Лекція - основна форма організації навчання в вищій школі

У вузі з традиційною системою навчання лекція, як основна форма занять, виконує такі дидактичні функції: порушення і обґрунтування за­дач навчання, повідомлення і засвоєння нових знань, прищеплення інтелекту­альних умінь і навичок, мотивування курсантів до подальшої навчальної діяль­ності, інтегрування дисципліни, що викладається, з іншими предметами, а та­кож вироблення інтересу до теоретичного аналізу.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції - це формування теми, повідомлення плану і літератури, що рекомендується, для самостійної роботи, а потім – строге проходження плану запропонованої роботи.

Залежно від ролі, в організації навчального процесу можна виділити наступні основні різновиди лекцій:

вступна - первинне ознайомлення курсантів з основними науково-теоретич­ними положеннями даної галузі науки;

мотиваційна - порушити інтерес у курсантів, створити стимул для всієї по­дальшої діяльності;

підготовча - підготувати курсантів до більш складних розумових процесів, створити підстави використання інших засобів і форм навчання;

інтегруюча - подати науку в системі і в розвитку як логічне ціле; намітити вихід до подальшого теоретичного аналізу за межами первісного розуміння;

установча - направити курсантів до джерел інформації, дати вказівки для самостійної роботи і практичні рекомендації, виділити найбільш важливі

і складні частини матеріалу.

Дидактичними елементами лекцій виступають: методика викладання лек­ційного матеріалу; сукупність попередніх знань курсантів; зміст і структу­ра лекційного матеріалу; контроль і оцінка знань (зворотний зв'язок); на­вчальна література і технічні засоби навчання (ТЗН).

Слід відзначити, що стиль лекції індивідуальний, проте в її підготовці і по­данні матеріалу існують перевірені принципи і правила. Вони не всі універсальні, однак дозволять швидше оволодіти технологією викладання тому, хто ще не оволодів нею сам протягом багатьох років, проведених перед курсантською аудиторією, навчаючись на власних помилках. Як основні вимоги до читання лекції висувають: високий науковий рівень інформації, що викладається, що має, як правило, світоглядне значення; великий обсяг чітко і щільно систематизованої і методично переробленої сучасної наукової інформації; доказовість і аргументованість висловлюваних суджень; достатня кількість переконливих фактів, що приводяться, прикладів, текстів і документів; чіткість викладу думок і активізація мислення курсантів, студентів, постановка питань для самостійної роботи з обговорюваних проблем; аналіз різних точок зору на рішення поставлених проблем; виведення головних думок і положень, формулювання висновків; роз’яснення термінів, що вводяться, і назв; надання студентам, курсантам можливості слухати, осмислювати і коротко записувати інформацію; уміння установити педагогічний контакт з аудиторією; використання дидактичних матеріалів і технічних засобів; застосування основних матеріалів тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків.

Характерну особливість лекції складає її діяльна основа, яка виражає бінар­ну природу навчання. Бінарність навчання - це не механічне сполучення діяль­ностей викладача і курсантів, студентів, а передусім їхня взаємна детермінація. Діяльна природа лекції та її бінарна основа змушують теоретиків і прак­тиків спрямовувати свою увагу на навчання курсантів самостійної навчальної діяльності, її прийомам і засобам, на причинне пояснення, обґрунтування лек­тором власної діяльності, на зміну характеру спілкування з курсантами і т. ін.

Організація навчальної діяльності на лекції вимагає не тільки певного вміння викладача її готувати і проводити, але й спеціальної підготовки до неї курсантів.

При цьому, як нова задача, перед викладачем постала необхідність формувати цю навчальну діяльність на відповідному рівні, призвичаювати курсантів до певних правил її організації. Те, що було приховане від очей курсантів і склада­ло ,,педагогічну кухню”, стало предметом пізнання курсантів, основою їх само­організації і саморегулювання в навчальному процесі.

Лекція як особлива організація взаємодії курсантів і викладача, природно, зумовлює певний діловий характер їхнього спілкування. Тип ,,ділового” спілку­вання курсантів між собою і з викладачем можна визначити як дидактичне спілкування.

Дидактичне спілкування - це, по суті, міжособистісні відносини, які формуються і виявляють себе в умовах конкретної навчальної діяльності. Це різновид діло­вих відносин і ділового спілкування. Дидактичне спілкування на лекції завжди детерміноване його метою, змістом, засобами і формами. У той же час воно вибудовується на основі методичної структури залежно від того, як і коли на лекції проводиться актуалізація опорних знань, формування нових і т. ін. Усі три підструктури лекції (дидактична, логіко-психологічна, методична) визна­чає формування і розвиток дидактичного спілкування курсантів і викладача. Говорячи про роль лектора в навчально-виховному процесі, слід підкресли­ти, що викладач вищої школи повинен бути вченим, філософом, артистом, ви­хователем і ЛЮДИНОЮ, бо викладання - не ремесло, не професія, а спосіб життя.

Нижче подаємо правила діяльності викладача - лектора вищої школи (з опорою на роботу Л. І. Цехновича) [ 22]:

1. Лектор буде залишатися на висоті своєї посади до того часу, доки сам буде навчатися, бо темпи розвитку сучасної науки, техніки і культури такі, що за роки викладання багато лекційних дисциплін, особливо спеціальних, дово­диться оновлювати неодноразово і радикально. Праці й терпіння вимагає і вдосконалення особистої педагогічної майстер­ності - мови, стилю, уміння використати ілюстративно-графічні і технічні засо­би, а також залучення до новітніх педагогічних досліджень.

