СТРУКТУРА РОЗДІЛІВ І ГАЛУЗЕЙ ПЕДАГОГІКИ

результатів досліджень, отриманих різними науками даних фізіології про працездатність у різні вікові періоди життя людини, її основні психологічні новотвори в процесі розвитку; об'єднання зусиль педагогів із представниками природничих і гуманітарних наук для вирішення спільних проблем-переходу до систематичного навчання дітей з 6 років, організації навчання паралельно з лікуванням чи профілактикою захворювання; розробка понять з різноманітних галузей знання для збагачення і поглиблення уявлень про сутність педагогічних явищ та диверсифікованість освіти, педагогічна кваліметрія і моделювання.

Як уже відзначалося, для сучасної педагогіки характерний взаємозв'язок з різними природничими і гуманітарними науками. Однак вплив філософії, психології й антропології залишається домінуючим. Саме останні визначають основні шляхи розвитку педагогічної науки.

У даний час педагогіка є наукою про сутність, закономірності, принципи, методи і форми навчання і виховання людини.

Право і педагогіка. Зміцнення законності і правопорядку, боротьба зі злочинністю - головне завдання всього суспільства, тому що проблеми, які стоять на шляху вирішення цього завдання, полягають у слабостях практично всіх сфер - економічної, культурної, моральної, державного управління тощо. Були часи, коли вважалося, що зміцнення законності і правопорядку - це прерогатива права, рафінована задача правознавців. Чим ближче до сучасності, чим суворіше досвід крайностей і невдач у вирішенні правових проблем, тим більше міцніло розуміння того, що створення суспільства, заснованого на праві, - це комплексна наукова і практична проблема. У вирішення проблеми зміцнення законності і правопорядку включилися й інші фахівці. Виникли прикордонні галузі наукового знання - філософія права, соціологія права, теорія управління у сфері правопорядку, юридична педагогіка, юридична психологія, судова психіатрія й ін. Однак така багатогалузева і практично орієнтована наука як педагогіка, що має свої інтереси і багаті можливості в правовій сфері, поки ще мало використовувалася і використовується для відповідей на виклики часу.

Відомо, що право - не єдиний регулятор суспільного життя. У своїй поведінці і відносинах громадяни керуються й іншими соціальними нормами - ідеологічними, культурними, моральними, релігійними, корпоративними, соціально-психологічними (традиції, звичаї, мода, заборони тощо). Вони проявляють свій вплив як у сфері, що регулюється правом, так, тим більше, і в інших сферах.

Психологічне прийняття тих чи інших норм, орієнтація своєї поведінки на них серед інших причин визначається рівнем вихованості, освіченості, культурності, соціальній зрілості, моральності народу, його соціальних груп і окремих громадян. Оскільки це так, то законність і правопорядок нерозривно пов'язані з педагогічною системою суспільства, успішністю і плодотворністю функціонування в ньому інститутів виховання, освіти, навчання і розвитку, що впливають на масову й індивідуальну поведінку громадян, що розуміють чи заперечують значення правослухняної поведінки відповідно стосовних до його норм.

Злочинність як соціальне явище має серед інших причин та умов і педагогічні - вади системи освіти в суспільстві, системи виховання громадян (зокрема, правового), системи правової пропаганди, реалізації педагогічної функції засобами масової інформації й ін. Індивідуальні причини зародження і розвитку поведінки, що відхиляється, яка завершується злочином, майже завжди пов'язані з педагогічною занедбаністю особистості, недостатньою правовою освіченістю, навченістю, вихованістю, перекручуваннями правосвідомості.

Ігнорування чи недооцінка педагогічних факторів і умов у діяльності по зміцненню правопорядку, законності, у профілактиці злочинності в масштабі суспільства, на регіональному і місцевому рівні, у будь-яких формальних і неформальних об'єднаннях людей, на індивідуальному рівні неминуче обертається небажаним зростанням і життєздатністю проявів злочинності, що завдає величезних втрат суспільству.

