Принципи організації процесу  навчання

Поняття ,,принцип” (від лат.) - початок, основа. За своїм походженням принципи навчання є теоретичним узагальненням педагогічної практики, виникають із досвіду практичної діяльності і, отже, мають об'єктивний характер. Саме тому вони стають керівними положеннями, що регулюють діяльність у процесі навчання людей. Вони охоплюють усі його сторони і надають йому цілеспрямованого, логічно послідовного начала.

Однак за формою свого існування принципи мають суб'єктивний характер, тому що вони відбиваються у свідомості педагога з різним ступенем повноти і точності. Незнання принципів, небажання дотримуватися їхніх вимог, неправильне їх розуміння не скасовують їх існування, але роблять весь процес навчання ненауковим, суперечливим і малоефективним. Саме цим пояснюються в значній мірі багато недоліків у навчанні. Отже, дотримання вимог принципів навчання виступає елементом професійно - педагогічної культури викладача, найважливішою умовою ефективності процесу навчання.

Принципи навчання - це найбільше загальні, основні керівні положення теорії навчання, у яких виражені вимоги до змісту, організації і методики навчання, які діють на всіх етапах навчання: ідейність, науковість, систематичність, активність, зв’язок навчання з життям, свідоме засвоєння знань, наочність, доступність, емоційність, ґрунтовність.

Сучасна вітчизняна педагогічна наука розкриває систему дидактичних принципів, виходячи з розуміння суті виховання й навчання. Дидактика виділяє наступну систему принципів навчання: соціальна обумовленість і науковість навчання; практична спрямованість підготовки; цілеспрямованість, систематичність і послідовність у навчанні; доступність і високий рівень трудності навчання; свідомість, активність і вмотивованість студентів, курсантів; міцність оволодіння компонентами професійної компетентності; диференційований і індивідуальний підхід у навчанні; комплексність і єдність навчання і виховання.

Принципи навчання враховують рекомендації різних наук і ефективної практики, що зв'язані у своєрідну систему: висновки науки і вимоги сучасного виробництва, рекомендації політології і соціології, психології і фізіології; досвід і теоретичні рекомендації виховної роботи. Узяті у своїй єдності, принципи навчання визначають усі сторони навчального процесу як системи: зміст, організацію, методику і загальну спрямованість процесу навчання. Соціальна обумовленість і науковість навчання визначає необхідність дотримання в підготовці персоналу вимог держави та суспільства. Крім того, це положення дозволяє удосконалювати процес навчання відповідно до освітньої концепції, прийнятої в суспільстві. Реалізація її положень у практиці забезпечується через дотримання ряду педагогічних вимог:

При організації навчання здійснювати науково обґрунтований підхід до добору навчального матеріалу; у ході занять і навчань розглядати всі явища в розвитку і взаємозв'язку, бачити закономірності і протиріччя навчального процесу, шляхи його удосконалення; викладати навчальний матеріал із позицій останніх досягнень науки і техніки.

Тісно зв'язувати навчальний процес у вузі з життям країни, із повсякденною практикою.

Постійно піклуватися про виховний та розвивальний ефект усіх навчальних занять, виховувати в процесі навчання якості громадянина своєї країни. Домагатися наукової організації занять, виявляти нетерпимість до недоліків у навчальному процесі, не допускати його підміни різними другорядними заходами. На практиці всі ці вимоги виявляються в єдності і тісно взаємозалежні. Їх не можна відокремити один від одного: дотримуватися одних і нехтувати іншими; використовувати вибірково, на свій смак. Принцип практичної спрямованості підготовки орієнтує на підготовку учнів тому, що необхідно в практичній діяльності фахівця. Він визначає зміст навчання і його умови, надає навчанню практичної спрямованості, забезпечує його зв'язок із минулим досвідом і сучасним рівнем розвитку виробництва.

Принцип практичної спрямованості підготовки пред'являє до навчання наступні вимоги. Домагатися розуміння і засвоєння всіма курсантами, студентами сутності, характеру й особливостей професії, навчати відповідно до вимог державного освітнього стандарту. Навчати студентів не тільки професійному володінню спеціальністю, але й умілому використанню засобів управління, застосуванню електронно-обчислювальної техніки, максимально наближати навчальну обстановку до реальної, навчати, не допускаючи спрощень і послаблень.

Точно додержуватися дисципліни навчального процесу: порядок добору змісту навчання і послідовність проходження тем різних предметів підготовки; технологію оволодіння студентами, курсантами знаннями, навичками й уміннями; об'єктивні критерії оцінки рівня підготовленості кожного фахівця і колективу в цілому. Гнучко поєднувати теоретичні і практичні методи і форми навчання, обираючи в кожному конкретному випадку найбільше ефективні і домагаючись професійного оволодіння кожним курсантом, студентом своєю спеціальністю.

