БІОЛОГІЗАТОРСЬКЇ ТА СОЦІОЛОГІЗАТОРСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ. ПЕДОЛОГІЯ.

Фактор (той, що робить) - це причина, рушійна сила якогось процесу, це явище, яке взаємодіє з іншими у процесі розвитку цілого.

Історія науки відображає різні методологічні підходи до факторів, які зумовлюють розвиток особистості.

Представники біологізаторської концепції вирішальну роль відводили спадковості, яка визначає все майбутнє людини, її розумові здібності, мораль, поведінку - фатально обумовлює її долю. Представниками цієї концепції були. Е Гекк-ель, Ф. Мюллер, В. Штерн, Дж Дьюі, Е.Торндайк.

Представники соціологізаторської концепції вважали, що людина народжується «чиста як дошка» (лат.), на якій поступово, під впливом досвіду та виховання, зявляються письмена. Провідна роль середовища заперечує активність самої людини в розвитку, саме середовище визначає відмінності в розумових здібностях. Вади середовища визначають схильність людини до правопорушень, пияцтва. Цю точку зору поділяли 3. Зазо, Е. Шпрангер, В Вундт.

Наприкінці XIX ст.. виникла наука про цілісне вивчення дитини -педологія, її назвою завдячуємо американському дослідникові Оскару Хрисману. Вважалося, що психологи, соціологи, лікарі та педагоги складуть теорію, до якої увійдуть усі найбільш цінні висновки та надбання цих наук. Широке поширення педологія мала в Радянському Союзі в середині 20. х років XX ст., при цьому біогенетична концепція дуже швидко була викоренена. Соціогенетична концепція перебільшувала роль середовища. Вважалося, що дитина - це на 90% продукт середовищних впливів і лише на 10% її поведінка визначається інстинктами. Ця концепція принижувала роль виховання, але педологи вперше зробили спробу не тільки описати, а й пояснити педагогічні явища. Від педології почали вимагати термінового вирішення проблем формування людини «нового суспільства», до педологічних досліджень стали причетні малокомпетентні люди, а головне, жорсткий курс на «індустріалізацію» потребував поточного підходу до навчання і виховання. Отже, 4 липня 1936 р. була прийнята постанова «О педологических извращсниях в системе наркрмпросов», в якій педологію було названо лженаукою і вона була заборонена. Також було заборонено експериментальне досліджувати особистість дитини, вплив на її поведінку та розвиток спадкових і соціальних факторів.

ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.

Прогресивні думки щодо розвитку особистості висловлювали як зарубіжні (К. Гельвецій, Ж.. Ж .Руссо, Д. Дідро), так і вітчизняні (В Г. Бєлінський, К,Д. Ушийсь кий, Т.Г. Шевченко та ін ) мислителі та педагоги. Вони підкреслювали, що не спадковість робить людину порочною, а погане виховання та погані умови. У Т.Г. Шевченка у творі «Близнюки» змальовані два хлопчики, які у спадщину отримали однакові нахили, але, виховуючись у різних умовах, у процесі розвитку стали зовсім різними.

Сучасна наука визнає три провідних фактори в розвитку та формуванні особистості: спадковість, середовище та виховання.

Спадковість. Під спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей певних якостей та особливостей. Носії спадковості - гени. Сучасна наука довела, що властивості організму зашифровані у своєрідному генному коді, який зберігається та передає всю інформацію про властивості організму. Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, морфологічні та фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії дозрівання, колір волосся, очей, шкіри, групу крові, резус-фактор та ін.

Генотип нервової системи зумовлює характер та особливості протікання нервових процесів. Порушення нервової діяльності батьків, нервові захворювання можуть передаватись у спадщину (наприклад, таке нервове захворювання як шизофренія). Спадковий характер мають і деякі захворювання: хвороба крові, гемофілія, цукровий діабет, серцево-судинні хвороби тощо. Генотип організму залежить і від зовнішніх умов, які можуть впливати на хромосомний апарат та гени. Це -радіація, інтоксикація, екологічне середовище га ін. Внаслідок цього виникають неспадкові відхилення від нормального розвитку, такі аномальні ознаки є природженими, вони виникають у процесі утробного розвитку дитини. Негативний вплив на майбутню дитину мають куріння, алкоголізм та наркоманія батьків, також негативно впливають на дитину різні захворювання майбутньої матері. Так, якщо вагітна жінка хвора на краснуху, то є велика ймовірність народження у неї розумово неповноцінної дитини. Людський індивід від народження отримує деякі нахили, задатки. Задатки - це природні потенції виникнення та розвитку певних психічних властивостей. Людина успадковує не здібності, а лише задатки, які можуть реалізуватися або не розвинутись у здібності. Для реалізації задатків потрібні певні людські умови життя індивіда та засоби, створені суспільством.

Особливо гостра суперечка у поглядах учених стосується спадковості здібностей до інтелектуальної діяльності. Видатний генетик М. М. Дубінін вважає, що для нормальною мозку нема генетичної обумовленості варіацій інтелекту, отже, рівень інтелекту не передається у спадщину від батьків до дітей. Але є й інша точка зору, яка стверджує, що розумові здібності на 50% визначаються спадковістю. Суперечності також викликає питання про спадковість моральних якостей. Останнім часом позицію щодо генної обумовленості соціальної поведінки разом із західними вченими висловлюють і вітчизняні спеціалісти ( П. Анохін, М. Амосов та ін) Але це питання дуже складне і потребу є досконального вивчення.

\^^

Середовище - соціальне, географічне природне, мікросередовище - сім'я школа, оточення дитини і т. ін. Людина стає особистістю лише у процесі соціалізації, тобто спілкування, взаємодії з іншими людьми Поза середовищем індивід не формується як особистість.

Відомі випадки, коли дитина виховувалась у оточенні вовків, мавп та деяких інших і тварин. Усі діти не вміли розмовляти, ходити прямо, вони бігали на колінках, їхня здібність до розвитку була дуже малою і, навіть, коли ці діти потрапили у людське оточення, вони не змогли перейняти спосіб життя сучасної людини.