В міру демократизації життя суспільства дедалі більшу роль має здобувати не насильницьке примушення громадян до поваги норм права, а правомірна поведінка, обумовлена їх вихованістю, освіченістю, навченістю і розвиненістю. Це означає, що роль педагогічної системи суспільства, рівень і успішність педагогічної роботи в ньому історично зростають. Боротьба за законність і правопорядок, особливо тепер, - це боротьба за розум людей, за їхнє ставлення до інших людей, людських і суспільних цінностей, за їхню активну життєву і правостверждуючу позицію, фронт цієї боротьби, образно кажучи, проходить через розум і серця людей. Перемога тут - у торжестві розуму і моральності, громадянськості і культури, освіченості і цивілізованості. Перемога - у правовому розвитку, правовій культурі. Потрібна боротьба не з людиною, а за людину. Очевидно, що повноцінне вирішення завдань неможливе без цілеспрямованих педагогічних зусиль, без використання можливостей педагогіки.

Правотворчість і педагогіка. В інтересах правопорядку вищі органи державної влади і управління відповідно до своїх повноважень створюють комплекс нормативних актів, найважливішими з яких є закони. Законодавча система суспільства покликана зміцнювати, розвивати і забезпечувати функціонування всіх інститутів демократії, захист прав, свобод і інтересів громадян, сприяти їх соціальному розвитку і самовираженню. Будь-який закон, будь-який підзаконний нормативно-правовий акт, норма, будь-яке положення в документі будуть виконуватися і щось змінять на краще, якщо вони розглядаються законодавцем не тільки як чисто правове знаряддя, але за своїм змістом й оформленню забезпечують належний виховний і навчальний вплив на людей, яким вони адресовані. Закон, як відзначав ще Платон, повинен не просто керувати, але й переконувати.

Історією доведена безуспішність спроб силою закону, тільки правотворчістю вирішувати проблему правопорядку (,,правовий ригоризм”). Педагогічно і психологічно неможливо адаптувати громадян до не прийнятних для них законів. Недієво і небезпечно також лівацьке забігання вперед (,,правовий романтизм”) - видання ,,прогресивних” законів, що не відповідають психологічним і педагогічним реаліям, погано враховують демократичний і правовий досвід населення, рівень його правової компетентності, вихованості і розвиненості. Такі нормативно правові акти не тільки приречені на бездіяльність, але й множать неповагу до прав, обов’язків, лише баланс між реальним рівнем розвитку населення, його правової культури і досвіду - з одного боку, і законодавством, правотворчістю, що має й попереджувально-розвиваючий характер, але не відривається від реальностей, що не забігають надто далеко вперед, - з іншого, призводить до успіху. Закон сильний, якщо він виконується, якщо він зрозумілий населенню, прийнятий розумом і внутрішньо схвалений, охороняється ним самим.

На державному рівні необхідне врахування педагогічних закономірностей, механізмів і феноменів, рівня освіченості і культури, правової компетентності і вихованості населення, реалізований у педагогічно коректній законотворчій політиці й у високій педагогічній якості кожного правового встановлення, а на місцях - педагогічно грамотної муніципальної, управлінської нормотворчості.

Не можна не відзначити й те, що втілення ідеалів законності в писаному праві (у законах, підзаконних актах, правових нормах) і побудові державного механізму чималою мірою залежать від тих людей, які займаються право- і нормотворчістю, їхньої вихованості, освіченості, навченості і розвиненості, приналежності до корпоративних груп (партії, об'єднання, групи, що беруть участь у політичній боротьбі за владу).

Правоохоронна діяльність і педагогіка. Уся діяльність працівників правоохоронних органів, посадових осіб, фахівців, крім виконання прямих правоохоронних функцій, має педагогічний аспект, що нерідко не усвідомлюється, не враховується, свідомо і компетентно не розглядається. Він виражається в тому, що ця діяльність справляє сильний безпосередній вплив на правову вихованість громадян, на те, як і яка правосвідомість формується в них, чи підвищується авторитет правових норм, віра в необхідність їх дотримання, повага до юристів, бажання надавати їм і правоохоронним органам допомогу в зміцненні правопорядку, чи міцніє в них віра в силу закону і свою правову захищеність і ін.

