Дидактика як складова частина педагогіки

Теорія навчання, або дидактика, розглядається як самостійний розділ педагогіки і як самостійна наука, яка досліджує закономірності процесу навчання. Предметом дидактики є загальна теорія навчання всіх предметів, зв’язок і взаємодія викладання та учіння в їх єдності.

Термін дидактика походить від грецького слова ,,навчати”, ,,повчати”. Вперше цей термін з’явився в назві головного педагогічного твору ”Велика дидактика” (1632) Я. А. Коменського (1592-1670), видатного чеського педагога і просвітителя.

Однак у Європі застосування слова ,,дидактика” спочатку було введено в Німеччині. З 1643 року, завдяки Кристофу Хельвичу і Йохиму Юнгу, воно розумілося як мистецтво навчання.

Сьогодні дидактика (теорія і методика навчання) визначилася як самостійна галузь загальної педагогіки, яка є відносно самостійною педагогічною дисципліною; галуззю педагогічної науки; вивчає навчання; вивчає, як інформація від викладача ,,передається” студенту; розглядає навчання як один із видів діяльності в єдності з вихованням.

Основні завдання дидактики - розкрити об’єктивні закони, закономірності навчального процесу; обґрунтувати принципи, зміст, форми, методи навчання. Дидактика має відповідати на три запитання:

 1) ,,Чого вчити?“ (зміст освіти).

 2) ,,Як найраціональніше вчити?“ (процес, методи навчання).

3) ,,Як учитись?“ студентам, курсантам.

Основні категорії дидактики: навчання як специфічний процес людської діяльності; освіта - це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових здібностей; викладання - цей термін вживається у двох значеннях: 1) як розповідь, викладання знання; 2) як організація й керування з боку викладача пізнавальною діяльністю курсантів, студентів; учіння– процес пізнавальної діяльності курсантів.

Особливості викладання окремих предметів вивчаються методиками окремих предметів. Дидактика стосується до методики, як теорія до практики. Крім цього вони відносяться одна до одної також як теорія до теорії, як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогіки. Але методика і дидактика мають спільний об’єкт наукового дослідження - процес навчання. Методика виділяє в цьому об’єкті те, що є специфічним для навчання конкретного предмета зокрема. Дидактика ж досліджує закономірності навчання, що є спільними для різних навчальних предметів.

Слід відрізняти ,,процес навчання” від ,,навчального процесу”. Поняття ,,навчальний процес” охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби і методи навчання, і курсанта, який працює під керівництвом викладача на занятті чи самостійно, і забезпечення навчального процесу наочністю та технічними засобами. Поняття ,,процес навчання” охоплює взаємодію викладача і курсанта, студента (слухача).

Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання. Співвідношення процесів пізнання і навчання: і пізнання, і навчання спричиняються потребами суспільства; і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження - абстрактне мислення - практика; навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси: пізнання має справу з самим об’єктом пізнання, у навчанні може бути його наочне або словесне зображення; у пізнанні відкривають об’єктивно нове, невідоме, у навчанні курсант ,,відкриває” для себе якусь істину; у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання - тільки розкриття істини; практика у навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні. У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення - заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Рушійними силами навчального процесу є його суперечності:

    а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;

     б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань;

     в) між фронтальним викладенням матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння;

    г) між розумінням матеріалу викладачем і розумінням його учнями;

    д) між теоретичними знаннями і уміннями використовувати їх на практиці і т. ін. Мистецтво викладача вищої школи полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності курсантів.

Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітні завдання заняття - забезпечити в ході заняття повторення, застосування, закріплення теорій, понять, законів тощо (викладач обмірковує їх перелік і найменування); сформувати (або продовжити формування) загальнонавчальні уміння і навички (викладач обмірковує їх); сформувати спеціальні вміння з даного предмета (викладач обмірковує їх перелік і склад).

Виховні завдання заняття - сприяти в ході заняття формуванню основних світоглядних ідей; сприяти вирішенню завдань професійного виховання і професійної орієнтації курсантів; сприяти вихованню моральних якостей курсантів - етичних норм, гуманізму, активної позиції у житті і навчанні; сприяти вихованню у курсантів естетичних погляді і т. ін.; сприяти вихованню у курсантів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей курсантів: розвивати мислення на основі загальних розумових дій і операцій.

У навчальному закладі системи МВС курсанти, слухачі мають навчитися:

структуруванню - розумова діяльність щодо встановлення найближчих зв’язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т. ін., в процесі якої виділяється структура знань;

систематизації - розумова діяльність щодо встановлення віддалених зв’язків між поняттями, реченнями і т.п., в процесі якої вони організуються в певну систему;

конкретизації - застосування знань в практичних ситуаціях, пов’язаних з переходом від абстрактного до конкретного;

варіюванню - зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів і т.п. при постійних суттєвих;

доказуванню - логічне розмірковування;

поясненню - акцентування думки на найважливіших моментах (зв’язках) під час вивчення навчального матеріалу;

класифікації - розподіл понять на взаємопов’язані класи за суттєвими ознаками;

аналізу - вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їхніх властивостей;

синтезу - поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу );

порівнянню - виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їхніх властивостей;

абстрагування - виділення суттєвих ознак понять, відкидання несуттєвих;

узагальнення - виділення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять.

Реалізація освітньої, виховної і розвиваючої функцій на заняттях здійснюється шляхом:

а) використання змісту навчального матеріалу;

б) підбору форм методів і прийомів навчання;

в) організацією порядку і дисципліни;

г) використання оцінки;

д) самою особою викладача, його поведінкою, ставленням до курсантів, студентів (слухачів).