-річної загальної середньої школи?

V-гПЕРЕЧАЄМОСЬ

Відносини між школою і замовниками у ринкових умовах змінюються. Відомо, у школи, крім замовлення на продукт високої якості, існують і реальні можливості, у більшості сучасних ук- раїнських шкіл вони сьогодні мінімальні. Учителі справедливо вимагають від держави — свого основного замовника — створення належних умов. Але при ринкових відносинах споживача не цікавлять виробничі питання. Він платить гроші за продукт.

■*>' Усе інше його не обходить. Хочете продавати і існувати — шу-

кайте, створюйте, продавайте.

Отож, питання на засипку — чи повинна школа вимагати створення належних умов від своїх замовників, чи вона зо-

_ф, бов'язана, за прикладом інших виробництв, сама піклуватися

про належне забезпечення навчально-виховного процесу, направляючи гроші, виручені від продажу свого продукту на поліпшення виробничого процесу?

*» 88

Практична педагогіка або три технології

Діємо

Мету задаємо діагностично

Пам'ятаєте старі радянські анекдоти про «рост благосостоя-ния народа» і «закрома Родиньї»? Правильно, привабливо, але що це таке, і де воно? Така ж сама невизначеність приховується і за деклараціями про всебічний і гармонійний розвиток особи. Хотілося б побачити, хто звернеться за послугами до вчителя, який нечітко задекларує сутність своїх послуг. Мету, сутність, продукти треба окреслювати якомога точніше.

Вибір технології визначається метою. У залежності від того, чого ми хочемо, що бажає наш замовник, і треба шукати технологічну схему, здатну забезпечити наші наміри. Перегляньте, колеги, мету загальної середньої школи, цілі кожного навчального предмета, і ви навіть без спеціального дослідження перекинете місточок від завдань до технології. Ми вже знаємо, що для кожного завдання створюється відповідна технологія. Сьогодні між завданнями і технологіями існує неузгодженість на всіх рівнях. Технології не адекватні намірам. Читаємо, наприклад, завдання курсу — сформувати міцні та дієві знання і т.д., а для досягнення цієї мети рекомендується чомусь використовувати особистісно зорієнтовану технологію.

У загальному випадку, цілі ми сформулюємо і виставимо після визначення параметрів продукту. Вони описуватимуть стратегію і тактику досягнення результатів. Цілі розпадаються на завдання. Діагностичне задання цілей (завдань) означає опис і формулювання їх у такому вигляді, на такому рівні чіткості і деталізації, щоб виконання кожного конкретного завдання можна було перевірити.

Цілі, як відомо, задаються на різних рівнях і підпорядковуються багатьом критеріям. Виділяють, наприклад, загальнодержавні, регіональні, шкільні, загальнопредметні, частиннометодичні, поурочні й інші. Які цілі підвладні вчителеві? Тільки конкретні і тільки в межах одного або кількох уроків, виховних, розвиваючих вправ. Як вони визначаються, виставляються і формулюються розглянемо нижче. Хоча під тиском ринкових вимог не виключаємо, що вже у ближчому майбутньому учителям доведеться визначатися і з цілями усього предмету або його частин, що досі не

89

Підласий /.IT.

було їхньою прерогативою. Йдеться про пристосування курсу до індивідуальних можливостей і потреб замовника.

Що важливо при роботі за технологією? Не витворювати завдання, вони вже задані продуктом, а переводити їх у практичне річище, реальну площину. Формулювати якомога конкретніше і чіткіше. Чому це важливо? Бо можна перевірити. І визначитися — де знаходимося, чого досягай. Як збіглися завдання з продуктом. На схемі (мал. 1), де показане співвідношення завдань і продукту, бачимо не зовсім звичайне слово «збіг». Воно означає саме те, що досягнуто: які завдання вже вирішені, скільки наших намірів збіглося з реальним результатом, скільки і чого ще треба зробити.

Загальне завдання складається із завдань учителя і завдань учнів. Якщо завдання сформульовані конкретно і чітко, то можна прорахувати коефіцієнт співпадання (виконання, збігу), а заодно й ефективність педагогічної праці та використаної технології. Якщо, наприклад, учитель реалізував свої завдання повністю — виклав знання, пояснив їх, закріпив, організував тренаж, а учні свої завдання зреалізували тільки на третину, то який висновок ми повинні будемо зробити? Завдання вчителя можуть стати завданнями учнів, а можуть і не стати. На практиці вони ніколи не збігаються і не досягаються повністю. Продуктивність навчання (технології) на кожному уроці можна в першому наближенні оцінити за кількістю збігів завдань учителя із завданнями учнів. Він коливається від повного співпадання до його повної відсутності. Наприклад, пощастило реалізувати шість завдань з десяти. Це означає, що коефіцієнт ефективності технології на даному відрізку навчально-виховного процесу складе 0,6 чи 60%. Розуміються так: або всі учні класу засвоїли 60% знань, умінь, або весь зміст засвоїло лише 60% учнів.

