Основні категорії педагогіки

Педагогіка як наука і як мистецтво.

Слово ,,педагогіка” - грецького походження (paidos - діти, gogos -водіння), дослівний переклад ,,дитино-водіння”. Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який водив до школи дітей свого господаря. Поступово цей термін почали вживати у більш широкому значенні, як мистецтво вести дитину впродовж її життя та розвитку.

В Україні це слово з'явилося разом з педагогічною, історичною і філософською спадщиною античної цивілізації і педагогічних цінностей Візантії й інших країн. Настільки велика спадщина була сприйнята східними слов'янами одночасно з їхнім прилученням до християнського світу. Давньоруські книгарі, що знали грецьку мову, читали праці античних мислителів в оригіналі і внесли в побут нові слова - ,,педагог” і ,,педагогіка”.

У результаті в Древній Русі слова ,,вихователь” і ,,виховання” мали той же зміст, що і грецькі ,,педагог” і ,,педагогіка”. Відомо, що в давньоруській книжності був свій канонічний жанр ,,повчальної літератури” (один з ведучих), що включав тексти повчального характеру. А виходить, на Русі, як і в інших країнах, століттями створювалася самобутня викладацька культура, що розвиває педагогічну самосвідомість.

Така потреба виникла, коли в людей сформувався певний досвід у даній сфері, що дозволила розробити певні правила і наставляння.

Педагогіка - сукупність знань і умінь по навчанню і вихованню, ефективних способів передання накопиченого досвіду й оптимальної підготовки підростаючого покоління до життя і діяльності.

Потреба передавати досвід від покоління до покоління з'явилася, поряд з іншими потребами людини, на ранньому етапі виникнення суспільства. Тому практика виховання спочатку визначалася як передання життєвого досвіду людини від старшого покоління до молодшого. Виховання було таким же суспільним явищем, як і будь-яка діяльність людини: полювання, збирання, виготовлення знарядь праці. Людина росла як особистість, ускладнювався її соціальний досвід, і разом з ним, ускладнювалися процес і мета виховання.

Спочатку педагогічна думка оформлялася у вигляді окремих суджень і висловлень - своєрідних педагогічних заповідей. Їхньою темою були правила поведінки і взаємини між батьками і дітьми.

До того як зародилася писемність, ці судження мали усне побутування і до нашого часу дійшли у вигляді прислів'їв, приказок, афоризмів, крилатих висловів. Джерела народної педагогіки, як першого етапу розвитку педагогіки взагалі, ми знаходимо в казках, билинах, піснях, прислів'ях, приказках, замовляннях, колискових піснях, загадках, скоромовках, лічилках, колядках, історичних переказах, народних прикметах. Тільки потім, з появою писемності, вони знайшли більш ,,суху”, не алегоричну форму, і стали мати характер порад, неписаних Правил і Рекомендацій.

Розвиток української педагогічної самосвідомості має тривалу історію докладніше це розкрито в розділі ,,Нариси з історії педагогіки”.

Джерела теоретичної педагогічної думки відкривають у роботах великих древніх філософів - Платона й Аристотеля. В рамках філософської парадигми вони сформулювали основи вікової періодизації і розкрили етапи освіти і виховання людини.

Педагогіка знайшла статус науки завдяки працям і авторитету видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670). Він виклав свої основні ідеї в праці ,,Велика дидактика”, що одержала світове визнання.

Інтенсивний розвиток педагогічної теорії і практики (у рамках різних освітньо-виховних установ) у XVIII столітті призвів до створення спеціальних навчальних закладів по підготовці педагогів. У такий спосіб педагогіка сформувалася як навчальна дисципліна. Перші навчальні заклади по професійній підготовці вчителів з'явилися в Німеччині. Протягом сторіч педагогіка, розвивалася як практика навчання і виховання дітей.

Деякий час існувала думка , що педагогіка - це мистецтво впливу вихователя на вихованців, але педагогіка - не тільки мистецтво, але й наука, яка має свої об’єктивні закони і закономірності.

За сучасних умов педагогіку розглядають як науку і практику навчання і виховання людини на всіх вікових етапах її особистісного і професійного розвитку, оскільки:

- сучасна система освіти і виховання стосується практично всіх людей;

- у багатьох країнах створена система безперервної освіти людини;

- вона містить у собі всі ланки – від дошкільної установи до професійної підготовки і курсів підвищення кваліфікації.

