Дослідження фунціонального стану шлунка та дванадцятипалої кишки

Шлунковий сік отримують за допомогою тонкого зонду натще кожні 15 хв. на протязі 2 годин. Отримують 8 пробірок шлункового вмісту, або збирають його в 3 колби (3 порції): I - (натще), порція, що отримується після введення зонду. II - (базальна) на протязі години, через кожні 15 хв.

III - (стимульована) - отримують після підшкірного введення фосфорнокислого гістаміну в дозі 0,01 мг/кг маси тіла (субмаксимальний) гістаміновий тест, або в дозі 0,024 мг/кг (максимальний).

Показники шлункової секреції в здорових людей (в нормі):

Рентгенологічне дослідження дає можливість визначити форму, величину, положення, рухомість шлунка, знайти локалізацію виразки, пухлини; визначити рель´єф слизової оболонки шлунка, вираженість чи відсутність складок, симптом "ніші" - при виразковій хворобі, "дефект наповнення" - при пухлинах. Через 1 год. у шлунку залишається 1/3 або менше барію. До переваг рентгенологічного методу відноситься відсутність протипоказань, можливість вивчення евакуаторно-моторної функції шлунка та прохідності воротаря, чітке уявлення деформацій та періпроцесів. Рентгенологічний метод діагностики є пріоритетним у осіб з підвищеним ризиком ендоскопічного обстеження (наприклад, потужний блювотний рефлекс, супутні тяжкі захворювання серця та легень з вираженою серцевою та легеневою недостатністю), а також якщо потрібно діагностувати стеноз воротаря, аномалію топографо-анатомічного розташування органу, порушення евакуаторної функції шлунка, грижу стравохідного отвору діафрагми, пенетрацію, фістулу, дивертикули тощо.

Інтрагастральна рН-метрія– дозволяє проводити одномоментне дослідження шлункової секреції підчас проведення гастрофіброскопії чи проводити добове моніторування рН шлункового соку з комп’ютерною обробкою отриманих результатів. Це дозволяє контролювати ефект дії антисекреторних препаратів. У нормі в базальній фазі секрету рН у порожнині тіла шлунка складає 1,5-2,0, а після гістамінової стимуляції – 1,1 – 1,2.

Фіброезогастродуоденоскопія (ФЕГДС) - це огляд слизової шлунка, дванадцятипалої кишки за допомогою ендоскопа, який вводять хворому після анестезії глотки. ФЕГДС дає можливість визначити колір слизової, стан судин, наявність ерозій, виразок, крововиливів, пухлин, взяти шматок слизової для морфологічного дослідження (прицільна біопсія). Для оцінки функціонального стану тонкого кишесника проводять морфологічне дослідження слизової постбільбарного відділу 12-палої кишки, отриманої під час проведення ФЕГДС.

Дуоденальне зондуванняпроводиться з метою вивчення жовчі для діагностики захворювань жовчевивідних шляхів, жовчного міхура. Зондування проводиться за допомогою тонкого (3-5 мм в діаметрі) зонда, на кінці якого є металічна чи пластмасова олива з отворами. Отримані 3 порції жовчі (А, В, С) досліджуються макро- і мікроскопічно. В даний час все частіше використовується метод фракційного (багаторазового) зондування, який має переваги перед трьохразовим методом. При фракційному зондуванні вимірюють кількість жовчі через кожні 5 хв - 10 хв з визначенням 5 фаз жовчевиділення.

I фаза - холедохова (від введення зонда до введення холецистокінетичного середника;

II фаза (закритого сфінктера Одді) - від введення подразника до появи нової порції жовчі. В нормі ця фаза продовжується 4 - 6 хв. При спазмі сфінктера Одді збільшуєься тривалість цієї фази, при гіпотонії - навпаки.

III фаза (порція “А”) - від розкриття сфінктера Одді та появи міхурової (В) жовчі, продовжується 3 - 4 хв. Виділяється 3 - 5 мл світлої жовчі;

IV фаза (порція “В”) - жовч В-міхурова, продовжується 20-30 хв., виділяється 30-60 мл темної жовчі; V фаза (порція “С”)- жовч виділяється з печінкових протоків. Важлива для діагностики дискінезій.

УЗД жовчного міхурадозволяє вивчити його наповнення, форму, об’єм, товщину і структурність, наявність додаткових включень в його порожнинах, а також його скоротливу здатність. Поздовжній зріз жовчевого міхура має грушеподібну форму. В нормі довжина 8-10 см, ширина 3 см. Контури жовчного міхура чіткі. Товщина стінок не перевищує 3 мм. Порожнина гомогенна. Через 40 хвилин після жовчогінного сніданку жовчевий міхур скорочується на 30-60 %.

Комп’ютерна томографія жовчного міхура та жовчовивідних шляхівдозволяє оцінювати стан жовчного міхура та систему проток без їх попереднього контрастування рентген контрастними речовинами. На комп’ютерних томограмах жовчний міхур представлений округлим чи овальним утвором щільністю 9-20 од.(за умовною шкалою Гаунс-Фідла або КТ-одиниць), розташований поряд з медіальним краєм правої долі печінки. У 30% здорових осіб при проведенні комп’ютерної томографії виявляють дольові внутрі- та позапечінкові жовчні протоки, щільність яких складає 9-16 од.

