Інші форми організації навчання

Урок- характерні ознаки уроку: дидактична мета, певний обсяг навчального матеріалу, постійний склад аудиторії, керівництво з боку викладача діяльністю курсантів з ураху­ванням їх індивідуальних особливостей та можливостей, послідовність різних видів діяльності залежно від типу і структури уроку, оволодіння всіма студентами (курсантами) знаннями, вміннями, навичками, які мають бути засвоєні за регламентований час (120 хв.).

На уроці подані всі компоненти навчально-виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, діяльність з організації та управління і всі його дидактичні елементи. Урок відображає цілісний процес навчання. Уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками:

І. За основними етапами навчального процесу та його стадіями (типологія уроків С.В. Іванова): вступні уроки; уроки первинного ознайомлення з матеріалом; уроки утворення понять, встановлення законів, правил; уроки застосування одержаних знань на практиці; уроки навичок (тренувальні); уроки повторення і узагальнення; контрольні уроки; мішані або комбіновані уроки.

2. За ознакою основного способу їх проведення (типологія уроків   І.М. Казанцева): уроки з різноманітними видами занять; уроки-бесіди, уроки-лекції; уроки-екскурсії; кіноуроки; уроки самостійної роботи курсантів в аудиторії; лабораторні та практичні заняття.

3. За дидактичною метою (типологія уроків В.О. Онищука): урок засвоєння нових знань; урок засвоєння навичок і умінь; урок комплексного застосування знань; урок узагальнення та систематизації знань; урок перевірки, оцінки та корекції знань, умінь, навичок; комбінований урок.

Кожний урок має свою певну структуру, в поняття якої входить три ознаки: склад, тобто з яких елементів або етапів складається урок; послідовність, тобто в якій послідовності ці елементи входять до заняття; зв'язок, тобто як між собою елементи пов'язані.

Структуру сучасного комбінованого уроку можна представити у вигляді моделі (за В. А. Онищуком): актуалізація опорних знань, умінь, навичок; мотивація навчання студентів, курсантів, повідомлення теми, мети, завдань уроку; вивчення нового матеріалу, його сприйняття, розуміння, осмислення; первинне застосування отриманих знань; засвоєння навичок та умінь на готовому матеріалі; засвоєння узагальнених умінь на основі застосування знань і навичок у нестандартних умовах; самостійна робота на творче застосування знань, навичок, умінь, перевірка результатів виконаних завдань; підсумок результатів уроку і домашнє завдання.

Структура проблемного уроку: висування проблемної ситуації і постановка проблеми; висування пропозиції і обгрунтування гіпотези; доведення гіпотези; перевірка правильності розв'язання проблеми.

Самостійна домашня робота теж є формою навчання, метою якої є закріплення одержаних на лекції знань, умінь та навичок. Вона сприяє більш ґрунтовному засвоєнню досить доступного матеріалу та додаткової інформації, а також виконанню творчих робіт.

Семінар дозволяє включити весь колектив аудиторії в активний самостійний, під керівництвом викладача, перегляд навчального матеріалу. Семінар допомагає викладачу разом з курсантами здійснити глибокий аналіз інформації, дати їй оцінку, навчити студентів, курсантів робити самостійні висновки.

Можливе як тематичне обговорення матеріалу, так і проблемне обговорення якогось питання. На семінарах допускається критичне обговорення творчих робіт, творів, статей, малюнків, продуктів технічної творчості, дослідницьких робіт тощо. Іноді семінари присвячені обговоренню та заслуховуванню однієї або декількох доповідей, підготовлених під керівництвом викладача з метою підготовки аудиторії до вивчення нової теми.

Екскурсія - це одна форма організації навчання. Вона може проводитися в музеї, на виставці, на природі, на виробництві тощо. В ході екскурсії викладач доповнює навча­льний матеріал, демонструє його в реальній ситуації, уточнює, відповідає на запитання, допомагає курсантам самостійно робити висновки.

Навчальна конференція - зосереджує та мобілізує духовні сили слухачів, розвиває пізнавальні інтереси, забезпечує повторне закріплення навчального матеріалу. Підготовка та виклад матеріалу у вигляді доповіді вимагає від курсантів уміння самостійно опрацьовувати матеріал, критично мислити, збуджувати інтерес, обґрунтовувати важливі питання теми тощо.