Як формулюються завдання? Необхідно дотримуватися таких вимог:

1. розбити загальну мету уроку на складові частини;

2. кожну частину мети сформулювати як окреме завдання;

3. домогтися, щоб завдання не перекривали одне одного;

4. спостерігати, щоб завдання не повторювалися;

5. завдання вчителя трансформувати у завдання учнів;

6. завдання поставити однозначно;

7. сформулювати коротко, чітко, зрозуміло.

Ці вимоги відносяться і до формулювання виховних та розвиваючих завдань, де вони визначають конкретні кроки на шляху отримання запланованого продукту.

90

Практична педагогіка або три технології

Радимо вдатися до нескладного алгоритму аналізу, щоб назавжди позбутися складностей діагностування збігу цілей з результатами.

1. Зробити повний опис продукту;

2. Визначити цілі та завдання, що стануть послідовними кро ками технології;

3. Узгодити їх з можливостями своїх учнів.

СПЕРЕЧАЄМОСЬ

Потрапило на очі оголошення «Відкривається школа ейдетики для дітей 7-літнього віку. Дзвоніть і т.д.». Не могли б Ви:

1) пояснити, що це означає? Адже вас можуть запитати про це батьки, учні.

2) які ще приклади «екзотичних» шкіл ви могли б навести?

3) з якою метою відкриваються подібні школи?

4) чи матиме успіх реклама педагогічних послуг з незрозуміло сформульованою метою?

д

ІЄМО

Проектуємо цілісний процес

Ів першу чергу, вилучаємо з нього усе зайве. Нічого понад необхідне, учив середньовічний філософ-раціоналіст Оккам. Послідовник великого ортодокса Діогена, він наполягав, що в усьому варто обходитися тільки необхідним, уникати надмірностей, заощаджувати сили і матеріали, не виснажувати оточуючих і природи. Якби люди користалися «бритвою Оккама», що зрізує надмірності, то усе в цьому світі було б іншим.

А при чому тут педагогіка, ви запитаєте? Дуже навіть при чому. Неозброєним оком видно, якими нелогічними і навіть зайвими речами обріс навчально-виховний процес. За межі розумного вийшли обсяги того, що вивчається, навантаження на учнів, тривалість шкільного дня і тижня. Пропорційно зменшилися успішність опанування базисними знаннями і вміннями,

91

катастрофічно погіршилося здоров'я дітей. Нехтуючи розумними межами, потребою зміцнення базисних знань, умінь, безперестанно упроваджуємо нові курси, теми. Інтегруємо й диференціюємо, невтомно з'єднуємо то екологію з образотворчим мистецтвом, то Інтернет з сексуальним вихованням, то бізнес з християнською етикою. Модно, приваблює замовника. Але не треба, бо час не розтягується, витрачені марно години назад не повертаються. Якщо замість відсотків дитина сьогодні знайомиться з містичними доктринами, відвідує фан-клуб «Відьом», то відсотки назавжди залишаться для неї незбагненними. А в житті, ідо б там не говорили, вони поки важливіші.

Надмірності закладаються і до процесуальної частини технологій. У деяких, наприклад ігрових, надмірно випинається стимулювання зацікавленістю. Тут нічого не розпочинається і не рухається доти, поки якимись, нехай і далекими від предмету вивчення, способами не вдається викликати інтерес, а потім зосередити увагу на тому, що відбувається тут і тепер. Звичайно, навчання із серйозного, сірого і навіть нудного процесу перетворюється на милу цілодобову розвагу, безперервну гру. Іноді щастить викликати швидкоплинну зацікавленість і дробами, і відсотками, і граматичним розбором речення, але повноцінне засвоєння на цьому стимулі не відбувається.

У західних особистісно зорієнтованих технологіях на перше місце вийшла гра. У незначних дозах цей засіб і корисний, і необхідний. Але виклад економічної теорії в іграх від початку і до кінця — це вже абсурд. Довелось бути свідком, коли на вступних іспитах розумна дівчина з приватної школи гарною англійською мовою переказала опис ігор із посібника, за яким вона готувалася до екзамену, але так нічогісінько й не зрозуміла в економіці, не змогла назвати жодного економічного висновку чи узагальнення. Слухаючи заокеанських професорів, які навчаючи туземців, тобто нас, натхненно «випікають піццу» (це настільки поширена, наскільки й примітивна гра, яку використовують для того, щоб продемонструвати дітям залежність між витратами і розширенням виробництва), я дивувався з недосконалості і заплутаності викладання. Наші вчителі до такого не опускаються.