Навколишнє предметне середовище потрібно для розвитку діяльності дитини, зокрема пізнавальної.

Соціальне середовище в значній мірі визначає умови розвитку можливостей індивіда. Навколишнє середовище і людина знаходяться у діалектичному взаємозв'язку і взаємозалежності. Отже, охорона навколишнього середовища, екологічна спрямованість діяльності людини -це передумова існування людства. Середовище людей змінюється під впливом їхньої практичної діяльності, середовище дитини змінюється, оскільки і віком розширюються і змінюються умови, що впливають на її життя і розвиток. При цьому слід враховувати, що людина сама (безпосередньо або опосередковано) впливає на оточуюче середовище і змінює його.

Найбільшу питому вагу має соціальне середовище, що визначається матеріальними умовами суспільства, соціальним та державним чадом, системою громадських та виробничих відносин, характером соціальних процесів у суспільстві. До основних соціальних інститутів, які впливають на розвиток і формування особистості, відносять сім'ю, навчально-виховні заклади, позашкільні заклади, масові засоби розповсюдження інформації.

Виховання. Вплив спадковості та середовища коректується вихованням. Його ефективність полягає у цілеспрямованості, систематичності та кваліфікованому управлінні. Слабкою стороною виховання є те, що воно базується на свідомості людини і потребує її участі у цьому процесі, тоді як спадковість і середовище діють непритомно та підсвідоме. За допомогою виховання можна частково подолати несприятливі спадкові задатки, зменшити негативний вплив оточуючого середовища. Досвід роботи видатною педагога А.С. Макаренка, який перевиховав більше 3 тисяч дітей і підлітків з невідомою спадковістю і. безумовно, негативним впливом навколишнього середовища - безпритульних дітей та правопорушників -доводить той вплив, який має виховання на розвиток і формування особистості.(даю приклад О.Суворова-полководця).

Виховання може забезпечити розвиток людських рис і якостей, лише спираючись на ті задатки і нахили, які притаманні людині. Не з кожної людини можна виховати генія. Досліди Н.І Ладигіної-Котс показали, що маля мавпи, виховуючись у тих же умовах, що й дитина, не надбало жодної з психічних якостей, що притаманні людині.

Розвиток особистості - це не пасивний продукт впливу середовища, спадковості та виховання. Велике значення при цьому має активність самої особис тості, їі творчо-перетворююча діяльність. Залежно від активності та внутрішньої позиції особистості, вона може сформуватися у різних напря­мках. Виховання успішно веде розвиток, якщо робить вихованця активним учасником цього процесу.

Розвиток і формування особистості є результатом взаємодії зовнішніх і внутрішнім факторів. Виховання відіграє у розвитку вирішальну роль, якщо воно позитивно впливає на потребу особистості працювати над собою, стимулює її активність у цьому напрямку. Звідси можна сформулювати закон розвитку та формування особистості в діяльності у процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується їі відношення до оточуючого світу. Ця діяльність повинна бути спрямована на розвиток.

До розвивальних видів діяльності можна віднести гру, навчання та працю. За спрямованістю виділяється пізнавальна, громадська, спортивна, художня, технічна, ремісницька га гедонічна (спрямована на здобуття втіхи, приємності) діяльність. Особливий вид діяльності - спілкування. Діяльність може бути активною чи пасивною. Розвиток забезпечує саме активна діяльність. На кожному етапі розвитку дитини існує своя провідна діяльність, тобто діяльність, яка задовольняє актуальні потреби індивіда згідно з його віковими особливостями, зумовлює найбільш важливі зміни у психічних властивостях особисті.

Вікова провідна діяльність:

- від народження до 1 року - безпосереднє емоційне спілкування з дорослими;

- з 1 до 3 років - предметне - маніпулятивна діяльність;

формується мова та наочно-дійове мислення;

- з 3 до 7 років - гра- розвиток уявлення та уява про людські стосунки;

- з 7 до 11 років - навчальна діяльність; формую гься у вага, вміння, навички, наочно-образне та понятійне мислення;

- з 11 до 15 років - інтимно-особистісне спілкування;

розвиваються здібності до розуміння індивідуальних відмінностей між людьми;

- з 15 до 17 років - навчально-професійна діяльність;

формуються пізнавальні та професійні інтереси, здібності планувати життя, висувати ідеї. Заключна частина:

- Підвожу підсумок лекції;

- Відповідаю на запитання слухачів;

- Даю завдання щодо самостійної підготовки;

- Оголошую закінчення лекції.

Літературні джерела ( Див. до розділу 1).

Лекція № 5 (розділ 1).

Тема № 4. ВІКОВІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

План:

Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини.

Вікова періодизація.

Закономірності розвитку в різні періоди життя. Закономірності фізичного розвитку.

Особливості розвитку і виховання юнацького віку.

Вікові особливості студентської молоді.

Особливості адаптацїї курсантів до вузу МВС України.

Ключові поняття(слова): періодизація, юність, адаптація, особливості розвитку(вікові, індивідуальні).

 ВІКОВІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДИТИНИ.

Вікові особливості - найбільш характерні для певного періоду життя анатомо-фізіологічні та психічні якості людини. Існує певна залежність між віком та розвитком людини. Згідно принципу природовідповідності, навчання та виховання повинні відповідати віковим етапам розвитку. Для педагогічно доцільного управління процесом розвитку необхідна класифікація періодів людського життя.

Педагогічна періодизація дещо відрізняється від психологічної:

1. Немовля - з народження до 1 року.

2. Перед дошкільний вік - від 1 до 3 років.

3. Дошкільний вік - від 3 до 6 років:

- молодший дошкільний вік - від 3 до 4 років;

- середній дошкільний вік - з 4 до 5 років;

- старший дошкільний вік -з 5 до 6 років.