2. Лектору необхідні широкий науковий кругозір, знання в суміжних дис­циплінах. Задачі і апарат різних дисциплін - природничих, гуманітар­них і соціально-економічних, загально професійних і спеціальних - тісно пере­плітаються, і міжпредметні зв'язки в принциповому і практичному відношен­нях стають дедалі більш значущими.

3. Лектор повинен бути вченим і вести науково-дослідну роботу в тій галузі, в якій виконує викладацьку діяльність. Єднання наукової і педагогічної діяль­ності є необхідним і плідним з багатьох причин. Передусім тому, що викладач навчає інших на тому науковому рівні, на якому стоїть сам. Прищепити кур­сантам наукове мислення, науковий підхід, навчити їх відрізняти передумови від фактів, що визначені теорією і експериментами, навчити відрізняти домис­ли від доказів, показати, як ставляться наукові задачі і якими засобами їх вирі­шують, - це здатний виконати тільки істинний вчений.

4. Лектор повинен проводити заняття з захопленням, емоційно. Щоб мати для цього необхідні якості, він повинен відчути сам як дослідник труднощі аналі­тичної роботи і потяг до досягнення істини.

5. Лектор повинен навчати не тільки тому, що вже є, а й тому, чого ще немає, навчати баченню проблем у перспективі і умінню визначати підходи до рішення.

Перебудова системи освіти висуває нові вимоги до особи викладача, методів і техніки викладання. Н.В. Борисова і А.А. Соловйова пропонують різно­манітні форми активної лекції нарівні з традиційною, що дозволяє значно підви­щити творчий поведінковий потенціал аудиторії. Наведемо стислі характерис­тики деяких нетрадиційних видів лекцій:

Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з даного курсу. Лектор знайомить студентів із призначенням і задачами курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін і в системі підготовки фахівця. Дається короткий огляд курсу, віхи розвитку науки і практики, досягнення в цій сфері, імена відомих учених, викладаються перспективні напрямки досліджень. На цій лекції висловлюються методичні й організаційні особливості роботи в рамках курсу, а також дається аналіз навчально-методичної літератури, що рекомендується студентами, уточнюються терміни і форми звітності.

Проблемна лекція. На цій лекції нове знання вводиться через проблемність питання, чи задачі ситуації. При цьому процес пізнання студентів у співробітництві і діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривається шляхом організації пошуку її чи рішення підсумовування й аналізу традиційних і сучасних точок зору.

Лекція-інформація. Орієнтована на викладення і пояснення студентам наукової інформації, що підлягає осмисленню і запам'ятовуванню. Це самий традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.

Оглядова лекція — це систематизація наукових знань на високому рівні, що допускає велике число асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, що викладається при розкритті внутріпредметного, міжпредметного зв'язку, крім деталізації і конкретизації. Як правило, стрижень теоретичних положень, що викладаються, складає науково-понятійна і концептуальна основа всього курсу чи великих його розділів.

Лекція-візуалізація являє собою візуальну форму подачі лекційного матеріалу засобами ТЗН чи аудиовідеотехніки. Читання такої лекції зводиться до розгорнутого чи короткого коментування візуальних матеріалів, що переглядаються, (натуральних об'єктів - людей у їхніх діях і вчинках, у спілкуванні й у розмові; мінералів, реактивів, деталей машин; картин, малюнків, фотографій, слайдів; символічних, у вигляді схем, таблиць, графів, графіків, моделей).

Бінарна лекція - це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників двох наукових шкіл, або як вченого і практика, викладача і студента).

Лекція з заздалегідь запланованими помилками розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістовної, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводиться діагностика слухачів і розбір зроблених помилок.

Лекція-конференція проводиться як науково-практичне заняття, із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей, тривалістю 5-10 хвилин. Кожен виступ являє собою логічно закінчений текст, заздалегідь підготовлений у рамках запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дозволить всебічно освітити проблему. Наприкінці лекції викладач підводить підсумки самостійної роботи і виступів студентів, чи доповнюючи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.

Лекція-консультація може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом ,,запитання - відповіді”. Лектор відповідає протягом лекційного часу на запитання студентів по новому розділу чи всьому курсу. Другий варіант такої лекції, що представляється за типом ,,запитання - відповіді - дискусія”, є трояким сполученням: виклад нової навчальної інформації лектором, постановка запитань і організація дискусії в пошуку відповідей на поставлені запитання.

 Лекція-діалог, де зміст подається через серію питань, на що слухач пови­нен відповідати безпосередньо в ході лекції. До цього типу примикає лекція з застосуванням техніки зворотного зв'язку, а також програмована лекція-кон­сультація.

 Лекція з застосуванням ігрових засобів (засіб ,,мозкової атаки”, засіб кон­кретних ситуацій і т. ін.), коли курсанти самі формують проблему і самі намага­ються її вирішити.

Нами перераховані лише деякі форми. Принцип проблемності як стрижень сучасної нетрадиційної лекції дозволяє творчо підходити до його реалізації, стаючи джерелом нових форм і засобів формування соціально-правової зрілості майбутніх співробітників правоохоронних органів.

У практиці вищої школи використовуються й інші види лекційної форми навчання.