Якщо вже мова зайшла про США, то в цій країні у вересні 2001 року не вистачало майже 6 тисяч шкільних учителів. Планка стандартів піднята високо і люди з вулиці, до послуг яких менеджери вдаються усе частіше, не здатні її здолати. Лякає

92

Практична педагогіка або три технології

потенційних претендентів перш за все необхідність ретельно готуватися до кожного заняття. Отож нашим навчальним закладам, що копіюють західні моделі, не завадило б звернути свої погляди на вітчизняні розробки і можливості.

К

ОНСУЛЬТАЦІЯ

Як приймати відповіді

Дуже важливим є уміння педагога приймати і коментувати відповіді. Учитель каже: «Ваша відповідь приймається, але...» і така реакція багато про що сигналізує учневі. Педагог, який не опанував мистецтво об'єктивного і зацікавленого прийняття відповідей, має менше шансів для продовження кар'єри у ринковому світі. Вищі бали присвоюють сучасні учні вимогливим, але толерантним і тактовним педагогам, вони хочуть навчатися не тільки у вимогливого, але й чуйного наставника.

З кожним своїм запитанням учитель спершу звертається до всього класу. Потім викликає учня, який побажав відповідати, або іншого за власним вибором. Досвідчені педагоги радили частіше опитувати слабших, невпевнених у собі учнів та учнів, які не регулярно готуються до уроків.

Але за ринкових умов ця порада може виявитися шкідливою. Якщо -у вашому контракті буде вказана частота контролювання праці учня (кілька разів за урок, один раз за урок, щоурочне тестування, навчання зовсім без контролювання тощо), то вам доведеться підкорятися вимогам контракту і контролювати стільки, скільки необхідно для гарантування якісного продукту.

Запитання пропонуються рівним, твердим, доброзичливим тоном. Не можна підвищувати голос, кричати. Потрібно давати час на роздуми, міркування, і якщо піднімається мало рук, не слід нервувати і квапитися. Краще запитати те ж саме ще раз, більш вишукано, іншими словами, поки відповідей не стане більше. Тільки в тому випадку, коли мова йде про безумовне знання пройденого, наприклад, таблиці множення, граматичні правила тощо, запитання пропонуються швидко і коротко.

Правильно поставлене запитання вимагає такої самої правильної відповіді. Доводити учнів до того, щоб вони давали нам хороші відповіді, це мистецтво, про яке ми не завжди піклуємося.

93

Підласий І.П.

Само собою зрозуміло, що учні мають відповідати голосно, виразно, ясно, з правильною вимовою; це означає, що всі важливі слова, повинні бути виділені, підкреслені, а отже, і вимовлені обдумано. Тому не можна схвалювати, коли учні поспішають дати відповідь негайно, як тільки почують запитання чи навіть не дослухають його до кінця. Не дозволяйте учням викрикувати відповіді. Занадто тихі відповіді теж не рідкість. Учитель знатиме, чим вони викликані, допоможе невпевненому.

Якщо учні не дають ніякої відповіді, то потрібно з'ясувати, у чому причина. Часто вашого запитання не розуміють. Можливо, воно поставлене неправильно, тоді треба сформулювати його краще, згідно з правилами. Причиною того, що ми не отримаємо відповіді, може бути настрій класу. Відповіді може перешкодити боязкість чи неуважність, незнання матеріалу. Причина може полягати також і в тому, що учень без підтримки класу не може знайти правильну відповідь. Причиною неправильних відповідей буває і квапливість.

Постійно тримайте в полі зору граматичну правильність відповідей. Якщо щодня і щогодини на кожне правильне з боку граматики і мови запитання дається бездоганна і правильна відповідь, то це має важливий вплив на розумовий розвиток учнів. Але якщо вчитель пропускає мимо вух 15-20 недосконалих відповідей, то це дуже погано відбивається на формуванні правильного способу мислення.

Запитання не повинні зменшувати здатність учня робити зв'язний виклад. Не кваптеся витягати з учня шматки та уривки відповіді, але скрізь, де учень спроможний дати зв'язний виклад, надавайте йому волю для висловлювання власних думок. Учитель не дозволить собі заважати тому, хто відповідає, своїми репліками, додатковими запитаннями. При незначних помилках учням треба допомагати обережними натяками. Постійне перебивання, від якого не можуть відвикнути деякі вчителі, заважає дітям розвивати здібності зв'язного викладу. Буде набагато краще, якщо надати учневі право викласти свої думки так, як він вважає за потрібне. Тільки по закінченні відповіді можна запропонувати іншим його поправити. Але це порада, також виведена з досвіду соціалістичної педагогіки. У класі, де кожен опановує науку як хоче і як може, коментувати погані відповіді іншим учням забороняється.

