Сутність навчання, його структура, функції

Навчання завжди існувало й існує в реальній практиці взаємовідносин між викладачем і студентами, курсантами у результаті чого забезпечується пристосування їх до дійсності. Результати навчання виражаються в знаннях, уміннях, навичках, системі відносин і загальному розвитку тих, хто навчається.

Навчання, як суспільне явище, є цілеспрямованим, організованим, систематичним переданням старшим поколінням досвіду суспільних відносин, суспільної свідомості, культури виробництва, діяльності і відношень з оточуючим середовищем молодшому поколінню. Воно забезпечує спадкоємність поколінь, повноцінне функціонування суспільства і відповідний рівень розвитку особистості. Змістом навчання є основні форми суспільної свідомості, а саме: наука, мистецтво, право, мораль, культура, виробничий досвід. Основними механізмами засвоєння змісту в процесі навчання є цілеспрямована організація сумісної діяльності студентів і викладачів, їх пізнавально-змістовне спілкування.

Навчання складається з двох взаємопов'язаних явищ: передання студентам суми знань, вмінь і навичок та їх научіння. Перше характеризується діяльністю, яка включає в себе: педагогічну обробку знань, умінь і навичок, які передаються учням; мистецтво їх викладання; стимулювання пізнавальної діяльності студентів; здійснення педагогічної діагностики; виявлення задатків, здібностей, обдарувань студентів, курсантів; одержання і обробку зворотної інформації; корекцію засвоєння навчального матеріалу курсантами; організацію практичної діяльності курсантів, студентів і вирішення комплексу задач, спрямованих на навчання, виховання та їх розвиток. Така загальна структура навчання як викладання чи передання студентам, курсантам суспільного досвіду.

Навчання - це спеціально організована, самостійна піз­навальна, трудова і естетична діяльність студентів, курсантів, спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток психічних процесів і здібностей.

Структура вчення включає в себе такі етапи діяльності курсантів: сприйняття навчального матеріалу, усвідомлення, творча переробка, застосування в системі навчальних вправ і вирішенні життєвих задач.

Результатом навчання курсантів, студентів є певна освіта, яка роз­глядається як система засвоєних знань, умінь, навичок, сфор­мованих відносин, так і процес розвитку, змін і удосконалень даної системи протягом всього життя, тобто готовність особистості до постійного накопичення знань, їх перетворення і удосконалення.

Навчання, відносно до виховання, є його органічною частиною, духовним стрижнем, серцевиною. Функції навчання полягають у:

- підготовці курсантів, студентів до гармонійної взаємодії з трьома сферами життєдіяльності: космопланетарною, соціальною;

 - підготовці курсантів, студентів до активної участі у виробництві і суспільних відносинах на основі одержання ними системи знань, фактів, законів, узагальнень, що сприяють формуванню цілісного світогляду;

- розвитку інтелектуальних, психічних, емоційних, вольових якостей особистості, що забезпечують розширення можливостей, удосконалення фізичних сил, інтелектуальних здібностей, ціннісних орієнтацій;

- формуванні духовних потреб, пізнавальних інтересів, вольового напруження в практичній діяльності, що спрямована на здобуття знань;

виявленні здібностей, нахилів, обдарувань, професійних задатків.

Далі постає запитання: які завдання стоять перед теорією навчання?

Об'єктом теорії навчання, або дидактики, є навчально-виховний процес, його цілі, зміст, методи, форми організації, технології, результати.

Предметом теорії навчання, або дидактики, є процес пізнання людиною навколишньої дійсності і себе, навчання і виховання, освіта і самоосвіта.

До основних понять дидактики відносять: навчання, вчення, освіту, самоосвіту, пізнавальну діяльність, навчально-пізнавальний процес - зміст, методи, форми організації навчання, знання, уміння, навички.

Пізнавальна діяльність характеризується виявленням фонду знань, умінь, навичок, формуванням творчих процедур і творчої діяльності за конкретними евристиками, аналізом здобутого досвіду як репродуктивної, так творчої діяльності.

Навчально-пізнавальним називають навчальний процес, який включає творчий шлях засвоєння знань, що передбачає: сприйняття соціальних знань і способів діяльності в процесі спостережень, спілкування і праці; цілепокладання в умовах співробітництва; перетворююча предметна діяльність учня: запам'ятовування, усвідомлення в процесі діяльності; творче відтворення засвоєних знань; досвід творчого і репродуктивного використання засвоєного.