4. Молодший шкільний вік -з 6 до 10 років.

5. Середній шкільний рік -з 10 до 15 років.

6. Старший шкільний вік - з 15 до 17 років. Зміни, що відбулися за останні десятиріччя в соціальному житті багатьох країн, у економічному оточенні людини, призвели до акселерації - прискорення фізичного та частково психічного розвитку у дитячому та підлітковому віці.

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ В РІЗНІ ПЕРІОДИ ЖИТТЯ. ЗАКОНОМІРНОСТІ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ

1 В молодшому віці фізичний розвиток йде скоріше, а у зрілому віці темп розвитку стає більш повільним.

2. Фізично дитини розвивається нерівномірно: в якісь періоди життя більш швидко, в якісь - повільніше.

3. Кожен орган людського тіла розвивається за своїм темпом у цілому частини тіла розвиваються нерівномірно і непропорційно.

Закономірності духовного розвитку. Духовний розвиток невід'ємно пов'язаний з фізичним і також підкоряється певній низці закономірностей:

1. Між віком людини і духовним розвитком існує обернена пропорційна залежність чим менший вік людини, тим більший темп її духовного розвитку. 3 віком цей темп стає більш повільним.

2. Духовний розвиток людини йде нерівномірно.

3. В розвитку людини існують оптимальні сторони для фор­мування всіх якостей особистості, такі періоди називаються сензитивними.

4 У процесі розвитку людини духовні якості набувають усталеності, при цьому її психіка зберігає свою пластичність і забезпечує можливість компенсації: більш слабкі психічні функції можуть бути компенсовані більш сильними, але не менш важливими якостями. Наприклад, слабка пам'ять може бути компенсована більш високою організацією пізнавальної діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Старший шкільний вік - рання юність. Закінчується перший період статевого визрівання, у загальних рисах завершується фізичний розвиток людини. Продовжується функціональний розвиток головного мозку, що забезпечує високі пізнавальні можливості юнаків та дівчат. Новос творенням юності є самосвідомість особистості, але якщо цей процес відстає від фізичного та інтелектуального розвитку, то спостерігається така якість, як інфантилізм затримка у розвитку організма та психіки, при якій в індивідуума зберігаються риси ''дитячого" як у функціях організму, так і (особливо) у поведінці. Підвищений інтерес до світоглядних та моральних, етичних проблем, перше

 почуття кохання-свідомий вибір майбутньої професії роблять цей вік близьким до соціальної зрілості. У старшокласників яскраво виявляється вибіркове ставлення до навчальних предметів, потреба у знаннях, що важливі для життєвого успіху - одна з характерних

рис старшокласників сьогодення (саме цим можна пояснити найбільший інтерес до іноземної мови та інформатики)

Сприйняття характеризується цілеспрямованістю, увага-довільністю та усталеністю, пам'ять - логічним характером, мислення поступово набуває теоретичні, та критичну спря­мованість У цьому віці юнаки найбільш поважають інте­лектуальні якості, особистість починають оцінювати комплексно. Водночас у цьому віці все піддається критиці, юність не визнає напівтонів, виявляється юнацький максималізм.

Юність - сенситивний період моральної зрілості, моральні та соціальні якості старшокласників формуються прискореним темпом,

з являється потреба в інтимно-особистісному спілкуванні бажання виразити свою індивідуальність, підсилюються свідомі мотиви поведінки. В цьому віці особливий інтерес викликають «довічні» проблеми сенсу життя, щастя, обов'язку, свободи особистості, любові, справедливості, релігії, тощо. Великого значення набуває статус особистості в колективі групи, прагнення до ідеального.

У розвитку людини вікові особливості виявляються неоднаково, у природі не існує двох тотожних дітей. Людська індивідуальність виявляється в індивідуальних особливостях психічного та фізичного розвитку. Виховання повинне спиратися на знання індивідуальних особливостей, з урахуванням вікових. Індивідуальний підхід виявляється у виборі методів, засобів і форм навчально-виховної роботи, що адекватні особистості, яка виховується.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРІОДУ ПЕРЕХОДУ ЗІ ШКОЛИ У ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Основну масу студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах, складають юнаки та дівчата віком 18-25 років. Тому одним з головних завдань педагогіки та психології вищої школи є вивчення особливостей студентської молоді. Якщо в арсеналі педагогічної науки ми маємо багату монографічну літературу зі шкільного віку, то узагальнюючих робіт стосовно юнацького віку не існує. Студентство в педагогічному та психологічному відношенні ще не вивчено.

Це пояснюється існуванням двох точок зору у визначенні студентства. Одні вчені стверджують, що у студентському віці у юнаків та дівчат лише розвиваються ті тенденції, які вже було закладено у старшому шкільному віці, отже, студентство не являє собою особливого етапу в розвитку людини. Представники іншої точки зору відносять студентство до категорії дорослих людей, яких педагоги та психологи не диференціюють. В аргументах обох точок зору міститься частина істини. Але це не дає підстав не вивчати студентський вік, як самостійний та важливий етап у розвитку людини.

Студентство - частина дорослого населення, яка об'єднується поняттям "молодь" і виховання якої є обов'язком педагогів вищої школи. Студентська діяльність - це нова форма суспільної практики. Усі проблеми, що виникали перед старшими школярами як суто теоретичні та віддалені, стають для студентів проблемами практичними. Перехід від старшого шкільного віку до вузівського супроводжується труднощами, часто зміною звичних умов життя.

Уже к старшому шкільному віці в значної частини юнаків та дівчат формуються інтереси в різноманітних галузях знань. Після вступу до вищого

навчального закладу в молодих людей відбувається, з одного боку, процес звуження інтересів щодо їх професіоналізації, з іншого - досить різноманітне розширення інтересів у обраній галузі знань. У зв'язку з цим ряд попередніх інтересів зжується та відступає на задній план. Якщо школяр вступає до гуманітарного вищого навчального закладу, то звужуються інтереси до технічних наук, і навпаки.