Як оцінювати відповіді? Чи виставляти оцінки чи обходитися без них? Жваві суперечки з цих питань не припиняються, хоча контролювання, оцінювання — дуже давні компоненти педагогічної технології. Виникнувши на зорі цивілізації, контролюван-

94

Практична педагогіка або три технології

ня й оцінювання є неодмінними супутниками школи, супроводжують її розвиток. Проте, як і сотні років тому, педагоги не доходять спільної думки — чи є оцінка індикатором якості, визначником успішності, чи навпаки, існує як показник переваг і недоліків тієї чи іншої системи (методики) навчання. Суперечливий характер шкільної оцінки відзначив ще Я.А. Коменський, звернувшись до педагогів із закликом розумно і виважено користатися своїм правом на оцінку. Вимога об'єктивності контролювання в сполученні з гуманним відношенням педагогів до учнів пронизує всі прогресивні дидактичні системи.

У новій демократичній школі немає місця для формального контролювання. Дидактичний контроль як своєрідний метод навчання має яскраво виражену навчальну, розвиваючу спрямованість, з'єднується із самоконтролем, необхідним і корисним насамперед самому учневі.

Спроби змінити підходи до шкільного контролю, що тягнуться з далекого минулого, нічого не дали, оскільки майже всі пропозиції і нововведення групувалися навколо одного питання — чи використовувати в школах оцінки, чи обходитися без них. Нагадаємо, що у травні 1918 р. Постановою Народного Комісаріату «Про скасування оцінок» разом з оцінками були ліквідовані й іспити, упроваджені більш прості форми обліку і контролювання успішності учнів. З цією метою, зокрема, практикувалися особливі зошити обліку, прізвища кращих і гірших учнів записувалися на так званих «червоних» і «чорних» дошках, упроваджувалося «соціалістичне змагання» і т.д. Але навчання без оцінок (і фактично без контролю) не дало і не могло дати результатів. Стало зрозуміло, що «радісна перспектива набування знань», а також «закладене самою природою прагнення до знань» (П.Н.Блонсь-кий) не є дієвими стимулами в навчальній діяльності школярів.

Ми б не нагадували цих фактів, якби такі ж самі спроби час від часу не зринали у деяких модерних і модних технологіях.

Демократизація шкільного життя вимагає відмовитися не від контролювання й оцінювання знань, умінь, а від рутинних форм спонукання до навчання за допомогою оцінок. Пошук нових способів стимулювання навчальної праці, принцип особистої вигоди, що набирає сили в навчанні і вихованні, визначають інші підходи. У системі діагностування оцінка як засіб стимулювання набуває нових якостей. Насамперед результати діагностування, де можуть використовуватися оцінні судження (бали), сприяють самовизначенню

95

Підласий І.П.

осооистості, що в умовах конкурентного суспільства є важливим спонукаючим фактором. Доповнена принципом добровільності навчання (а отже, і контролювання), оцінка з небажаного д^;ія багатьох школярів засобу примусового навчання перетворюється в спосіб раціонального визначення особистого рейтингу показника власної значимості у класі, школі, суспільстві.

Оцінювати відповіді треба, спираючись на вимоги і нормативи оцінок з кожного навчального предмету. З нормативами повинні бути ознайомлені й учні. Широко розповсюдженими причинами необ'єктивної педагогічної оцінки є не тільки недостатня розробленість критеріїв оцінювання, але й те, що вчителі рідко звіряють свої оцінки з вимогами і нормативами. В оцінюванні відповідей і виставлянні оцінок деякі педагоги вважають себе непогрішними. Кожен має власне уявлення про те, що повинен знати учень, і як він зобов'язаний викладати свою відповідь.

Можливо, незалежне тестування, до якого йде наша країна, краще вирішуватиме цю гостру соціальну проблему.

Усіма силами вчитель буде прагнути до викорінення суб'єктивізму, що має місце при оцінюванні шкільних досягнень. Причини суб'єктивізму можуть бути різні. «Привабливим» дітям — за інших рівних умов — педагоги приписують більш високий рівень інтелекту, вищий статус серед однокласників і майже завжди виставляють завищені оцінки. Учителі частіше звертаються до тих школярів, які сидять за першими партами, схильні виставляти їм більш високі бали. Багато залежить від суб'єктивних уподобань педагога. Трапляється, що вчителі з гарним почерком віддають перевагу «каліграфістам», тобто дітям, які красиво пишуть. Педагоги, чуйні до правильності вимови, часто несправедливо карають школярів з дефектами мови.

 Саме педагогічний суб'єктивізм є головною причиною тою, що багато нинішніх школярів віддає перевагу комп'ютерним і тестовим формам контролю, де участь педагогів є мінімальною.