Ректороманоскопія - це огляд слизової прямої і сигмовидної кишки з допомогою ректоскопа (до 35 см); нормальна слизова - гладка, волога, помірно червона. При гострому запаленні вона набрякла, гіперемована, мутна, покрита слизом. Можна виявити крововиливи, ерозії, виразки, гемороїдальні вузли, тріщини заднього проходу, пухлини, зробити прицільну біопсію.
Фіброколоноскопія.Даний метод дозволяє оглянути слизову оболонку товстої кишки практично на всьому протязі, провести прицільну біопсію і фотографування. Колоноскопія проводиться в складних діагностичних випадках після ірігоскопії (заповнення контрастною речовиною товстого кишечника за допомогою клізми з послідуючою рентгенографією). Колоноскопія вимагає ретельної підготовки хворого за допомогою очисних клізм та послаблюючих речовин. Вона дозволяє отримати цінну інформацію особливо при підозрі на пухлину, кровотечу.

Аналіз випорожнень . Проводиться макроскопічне дослідження: добова кількість ( в нормі 100-200 г), колір (коричневий), консистенція (м'яка), форма циліндрична. При мікроскопічному дослідженні неперетравлена рослинна клітковина зустрічається в помірній кількості, змінені м’язеві волокна у невеликій кількості, мила – небагато. При дослідженні мікрофлори – переважають біфідобактерії та лактобактерії.

Дослідження функціонального стану печінки.

Пігментний обмін –судять по вмісту загального, кон’югованого (зв’язаного, прямого) і некон’югованого (вільного, непрямого) білірубіну в сироватці крові, уробіліногена і білірубіна сечі, стеркобіліна в калі.

Ферментний обмін:внутрішньоклітинні ферменти-індикатори цитоліза гепатоцитів (АлАТ, АсАТ, ГДГ,ГГТП, ЛДГ), мембранозв’язані ферменти – індикатори холестаза (лужна фосфатаза). Використовуються для оцінки ступеня важкості запальнонекротичного процеса в печінці і холестаза.

Білковий обмін: загальний білок, білкові фракції сироватки крові, осадові колоїдні проби (тимолова, сулемова, формолова), протромбіновий комплекс і ферменти зсідання крові, активність холінестерази сироватки крові, рівень α- фетопротеїну (при гепатоцелюлярній пухлині).
Ліпідний обмін: загальний холестерин, загальні ліпіди, тригліцериди, ліпопротеїди високої щільності, ліпопротеїди низької щільності та ліпопротеїди дуже низької щільності в сироватці крові.

Всмоктувальна секреторна функція: оцінка кліренса бромсульфалеїна або індоціаніна.

Ультразвукове дослідження печінки. Дозволяє вивчити положення, розміри, форму, контури, структуру печінки, її дихальну рухомість, стан судинної системи та внутрішньопечінкових жовчних протоків. Ехоструктура печінки дрібнозерниста, рівномірна. Внутрішньопечінкові протоки не візуалізуються. Виключення складає ділянка злиття правої і лівої печінкової протоки діаметром до 3 мм, яка розташована над місцем розгалуження воротної вени на праву та ліву гілки. Діаметр воротної вени не більше 14 мм, нижньої порожнистої до 25 мм, вен печінки до 10 мм. При порушенні ехоструктури тканини печінки, наявності “підозрілих” зон, під контролем ультразвуку проводять прицільну біопсію – для прижиттєвої морфології печінки.

Радіоізотопне дослідження печінки (радіоактивні колоїди золота або технеція), радіогепатографія (фарба бенгал-роз, помічений І131). Радіоізотопні методи дають можливість оцінювати функцію паренхіматозних і ретикулоендотеліальних клітин печінки, а також всмоктувальну і екскреторну функцію печінки).

Комп’ютерна томографія печінкидозволяє оцінити величину, зовнішні контури органу, отримати деталізоване зображення його внутрішньої структури. В нормі зображення печінки відзначається переважно чіткими, рівними контурами, гомогенною структурою. Щільність паренхіми відповідає 50-79 од., можливі варіації в межах 5-10 од.

Дослідженняфункціонального стану підшлункової залози.
Екзогенна функція:визначення ферментативної активності (ліполітичних, протеолітичних, амілолітичних ферментів) в дуоденальному вмісті (лундт-тест), крові імуноферментним методом (дихальний тест), в сечі (амілазурична проба -непрямий ПАБК-тест), в калі (визначення імуноферментним методом рівня еластази-1).

Ендокринна (інкреторна) функція:визначення інсуліна, глюкагона (імуноферментним методом), глюкози сироватки крові, сечі, як вихідного рівня, так і після навантаження глюкозою (глюкозотолерантний тест).

Копрологічне дослідження– макроскопрія, мікроскопія,стеаторея, креаторея, амілорея.

Ультразвукове дослідження підшлункової залози – дозволяє оцінити її макроструктуру, положення відносно судин – орієнтирів, отримати уявлення про форму, розміри, стан панкреатичної протоки. Тканина підшлункової залози має однорідну ехоструктуру і співставляється з ехоструктурою печінки. Діаметр панкреатичної протоки не перевищує 2 мм. Середня товщина головки підшлункової залози не більше 32 мм, тіла та хвоста – не більше 25 мм.

Комп’ютерна томографія підшлункової залози. В нормі підшлункова залоза виявляється на комп’ютерних томограмах у вигляді відносно гомогенного органу варіабільної форми з чіткими, рівними контурами. Щільність підшлункової залози в нормі становить 20-40 од. На комп’ютерних томограмах чітко розрізняють головку, тіло, хвіст підшлункової залози, що дозволяє виміряти товщину всіх частин органа. Поперечний розмір головки підшлункової залози становить 25 мм, тіла – 20 мм, хвоста – 15 мм.