Предметом педагогіки як науки є педагогічний процес. Тобто процес навчання і виховання людини як особлива функція суспільства, реалізована в умовах тих чи інших педагогічних систем. Тільки при виділенні навчання і виховання в особливу суспільну функцію, коли виникли спеціальні виховні установи і навчальні заклади, у рамках яких педагогічний процес став не тільки предметом спеціальної організації, але й предметом осмислення, аналізу, прогнозування і цілеспрямованого дослідження можна говорити про зародження науково-педагогічного знання.

 Педагогіка як наука є сукупністю знань, що лежать в основі описання, аналізу, організації, проектування і прогнозування шляхів удосконалення педагогічного процесу, а також пошуку ефективних педагогічних систем для розвитку й підготовки людини до життя в суспільстві.

Суспільство завжди є таким, якими є його громадяни. Воно може бути краще, досконаліше тільки тоді, коли краще і досконаліше формує кращий тип особистості. Педагогіка - наука про цілеспрямоване формування особистості і людських спільнот, що і визначає її суспільну значимість. Сьогодні вона стає усе більше наукою в роботі з будь-якими категоріями громадян і в будь-яких, пов’язаних з рішенням педагогічних проблем, системах і умовах.

Спектр відгалужень ,,педагогік” розширився тільки наприкінці Х1Х і початку ХХ століття.

Сьогодні активно розвиваються наступні галузі – педагогіка вищої школи, педагогіка дорослих, історія педагогіки, порівняльна і соціальна педагогіка та інші.

Оскільки об’єктом навчання і виховання є людина, тому педагогіка належить до наук про людину, вона займає визначне місце в системі гуманітарних наук.

Основні категорії педагогіки

Будь-яка теоретична побудова вимагає чіткого розмежування між повсякденними представленнями і науковими знаннями. У повсякденній мові втілюється повсякденна практика виховання і навчання. Наукові поняття передають педагогічний досвід і знання в узагальненій формі. До них належать: педагогічні категорії і поняття, методи і принципи організації навчання і виховання.

У період становлення педагогіки як науки були визначені три фундаментальні категорії (основні поняття педагогіки) - ,,виховання”, ,,навчання”, ,,освіта”.

,,Виховання” як загальна категорія історично містила в собі ,,навчання” і ,,освіту”. Існує різноманітна кількість визначень процесу виховання. Це пов'язано з тим, що виховання - настільки широке і загальне поняття, що без спеціальних уточнень неможливо зрозуміти, про яке саме виховання йдеться.

По-перше, розрізняють виховання у широкому і вузькому значенні слова. У широкому соціальному - це цілісний процес передання здобутого досвіду від старшого покоління молодшому. Під досвідом розуміють відомі людству знання, вміння, засоби мислення, міжособистісні та суспільні відносини, - усе, що було створено у процесі розвитку людства.

У вузькому значенні виховання розглядають як процес, що протікає у певному навчально-виховному закладі, або в сім'ї. Виховання у вузькому значенні трактується з таких суттєвих позицій:

- як процес (Ю.К. Бабанський), що веде до певних змін;

- як вплив, дія (Н.В. Кузьміна та ін.), що викликає внутрішній відгук суб'єкта виховання;

- як цілеспрямована взаємодія (Ш. Амонашвілі та ін.), що відтворює процеси дії різноманітних об'єктів один на одного (педагогіка співробітництва саме так розуміє виховання);

- як діяльність (К.Д. Ушинський) - цілеспрямована, різноманітна;

- як керівництво розвитком особистості (В.В. Білорус);

- як процес управління, під яким розуміють взаємодію суб'єктів педагогічних відносин з урахуванням єдності різноманітних впливів, цілісного підходу і рівних прав учасників цього процесу (Р.І. Хмелюк та ін.).

Отже, виховання це:

- процес, що веде до певних змін;

- цілеспрямоване управління і керівництво розвитком особистості;

- взаємодія всіх суб'єктів і об'єктів педагогічного процесу;

- розвиваюча діяльність.

У сучасній науці під ,,вихованням” як суспільним явищем розуміють передання історичного і культурного досвіду від покоління до покоління. При цьому вихователь: передає досвід, накопичений людством; вводить у світ культури; стимулює до самовиховання; допомагає розібратися у важких життєвих ситуаціях і знайти вихід зі сформованого становища.

У свою чергу вихованець: опановує досвід людських відносин і основи культури; працює над собою; навчається способам спілкування і манерам поводження.

У результаті вихованець змінює своє розуміння світу і ставлення до людей і самому собі.