Учителі, буде свідомо прагнути до об'єктивної і реальної оцінки виконаної учнями роботи. їм щоразу необхідно пояснювати, яка, чому і за що виставляється оцінка.

Загальні правила прийняття відповіді та її оцінки такі:

• Перевіряємо те, чому навчали. Учень одержує завдання то го рівня, над досягненням якого він працював.

 • Ніхто не стає гіршим. Це значить, що до кінця уроку (блоку уроків) учень уже не отримуватиме завдань нижчого рівня.

• Необхідно досяіти того, щоб учень піддавався тестуванню і моніторингу на всіх заняттях.

 96

РОЗДІЛ 3. Поблажлива технологія

Розставимо акценти 98

Казка про індивідуалізацію 101

Диференціація 104

Індивіду ально-диференційоване

навчання Ю7

Особистісно зорієнтоване

навчання ПО

Гра у структурі 03Н-технології 116 Різновиди технології 126

СПІВСТАВИМО НАШІ ВИСНОВКИ Поблажлива до учнів - це великий плюс. Але без гарантованого результату - це великий ііінус. Головний біль учителеві, школі, батькам. Обрати поблажливу чи продуктивну? Це питання незабаром треба буде вирішувати конкретно, з вдовольняючи попит споживачів.

Зважимо всі за і проти, та й виберемо технологію, відповідну до наших можливостей.

Підласий І.ІТ.

МНАЛГЗУЄМО

Розставимо акценти

Вас, звичайно ж, подивувала назва технології— поблажлива. Та нічого дивного тут немає. З наведеної у першому розділі порівняльної таблиці (див. таблицю 3) випливає, що ця технологія у порівнянні з іншими є найменш продуктивною, а отже більш ощадливою, енергозберігаючою для учителів та учнів. Тому й може вважатися поблажливою. За цією назвою приховується так звана технологія особистісно зорієнтованого навчання і виховання та її різноманітні модифікації — персоніфікованого, індивідуалізованого, індивідуально-диференційованого навчання.

Нагадаємо, що навчання і виховання за цією технологією розвивається «від учня». Він у центрі педагогічного процесу. Процес спрямовується на задоволення його запитів і потреб. Простіше кажучи, школа і вчителі «танцюють» навколо учня, надаючи йому саме ті послуги і в тому обсязі, яких він вимагає. Тому він має право обирати собі для вивчення навчальні предмети, встановлювати рівень їх осягнення (початковий, середній, підвищений чи високий), навчатися у відповідності із своїми потребами, силами і можливостями, рухатися у навчанні своїм власним темпом, навчатися з оцінками чи без них, запрошувати собі на допомогу тих чи інших учителів. Словом, в усьому панує власний інтерес,вибір і власна відповідальність учня. Така гола, не прикрита фіговим листочком словоблуддя, сутність цієї технології. Якби ми вчи-лись так, як треба, доходили в усьому до суті, то, можливо, краще б зрозуміли усі переваги і недоліки цієї технології.

За радянської системи вона однозначно не підходила для нашої мети, але цілком вписується у реалії ринкового світу. Більше того, саме ринковими відносинами поблажлива технологія покликана до життя, у них вона знаходить собі благодатниий грунт для розвит ку. У розшарованому за майновим станом суспільстві неодмінно знайдеться прошарок споживачів, що вимагатиме від школи задо волення своїх власних потреб, надання послуг на свій смак точ- ^ф щсінько, як у масажному кабінеті, перукарні або модній крамниці.

Про технологію особистісно зорієнтованого навчання у нас за говорили на початку 90-х років, коли з відомих причин у освітньо- ». му просторі утворився вакуум способів вирішення нових завдань.

 98

Практична педагогіка або три технології

Соціалістична школа стала поволі відходити в минуле. Традиційні, притаманні радянській педагогіці способи навчання і виховання за своєю сутністю вже не відповідали проголошеним намірам демократизації суспільства, формування нового типу відносин та виховання нових людей. Терміново знадобилися підходи, які б краще за соціалістичні, вирішували шкільні проблеми. Вибирати не було з чого. В арсеналі радянської педагогіки на той час була міцно вкорінена командно-адміністративна (авторитарна) педагогіка та щойно започаткована педагогіка співпраці з дуже неміцним ще корінням, фактично не сприйнята широким педагогічним загалом. Творці нової ринкової ідеології поспішно звернули свої погляди на Захід і виявили там партнерську (індивідуально зорієнтовану) технологію організації шкільних взаємин, яку без довгих роздумів і належного вивчення, нашвидкоруч припасували до традиційної нашої теорії і цей жахливий конгломерат соціалістичних ідей з капіталістичними новаціями стали проголошувати останніми досягненнями педагогічної думки. Ніхто й не сперечався: теоретики рятувалися як руді миші — хто як міг, практика німуючи виживала. Так теоретичний і методичний вакуум перехідного періоду заповнили модерною капіталістичною штучкою, напевне сподіваючись, що вона відразу виведе нас на дорогу до капіталістичного раю. Але осо-бистісно зорієнтована педагогіка не допомогла: перехідний період триває й досі, освіта ніяк не може оговтатись від кризи, а пересічний учитель понуро повторює завчені фрази про упровадження осо-бистісно зорієнтованого навчання і виховання, так і не збагнувши, що ж за цим стоїть. Пасивність, байдужість та інерція, зрештою, і врятували нашу школу від розрухи: не розуміючи нововведень і не вбачаючи у них жодного сенсу, пересічний учитель палець об палець не вдарив, щоб запроваджувати рекомендовані згори чудернацькі ідеї модернізації освітньо-виховного процесу.