Факультативні заняття, дослідницькі групи по інтересах спрямовані на розширення та доповнення можливостей навчального процесу з метою розвитку індивідуальності курсантів, їхніх задатків, інтересів, здібностей.

Предметні гуртки, секції, студії сприяють сполученню рішень навчальних та творчо розвивальних завдань, поєднанню теоретичних і практичних знань курсантів.

Навчальний симпозіум готується і проводиться в кінці вивчення розділу або спеціальної теми. Це своєрідна форма організації підведення підсумків і закріплення знань курсантів. Усі курсанти отримують теми для короткого виступу, які вони готують письмово. Спочатку виступає викладач, який формулює загальну проблему, потім виступають курсанти, слухачі після чого підводяться підсумки.

Диспут допомагає в навчальній роботі як засіб підсилення проблемного та творчого ставлення до пізнання. Його організовують у випадку необхідності більш глибокого вивчення навчального матеріалу. Форма публічного дискутування є особливо ефективною при засвоєнні курсантами гуманітарних предметів і морально-естетичних відношень до явищ життя та мистецтва. Підлітки дискутують про гідність літературних героїв, про нові підходи до оцінки історичних подій та окремих історичних діячів, відстоюють свою точку зору стосовно значущості окремих творів мистецтва, літератури, захищають свої позиції з питань кохання, етики, психології сімейного життя тощо.

Методи навчання

Існують різні визначення методу навчання, кожне з яких пов’язане із розглядом сукупності способів організації пізнавальної діяльності учнівської молоді і розвитком їх розумових сил. Однак ситуація сьогодення складається таким чином, що всі процеси виховання і навчання розглядаються під кутом гуманістичних відносин та співробітництва і співдружності. Тому сучасне визначення методу навчання характеризується як спосіб взаємоузгодженої, упорядкованої діяльності викладача і курсантів, студентів, спрямований на досягнення суспільної та виховної мети.

У методах навчання можна виділити змістову і формальну сторони.    Змістова сторона має такі компоненти:

1) зміст, різні моделі, аналогії, алгоритми, які дають змогу засвоїти сутність навчальних предметів;

2) розумові, передусім мислительні дії, потрібні для засвоєння змісту навчальних предметів і додаткового змісту (загальнологічні дії, а також дії, що розкривають принцип побудови навчального матеріалу тощо);

3) співвідношення між цілями навчання, з одного боку, прямими і непрямими його продуктами, з іншого.

Формальна сторона методів навчання характеризується співвідношенням активності викладача і учнів, характером поєднання колективних і індивідуальних форм навчальної роботи, співвідношенням зорової і слухової інформації у поданні навчального матеріалу, кількістю і складністю завдань, які стоять перед студентами, курсантами, мірою допомоги, що надається їм тощо.

Метод навчання є одним із важливих факторів ефективності навчання і розумового розвитку учнівської молоді. 

Методи навчання слід відрізняти від форм навчання. При існуючому між ними тісному взаємозв’язку, різниця в тому, що форми навчання відображають організаційну сторону навчально-виховного процесу, а методи - процесуальну, методичну.

Методи навчання покликані виконувати певні функції: навчальну, виховну, розвиваючу, організуючу, активізуючу.

Методи навчання є системою цілеспрямованих дій викладача, які:

організують пізнавальну, практичну діяльність курсантів, студентів, слухача;

спрямовують курсантів, слухачів на засвоювання і формування знань, умінь, навичок на загальний розвиток;

приводять курсантів до засвоєння знань, формування умінь, навичок, фізичного, розумового і морального розвитку, розвитку емоційно-вольової сфери, мислення, уваги, пам’яті тощо.

Методи навчання - багатоякісне педагогічне явище розвитку (гносеологічна, логіко-змістова, психологічна, матеріально-джерельна й педагогічна сторони). Цим зумовлені різноманітні класифікації методів навчання, з урахуванням їх практичних функцій і можливостей, а саме методи навчання відповідно до логіки суспільно-історичного пізнання; методи навчання, що відповідають специфіці навчального матеріалу і формам мислення; методи навчання, що відповідають віковим особливостям курсантів, студентів; методи навчання в залежності від засобів передання і одержання інформації та в залежності від основних етапів навчально-пізнавального процесу.