Навчання у вищому навчальному закладі - період найбільш інтенсивного розквіту інтелектуальних та моральних сил людини. К Д. Ушинський називав вік від 16 до 22-23 років найбільш вирішальним періодом у житті людини. Він писав:

"Саме тут завершується період утворення окремих уявлень, і якщо не всі вони, то значна частина їх ґрунтується в одну мережу, достатньо простору, щоб надати рішучу перевагу тому чи іншому напрямку думок людини та її характеру. Важливо, щоб матеріал, який в цей час вливають а душу юнакам був доброї якості" .

До моменту вступу до вищого навчального закладу більшість юнаків та дівчат досягають фізичної зрілості. Однак психічний розвиток особистості продовжується. Процес розвитку особистості проходить ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується своїми рисами, структурою психічної діяльності, особливостями зв'язків психічних процесів та якостей особистостей; її взаємин з довкіллям. Наступна стадія готується попередньо і переходить у нову, більш високу, з характерними для неї особливостями мотиваційної, операційної та змістової сторін психічної діяльності в їхньому взаємозв'язку.

У розвитку нервової системи виникають нові структури. У зв'язку з цим перебудовується діяльність раніше сформованих структур. У діяльності центральної нервової системи старшокласників, завдяки постійній зміні в одному і тому ж порядку одних і тих же дій, засобів, вчинків, виникають певні зв'язки умовних рефлексів, які необхідно змінювати, пристосовувати з переходом до вищого навчального закладу, пристосовувати до нових умов, нових вимог. Пластичність нашої нервової системи забезпечує цей перехід, але перебудова здійснюється у кожного студента по-різному: швидко або повільно, важко або легко, залежно від його індивідуальних особливостей, підготовленості до цього переходу школою, сім'єю, організацією нового для нього вузівського життя та іншими факторами.

У школі навчання - дозоване засвоєння навчального матеріалу на кожний урок; у вищому навчальному закладі - навчальний процес, що носить науково-пошуковий, творчий характер, пов'язаний з глибоким самостійним засвоєнням знань, дозованих не на урок, а на семестр, пов'язаний з опануванням новими вузівськими методами роботи. У школі - щоденний контроль, перевірка поточної успішності, у вищому навчальному закладі — подання нового матеріалу та перевірка його засвоєння поділені тривалими проміжками Зростаючий обсяг роботи у вузі іноді здається першокурсникам нездійсненним, а відсутність щоденного контролю за їх роботою призводить до того, що вільний час першокурсникам здається безмежним порівняно зі школою.

 Водночас, досвід свідчить, що студенти перших курсів не вміють правильно організовувати свою працю в нових для них вузівських умовах, не підготовлені до нових вимог, методів роботи. Незадовільна робота першокурсника виявляється у відсутності чіткого режиму роботи, системи, заданого ритму і темпів роботи, послідовності та систематичності, у невмінні правильно відмежовувати працю і відпочинок, активно відпочивати, у незнанні вузівських методів самостійної роботи.

Середнє число годин самостійної роботи коливається між січнем та лютим 8-9 годин на добу та вереснем - груднем 1-2 години на добу. Поривчастість, скачки, штурм у період сесії викликають велику напругу, яка змінюється тривалим періодом бездіяльності. Навряд чи потрібно доводити шкідливість такої системи.

Наступна суперечність, що гальмує, на наш погляд, необхідну перебудову, виявляється у невідповідності в багатьох першокурсників фізичної та громадської зрілості. Осмислення своєї фізичної зрілості, новий статус у суспільстві — вступ до вищого навчального закладу, одержання студентського квитка, залікової книжки, стипендії, перехід до самостійного життя в гуртожитку, виборчі права, законодавче право укладати шлюб переконує вчорашнього школяра у тому, що він самостійна доросла людина.

Безумовно, до повноліття людина поступово набуває того ступеню фізичної, громадської, психічної зрілості, який робить її здатною до самостійного трудового життя та діяльності. Однак, ступінь цієї зрілості різний у студентів молодших курсів. Помилково було б вважати, що до моменту закінчення школи юнаки і дівчата стають цілком самостійними, морально зрілими людьми, які вміють самостійно жити, приймати різні рішення. Отже, завдання вищої школи не вважати, що керуючи дорослими людьми, ми маємо справу з людьми зрілими у громадському, соціальному розумінні цього слова.

Необхідна ще більш цілеспрямована робота у вищій школі з формування переконань студентів щодо перетворення цих переконань у правильні вчинки та дії. Під час вступу до вищого навчального закладу особистість продовжує формуватись під впливом нового стану, який вона займає у суспільстві порівняно зі школою, нового колективу, оточення, умов, вимог. Розширюється коло відносин студентів з іншими людьми. У школі - клас, у вузі - курс, група, де інші стосунки, суспільні функції, вікові категорії. У школі основне середовище - однолітки, у вузі на одному і тому ж курсі навчаються люди різного віку - юнацького (до 21 р.), зрілого віку (до 35 років), різного життєвого досвіду, знань, сімейного стану та ін.

Новий студентський колектив, новий характер навчання, зростаюча самостійність та активність здійснює вирішальний вплив на формування та розвиток особистості порівняно зі шкільним віком, змінюються і мотиви діяльності студентства. Навчання набуває професійної спрямованості, конкретного змісту, тому ідо здобуття знань, умінь, розвиток здібностей стає важливою умовою професійної класифікації майбутнього спеціаліста. Пізнавальні інтереси стають вибірковими, набувають професійної спрямованості. Перехід зі школи у вищий навчальний заклад - складний етап. Набуття нових знань, умінь, інший режим, стиль та методи роботи, нове середовище, нові незвичні умови - все це сприяє становленню нового ряду умовних рефлексів, нового динамічного стереотипу. Цей перехід відбувається надто індивідуально, іноді навіть з надзвичайною напругою нервової системи. Студенту, який прийшов у вищий навчальний заклад одразу після школи, набагато легше перебудуватись, ніж дорослій людині, яка звикла на виробництві, в армії до іншого режиму, інших умов. Пояснити це можна значною схожістю умов життя школи та вузу, ніж вузу та виробництва, меншою зміною, переробкою динамічного стереотипу. Переробка стереотипу необхідна, вона обумовлена новими для студента умовами. Проте, за відповідної підготовки сім'єю, школою до нових вузівських методів навчання, нового режиму, нових умов, наукової організації праці студентів у вузі цей перехід від шкільного життя до вузівського може проходити більш м'яко, без зайвої напруги, значно швидше та ефективніше.