Мене найбільше дивує навіть не вибір малопридатної для наших ще зовсім не ринкових стосунуків елітної технології, а та легкість, з якою ще донедавна зріла і якісна українська педагогіка пішла на сумнівні новації. Без тривалого дослідження і належних висновків, якими так пишалася радянська педагогічна система, без усебічних оцінок і підготовки учителів до роботи в нових умовах раптом проголосили «широке використання у новій українській школі прогресивної системи особистісно зорієнтованого навчання». Гіршого безглуздя годі й придумати.

99

Підласий І.П.

Але досить нам посипати голову попелом: що сталося, того не повернеш. Спробуємо краще розібратися у сутності цієї технології і, можливо, через певний час пожнемо кращий урожай від її правильного і доцільного використання.

Персоніфіковане навчання, читаємо у Гарвардському педагогічному словникові, — це таке навчання, що грунтується на знанні особистості учня і використовується з метою максимального задоволення його потреб. Перша частина цього положення для нас не дивина, воно таке ж давнє, як і педагогіка. Якщо учитель прагне виховати учня, то він повинен дізнатися про того якомога більше. У нашій традиційній педагогіці пізнавати дитину перш, ніж її виховувати, вважалося необхідним для досягнення найвищої мети — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Ця мета задавалась державою, владою, школою — аж ніяк не людиною. Уся сутність особистісно зорієнтованої педагогіки приховується у другій частині цього визначення — пізнавати дитину з метою задоволення її потреб. Це треба розуміти так: мету свого навчання визначає сам учень, а ми, педагоги, виступаємо лише помічниками в реалізації його намірів. У перукарні відвідувач замовляє фасон зачіски, а в школі профіль своєї підготовки визначає учень разом з батьками.

СПЕРЕЧАЄМОСЬ

Добре, що пересічний педагог особливо не переймається сутністю термінології: повторює нові слова за завучем, та й годі. У класах мало що змінюється. На моїх очах учителя, який звернувся до лектора-адміністратора з проханням пояснити, у чому ж сутність особистісно зорієнтованого виховання, той грізно запитав: «А з якої це ви школи, де й досі не знають, що це таке?»

Не буду провокувати Вас, колего, запалюватися праведним гнівом. У цьому житті нас вперто вчать бути слухняними виконавцями. Але педагог повинен думати. Тож, якщо Ви не зби- раєтесь полишити школу сьогодні або завтра, то у сутність кожної технології доведеться вникати, самому шукати відповіді на багато питань. Ринок поважає тих, хто думає.

 100

Практична педагогіка або тритехнології

Сперечаємось

Коментуючи стан української школи на початку нового навчального року, преса, зокрема, виділила й те, що відсоток небажа-ючих розпочати навчання у школі дітей досяг 50%. Про таке ніколи раніше не доводилося чути. Навпаки, діти з нетерпінням чекали дня, коли вони нарешті підуть до школи. Очевидно, що школа стала непривабливою для дитини. Спершу вона втратила значущість для сучасних батьків шестиліток, а в повному масштабі відчуження між школою і людиною ми відчуємо у третьому поколінні.

Я пригадую, які новації були на слуху у школі 80-х років, коли нинішні батьки були її учнями, — це були подібні до сьогоднішніх балачки на зразок: зменшимо учням труднощі шкільного навчання, будемо широко упроваджувати ігрові методи; від творчого учителя — до творчого учня. Натворили.

Вважаю, що у суспільстві назріла нагальна потреба обговорення проблеми — чого ми хочемо від школи, чиї потреби вона має задовольняти?

Пора, зрештою, й визначатися, яка мета школи — соціалістична чи ринкова?

А як Ви відповідаєте на ці питання, колего?