Як показує практика, виховання діалектично взаємозалежнє з навчанням. Воно сприяє розвитку і утвердженню основних якостей особистості, що виявляються у вчинках. Ці якості характеризують не тільки світогляд людини, але й соціальні, моральні позиції, індивідуальні устремління.

Нагромадження і передання досвіду культури і цивілізації у взаємозв'язку зі зростанням наукового знання стали не тільки невід'ємною функцією суспільства, але й умовою його розвитку. В даний час освіта і виховання розглядаються як основні фактори формування суспільства і держави, науки і культури.

Завдання виховання завжди виражає історичну потребу суспільства в підготовці покоління, здатного реалізовувати певні суспільні функції і соціальні ролі. Тобто системи, що обумовлює характер і завдання виховання, відповідають сформованим етнонаціональним традиціям, особливостям суспільно-історичної формації, певної ціннісної ієрархії, а також політичній і ідеологічній доктрині держави. У світовій практиці відомі такі системи виховання, як ,,спартанська”, ,,система лицарського виховання”, ,,домострой”, ,,виховання джентльмена”, ,,система колективних творчих справ”.

Друга категорія - ,,навчання” - розуміється як процес взаємодії викладача і студентів, курсантів, у результаті якого забезпечується розвиток студентів, курсантів.

При цьому викладач: цілеспрямовано передає знання, життєвий досвід, способи діяльності, основи культури і наукового знання; керує процесом освоєння знань, навичок і умінь; створює умови для розвитку особистості курсантів, студентів (пам'яті, уваги, мислення).

У свою чергу курсант, студент навчається - опановує передану інформацію і виконує навчальні завдання за допомогою викладача, разом з однокурсниками чи самостійно; намагається самостійно спостерігати, порівнювати, мислити; виявляє ініціативу в пошуку нових знань, додаткових джерел інформації (довідник, підручник), займається самоосвітою.

Таким чином, діалектичне відношення ,,навчання-виховання” спрямоване насамперед на розвиток діяльністних і особистісних характеристик людини на основі його інтересів, набутих знань, умінь і навичок.

Залежно від особливостей реалізації процесу взаємодії викладання і навчання в науці й практиці виділяють різні дидактичні системи: розвиваюче, проблемне, модульне, програмоване навчання.

Третя категорія педагогіки - ,,освіта” - розуміється як цінність людини, що розвивається, і суспільства; як процес навчання і виховання людини; як результат останнього; як система.

Уся сукупність освітніх (чи навчальних і виховних) установ вибудовується в систему в рамках конкретного міста, регіону, країни.

Протягом століть оформлялися різні виховні й освітні установи. До них належать: дитячі садки, школи-гімназії, школи-інтернати, ліцеї, коледжі, інститути, університети, академії, будинки молоді, палаци творчості, центри розвитку.

Це означає, що навчання, виховання й освіту можна розглядати як особливим чином організовану діяльність, результатом якої є розвиток людини.

Виховання, навчання, освіта є процесами взаємодії викладача і вихованця, навчання і виховання. При розгляді виховання, навчання чи освіти як системи виділяють наступні елементи - мету, засоби, результат, об'єкти і суб'єкти процесу.

Якщо ж курсант, студент починає ставити перед собою виховну мету і реалізовувати її, то він одночасно є суб'єктом і об'єктом процесу виховання. Даний процес називають самовихованням. За аналогією виділяють і самоосвіту людини. Якщо процес освіти поєднує в собі навчання і виховання, то у випадку самоосвіти ми маємо справу тільки з навчанням. Тобто, коли людина самостійно перетворює себе - свої знання, уміння і навички.

Знання й розуміння основних категорій педагогіки веде до важливого висновку, що там, де існують і виявляються явища, результати і вплив результатів виховання, освіти, навчання і розвитку людей на їхнє життя та діяльність, там є і предмет педагогіки, можливості і необхідність застосування її досягнень.

 Усі ці категорії (виховання, навчання, освіта) між собою взаємопов’язані, взаємообумовлені і взаємозалежні, але не тотожні, тобто перебувають у діалектичному взаємозв’язку.

Система педагогічних наук

і зв’язок педагогіки з іншими науками

Сучасний етап розвитку педагогічного знання (початок XXI століття) заснований на саморозвитку наукової галузі, що сполучить процеси інтеграції і диференціації із широкою взаємодією з іншими науками - філософією, психологією, соціологією, фізіологією, математикою, політологією, економікою.