Якщо суперечності між знаннями, рівнем розвитку вчорашнього школяра та вузівськими вимогами є діалектичними, що спонукають студентів до знань, до подолання труднощів, то суперечностей, про які йшлося вище (між новими умовами та непідготовленістю до них студентів, між фізичною та громадською зрілістю), є формально логічними, які ускладнюють і так складний процес переходу зі школи у вищий навчальний заклад. Якщо перші суперечності (діалектичні) є об'єктивними, необхідними, то другі можна не створювати при відповідній підготовці старшокласників до нових вузівських умов.

Студенти молодших курсів різні за віком, розвитком, досвідом, індивідуальними особливостями. Керувати процесом формування майбутніх спеціалістів без знання та врахування їхніх особливостей не можливо. Слід вважати, що і до виховання студентів прийняте золоте правило К.Д.Ушинського, яке твердить, що, якщо ви хочете виховати людину у всіх відношеннях, то ви повинні вивчити її у всіх відношеннях. На молодших курсах навчаються студенти, які вже досягли повної фізичної зрілості, а також ті, які ще не досягли її. Загальним для тих та інших є трудове самовизначення, зроблений вибір професії, спільна трудова діяльність - навчання, а також нове положення їх в суспільстві, спільні професійні інтереси. Розвиток студентів молодших курсів проходить під впливом цих змін, нових умов. Характер навчання здійснює важливий вплив на формування особистості. Новий зміст навчання, методи роботи у вузі вимагають великого рівня самостійності, активності особистості, здібності до узагальнення, абстракції, творчості. Їхні пізнавальні інтереси набувають професійної спрямованості, більш стійкого характеру. Інтенсивно розвивається увага, особливо довільна спостережливість, збільшується значення абстрагованого, словесно-логічного, навмисного запам'ятовування. Розумова діяльність набуває більш великого рівня узагальнення та абстрагування, що є необхідною передумовою формування теоретичного мислення. Для студентів характерна схильність філософського підходу до явищ життя, критичність мислення. Прагнення заперечувати авторитети, встановлені правила, все реформувати пояснюється прагненням молоді до ідеального у своїх переконаннях.

Вплив навчання га виховання й у вищий школі опосередковується внутрішніми факторами, наприклад, якостями нервової системи. Було б невірним вважати, що з віком внутрішні умови розвитку особистості стають у всіх відношеннях більш сприятливими. У студентському віці розумова активність носить вибірковий характер і більш тісно пов'язана зі змістовими професійними спрямуваннями особистості.

Юнацький вік - період кипучої енергії, прагнень, ентузіазму, романтики. Саме в цьому віці розвиваються моральні та інтелектуальні сили людини, продовжується формування духовного обліку, рис характеру, якостей особистості. Для студентства властиві узагальнення, вибіркові ідеали, у яких синтезуються кращі на їх думку риси особистості. Юнацький вік відрізняється багатством різноманітних почуттів, серед яких переважають моральні. Спостерігається підвищений інтерес до етичних та моральних проблем (щастя, обов'язку, любові, дружби, товариства, шлюбу, сім'ї та ін.).

Вікові особливості юнацького віку.

Вікові особливості - комплекс фізичних, пізнавальних, інтелектуальних, мотиваційних, емоційних властивостей, які притаманні більшості людей одного віку.

Другий період юності (від 17 до 25 років) пов'язаний з початком навчання у вищому навчальному закладі та початком роботи на виробництві.

Для 17-18 років характерною є певна зрілість у розумовому, моральному та соціально-суспільному плані; підсилюються свідомі мотиви поведінки. Студентський вік поділяється на стандартний (17-22 роки) та нестандартний (23-27 років).

Останній період пізньої юності або початок зрілості вважається сенситивним, тобто найсприятливішим для завершення формування як психофізичних, так і особистісних якостей.

Згідно з дослідженнями лабораторії Б.Г.Ананьєва (60- 70 рр.) у різні періоди зрілості (18-35 років) визначено, що зрілий вік містить у собі серії періодів, у яких розвиток відбувається за рахунок перебудови структурних компонентів, що в однаковій мірі стосується як окремих психічних, так і міжфункціональних зв'язків. Дослідниками було проведено визначення так званого функціонального рівня досліджуваних, тобто комплексу їхнього інтелектуального розвитку, сенсорних процесів, сприймання, загальної реактивності та нейродинаміки.

У розвитку інтелекту з 18 до 35 років розрізняються два мікроперіоди: від 18 до 25 років та від 26 до 3 5 років. Кожний з періодів визначається різними темпами та швидкістю розвитку психічних функцій та інтелекту в цілому. Перший період характеризується неперервною пульсацією та ритмічністю у розвитку так званих інтелектуальних функцій та інтелекту в цілому. Другий період має більш повільні зміни в розвитку зазначених функцій.