Ошвставляємо

Казка про індивідуалізацію

Вивчення учня з метою максимального урахування його індивідуальних особливостей — теза не нова і для вітчизняної педагогіки. Радянська педагогіка широко використовувала поняття «індивідуальність» та «індивідуалізація навчання», спиралася на прицип індивідуального підходу до учнів у навчально-виховному процесі. Проте всім відомо, що проголошуваний принцип індивідуального підходу ніколи не був і не міг бути реалізований за умов обовязкового масового навчання. За ним стояло очевидне теоретичне положення про непоторну своєрідність кожної людини, побажання враховувати її, але не більше. Усі розуміли, що на уроці, тривалістю 45 хвилин, з ЗО учнями різної підготовленості

101

Підласий Iff.

педагог може працювати лише фронтально. Зразки «чистого» індивідуального навчання і виховання ми знаходимо лише в історії педагогіки, коли один учитель навчав одного учня. Це могли дозволити собі лише королівські родини та заможні буржуа.

Індивідуалізація у колишньому радянському варіанті не передбачала навчання окремих учнів. Йшлося про інше — урахування індивідуальних особливостей окремих учнів з метою кращого впливу на них, але без порушення фронтальної організації процесу. У Педагогічній енциклопедії під індивідуалізацією розуміється така організація навчального процесу, коли вибір способів, прийомів, темпу навчання базується на врахуванні індивідуальних відмінностей учнів, рівня їх розвитку, здатності до навчання.

«Індивідуальний підхід» виражає необхідність своєрідно підходити до кожного школяра з метою успішного навчання і сприяння розвитку необхідних задатків. Індивідуальний підхід виражає також заклик звертати увагу на індивідуальні особливості учня, розвивати необхідні, приглушувати шкідливі.

Поняттям «індивідуальний підхід» позначається широкий спектр педагогічних дій: вибір способів, темпу навчання у відповідності з рівнем підготовки і рівнем розвитку здібностей учнів. Завдання індивідуального підходу можуть бути різними, але одне із головних полягає в тому, щоб допомогти учневі «знайти себе», наблизитися до розуміння своїх особливостей і навчитися їх продуктивно використовувати.

Певний інтерес для нас має аналіз сутності індивідуалізованого навчання, викладений у «Дидактиці середньої школи» за редакцією В.О.Онищука. Обґрунтовується необхідність упровадження трьох рівнів індивідуалізованого навчання. Перший — реалізується шляхом урахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання та розвитку, другий — здійснюється засобами диференційованого підходу, третій — індивідуального підходу. При цьому диференційований підхід передбачає як різноманітність навчальних програм та планів для різних шкіл, факультативних занять, так і розподіл навчальних завдань різного ступеня труднощів для різних груп учнів. Індивідуальний підхід — це «найвищий рівень» індивідуалізації навчання. Він здійснюється шляхом такої організації навчального процесу, яка будується з урахуванням індивідуальних відмінностей учнів та вчителів і створює сприятливі передумови для їх спільної продук-• тивної діяльності.

102

Практична педагогіка або три технології

Загалом, і досі бракує ясності у визначенні теоретичних засад та підходів до практичної реалізації індивідуалізованого навчання. У зарубіжній педагогіці терміном «індивідуалізація» охоплюються будь-які форми і методи врахування індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, американські вчені індивідуалізацію розглядають як стретегію навчання, що проявляється у: а) незалежності учіння; б) варіюванні темпу навчання; в) своєрідному використанні цілей і методів навчання. У французькій педагогіці чітко розмежовуються поняття «індивідуальна» й «індивідуалізована» робота. У німецькій дидактиці індивідуалізація розглядається як окремий випадок диференціації. Англійські дослідники вважають, що при визначенні завдань слід виходити із рівня мотивації та здібностей конкретного учня. Здійснюючи індивідуалізацію, необхідно точно враховувати досягнутий рівень і, спираючись на нього, керувати подальшою навчальною діяльністю.

Індивідуальний підхід може бути реалізований у формі індивідуалізації — врахування особливостей окремих учнів та у формі диференціації навчання — виділенні підгруп учнів з приблизно однаковим спрямуванням індивідуальних особливостей.

■ИСКУТУЄМО

Отже, як бачимо, перша частина хоч індивідуального, хоч персоніфікованого підходу, хоч індивідуально зорієнтованого навчання залишається незмінною — вивчення учня. Подальше залежить від відповіді на запитання — навіщо? Щоб допомогти йому — каже педагогіка фронтальної дії; щоб розвинути нахили, здібності, таланти учня, розвинути його самобутність — каже педагогіка персонального підходу.

А що прагне вирішити технологія особистісно зорієнтованого навчання і виховання?

Як би Ви відповіли на це питання?

103

Підласий I.J7.

?