Правоохоронні органи зацікавлені й у тому, щоб висвітлення їхньої діяльності в засобах масової інформації і правова пропаганда велися педагогічно ефективно, щоб створювалася, удосконалювалася і функціонувала належним чином система правового всеобуча і правового виховання різних категорій населення і, насамперед, підлітків і молоді. Вони покликані виявляти ініціативу, а так само активно і педагогічно продумано брати участь у цій роботі.

Успішне вирішення багатьох правоохоронних задач - профілактика, розкриття і розслідування злочинів, охорона громадського порядку і безпека дорожнього руху, робота з неповнолітніми і виконання покарання й ін., у більшій чи меншій мірі пов'язане з необхідністю щось роз'ясняти, навчати, виховувати, переконувати громадян, які попадають у сферу відповідальності, інтересів, прав і діяльності правоохоронних органів. Це значить, що їм треба попутно вирішувати, власне кажучи, педагогічні задачі в інтересах досягнення юридичних, оперативно-службових результатів своєї діяльності, треба уміло вносити елементи педагогічної організації в неї, користуватися педагогічними методами і засобами та володіти відповідною професійно-педагогічною підготовленістю.

Кадри правоохоронних органів і педагогіка. Загальновідомо, що останнє й вирішальне слово в будь-якій діяльності належить людям, які здійснюють її, особливостям їхньої особистості і підготовки. На цій залежності, мабуть, найсильніші позначаються педагогічні фактори. Професіоналізм прямо залежить від професійної освіченості, навченості, вихованості і розвиненості, тобто власне педагогічних властивостей співробітників.

Оскільки, як це відзначалося вище, рішення багатьох правоохоронних задач фахівцями різних служб і підрозділів правоохоронних органів зв'язано з педагогічними проблемами, і успіх у їх вирішенні залежить від того, чи розуміють вони їх, чи володіють бажанням зважати на них, чи вміють розбиратися в них, чи готові приймати рішення з їх урахуванням, чи володіють навичками й уміннями досягати потрібних педагогічних результатів. Інакше кажучи, - чи присутній в їхньому професіоналізмі такий елемент, як професійно-педагогічна підготовленість.

Загальновизнано, що будь-яка управлінська діяльність має педагогічний аспект, у тому числі й у начальників, командирів, керівників усіх рангів правової системи. Вони не тільки зобов'язані проводити заняття з підлеглими і підвищувати їхню професійну компетентність, але й виховувати, розвивати, враховувати педагогічний ефект свого прикладу, стилю роботи, спілкування, учинків, рішень, оцінок і ін. Їхній управлінський професіоналізм і успіх в управлінні та роботі з підлеглими пов'язаний тому нерозривно з управлінсько-педагогічною підготовленістю, що є різновидом професійно-педагогічної.

У правоохоронних органах існують системи освіти, навчання, виховання, професійної підготовки, відповідальні за рівень і якість освіченості працівників правоохоронних органів, їхню професійну майстерність, професійний розвиток і виховання в період перебування в юридичних освітніх установах. Ці системи - педагогічні за своїми істотними характеристиками, а освітні установи (початкової, вищої і послявузівської освіти) - педагогічні виробництва. Стрижнем систем професійної освіти і професійної підготовки, їхнім творчим механізмом виступають психолого-педагогічні технології, при функціонуванні яких зароджуються й удосконалюються професійні знання, навички й уміння, звички, якості, здібності і їхні комплекси в співробітників, які навчаються. Завдання, принципи, форми, методи, прийоми реалізації й удосконалення цих технологій теж педагогічні.

Педагогіка - одна з тих наук, що спеціально і продуктивно займається дослідженням систем і процесів освіти, виховання, навчання і розвитку людей. Саме вона має у своєму розпорядженні має величезний обсяг науково обґрунтованих рекомендацій з їх оптимізації й удосконалення. Цей акт важко переоцінити для діяльності працівників системи професійної юридичної освіти, що самі повинні мати педагогічну культуру, на належному науково-педагогічному рівні будувати педагогічну систему у своїй роботі і здійснювати педагогічний процес, щоб готувати дійсно професійні кадри юристів.