У процесі диференціації наукової дисципліни виділяються різні галузі педагогіки - загальна, дошкільна, шкільна, професійна, соціальна, вікова, порівняльна, корекційна, військова, спортивна, а також історія педагогіки, педагогіка вищої школи, андрогогіка (навчання, виховання і розвиток людини протягом усього життєвого шляху).

Педагогіка, або загальна педагогіка складається з загальних основ педагогіки, дидактики (теорії навчання і освіти), теорії виховання, теорії управління освітою, історії педагогіки, народної та етнопедагогіки.

Народна педагогіка - сукупність ідей, прислів’їв, приказок, казок, в яких відображається ставлення народу до сутності та характеру виховання.

Етнопедагогіка вивчає народні та національні особливості виховання.

Загальнопедагогічні науки (за характером освітньо-виховних закладів): дошкільна педагогіка, шкільна педагогіка, професійна педагогіка (авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня), педагогіка професійно-технічної освіти, педагогіка вищої школи; соціальна педагогіка, сімейна педагогіка.

Окремо стоїть порівняльна педагогіка - наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах.

Спеціальна педагогіка - наука про навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку: сурдопедагогіка - про навчання людей з порушенням слуху; тифлопедагогіка вивчає виховання та навчання сліпих; тифлосурдопедагогіка - про навчання і виховання людей з порушенням зору і слуху; олігофренопедагогіка - про навчання і виховання розумово відсталих людей; логопедія - вивчає різні порушення мовлення, а також методи подолання та запобігання їм. До педагогічних наук також зараховують окремі або предметні методи навчання.

Сукупність галузей педагогіки утворила систему педагогічних наук, що розвивається.

Різноманіття сфер використання, педагогічних проблем, що висувуваються них життям, призвели до того, що замість історично традиційних для педагогіки розділів навчання і виховання зараз виникла

складна система її наукового пізнання і використання (табл.1.1).

Педагогіка тісно пов'язана з філософією, яка є фундаментом педагогіки. Особливе значення має філософія виховання, яка розглядає використання у процесі виховання ідей різноманітних філософських систем. Окрім того, філософія допомагає педагогіці визначати зміст і мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей розуміння та буття людини. Філософія відіграє роль історіологічної основи педагогіки, задає вихідні позиції при дослідженні педагогічних явищ, а також педагогіка взаємозалежна з такими галузями філософії, як етика й естетика. Етика дає уявлення про шляхи морального формування людини. Естетика розкриває принципи ціннісного ставлення до світу.

Педагогіка і соціологія шукають шляхи переведення узагальнених результатів соціологічних досліджень у конкретні задачі виховання. Ці задачі спільно вирішують соціальні інститути - родина, освітні і культурні установи, громадські, політичні і державні організації.

Педагогіка пов’язана з економікою, вирішуючи проблеми економічної освіти й організації економічної освіти сучасної людини.

Педагогіка тісно пов'язана з усією системою наук про людину. Анатомія і фізіологія є основою для розуміння біологічної сутності людини, розвитку вищої нервової діяльності і типологічних особливостей нервової системи, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів почуттів тощо. Особливо тісно педагогіка пов'язана з психологією. Взаємозв'язок педагогіки і психології є вже традиційним. Результати психологічних досліджень, що втілилися в закони психічного розвитку людини, дозволяють педагогам організовувати процеси навчання і виховання, спираючись на ці закони і забезпечуючи формування її як суб'єкта, особистості й індивідуальності.

Педа­гогіка вивчає ефективність тих виховних дій, які можуть призвести до змін у внутрішньому світі і поведінці людини, а психологія дає педагогам своєрідний інструмент впливу на людину. Кожний розділ педагогіки має свою опору у відповідному розділі психології (дидактика - теорію пізнавальних процесів, теорія виховання - психологію особистості і т. ін.) .

Педагогіка також пов'язана з соціологією, історією, літературою, антропологією, географією, медициною, екологією, економікою, археологією, тому що вивчення людини та її умов розвитку допомагає досконало досліджувати закономірності виховання. Про це у свій час писав                    К.Д. Ушинський: ,,Если педагогика хочет воспитать человека во всех отношениях, то она должна прежде узнать его тоже во всех отношениях” [52].      

Форми і типи зв'язків педагогіки з іншими науками різноманітні: творче освоєння наукових ідей синергетичного підходу до виховання, кібернетичної ідеї керування динамічними системами, діяльнісного ставлення до розвитку особистості; застосування методів інших наук - математичного моделювання

і проектування, анкетування і соціологічного опитування; використання

Таблиця 1.1