Уважно стежити за розвитком передового досвіду навчання і виховання в країні і за рубежем, вивчати історію і досвід педагогіки.

Принцип цілеспрямованості, системності і послідовності навчання визначає спрямованість, логіку і послідовність навчального процесу. Основне призначення підготовки, завдання практичної діяльності - необхідність формування професійної компетентності фахівців. Опанувати різні її компоненти можна лише тоді, коли навчальний матеріал вивчається у певній системі. Систематизовані знання необхідні людині для успішної діяльності при виконанні нею своїх професійних обов'язків, але одержувати їх можна тільки при суворій логічній послідовності викладення навчального матеріалу, комплексуванні різних досліджуваних предметів, чіткої організації внутріпредметних і міжпредметних змістовних і методичних зв'язків. Фахівцям для їхньої діяльності необхідні не уривчасті знання з тієї чи іншої теми, не добре засвоєні відомості того чи іншого розділу, предмета підготовки, а комплекс професійних знань, який би виконував роль специфічного методу в їхній практичній роботі. Даний принцип передбачає реалізацію педагогом низку взаємозалежних дидактичних вимог:

У процесі навчання керуватися всіма плануючими документами(навчальними планами, програмами, розкладом занять), строго дотримуватися логіки навчального процесу, послідовно розподіляти матеріал по періодах навчання, тісно зв'язувати раніше вивчений матеріал із новим, зі змістом практичних дій при виконанні функціональних обов'язків.

Добре знати зміст не тільки даної теми, але й попередніх і наступних, усієї навчальної дисципліни, бачити взаємозв'язки їхніх частин; вивчаючи матеріал по частинах, враховувати, що вже засвоєно по конкретній темі, розділу, курсу, предмету; не переходити до вивчення наступних тим доти, поки не будуть засвоєні попередні.

Виділяти в досліджуваному матеріалі головне, формулювати і розкривати загальну мету і задум кожної теми, розділу, курсу в цілому; направляти і розвивати логічне мислення курсантів, студентів привчати їх до самостійного аналізу й узагальнення фактів, самоконтролю і самокорекції.

Систематично керувати самостійною роботою студентів, курсантів знати їхні успіхи і недоліки, підвищувати в них почуття відповідальності за результати навчання, стимулювати прагнення до постійної роботи з повним напруженням сил.

Принцип доступності і високого рівня трудності навчання визначає таку організацію і методику навчання, за якої студенти, курсанти свідомо й активно опановують знаннями, навичками й уміннями, формують професійні позиції, психологічні якості й акмеологічні інваріанти (детермінанти), що визначають прагнення учня до досягнення власних вершин у професійній компетентності з урахуванням реальних його здібностей. При цьому навчання орієнтується на високу віддачу і напруження сил конкретного курсанта, студента. Принцип уточнює основні педагогічні правила доступності і доцільної інтенсивності в навчанні, учити, переходячи від відомого до невідомого; від менше важкого - до більш важкого; від складного - до більш складного. Досвід показує, що при правильному дотриманні даного принципу рівень трудності для людей постійно змінюється: те, що вчора було недоступне для учня сьогодні стає доступним; те, що недоступне сьогодні, буде доступним завтра. Від педагога даний принцип вимагає дотримання наступних дидактичних правил: забезпечити добір, групування і подання навчального матеріалу з урахуванням інтелектуальних можливостей учнів; добре знати рівень їхньої підготовки, ступінь розумового і фізичного розвитку, стану здоров'я і самопочуття; здійснювати постійну турботу про дотримання правил доступності в навчанні, орієнтуючись при цьому на найбільше підготовлених курсантів, студентів.

Виховувати свідоме ставлення до подолання реальних труднощів підготовки, розвивати дух змагальності й організовувати змагання в процесі навчання; заохочувати тих, хто підвищує успіхи в навчанні, наполегливо опановує майстерністю, і надавати їм індивідуальну допомогу; вести додаткові заняття з відстаючими в навчанні, уселяти їм упевненість у своїх силах.

Створювати на кожному занятті обстановку, що вимагає від курсантів, студентів максимального напруження сил, здійснювати суворий контроль за відповідністю навчального матеріалу кількості часу, що відводиться на його вивчення.

Забезпечувати обґрунтовану теоретичну і практичну підготовку кожного педагога, який залучається до проведення занять, розвивати в них педагогічну культуру, творчий стиль педагогічної діяльності.