У своїй сукупності методи навчання утворюють систему, в якій вони класифікуються за такими ознаками: за джерелом формування знань, умінь і навичок; за характером взаємодії учителя з учнем; за ступенем активізації пізнавальної діяльності учнів; за логікою передання й сприйняття інформації; за ступенем контролю за навчанням, але до класифікації методів навчання є різні підходи:

а) за джерелами передання і характером сприйняття інформації: словесні, наочні і практичні (С.П. Петровський, Е.Я. Галант);

б) у залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування одержаних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов);

в) відповідно до характеру пізнавальної діяльності курсантів, студентів по засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, конкретно-пошукові, дослідницькі (М.М. Скаткін, І.Я. Лернер).                                                                                                         

Кожна класифікація має свою сферу використання на практиці і забезпечує ефективність навчально-виховного процесу. Розглянемо загальну схему методів навчання (автор Ю.К. Бабанський), яка складається з трьох великих груп.

Перша група методів (організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності) має чотири підгрупи:

За джерелом інформації і сприйняттям навчальної інформації – словесні (розповідь, бесіда, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація), практичні (досліди, вправи, навчально-виробнича праця).

За логікою передання і сприйняттям навчальної інформації – індуктивні, дедуктивні, аналітичні, синтетичні.

За ступенем самостійного мислення студентів, курсантів при засвоєнні знань: репродуктивні та продуктивні, а саме: пошукові, конкретно-пошукові, дослідницькі.

За ступенем керування навчальною діяльністю - навчальна робота під керівництвом викладача, самостійна робота студентів, курсантів, робота з книгою, письмова робота, вирішення ситуацій, розв’язання задач.

Друга група методів (методи стимулювання) має дві підгрупи:

Методи стимулювання інтересу до навчання - пізнавальні ігри, навчальні дискусії, створення ситуацій емоційно-моральних переживань, створення ситуацій пізнавальної новизни, створення ситуацій зацікавленості.

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні - переконання у значущості навчання, вимоги, вправи з виконанням вимог, заохочення, покарання.

Третя група методів (методи контролю) має три групи:

Методи усного контролю-індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні іспити, програмове опитування.

Методи письмового контролю-контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи.

Методи лабораторно-практичного контролю-лабораторні роботи, практичні роботи, машинний контроль.

Кожна з розглянутих класифікацій вирішує мету і завдання процесу навчання на певному рівні і застосування методів навчання в певній сфері.

При цілісному підході виділяють три великі групи методів навчання:

організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.

Розглянемо характеристику деяких основних методів навчання, як аналогів та орієнтирів, на які слід покладатися в ході процесу навчання.

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - це сукупність методів, які спеціально спрямовані на передання і засвоєння учнівською молоддю знань, умінь і навичок. До них належать:

Словесні методи навчання - розповідь (художня, науково-популярна, розповідь-опис); пояснення; лекція; бесіда (вступна, повідомлююча, бесіда-повторення, контрольна, репродуктивна, еврестична, катехізисна); дискусія, диспут; робота з книгою; метод драматизації.

  Наочні методи навчання – метод ілюстрування; метод демонстрування; метод самостійного спостереження.

  Практичні методи навчання: вправи (підготовчі, вступні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні); лабораторні, дослідні роботи.

Методи діяльності вчителя - словесні, наочні та практичні тісно переплітаються між собою.

  Індуктивний метод навчання: викладаються спочатку факти, демонструються досліди, наочні посібники, організується виконання вправ, поступово підводять курсантів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів і т. ін.

  Дедуктивний метод навчання: спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити конкретні випадки, більш конкретні завдання. При використанні індуктивного і дедуктивного методів навчання застосовуються словесні, наочні і практичні методи навчання.

Репродуктивний метод навчання спрямований на неодноразове стимулювання курсантів, студентів, слухачів до повторення набутих знань; активізацію пам’яті, мислення, уяви курсантів; стимулювання курсантів до аналізу навчального матеріалу, до знаходження схожого і різного, узагальнення, систематизації навчального матеріалу, до повторення дій для формування умінь, навичок.

Продуктивний метод навчання пов’язаний із здобуттям курсантом нових для нього знань в результаті його творчої роботи. До продуктивних методів навчання належать методи проблемного викладу, дослідження.