Нерозривно пов'язана з педагогікою діяльність кадрових апаратів правоохоронних органів і їх працівників. Здебільшого вона полягає в здійсненні виховання, освіти, навчання і розвитку персоналу правоохоронних органів.

Викладене - далеко не повний перелік взаємозв'язків права, законності, правопорядку і юридичної діяльності з педагогікою. У суспільстві, до якого ми прагнемо йти, значимість вирішення педагогічних проблем зміцнення законності і правопорядку з використанням можливостей юридичної педагогіки, як прикладної науки, різко зросла і продовжує рости. За самим змістом правової держави, її гуманітарним і демократичним призначенням робота правоохоронних органів і їхніх співробітників повинна бути серйозно удосконалена. Це, зокрема, передбачає її педагогізацію, тобто збагачення педагогічними прийомами і способами роботи, повним використанням даних і рекомендацій педагогіки там і тоді, де це потрібно і дасть кращий практичний результат. Тенденції гуманізації, що правильно розуміються, і демократизації життя суспільства роблять неприпустимим огульне застосування силових засобів працівниками юридичних органів. Вони також зобов'язують діяти професійніше, активніше використовувати більш ефективні і цивілізовані засоби, до яких належать і педагогічні, включати педагогічні підходи до роботи, у розгляді життєвих випадків, що стають предметами юридичної діяльності. Це підвищує і вимоги до професіоналізму юристів їх фахової підготовки.

 Загальні основи педагогіки вищої школи.

Педагогіка вищої школи - наука про навчання та виховання студентів, формування особистості спеціаліста вищої кваліфікації.

Предмет педагогіки вищої школи становить дослідження особливого виду педагогічної діяльності, спрямованої на розкриття закономірностей і раціональних шляхів навчання та формування спеціаліста вищої кваліфікації.

Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної (точніше шкільної) педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов'язана з такими науками психолого-педагогічного циклу, як загальна дидактика, теорія виховання, історія педагогіки та вищої освіти, наукова організація навчальної і викладацької праці, педагогічна психологія, загальна психологія, фізіологічна психологія, кібернетична педагогіка.

Педагогіка вищої школи, удосконалюючи та уточнюючи свої методи дослідження, установлює зв'язки з рядом математичних наук (передусім з математичною статистикою, теорією ймовірностей і математичною логікою) теорією моделювання, психологією та нейрокібернетикою, соціальними науками, і насамперед із соціальною психологією, соціологією та соціометрією.

Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук

Традиційно в системі педагогічних наук виокремлюються декілька самостійних галузей:

- історія педагогіки, що займається вивченням педагогічних ідей та систем освіти в їх розвитку;

- порівняльна педагогіка, що порівнює з метою найбільш глибокого проникнення в сутність, системи освіти різних країн;

- дидактика, тобто теорія навчання та освіти;

- теорія виховання, що розробляє форми та методи виховного впливу;

- школознавство, чи управління освітою, у межах якого розглядаються різні форми шкільної організації: а також організацію освіти у навчальних закладах всіх видів і ступенів;

- дефектологія, що займається вивченням форм і методів навчання людей з фізичними та розумовими вадами (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка. олігофренопедагогі ка, логопедія);

- професійні педагогіки, що вивчають засоби навчання людей, які займаються певною галуззю діяльності (лікувальна, театральна, військова, виправно-трудова педагогіка і т. ін.);

- вікова педагогіка, дошкільна, шкільна, педагогіка вищої школи, педагогіка дорослих чи андрогогіка).

Отже, педагогіка вищої школи є підрозділом у віковій педагогіці. Проте, вона має подвійне підпорядкування, оскільки належить також і до професійної педагогіки.

Дійсно, вища освіта є спеціальною, тобто готує спеціалістів певного профілю, певної професії.

Категорії педагогіки вищої школи

Попередньо можна дати визначення педагогіки вищої школи як науки про виховання, освіту та навчання студентства. До цього визначення вводяться три категорії педагогічної науки, до яких слід віднести також категорії навчання та педагогічного процесу. У широкому розумінні "виховання" означає керівництво розвитком.