Реалізації принципу доступності і високого рівня трудності сприяє достатня наочність навчання. Це потребує від викладача, насамперед, забезпечувати відповідність застосовуваних засобів наочності цілям і завданням, змісту й організації конкретного заняття, домагаючись їх використання не тільки при викладенні нового матеріалу, але й при повторенні засвоєних знань, сформованих навичок і умінь, при самостійній роботі по їх удосконаленню, забезпечувати доступність засобів наочності і переборювати відчуження їх від безпосереднього використання курсантів, студентів. Крім того, важливо застосовувати засоби наочності творчо і методично грамотно, тоді, коли їх використання педагогічно доцільно і необхідно; не йти за «модою» на наочність; управляти процесом засвоєння навчального матеріалу, запропонованого засобами наочності; використовувати наочність при викладенні конкретного питання теми. Нарешті, це вказує на те, щоб викладач на занятті забезпечував високий естетичний рівень зовнішнього вигляду засобів наочності, домагаючись, щоб вона була яскравою і доступною, різноманітною і конкретною, щоб вона забезпечувала комплексне відображення навчального матеріалу.

При навчанні комплексно застосовуються наступні види наочності: натуральна або природна (зразки техніки і т. ін.), образотворча (макети, стенди, креслення, діапозитиви, малюнки, кіно, телебачення тощо), вербально-образна (словесний опис дій, обставин і умов дій, прикладів і т ін.), практичний показ виконання прийомів і дій.

Принцип свідомості, активності і вмотивованості курсантів, студентів визначає позицію і ставлення їх до участі в педагогічному процесі.

Свідомість у навчанні - це розуміння курсантами, студентами сутності досліджуваних проблем, переконаність у слушності і практичній цінності одержуваних знань, їхнє позитивне ставлення до навчання. Свідомість надає навчанню виховного характеру і значною мірою сприяє формуванню високих морально-психологічних і професійних якостей особистості.

Активність курсантів, студентів - це їх інтенсивна розумова діяльність і практична підготовка в процесі навчання і застосування знань, сформованих навичок і умінь. Активність у дидактичному плані виступає як передумова, умова і результат свідомого засвоєння знань, навичок і умінь.

Вмотивованість студентів, курсантів - це їхнє зацікавлене ставлення до вдосконалення професійної компетентності і загальної культури. При цьому забезпечується самостійне, активне просування до вершин майстерності, орієнтуючись на власні зусилля в навчальному процесі, потреби і цілі, мотиви і волю. Причому організація навчально-пізнавальної діяльності і керівництво нею з боку педагога орієнтується на їхню творчу участь у навчальному процесі. Даний принцип вимагає дотримання наступних педагогічних правил:

1. Домагатися розуміння кожним значимості навчання в цілому, цілей і завдань навчального предмета, кожного заняття, показувати взаємозв'язок їхнього змісту зі змістом попередніх занять; формувати усвідомлене позитивне ставлення учнівської молоді до навчального процесу, викликати інтерес і допитливість до досліджуваного матеріалу.

2. Розвивати творчі основи навчального процесу, у якому сполучити традиційні підходи з інноваційними рішеннями, підтримувати активність і творчі починання курсантів, студентів; стимулювати мотивацію професійного удосконалювання; створювати умови, що зміцнюють престижність результативної професіоналізації.

3. Озброювати курсантів, студентів методами і прийомами самостійної роботи з придбання нових знань, навичок і умінь, навчати їх передовій техніці особистої роботи і пізнавальної діяльності, орієнтованої на свої індивідуальні особливості і їхній розвиток; сприяти творчому і самостійному використанню отриманих знань у практичній діяльності, включати їх у діяльність по взаємному навчанню.

4. Підвищувати відповідальність курсантів, студентів за придбання знань, навичок і умінь, їхню якість і вдосконалення; підвищувати престиж професійної діяльності.

Принцип міцності в оволодінні компонентами професійної компетентності.

Для вирішення практичних завдань курсантам, студентам потрібні не просто знання, а цілісний комплекс взаємозалежних компонентів професійної компетентності - знання, навички, уміння, професійні позиції, психологічні якості й акмеологічні інваріанти, що мають достатню тривкість для їх використання в практиці. Чим вони міцніші, тим швидше й грунтовніше люди опановують новий навчальний матеріал. Даний принцип передбачає дотримання наступних педагогічних вимог:

1. Забезпечувати повільні, але безпомилкові дії при початковому знайомстві з матеріалом і операціями, з освоюваними навичками дій, скорочуючи поступово терміни їх виконання при дотриманні високої якості відпрацьовування дій; здійснювати постійне тренування в початковій стадії вироблення навичок і вмінь при незмінних умовах, а в міру їхньої автоматизації і в умовах, що змінюються.

2. Забезпечувати установку не тривале запам'ятовування навчального матеріалу, спираючись на всі види пам'яті і способи запам'ятовування; стимулювати роботу учнів, навчати їх правилам і прийомам самонавчання і взаємного навчення; здійснювати процес навчання в умовах максимального наближення до реальної практики за рахунок моделювання ситуацій, включаючи людину в усі види практичної діяльності.