У першому періоді особливо помітно пульсації у мисленні та пам'яті. Спади у мисленні безперервно змінюються підійманням приблизно через три роки. З 26 років і у подальшому зміни мають більш однорідну спрямованість. До 32 років відбувається поступове підіймання з двома невеликими спадами у 28 років та у 31 рік. Після 32 роки з (точки максимуму) рівень мислення поступово знижується до спаду у 35 років. Зміни пам'яті у першому періоді мають також ритмічний характер, однак коливання тут не такі значні, як у мисленні. Період коливань відбувається приблизно протягом чотирьох років. З 26 до 30 років спостерігається її поступовий спад . Зміни уваги у першому періоді також мають характер коливання. У перші чотири роки (18-21 років) коливання набувають значущості. З 26 до 29 років спостерігається помірне зростання рівня уваги, яке досягає максимуму у 32-33 роки. Спад простежується у вікових групах 34-35 років.

Отже, період з 18 до 25 років (пізня юність або рання зрілість) характеризується найбільшими змінами, що визначаються високими показниками розвитку інтелектуальних функцій.

Оптимальні точки розвитку інтелекту припадають на 19, 22 та 25 років. У подальшому спостерігається відносна стабілізація, що супроводжується підвищенням рівня вербального інтелекту. Найвищих показників розвиток вербального інтелекту досягає в 30 років Це явище можна пояснити накопиченням запасу знань та надбанням життєвого досвіду.

Для невербального інтелекту також характерні циклічність та мінливість. Розбіжності в рівнях розвитку вербального і невербального інтелекту високо значущі. У подальшому віці спостерігається зменшення розбіжностей між рівнями розвитку вербального га невербального інтелекту. Рівень невербального інтелекту набуває усталеного характеру.

Піки в розвитку мислення припадають на 20 років, 23 роки, 25 років, а потім на 30 років та 32 роки. Спади спостерігаються у 22 та 24 роки, а в подальшому у 26, 28, 31 та 34-35 років. Максимальні рівні розвитку пам'яті припадають на 19, 23 та 24 роки, а також на 30 років. Спади спостерігаються у 21, 25, 26, 31 роки, 34-35 років. Піки в розвитку уваги досягаються у 22, 24 роки, а в подальшому у 27, 29 років, 32-33 роки. Спади - у 23. 25, 31 та 34-35 років. Максимальні точки підйому уваги розташовані у віці другого макроперіоду. Аналіз одержаних результатів дозволяє дійти висновку, що динаміка розвитку інтелектуальних функцій не збігається. Спостерігаються тимчасові розбіжності підйомів та спадів у рівнях розвитку пам'яті і мислення. На основі підйомів та спадів рівнів інтелектуальних функцій можна відокремити вікові мікроперіоди. 18-25 років - період відносно високого розвитку мислення, пам'яті та низького рівня розвитку уваги; 26-29 років - віковий період найбільш низького рівня розвитку мислення і пам'яті та високого рівня розвитку уваги, 30-33 роки - період відносно високого рівня розвитку пам'яті, мислення, уваги; 34-35 років — період спаду рівнів розвитку цих психічних функцій.

У пам'яті спостерігається стійке зрушення у напрямку випередження мислення на один рік, що особливо помітно в періоди ранньої зрілості. Зміни у розвитку пам'яті немовби готують зміни розвитку мислення. У свою чергу увага виступає як регуляторна функція у вікових точках розходження пам'яті та мислення.

Отже, нерівномірність у розвитку інтелектуальних функцій найбільш

яскраво виявляється в періоди ранньої зрілості. Зрілість відрізняється як різноспрямованим, так і односпрямованим розвитком, що виявляється у постійній зміні підйомів та спадів. Це й дає підстави розглядати зрілість як

серію періодів.

Вікова мінливість має місце у нейродинамічних властивостях. Динамічність збудження мас підйоми у 21 та 24 роки. Процес збудження з віком падає, а гальмування набуває високої динамічності. Таж сама динаміка спостерігається і в психомоториці.

У І8-21 рік на особливості психомоторики впливає динамічність збудження, а в старшому віці вплив динамічності збудження падає та зростає залежність психомоторики від динамічності процесів гальмування.

На всьому періоді зрілості найменші зміни відбуваються в образній пам'яті, яка зберігає усталений рівень розвитку. З віком підсилюється роль практичного мислення. У періоди ранньої зрілості практичне мислення більше пов'язано з логічним, а у середньому періоді - з образним. Це свідчить про те, що розвиток мислення дорослих здійснюється не лише на рівні логічних структур. Відбуваються поступові зміни у співвідношенні згаданих компонентів, зв'язок між ними підсилюється за рахунок накопичення знань і життєвого досвіду.

Не залишаються постійними й властивості уваги. З віком спостерігається поліпшення уваги в цілому. Це відбувається за рахунок різного ступеня зростання окремих його властивостей. Особливо зростає роль вибірковості уваги та її концентрації, що пояснюється також впливом набутих знань і життєвого досвіду.

Одержані результати свідчать про те, що у вікових групах середньої Зрілості спостерігається встановлення більш тісних та стійких зв'язків між окремими психічними функціями.

У різні періоди зрілості в рівній мірі відбувається перебудова функціональних структур та міжфункціональних зв'язків. Отже, згідно з думкою Б.Г.Ананьєва, існують дві фази в розвитку психофізіологічних функцій. Перша фаза являє собою прогрес функції, що проявляється в зростанні величин, які призводять до підйому. Друга фаза відображається в спеціалізації функції, пов'язаної з діяльністю людини. Обидві фази співіснують і впливають одна на одну. Однак у різні вікові періоди взаємовплив згаданих фаз розвитку проявляється неоднаково. Перша фаза чітко проявляється в періоди ранньої зрілості. У єдиному циклі людського життя стан зрілості являє собою серію періодів, у яких зміна між функціональної мінливості готується за рахунок структурних змін психофізіологічних функцій.

Одним із значних чинників, що впливають на інтелектуальний розвиток дорослої людини с навчання, яке керує процесом розвитку пізнавальної діяльності: студенти та учні старших класів, як виявили дослідження (О.Степанова, Ю.Кулюткін), мають більш високий розвиток інтелекту йде за рахунок підйому працездатності пам'яті, уваги та мислення. Розумовий потенціал як готовність до навчання в якійсь мірі визначається рівнем освіти. Унаслідок розумової діяльності дорослої людини можливе тренування механізмів інтелектуальних функцій, що свідчить про неперервний розвиток і після завершення дозрівання організму.

