І шлях їх реалізації педагогами

З усього різноманіття методів навчання як основні виділяють ті, котрі відбивають характер взаємодії учнів з учителями. До застосування пред’являються певні дидактичні вимоги.

1. При застосуванні методу усного викладення педагог повинен забезпечити: високу ідейність; тісний зв'язок з життям, практикою; логічність, переконливість і доказовість; емоційність, чіткість і яскравість мови; уміле сполучення з іншими методами, у першу чергу з методом показу, демонстрацією; високу дієвість і проблемне викладення навчального матеріалу.

2. Основні вимоги, пропоновані до застосування методів бесіди, обговорення, дискусії тощо: забезпечення чіткого регламенту для виступів; формування питань, що потребують тісного зв'язку теорії з практикою; проблемна постановка питань, формування проблемних ситуацій; додаткова робота навколо основних проблем, що підлягають обговоренню (розподіл питань на підпитання для діалогової бесіди); дискусійний характер обговорення питань, забезпечення плюралізму думок; стимулювання творчості на занятті; об'єктивна оцінка виступів; орієнтування курсантів на подальшу роботу з вивчення обговорюваної проблеми.

3. Як основні вимоги, запропоновані до застосування методів показу, демонстрації й ілюстрації виступають: визначення найбільш раціональних видів наочності; ретельний добір експонатів і матеріалу для показу і демонстрації; вибір кращих технічних засобів і інших засобів наочності; визначення кількості матеріалів для показу і їхньої послідовності; строге дотримання науково обґрунтованого дозування засобів наочності; диференційоване і комплексне застосування різних засобів наочності; забезпечення чіткого сполучення розповіді і показу (синхронізація слів з елементами демонстрації).

4. Основні вимоги до застосування методу вправи в навчанні: якісна підготовка викладача до заняття; постановка учням конкретних цілей, вправ, визначення змісту і послідовності відпрацьовування прийомів; створення в учнів установки на відпрацьовування вправи і безупинне підтримання в них інтересу до її виконання; дотримання певної послідовності і ритму у виконанні вправи; формування в курсантів і слухачів навичок самоконтролю і самооцінки при виконанні дій; забезпечення духу змагальності між учнями при виконанні вправ.

5. Основними вимогами, запропонованими до застосування ігрового методу і методу мозкової атаки є: чітке розроблення плану підготовки і проведення заняття, формулювання цілей і організація навчально-матеріального забезпечення; ретельний інструктаж курсантів і слухачів перед початком заняття, постановка їм конкретних завдань і пояснення правил гри; доведення до учнів правил техніки безпеки і контроль за їх дотриманням у ході занять; відпрацювання сценарію проведення заняття з визначенням часу його початку і кінця; чітке підведення підсумків роботи й об'єктивна оцінка дій кожного слухача і курсанта.

6. Основні вимоги до застосування методу самостійної роботи курсантів і слухачів: визначення конкретних завдань курсантам і слухачам на самостійну роботу, виходячи з реальних можливостей учнів і наявності часу; формування в учнів потреби й інтересу до самостійній роботі з освоєння програмного матеріалу; урахування індивідуальних особливостей слухачів і курсантів при визначенні їм завдань на самостійну роботу; урахування групових особливостей учнів (налаштованість групи, взводу на навчання); розроблення індивідуальних творчих завдань курсантам на самостійну роботу до проблемних тем курсу і керівництво нею з боку педагога; організація допомоги і взаємодопомоги при плануванні самостійної роботи і виконанні завдань; грамотне керівництво самостійною роботою учнів і надання своєчасної допомоги по усуненню недоліків.

Прийоми і засоби навчання. Для інтенсифікації процесу викладання, підвищення його ефективності і якості викладач здійснює цілеспрямовані впливи на учнів шляхом застосування раціональних методичних прийомів і використання різноманітних засобів, у тому числі наочних, технічних, електронно-обчислювальної техніки й інших. Різні види впливу активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів, забезпечують переключення їхньої уваги з об'єкта на об'єкт, збуджують у них інтерес до навчального матеріалу і мотивують курсантів на його засвоєння. Особлива роль у цьому приділяється методичним прийомам впливу.

Методичні прийоми - це психологічно правомірні і дидактично виправдані дії педагога на занятті для досягнення його навчально-виховної мети.

Нагромадження педагогом різноманітних методичних прийомів і уміле використання їх на заняттях є найважливішою умовою активного застосування будь-якої форми навчання, обумовленої дидактичними цілями заняття. З цього випливає, що активність слухачів і курсантів на заняттях забезпечується не стільки самою формою чи методом навчання, скільки діяльністю викладача по їх застосуванню за рахунок використання накопиченого арсеналу методичних прийомів і дидактично грамотного набору засобів навчання.

Засоби навчання - це слова і предмети, що представляють учням сенсомоторні стимули, котрі впливають на їхній зір, слух, дотик, полегшуючи безпосереднє і непряме пізнання дійсності. У руках педагога засоби навчання виступають тим інструментарієм, за допомогою якого він впливає на розум, почуття і волю учнів для активізації їхньої пізнавальної діяльності й інтенсифікації процесу навчання.

Засоби навчання в навчально-виховному процесі: слово викладача – для передання знань, слово і дія для формування умінь і навичок; викладаючи новий матеріал, викладач спонукає думати курсантів над ним, погоджуватись чи не погоджуватись з думками викладача, звертатися до нього з запитаннями і одержати відповідь; підручник служить студенту для відновлення в пам’яті, повторення і закріплення знань, одержаних на занятті, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.

Одні засоби навчання замінюють викладача як джерело знань (магнітофон, кінофільми, навчальні пристрої й інше ); другі – конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє викладач, (картини, карти, таблиці й інший наочний матеріал); треті - виступають у ролі прямих проектів вивчення, дослідження (машини, прилади, предмети живої природи); четверті - у ролі ,,посередників” між курсантом і установою (райвідділом); п’яті - використовують переважливо для озброєння курсантів уміннями та навичками - навчальними, професійними (зброя, прилади, інструменти ); шості - символічні (знакові) засоби (діаграми, карти тощо).

Технічні засоби навчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку (кінопроекти, діапроекти, телевізори, відеомагнітофони); аудівізуальні засоби, окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти), фонопосібники, відеозаписи, радіо і телевізійні передачі.

Педагогічний досвід засвідчує про те, що викладачі, використовуючи одні і ті ж форми й методи навчання, досягають різних результатів у викладанні. Лише діяльність викладача, його уміння і володіння педагогічною технікою, основами методики викладання спонукають учнів до оволодіння певним обсягом професійних знань, умінь, навичок. Одночасно у курантів розвивається професійне мислення, формуються морально-ділові якості, професійні риси характеру, емоційно-вольова усталеність і психологічна готовність до дій у складних (іноді екстремальних) умовах оперативної роботи.