3. Спонукати курсантів, студентів до усвідомленого засвоєння дій, заохочувати сумлінність, ініціативу, самостійність, розумний контрольований ризик, виявлені ними з метою підвищення своєї професійної майстерності й оволодіння професією.

4. Здійснювати постійну підготовку викладачів, що залучаються до проведення занять; використовувати знання, навички й уміння, досвід і майстерність передових фахівців. Даний принцип визначає таку організацію і методику процесу навчання, при якій основна увага приділяється формуванню в курсантів, студентів установки на запам'ятовування, використовуються механізми довільного і мимовільного запам'ятовування, у тому числі і за рахунок систематичного повторення і застосування на практиці отриманих знань, навичок і вмінь.

Принцип диференційованого й індивідуального підходу в навчанні визначає організацію групових навчально-пізнавальних дій на заняттях з різних предметів підготовки, у тісному сполученні з індивідуальним підходом при навчанні кожного студента, курсанта. Даний принцип передбачає реалізацію педагогом наступних вимог.

Систематично вивчати учнівську молодь (студентів, курсантів), виявляти

 їхні особливості і можливості, постійно виявляти увагу до кожного з них, незалежно від успішності і поведінки, враховувати їхні інтелектуальні і фізичні здібності й організовувати навчальний процес у суворій відповідності з ними; постійно контролювати навчальну діяльність кожного.

Вимога принципу диференційованого й індивідуального підходу в

 навчанні відбиває сутність процесу індивідуалізації в підготовці, що може бути реалізований за допомогою використання різних форм: створення груп посиленої підготовки; проведення додаткових індивідуальних занять за ускладненою програмою, складання індивідуальних планів підготовки; надання можливості для самостійного вибору ефективного курсу, форм навчання й ін.

Розвивати індивідуальні здібності кожного курсанта, студента в інтересах формування і згуртування колективу, створюючи в колективі позитивний соціально-психологічний клімат.

У процесі навчання спиратися на виховні і дидактичні можливості колективу (взаємодопомога, змагальний обмін досвідом, взаємне навчання, взаємна вимогливість і контроль тощо), для підвищення якості як підготовки окремих фахівців, так процесу навчання в цілому.

Комплексність і єдність навчання і виховання детермінує обов'язковість здійснення цілісного педагогічного процесу. Педагог, виступаючи його організатором, домагається посилення виховного характеру підготовки. Комплексний характер єдності навчання і виховання досягається зусиллями всіх його учасників - викладачів і курсантів, студентів, вихователів і вихованців. Це передбачає також взаємозалежне ефективне залучення засобів і інструментарію навчання і виховання. Важливу роль тут покликане відіграти соціально-психологічний супроводження педагогічного процесу.

Отже, будучи визначальними в організації і методиці навчання, вищевказані принципи служать орієнтирами для реалізації його цілей і завдань, сприяють правильній постановці процесу навчання, розвитку педагогічної і методичної майстерності викладача вищої школи. На їхній основі забезпечується свідоме, творче ставлення учнівської молоді до навчальної діяльності і досягнення в ній високих результатів; надається творчий і продуктивний характер процесу навчання; створюються оптимальні умови для навчання. Усе це знаходить втілення в конкретних методиках при проведенні занять.

Принципи навчання специфічно виявляються в діяльності педагогів, у різних видах і формах навчальних занять, зумовлюючи особливості кожного з них. Вимоги системи принципів навчання не можна розглядати як алгоритм, як щось застигле, незмінне, вічне. Перебувають у постійному розвитку як вимоги конкретних принципів, так і самі принципи. Досліджуються можливості впровадження нових принципів навчання, методика реалізації їх вимоги в практичній діяльності педагога. Знання дидактичних принципів, реалізація на практиці навчання системи їхніх вимог і правил є важливим показником рівня розвитку педагогічної культури кожного з них, критерієм їх педагогічного професіоналізму.

Водночас принципи навчання не реалізуються автоматично, самостійно, а лише тільки в практичній діяльності педагога. Саме з їх допомогою досягається повна й ефективна реалізація усіх вимог дидактичних принципів у процесі підготовки.

І, нарешті, необхідно зазначити взаємозв'язок принципів навчання з принципами виховання. Опора тільки на принципи навчання при ігноруванні вимог принципів виховання може призвести до переходу педагога на позиції ,,натаскування” студентів, курсантів у вузькій сфері. Ігнорування ж вимог принципів навчання у вихованні здатне призвести до словесного ,,моралізування” без практичної підготовки фахівця. Саме взаємозв'язок принципів навчання і принципів виховання надає навчальному процесу виховного характеру, що розвиває учнівську молодь, забезпечує їхню психологічну підготовку до професійного виконання функціональних обов'язків.