Другий період юності, на який, як правило, припадає початок навчання у     вищих навчальних закладах, характеризується максималізмом та категоричністю оцінок, які інколи можуть переходити в негативне ставлення до думки дорослих, несприйняття їхніх порад, що може призводити до конфліктів.

Юність - час максимального розвитку особистісних якостей.

Складні та нові завдання, які постають перед студентами вже на першому курсі, вимагають чіткої організації навчального процесу, набуття навичок самостійної роботи з навчальною та науковою літературою, умінь самостійно розподіляти свій час. Їхня розумова, моральна та громадська зрілість виявляється в умінні організувати своє навчання, побут та відпочинок.

Важливою умовою для успішного розвитку особистості є усвідомлення самим студентом неповторності своєї людської індивідуальності. У цей період людина визначає свій майбутній життєвий шлях, набуває професію і починає випробувати себе в різноманітних галузях життя; самостійно планує свою діяльність та поведінку. Активно відстоює самостійність суджень та дій. У цьому віці складається світогляд, етичні та естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій.

Період навчання у вищих навчальних закладах - це важливий період соціалізації людини. Соціалізація - це процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у ході якого людина перетворює його у власні цінності, вибірково вводить у свою систему поведінки ті її норми та шаблони, які прийняті в певній групі та суспільстві.

У студентському віці діють всі механізми соціалізації: засвоєння соціальної ролі студента, підготовка до оволодіння соціальною роллю (спеціаліста-професіонала), механізми наслідування та механізми соціального впливу з боку викладачів та студентської групи. Явища конформізму також можуть спостерігатися в студентському середовищі.

Студентський вік також характеризується прагненням самостійно й активно обирати той чи інший життєвий стиль та ідеал, і це відповідає умовам соціалізації, згідно з якими індивід повинен відігравати активну роль. Отже, навчання у вищих навчальних закладах с потужним фактором соціалізації особистості студента і цей процес іде впродовж самої життєдіяльності студентів і викладачів.

Юнацький вік (18-25 років) можна характеризувати як усталено концептуальну соціалізацію, коли формуються усталені властивості особистості, при цьому засвоюються як норми відносин між людьми, так і професійно-трудові вміння і навички, у подальшому віці людина вже не лише засвоює соціальний досвід, але й відтворює його шляхом активного впливу на середовище через свою діяльність.

Особливості адаптаційного процесу курсантів вузу закритого типу.

У нашій країні система вищого утворення істотно відрізняється від загального середнього утворення, що потенційно припускає перебудову у випускника середньої школи всієї системи соціальних взаємин, що сформувалися, сформованих стереотипів, поводження.

Специфікою навчального процесу вищої школи є: збільшення обсягу досліджуваного матеріалу, його щоденна концентрована насиченість і розмаїтість; блокова лекційна система викладання; відсутність щоденного педагогічного контролю за вивченням матеріалу лекцій і додаткової літератури; бібліотечна система самопідготовки; самостійне регулювання навчального і вільного часу; семестрові екзаменаційні сесії.

Разом з тим одним з істотних недоліків системи безупинного утворення в нашої і, зокрема, загальноосвітньої школи, за даними ряду досліджень (Д.А.Андрєєва, В.Л. Фефилова, В.М. Хорошко, Л.И. Хлупина й ін.), є слабка підготовка випускників для навчання у вищій школі. Мова йде не про якість і кількість отриманих у школі знань, а про підготовленість випускників до нової соціальної позиції -студента, до навчальної діяльності у вузі.

У даний час, в умовах відновлення і реформування національної школи, йдуть пошуки ліквідації цього недоліку. У старших класах широко упроваджуються вузівські методи навчання: лабораторні заняття, колоквіуми, лекції, семінарські заняття, конспектуються першоджерела, організовується самостійна робота з книгою, уводиться залікова система оцінки знань учнів і ін. Однак це лише зовнішні форми наближення шкільної системи навчання до вузівського, учень у школі до випускного класу знаходиться під постійною опікою вчителів і батьків.

Зазначені особливості навчального процесу вищої школи стосуються усіх вузів як відкритого, так і закритого типів і, природно, вимагають визначеного періоду "входження" випускника середньої школи в нову для них соціальне середовище, періоду "звикання", "перебудови", пристосування, тобто адаптації до позиції "студент".

Як свідчить практика, адаптаційний процес першокурсників вузів відкритого типу протікає для більшості студентів значно легше, іноді навіть непомітно для навколишніх (безконфліктно), чим аналогічний процес у вузах " закритого" типу: у військових училищах, інститутах і училищах системи МВС.

Логіка початого дослідження вимагає розкриття специфіки навчально-виховного процесу вузу закритого типу системи МВС, що виступив об'єктом експериментального вивчення. Розглянемо їх.

Вузи системи МВС - це навчальні заклади цілодобового регламентованого воєнізованого режиму. Випускники школи, що надійшли у вуз МВС, займають соціальну позицію "курсанти", із присвоєнням їм спеціального звання "рядової міліції", "рядової внутрішньої служби".

Курсанти одержують службове посвідчення особи і формене обмундирування зі знаками відмінності відповідно їх спеціальному званню.

На відміну від звичайних вузів, курсанти комплектуються в підрозділи (курси), що включають взводу ( по 25 чоловік) і відділення (по 12 чоловік), з числа курсантів призначаються командири взводів і відділень. До того ж, курсанти приймають Присягу. Усе це зобов'язує курсантів цих вузів строго дотримувати вимог Статутів, зокрема. Дисциплінарного і Стройового, і відповідних "Правил внутрішнього розпорядку".