Отже, це керівництво одержанням знань, засвоєнням певних поглядів, виробленням правильних звичок, формуванням потреб, інтересів, мотивів, почуттів. Але процес керівництва розвитком може проходити як умисний, тобто як цілеспрямована діяльність спеціально виділених для цієї мети осіб -вихователів, педагогів, кураторів; це виховання у вузькому значенні слова. З іншого боку, на людину в тому чи іншому відношенні впливає вся сукупність життєвих умов, її "виховує життя". Це - широкий зміст поняття виховання.

Категорія "освіта" містить в собі три складові частини: 1) здобуття знань, умінь, навичок; 2) формування на цій основі світогляду; 3) розвиток пізнавальних здібностей особистості. Для того. щоб зміст освіти став надбанням учнів, потрібна система спеціально підібраних педагогічних впливів -"навчання"; це наступна категорія педагогіки.

Навчання передбачає спільну діяльність учителів та учнів. "Учіння". як категорія педагогіки, розглядає лише діяльність самого учня, його особисту працю, спрямовану на оволодіння змістом освіти, хоча насправді це не означає, що самостійна робота учня не повинна бути скерованою, не повинна певним чином організовуватися вчителем.

Як категорія педагогіки "педагогічний процес" включає всю систему навчальних і виховних засобів, здійснюваних у тому чи іншому навчальному закладі та організованих відповідно до вимог педагогіки.

Необхідно відзначити, що категорії, як найбільш загальні поняття науки, у різних галузях педагогіки не відрізняються за назвою А те цілком очевидно, що ці категорії мають свою специфіку залежно від того. який ступінь навчання ми розглядаємо Так, зміст освіт в середній загальноосвітній школі та вищому навчальному закладі різні; значно різняться і методики виховного впливу, що застосовуються в школі та ВНЗ Спільність категорій дає можливість включити педагогіку вищої школи в цілісну систему педагогічних знань; специфіка цих категорій - основа становлення педагогіки вищої школи, як самостійної галузі дослідження та практики. Між окремими категоріями педагогічної науки та між відповідними явищами педагогічної практики існує складна система зв'язку, тому виділення категорій є абстракцією, хоча й цілком виправданою, що забезпечує точність наукових міркувань.

Категорію "освіта" не можна визначати як просту суму знань, умінь, навичок, що відповідач усталеному рівню. В освіту обов'язково повинно включатися виховання необхідних для професії якостей та властивостей особистості (наприклад, здобуття математичної мовної культури, розвиток технічного, педагогічного, медичного мислення, уміння збагнути фізичний, хімічний зміст явищ тощо). В освіту повинно включатися також уміння творчо застосовувати та самостійно поповнювати, трансформувати і розвивати знання

Важливе місце у дидактиці вищої школи посідають такі поняття, як-от:

"складність", "трудність", "надійність", "якість". Складність навчального матеріалу є поняттям об'єктивним та інформаційним, трудність - суб'єктивним, психолого-педагогічним. Надійність засвоєння пов'язана з "засвоюваністю" знань. На жаль, не всі викладачі вищих навчальних закладів розрізняють поняття "складність" і "трудність", інколи замінюючи друге першим, здійснюючи в цьому випадку суто інформаційний підхід, не використовуючи психологізм у викладанні.

Зв'язок педагогіки вищої школи з іншими науками

Педагогіка вищої школи - суспільна гуманітарна наука. Вона пов'язана з іншими науками: педагогічною психологією, логікою, філософією, соціологією, частинними методиками тощо.

Педагогічна психологія. Педагогіка вищої школи не може вирішити свої завдання без психології, що вивчає такі важливі питання:

психологію студентства на різних етапах навчання;

закономірності розвитку особистості молодої людини в умовах навчання

у вищому навчальному закладі, діяльність розумового апарату студентів у процесі засвоєння знань- <>

та умінь;--

психолого-педагогічні принципи керування навчальним процесом у

вищому навчальному закладі та багато інших.

Дані психології враховуються під час складання навчальних тестів, програм, написання підручників і навчальних посібників. Психологія допомагає педагогам вищих навчальних закладів подолати захисні системи людської психіки та відкрити секрети найбільш раціонального навчання.