Існують різні підходи до визначення процесу навчання, що орієнтується на навчально-пізнавальну діяльність. Ю. К. Бабанський розглядає процес навчання, як цілеспрямовану взаємодію викладача і студентів, що послідовно змінюється і в ході якої розв'язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку курсантів.

А.М. Алексюк і В.І. Чепелєв трактують процес навчання як специфічну форму пізнання дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом, нагромадженим попередніми поколіннями людей. І.Ф. Харламов розглядає процес навчання як тісну взаємодію викладача і курсантів, студентів основу якої складає орієнтація навчально-пізнавальної діяльності останніх, її активізація і стимулювання для оволодіння учнями знаннями, уміннями, навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду, морально-етичних поглядів, переконань. Б.Т. Лихачов визначає процес навчання як цілеспрямовану, організовану за допомогою спеціальних методів і різноманітних форм, активну навчальну взаємодію викладача і курсантів, студентів при провідній ролі викладача. Даний процес має чітку структуру, системоутворюючим елементом якої є мета. Крім головної і загальної мети - передання студентам, курсантам сукупності знань, умінь і навичок та розвитку розумових сил учнівської молоді, кожний викладач ставить перед собою власні завдання по забезпеченню глибоких знань курсантів, студентів та формуванню їх особистості. Наступним компонентом процесу навчання є зміст соціального досвіду, що засвоюється курсантами, студентами. Зміст соціального досвіду є об'єктом передання, і роботи викладача, предметом пізнання студентами, курсантами, і засобом розвитку розумових сил. Центральною фігурою процесу навчання є викладач - носій змісту освіти і виховання, організатор всієї пізнавальної діяльності учнівської молоді. Головним учасником і суб'єктом процесу навчання є студент, курсант, заради якого створюється процес, в якому він вступає в суб'єктно-об'єктні відносини з викладачем і навколишнім середовищем. Важливим елементом процесу навчання виступають механізми навчаючого пізнання: сприйняття засвоєння, що забезпечує розуміння, засвоєння і усвідомлення навчального матеріалу, засвоєння-відтворення, що забезпечує більш детальне засвоєння з метою заглибленого пізнання, творче, практичне застосування знань.

Не менш важливим елементом процесу навчання є студентський, курсантський колектив як об'єкт навчального впливу викладача і суб'єкт пізнання. Суттєвим елементом структури є також методи навчання, організаційні форми та самостійна позаурочна робота курсантів, студентів.

Завершальними елементами структури процесу навчання є практичне застосування знань, умінь і навичок, яке трансформується в суспільну виробничу практику та педагогічну діагностику, яка забезпечується спеціальними методами, способами і прийомами для виявлення якості знань, одержаних студентами, курсантами.

Сучасний підхід до процесу навчання розглядається з позицій цілісності. Так, М.Д. Касьяненко дає визначення цілісному процесу навчання, як високоорганізованій взаємоузгодженій комплексній діяльності викладача і курсантів, студентів їхніх колективів у засвоєнні соціально-історичного досвіду та шляхів його примноження з метою забезпечення всебічного розвитку особистості. Комплексну діяльність він визначає як єдність пізнавальної, трудової, ігрової, педагогічної, художньо-естетичної, фізкультурно-оздоровчої, суспільно-політичної діяльності. Забезпечує цілісність, а також єдність освітньої, виховної, розвиваючої функцій, спрямованих на всебічний і гармонійний розвиток особистості кожного.

Процес навчання можна розглядати як розвиваючий і виховуючий, тобто воно виконує розвиваючу і виховну функції. Нині розвиток особистості в процесі навчання передбачає розвиток пам'яті, мовлення, мислення, культури навчальної і наукової діяльності, творчих якостей, формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності і до себе, досвіду гуманних відносин і творчої діяльності.

Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні цілей, мотивів, пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій, свідомості і свідомого засвоєння знань, наукового світогляду, високої культури діяльності і гуманних відносин, загальнолюдських якостей особистості. Якщо за основу процесу навчання брати способи передання соціально-історичного досвіду новому поколінню, то можна виділити такі види навчання:

-  інформаційно-повідомлюючий,який забезпечує передання і засвоєння готових знань, вміння їх відтворити;

- пояснювально-ілюстративний, який забезпечує пояснення, обгрунтування, ілюстрацію готових соціальних знань, вміння їх відтворити, а також розв'язувати типові задачі, виконувати практичні роботи за зразком;

- проблемне навчання, яке включає розгляд проблемних ситуацій, їх розв'язування, оволодіння досвідом пізнання в ході їх рішення;

- ігрове навчання або навчально-ділові ігри, які забезпечують моделювання соціальної діяльності, поєднуючи одночасно гру і навчання;

- модульне навчання, основою якого є вивчення явищ, процесів природи і суспільства, розробка теорій і технологій, прогнозування з метою цілісного регулювання цими процесами на практиці;

- інноваційне навчання, яке розглядається як процес пізнавальної і трудової діяльності з метою формулювання ідей, розробки теорій і технологій шляхом проведення досліджень та створення експериментальних зразків матеріальних і духовних цінностей;

- індивідуалізоване навчання, яке організовується за спеціально упорядкованою системою, що включає самостійну роботу, відповідну технологію засвоєння знань, досвід творчої діяльності з урахуванням фізичних, психічних і соціальних властивостей особистості;

 - диференційоване навчання, що здійснюється за виділеними спільними для студентів, курсантів ознаками і якостями особистості.

У світовій практиці відомі різні типи, види і стилі навчання, які не можна оцінювати за ознакою - ,,краще” чи ,,гірше”. Їх вибір залежить від освітньої політики в країні, що домінує в суспільстві, освітньої парадигми чи доктрини, дидактичній теорії чи концепції навчання, цілей і завдань навчання, індивідуально-особистісних і професійних можливостей, схильностей і переваг викладача щодо використання технологій навчання.

Технології  навчання - це система діяльності педагога й студентів в освітньому процесі, побудована на конкретній ідеї відповідно до визначених принципів організації і взаємозв'язку мети-змісту-методів. У досвіді роботи шкіл, вузів і інших освітніх систем використовуються різні види освітніх технологій.

Структурно-логічні технології навчання є поетапною організацією постановки дидактичних задач вибору способів їх вирішення, діагностики й оцінки отриманих результатів. Логіка структурування таких задач може бути різною: від простого до складного, від теоретичного до практичного чи навпаки.

Ігрові технології являють собою ігрову форму взаємодії педагога й курсантів, студентів через реалізацію певного сюжету (ділового спілкування). При цьому освітні задачі включені в зміст гри. В освітньому процесі використовують цікаві, ділові, рольові, комп'ютерні ігри.

Комп'ютерні технології реалізуються в рамках системи ,,учитель-комп'ютер-учень” за допомогою навчальних програм різного виду (інформаційних, тренінгових, контролюючих, розвиваючих та ін.).

Діалогові технології пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на рівні ,,учитель-учень”, ,,учень-учень”, ,,учитель-автор”, ,,учень-автор” у ході постановок і рішення навчально-пізнавальних задач.

Тренінгові технології - це система діяльності по відпрацьовуванню певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових задач у ході навчання (тести і практичні вправи). Результати узагальненого аналізу педагогічних технологій ви прочитаєте в підручнику(Яворська Г.Х. Основи педагогіки. Одеса, 2002.-316с.) .

У навчанні слід виділяти предметно-процесуальний зміст, тобто такий, що, засвоївши його, можна було б спостерігати та керувати, і предметно-діяльнісний, що за джерелами знань поділяється на три рівні: наочно-матеріалізований, предметно-матеріальний, словесно-знаковий.

Предметно-процесуальний зміст навчання характеризується джерелами знань і умінь та тими видами об'єктів і засобів, які є їх носіями, а також конкретними роботами, які виконуються або повинні бути виконаними.

За пізнавальною характеристикою змісту навчання виділяють: поняття і зв'язки між ними, закони і закономірності розвитку явищ, завдання і проблеми науки, способи їх розв'язання, концепції і теорії.

На практиці до змісту навчання належать: підготовка відповіді і відповідь на запитання, що ставляться перед учнівською молоддю; виступ перед товаришами навчальної групи, написання реферату, конспекту, письмової творчої роботи, самостійно розв'язані за темою задачі; творчі практичні роботи; дослідження явищ чи процесів, розробка теорій і технологій їх впровадження, створення духовних і матеріальних цінностей.

Зміст освіти характеризують досягнуті знання, уміння, навички, досвід діяльності людини у певній сфері дій. Він відображається у навчальних планах, програмах навчальних дисциплін, підручниках і навчальних посібниках, методиках навчальних предметів.