Пояснювально-інформаційний метод навчання або інформаційно-рецептивний метод навчання необхідний для засвоєння слухачами, курсантами нової інформації і має місце тоді, коли викладач повідомляє інформацію, а курсант сприймає, усвідомлює, запам’ятовує нову інформацію. Повідомлення інформації викладачем здійснюється за допомогою: усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібник тощо), наочних засобів (картини, схеми, кіно, натуральні об’єкти), практичного показу дій (показ і виконання вправ, складання плану розслідування, допиту тощо). Слухачі, курсанти, студенти виконують дії, необхідні для першого рівня засвоєння знань. До цих дій входять: слухання, сприймання очима, намацування(гаптичне сприймання). Маніпулювання (предметами, зображеннями, схемами), читання, спостереження, зіставлення.

Проблемний виклад як метод навчання. Суть цього методу навчання полягає в тому, що викладач ставить проблему і сам цю проблему розв’язує, вирішує. Але викладач це робить так, щоб курсанти стежили за його діями, маніпуляціями і розуміли протиріччя, які виникають у процесі розв’язування проблем. Використовуючи цей метод викладач повинен враховувати вік, досвід, розвиток аудиторії, щоб його дії, міркування були для слухачів зразками наукового пізнання розв’язання проблем, щоб курсанти за логікою, контролювали переконливість його доказів. При цьому методі навчання викладач ставить проблему, накреслює гіпотезу, схему, план за якими можна розв’язувати проблему, проводить і ставить розумовий експеримент, наприклад, ,,…результат буде, якщо виконаєте те…, потім те…” тощо. При такому методі навчання активність викладача і курсантів лише на користь викладача, але й активність курсантів має бути максимальною.

Дослідницький метод навчання застосовується для засвоєння курсантами досвіду творчої діяльності, глибоких знань, а також як противага ,,зубрінню” і виконує три функції, забезпечує: творче застосування знань; оволодіння деякими методами наукового пізнання; формування інтересу, потреб до наукового пізнання. Це спосіб організації пошукової, творчої діяльності курсантів при розв’язанні нових для них потреб, завдань. При дослідницькому методі навчання курсанти, слухачі розв’язують нові для себе проблеми, задачі, але такі, які вже були розв’язані людством. Існують такі вимоги: викладач готує невеликі пошукові завдання, які відповідають віку, досвіду, змісту навчальних програм; завдання мають сприяти розвитку у курсантів спостережливості, пам’яті, мисленні, уяви, творчості, естетичних смаків.

Конкретно-пошуковий, або евристичний метод навчання. Евристика - (від грецьк. знаходжу, відкриваю) - а) мистецтво відкриття, винайдення нового; б) певні методи дослідження об’єктивного світу;       в) наука, яка вивчає закономірності розгортання творчих процесів людини; г) метод навчання. У загальному значенні під евристикою розуміють методику пошуків, доведень і шляхів розв’язання завдань на противагу систематичному викладанню. Евристичний метод навчання має три варіанти застосування:

Перший варіант. Курсантів, слухачів навчають: бачити та усвідомлювати проблему чи задачу; умінню ставити запитання; самостійно будувати логічний доказ; робити висновки із наявних фактів; висловлювати гіпотезу, загадку щодо проблеми; будувати план пошуку і розв’язання проблеми.

Другий варіант. Курсантів, слухачів навчають: складну проблему, задачу розподіляти на ряд задач, підзадач; виділяти, що невідомо, що дано у задачі; створювати модель проблеми, задачі.

Третій варіант. Курсантів навчають будувати евристичну бесіду, яка веде до розв’язання проблеми.

Методи стимулювання - це методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність, одночасно сприяють збагаченню курсантів навчальною інформацією. Методи стимулювання навчальної діяльності курсантів умовно можна поділити на дві групи:

а) методи формування пізнавальних інтересів курсантів: формування пізнавального інтересу (використовуються прийоми, які викликають позитивні емоції - образність, цікавість, здивування, моральні переживання); стимулююча роль навчального матеріалу (створення ситуації новизни); використання пізнавальних ігор; аналіз ситуацій;

б) методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні: пред’явлення вимог, дотримання та виконання вимог, заохочення курсантів до сумлінного виконання своїх обов’язків.

Метод ділових ігор має деякі переваги над традиційними методами:

-    вимагає активності від кожного курсанта;

знімає бар’єри між викладачем і курсантом;

сприяє подоланню різних форм психологічного захисту (шпаргалка, підказування) при спілкуванні з викладачем;

дозволяє курсанту виявити індивідуальні здібності при розв’язуванні задачі. 