Специфічними є й умови проживання курсантів. Вони розміщаються в казармах, з дотриманням вимог, передбачених Тимчасовим Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України і Правилами внутрішнього розпорядку. Особливо жорсткі умови навчання і служби для курсантів 1-го курсу. Вони можуть залишити навчальний заклад, казарму, тільки при наявності звільнення, відповідно до порядку, установленим для військовослужбовців термінової служби.

Замість літніх і зимових канікул курсантам вузів МВС надається чергова відпустка (30 доби влітку і 7 - узимку). Частково (улітку) чи цілком (узимку) позбавляються такої відпустки курсанти, що мають академічну заборгованість.

Курсанти з перших днів перебування у вузі включаються в специфічну уставно-регламентированную систему взаємин і підпорядкованості. Крім того, вони зобов'язані відповідно до вимог нормативних актів МВС України, зберігати службову таємницю, що стала відомої під час навчання, допомагати керівництву навчального закладу в проведенні заходів щодо забезпечення необхідного режиму таємності.

Слід зазначити і ще одну специфічну особливість:

у вузах МВС переважає, як правило, чоловічий колектив. Такі специфічні умови навчання курсантів у вузах системи МВС закономірно породжують ряд протиріч, що ускладнюють адаптаційний період перебування у вузі.

Це насамперед протиріччя між устояним "відкритим" способом життя школяра в родині і школі і жорстко регламентованим статутним режимом життєдіяльності курсантів в інституті "закритого" типу.

Між прагненням учорашнього випускника школи до самостійності і вільному студентському життю і твердій регламентації, обмеження цієї волі статутним режимом навчання і проживання курсантів.

Серйозні протиріччя виникають і між процесом фізичного дозрівання, що завершився, юнаком, фізичної зрілості і ще знаходиться в стадії становлення процесом цивільної зрілості.

Спостерігаються протиріччя й у мотиваційній сфері молодих людей, що сформувалася системою супідрядності мотивів у позиції "школяр", "випускник школи" і нової соподчинен-ностыо мотивів, що передбачає соціальна позиція "курсант".

Прагнення курсантів до розкутості, товариськості,

 романтизму, властиве юнацькому віку, суперечить необхідності стримувати себе, контролювати і співвідносити своє поводження зі статутними вимогами до співробітника міліції, форменою одягом, принципом єдиноначальності і т.п.

Таким чином, дозвіл виниклих протиріч, попередження конфліктних і стресових ситуацій особистості в новому курсантському колективі, безболісна перебудова соціальної позиції "випускника середньої школи" на "курсанта спеціального професійного вузу", формування нової системи мотивів і їхньої співпідпорядкованості - усе це складає невідкладні задачі адаптаційного періоду курсанта вузу системи МВС.

Природно, адаптаційний період курсантів вузу закритого типу істотно відрізняється від аналогічного в "цивільних" вузах і вимагають соціального експериментального дослідження.

На жаль, психолого-педагогічна література не має у своєму розпорядженні такі дані. Відсутні дослідження, присвячені організації навчально-виховного процесу в училищах і вузах системи МВС, вивченню специфіки вимог до курсантів у стінах вузів такого типу в перші два роки навчання, не розкрита сутність адаптаційного періоду курсантів вузів цієї системи.

У педагогічних і тлумачних словниках розкривається сутність різних видів адаптації (біологічної, фізіологічної, психологічної, соціальної, професійної). Наявні дослідження описують види професійної адаптації: педагогічної (И.Т.Городників, П.А.Шимбирев), медичної (Ф.З.Терсон, И.Б.Павлов, Г.Селье), військовослужбовців (П.0.Вязицкий, Б.В.Ендальцев, М.М.Дияконів, М.И.Дьяченко й ін.).

Найбільш близька до предмета нашого дослідження трактування поняття адаптації військовослужбовців, що визначається як приведення індивідуальної і колективної діяльності і поводження військовослужбовців відповідно до характеру й умов служби, виконання бойових задач).

З урахуванням аналізу сутності адаптації і специфіки навчально-виховного процесу вузу системи МВС дамо робоче визначення досліджуваного феномена.

Адаптація курсантів до навчально-виховного процесу вузу системи МВС - це багатогранний процес пристосування, звикання особистості до нового соціального статусу входження її в специфічний колектив вузу "закритого" типу, з жорстоко уставно-регламентированной системою взаємин, що веде за собою психологічну перебудову особистості з орієнтацією її на майбутню правоохоронну діяльність. Це багатоплановий психолого-педагогічний процес, що, будучи визначеним цілісним етапом соціальної адаптації особистості, містить у собі ряд окремих взаємозалежних і взаємодіючих між собою компонентів, найбільш істотними з який, в умовах навчання курсантів у вузах системи МВС, є: навчальний, соціально-психологічний і професійний. Основний зміст цих складових, на нашу думку, полягає в наступному:

- навчальна адаптація - процес активного пристосування особистості до умов навчання у вузі "закритого" типу при відповідній організації навчально-виховної роботи;

- соціально-психологічна адаптація - особливим образом організований процес активного пристосування індивіда до нового соціуму в умовах уставно-регламентированной системи взаємин - "курсант - взвод - курсант", "курсант -командно-професорський склад";

- професійна адаптація - психологічна перебудова особистості з орієнтації її на майбутню правоохоронну діяльність в умовах визначеного обмеження цивільних воль специфічними умовами служби - статутні взаємини, принцип єдиноначальності, уніформа. Присяга при можливих несприятливих зовнішніх психологічних впливах, у т.ч. і екстремальних.

Вивчення адаптаційного періоду входження курсантів у нове соціально-професійне середовище проводилося нами на базі Одеського інституту внутрішніх справ МВС України.

Відомча система вищого утворення є органічною ланкою єдиної державної освітньої системи України, але у відмінності від орієнтації на підготовку фахівців широкого профілю, спрямована на насамперед на якісне кадрове забезпечення конкретних галузей діяльності органів внутрішніх справ (оперативно-розшуковий, адміністративної, слідчої, експертно-кримінальної, кримінальн-виконавської й ін.).