Навчальний предмет - це логічно оброблена наука Вона передбачає бездоганну логічну послідовність викладання та засвоєння знань, ясність визначень. Логіка дозволяє розкрити склад і структуру навчального процесу, встановити внутрішні зв'язки складових його елементів, логічний виклад матеріалу, розвиток логічного мислення у студентів здатності їх визначати та класифікувати, узагальнювати й абстрагувати, доводити і спростовувати.

Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може обійтись без такої науки, як соціологія. Соціологічні дослідження, а також дані статистики, допомагають ученим і педагогам виявити тенденції та закономірності тих чи інших явищ, пов'язаних із навчанням і вихованням студентів.

Педагогіка вищої школи складає основу для викладання всіх дисциплін. Частинна методика є додатком до загальних принципів педагогіки, до викладання того чи іншого предмету. Частинна методика - це наука про керування процесом навчання певної дисципліни. Частинних методик стільки, скільки загальноосвітніх та спеціальних дисциплін викладається у вищому навчальному закладі.

Слід відзначити, що всі кафедри вищого навчального закладу так чи інакше займаються методикою викладання: вони визначають зміст предмету, розробляють завдання курсових і дипломних робіт, обговорюють лекції, всі оновлюють засоби перевірки знань студентів та критерії їх оцінки, створюючи навчальні посібники, підручники. Методична робота кафедр завжди повинна спиратися на загальну теорію навчання та виховання, урахування дидактичних принципів вузівської педагогіки

Методи педагогіки вищої школи здебільшого збігаються з традиційними методами дослідження шкільної педагогіки. Тут використовуються: 1) методи спостереження, у тому числі опосередковане, суцільне та вибіркове; 2) метод виділення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду; 3) метод діагностичного перевірювального (уточнюючого) та перетворюючого (формуючого) експерименту; 4) метод природних лабораторних експериментів, що проводяться на основі педагогічної, зокрема дидактичної гіпотези; 5) метод тестування (тестом прийнято називати перевірювальне або діагностуюче завдання стандартної форми, стандартизоване звичайно і за питанням і за відповідями); 6) педагогіка вищої школи і, насамперед, теорія виховання студентства використовують також методи конкретних суспільних досліджень (анкетування - іменне, анонімне, відкрите, закрите; інтерв'ювання — звичайне та формальне), вивчення навчальної документації, письмових робіт студентів.

Розвиток педагогіки вищої школи на стику перерахованих вище наук унаслідок процесу диференціації та інтеграції наукового знання приводить до запозичення і використання при подальшій трансформації неспецифічних для педагогіки методів цих наук уже не на рівні обслуговування й обробки, а на рівні вростання цих методів у процес саме педагогічних досліджень. До них слід віднести: 1) методи розрахунку та виміру; 2) методи моделювання; 3) застосування структурно-логічних, інформаційних, у тому числі алгоритмічних граф-схем; 4) фізичне (зокрема електронне) моделювання діяльності педагога, екзаменатора, спільної діяльності вчителя й учня; 5) створення технічних засобів, на яких можна "програвати" дидактичні ситуації та здійснювати відповідний тренаж: 6) використання математичного моделювання і математичних методів дослідження.

Предмет і методи педагогіки вищої школи нерозривно пов'язані. Педагогічне дослідження є надзвичайно складним процесом, бо воно має справу з людиною - істотою суто індивідуальною у своєму розвитку, яка зазнає, навіть у період її дослідження, значних змін.

 Сучасні методологічні аспекти педагогіки вищої школи.

Умовою розвитку і досягнення значущих результатів для будь-якої науки є її методологічна озброєність. Для здійснення пізнавальної діяльності потрібний добір наявних і розроблення нових засобів, прийомів, операцій, обладнання, обгрунтованих і апробованих технологій. Забезпечення всього цього комплексу досягається завдяки значним інтелектуальним зусиллям теоретиків і практиків. За образним висловом Гегеля, цей комплекс пізнавальних засобів є не що інше, як виверти людського розуму, що він ставить між собою і досліджуваним об'єктом. Теоретичною самосвідомістю будь-якої науки і служить методологія.