При використанні цього методу викладачу важливо скласти сценарій гри, розподілити ролі між учасниками, визначити правила, обов’язки повноваження відповідно до ролі, підготувати посібники, довідники.

Метод ділових ігор передбачає участь як одного взводу (групи) так і кількох (до 20 учасників у кожній групі).

Метод конкретних ситуацій використовується для навчання курсантів умінню розв’язувати задачі й проблеми, тісно пов’язані з професійною діяльністю; у юридичних ліцеях, училищах, інститутах при розробці проблемних, професійних, ,,життєвих”, моральних ситуацій.

При застосуванні цього методу викладач не прив’язує курсантів до певного навчального предмета. Для курсантів проблемними ситуаціями є так звані нестандартні ситуації, які не були предметом спеціального вивчення, а трапляються у майбутній професійній діяльності, у житті. За допомогою методу конкретних ситуацій курсанти мають навчитися перетворювати проблемну ситуацію на модель або розумову задачу. Викладач навчає курсантів приймати розумову задачу як свою власну, для цього радить: ознайомитись із змістом розумової задачі; усвідомити зміст цієї задачі, переказати своїми словами ,зобразити схемою, малюнком; виявити відомі і невідомі дані в завданні; зв’язати між собою ці дані; змінити формулювання всієї або частини розумової задачі. ,,Прийняти” розумову задачу слухачем, курсантом означає: переосмислити задачу; сформулювати своєю мовою, або штучною мовою за допомогою символів, схем, малюнків; створити слухачем, курсантом суб’єктивну модель задачі. Проблемна ситуація виникає, коли людина у своїй діяльності, спрямованій на об’єкт, зустрічає перешкоду, труднощі, не може подолати перешкоди, користуючись наявними у неї знаннями, уміннями, навичками, досвідом. Метод конкретних ситуацій навчає курсантів, слухачів: виділяти у конкретній проблемній ситуації такі складові компоненти: людину, об’єкт професійної діяльності, перешкоду і засоби подолання перешкоди; дивитись на проблемну ситуацію збоку, уявляти себе; виявити, пов’язати між собою складові частини проблемних ситуацій; формулювати за допомогою мови, схем, символів, малюнків проблемну ситуацію. У разі такої роботи у курсантів, студентів має утворитися модель проблемної ситуації.

Метод інциденту спрямованийна подолання в курсантів, слухачів інертності. На вироблення адекватних способів поведінки в напружених стресових ситуаціях, а також є модифікацією методу конкретних ситуацій.

Метод інциденту суттєво відрізняється від методу конкретних ситуацій - несприятливими умовами для прийняття рішення, розв’язання задачі. До цих несприятливих умов належать: дефіцит інформації, обмеження часу, аварійна обставина, дія факторів, які викликають у людини велике напруження (до цих факторів належить неадекватна поведінка курсанта, порушення порядку тощо).

 За дослідженням психологів, чим старша, досвідченіша людина, тим з більшим хвилюванням і відповідальністю вона приймає рішення. Проте така особливість є не тільки віковою, а й індивідуальною. Відомо, що при прийнятті рішень, розв’язанні задач у гострих конфліктних ситуаціях люди часто губляться, втрачають над собою контроль, самоконтроль. У цих ситуаціях вони поводяться по-різному:

- в одних курсантів, слухачів - уповільнення мислення, зниження уваги, розсіяність, схильність до використання стереотипу рішень;

- у других - спостерігається перезбудження, метушливість, імпульсивність, подразливість, запальність, агресивність;

- у третіх - підвищення мовної активності, навіювання, тенденція не критично йти за тим, хто дає більш-менш чіткі вказівки. 

Це все сприяє прийняттю адекватних рішень, правильному розв’язанню задач. Метод інциденту дає змогу цим тьом групам поступово нормалізуватися, приймати більш адекватні рішення. Як використовується метод інциденту на заняттях із курсантами, студентами, слухачами?

Протягом кількох хвилин їх знайомлять із певним випадком (екстраординарним, надзвичайним, винятковим, рідкісним).

Курсанти, слухачі, студенти ставлять викладачу запитання, щоб одержати, систематизувати фактичні дані.

Курсанти протягом 5 – 15 хв. формулюють проблему, створюють модель задачі з аналізу проблеми, виражають ці моделі за допомогою мови, плану, схеми.

Курсанти аналізують моделі і приймають рішення.

Метод соціально-психологічного тренінгу має ще й такі назви – метод тренування чутливості; метод програвання ролей; уміння керувати стилем своєї поведінки.