MlPK

УЄМО

Диференціація

У світовій та вітчизняній педагогіці індивідуалізація тісно сполучається з диференціацією. За нашими уявленнями, диференціація охоплює всі організаційні та методичні прагнення, спрямовані на урахування індивідуальних талантів, нахилів, інтересів кожного учня або групи учнів всередині одного класу або школи. У її основі — розподіл учнів на різні за чисельністю групи з характерними для них спільними (однаковими) ознаками. Завдання диференціації — створення покращених умов для досягнення навчальних цілей. Найчастіше індивідуалізація розглядається як форма організації та розгортання навчання, що сполучається з індивідуальними відмінностями учнів, ігнорованими у колективних формах організації. Інтереси, нахили, здібності учнів розглядаються і як основа диференційованого навчання, і як його мета.

У Педагогічній енциклопедії під диференційованим навчанням розуміється «розподіл навчальних планів і програм у старших класах середньої школи». У пошуках шляхів перетворення школи великі сподівання практики покладають саме на диференціацію навчання, вважаючи, що вона допоможе позбавитись від необхідності вчити всіх однаково, посилить гуманістичну спрямованість освіти, знищить перевантаженість, дозволить враховувати особливості, можливості та інтереси учнів.

Диференціація навчання розуміється як урахування індивідуальних особливостей учнів у формі, коли вони групуються на основі будь-яких індивідуальних особливостей для окремого (диференційованого) навчання. Для ефективності диференціації навчання необхідно врахувати не лише індивідуальні відмінності тих, кого навчають, але і тих, хто навчає, пам'ятаючи про те, що навчання — це процес двобічний, що передбачає обов'язкову взаємодію, а значить, і взаємовплив суб'єктів, які беруть у ньому участь. Диференційовані підгрупи створюються на основі індивідуальних відмінностей — особливостей мотивації, уваги, сприймання, мислення, особливостей навчальної діяльності тощо.

Найбільше диференціація зачіпає зміст та організацію навчання (мал. 7).

104

Мал. 7.

Вона передбачає: 1) зміну організаційних форм, представлених групами різного рівня, організованими для вивченням окремих предметів; 2) вибір рівня і змісту навчання, що здійснюється за варіативними навчальними планами, різнорівневими програмами і підручниками; 3) відповідне методичне забезпечення навчального процесу. У такому розумінні диференційоване навчання наближаться за свою сутністю до індивідуально зорієнтованого. Його називають ще індивідуально-диференційованим.

Як співвідноситься диференціація з індивідуалізацією? Індивідуалізація більше стосується сфери методичних прийомів, педагогічної технології, а диференціація — системи, через яку реалізується індивідуальний підхід до розвитку особистості, а відповідно, і до процесу учіння. Інколи індивідуалізацію визначають як мету навчання, а диференціацію як засіб досягнення цієї мети.

Чи маємо ми досвід організації диференційованого навчання? Маємо, але, швидше, негативний. Хоч про нього багато писали, обмінювалися досвідом, далі виділення класів вирівнювання та

105

Підласий ЇЛ.

створення спеціальних груп для відстаючих справа не пішла. Зрідка виділялися підгрупи обдарованих учнів для поглибленого вивчення окремих предметів. Потрібні кошти, спеціально підготовлені вчителі, програми, нарешті, приміщення. Хвиля обурення серед батьків піднялася і проти того, щоб записувати дитину у відстаючі, наклеювати ярлик малоздібної. Словом, добрі наміри — допомогти дитині, враховуючи її сили і можливості — завершилися майже нічим. Сьогодні диференційоване навчання у новому (справжньому) варіанті дістає нове дихання. Воно упроваджується в елітарних навчальних закладах, що їх створила нова українська буржуазія, за словами голови Верховної Ради В.Литвина на відкритті сесії 2 вересня 2003 року, для своїх дітей. У народній школі сгворення умов для диференціації доведеться чекати ще довго.

К

ОМЕНТУЄМО

Доходимо висновку, що прототипи особистісно зорієнтованого навчання і виховання вже мали місце у минулому і не є чимось новим для нашої педагогічної системи. Залишається з'ясувати заміну поняття «індивідуальне» поняттям «особистіше». Це відбулося під психологічним тиском, що поступово наростав у школах та привів до жахливої плутанини в традиційній педагогічній термінології, засміченні її незрозумілими і непотрібними словами. Індивід — це окрема людина, особистість — та ж сама людина, яку чомусь наділили ще й окремими якостями. Якостей немає — немає й особистості. А учень залишається — хоч індивід, хоч особистість, хоч просто людина. Англійське слово «personality» переклали буквально, а приліпили як горбатого до стіни.

Не можу в черговий раз гірко зауважити — увесь так званий прогрес нової педагогіки на 90% зводиться до «зафутболювання» нових термінів. Розібравшись, ми постійно виявляємо за ними давним-давно відомі сутності.

106

Практична педагогіка або три технології

'ПШСТАВЛЯЄМО