За допомогою соціально-психологічного тренінгу курсант, студент усвідомлює: як він сприймається оточуючими людьми; свої дії, які провокують симпатії, антипатії до людей; у нього формуються такі якості, як співпереживання психічних станів оточуючих людей, чуйність до оточуючих. У курсанта розвивається вміння спостерігати, визначати в загальних рисах психічні стани оточуючих людей за зовнішніми ознаками (поза, вираз очей, рухи, хода) та будувати свою поведінку відповідно до психічного стану людини.

Психологічною базою цього методу є перебудова установок курсанта, студента, спрямована на зміну ставлення до себе та інших людей. Метод соціально-психологічного тренінгу передбачає формування (вироблення) емпатії, вироблення в курсантів уміння дивитись на речі з позицій партнера, але це не означає переходити на його позиції, ототожнювати себе із партнером, співчувати, співпереживати партнеру, але при цьому мати свою стратегічну поведінку, замислюватись над тим, яке враження курсант залишить після спілкування з партнером, уявляти себе з боку.

Емпатія – розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи, уміння поставити себе на місце іншого. Взагалі це здатність індивіда емоційно відкликатися на переживання інших людей, об’єктивно сприймати іншу людину, проникати у внутрішній світ іншої людини, розуміти думки, переживання інших людей.

Метод соціально-психологічного тренінгу має дати курсанту, майбутньому працівнику правоохоронних органів, деякі прийоми, як краще повідомити людині гірку, необхідну правду; запобігти конфлікту з оточуючими і знайти вихід із конфліктної ситуації; відволікти іншу людину від переживань та інше. Даний метод, за виразом психологів дозволяє ,,походити у чужих черевиках”, ,,надіти чужу маску”, стати на місце того, з ким спілкуєшся.

Відомо, що люди по-різному вступають у контакт з оточуючими. Одні люди без усяких зусиль можуть створювати, підтримувати хороший настрій в оточуючих. В інших людей створюється напруження, їхні контакти з іншими провокують розвиток в оточуючих негативних емоцій. Часто у людей, які вступають у контакти з оточуючими, (а це одна із професійних функцій співробітників органів внутрішніх справ) не вироблені адекватні стилі спілкування. Цей метод, насамперед, спрямований на те, щоб виробити адекватні стилі спілкування.

Метод мозкової атаки. Метод мозкового штурму. Брейстормінг.

Цей метод є методом групового вирішення і розв’язання творчих проблем, задач, спрямований на активізацію творчої діяльності, думки курсанта, слухача майбутнього спеціаліста правоохоронних органів.

З метою активізації творчості курсантів підвищення їх впевненості і творчості при розв’язані творчих проблем, задач дуже важливо знизити їх критичність і самокритичність. Чому підвищується творчість і впевненість курсантів? Тому що: це приводить до зняття гальмування, активізації своїх творчих можливостей, розковування цих можливостей; творча думка, особливо на початку її виникнення в ,,ембріональному” стані краще протікає, коли курсант гальмує ,,голос внутрішнього самоконтролю”. Зниження критичності і самокритичності досягається двома шляхами:

Перший шлях - за допомогою інструкції викладача, яка дається у формі навіювання (,,Ви творча людина… Ви не боїтесь оцінки оточуючих…”). Курсант повинен бути вільним, оригінальним, творчим, загальмовувати в собі і до своїх ідей критичність та не боятись оточуючих.

Другий шлях - створення викладачем сприятливих зовнішніх умов. До цих умов належать співчуття, схвалення, підтримка думок курсантів з боку їхніх партнерів.

При використанні методу мозкової атаки викладач повинен:

1) створювати сприятливу атмосферу для вільного висловлювання думок;

2) пильнувати, щоб необережною реплікою, критикою не загальмувати висловлювання думок;

3) не послаблювати внутрішній контроль, самоконтроль курсанта, слухача;

4) пам’ятати, що негативна репліка викладача повертає курсанта, студента до шаблонної, стандартної, нецікавої думки;

5) забороняти критику.

Метод мозкової атаки формує в курсанта, студента уміння: доброзичливо слухати, дискутувати, ставити запитання, заохочувати товариша, тактовно робити зауваження; позбавлятися стандартних думок, бачити речі, явища такими, якими вони є, якомога об’єктивніше спостерігати, об’єктивно ставитись до себе.