Анатомічні особливості будови постійних зубів.

Постійні зуби верхньої щелепи.

Моляр (зуб мудрості)

Моляр

Моляр

Премоляр

Премоляр

Ікло

Латеральний різець

Центральний різець

Зуби — це важлива частина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов'язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать:

1) тверда опора — лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб;

2) жувальні м'язи;

3) органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик);

4) органи подрібнення їжі — зуби;

5) залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє. Спеціалізовані зуби людини розвиваються з епітелію ротової ямки й розташованої нижче мезенхіми. З епітелію формується емалевий орган, а з мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді та м'які тканини, які оточують зуб (пародонт).

Зуб складається з таких частин: коронки; шийки; кореня. Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).

Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Є чотири види з'єднання емалі з цементом: у стик (щільно прилягаючи); наповзання емалі на цемент; перекривання емалі цементом; незакривання ділянки дентину внаслідок того, що емаль не доходить до краю цементу.

Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, поверхню — поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову, або щічну; язикову, або піднебінну; контактну, яка має медіальну і дистальну поверхні. На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.

Всередині зуба міститься невелика порожнина, форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу кореня зуба, який закінчується на верхівці кореня отвором. Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з'єднуватися в один.

Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба, отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а виходять вени.

Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом. Сукупність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та ясна, що вкривають його, називають пародонтом.

Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені — шийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, язикову третини.

Заміна зубів у людини відбувається один раз (рідко двічі як відлуння філогенетичних особливостей). Перша генерація зубів (20) — це тимчасові (випадні), або молочні (dentes deciduï), які починають прорізуватись на 6 — 7-му місяці життя і закінчують у 2 роки (ембріональний розвиток зубів). Друга генерація зубів (32 постійних зуби) (dentes permanentes), починають прорізуватись у 5 — б років життя і закінчують у 16—18 років.

Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхню і нижню. Кожна зубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів: чотири різці, два ікла, чотири малих кутніх зуби і шість великих кутніх (молочних зубів лише 20, оскільки немає премолярів і третіх молярів).

Положення зубних дуг у центральній оклюзії називається прикусом. Розрізняють фізіологічні (нормальні) і патологічні прикуси. До фізіологічних прикусів належать ортогнатичний, прямий, деякі ступені прогнатичного й опістогнатичний; до патологічних — прогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний

Зуби верхніх та нижньої щелеп, які доторкуються один до одного, називають зубами-антагоністами. Як правило, кожен зуб має по два антагоністи — головний і додатковий. Винятком є медіальній нижній різець і третій верхній великий кутній зуб, що мають по одному антагоністу. Однойменні зуби правої і лівої сторін називаються антимерами. При змиканні зубних рядів верхні різці перекривають нижні на 1/3 висоти їхніх коронок, ріжучі краї нижніх різців спираються на зубні горбики піднебінної поверхні верхніх різців; щічні горбики верхніх бічних зубів перекривають відпо­відні горбики нижніх зубів; верхні ікла при змиканні зубів попадають між нижніми іклами і першими премолярами. Мезіально-щічні горбики верхніх молярів укладуються в борозенку між щічними горбиками ниж­ніх перших молярів.

Прорізування зубів молочних звичайно починається в середині першого року життя. Першими на б —8-му місяці прорізуються медіальні, на 7 — 10-му — бічні різці, на 12 —16-му — перші великі кутні, на 16 —20-му — ікла, на 20 —24-му — другі великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім верхньої, за винятком перших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для постійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6-го року функціонують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для медіальніх і бічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 років, для ікол — до 5 років.

Окрім прорізування зубів у відповідні терміни (своєчасність), фізіологічне прорізування зубів характеризується й іншими ознаками. До них відносяться:

1) послідовність прорізування – прорізування зубів у певному порядку (перші моляри – центральні різці – бокові різці – перші премоляри – другі премоляри – ікла – другі моляри) враховуючи їх приналежність до верхньої чи нижньої щелепи (швидше прорізуються зуби на нижній щелепі за винятком латеральних різців);

2) симетричність прорізування – зуби прорізуються одночасно на лівій і правій стороні щелепи;

3) парність прорізування – одночасне прорізування одноіменних груп зубів на верхній і нижній щелепах.

Після розсмоктування коренів і випадіння молочних зубів починають прорізуватись постійні зуби: медіальні різці — 7 — 8 років; бічні різці — 8 — 9; ікла — 10—13; перші малі кутні — 9—10; другі малі кутні — 11 — 12; перші великі кутні — 6 — 7; другі великі кутні 12—13; треті великі кутні — у 20 —25 років і пізніше.

Прорізування зубів у людини відбувається у визначеній послідовності, причому встановлені середні терміни прорізування кожного зуба з врахуванням їхніх невеликих природніх відхилень у ту чи іншу сторону. Лише різкі відмінності часу прорізування від цих термінів варто розглядати як аномалію. Терміни прорізування зубів у дитини служать показником її загального фізичного розвитку. Першими в порожнині рота з’являються тимчасові нижні центральні різці. Це відбувається в дитини на 6-му місяці, після чого відразу ж прорізуються нижні бічні різці і верхні центральні (7-й місяць). Інші тимчасові зуби прорізуються між 16-м та 30-м місяцями (табл.1). Вони функціонують протягом наступних 4 років і починають випадати на 6-му році.

Етап формування кореня тимчасового зуба можна абстрактно виразити формулою 2+2+2, оскільки повне формування кореневого дентину завершується тільки після прорізування зубів: в тимчасових зубах цей термін становить приблизно 1,5-2 роки. Після завершення формування верхівки кореня останній переходить в стадію стабілізації, яка триває також в середньому 2 роки. Наступним етапом еволюції кореня тимчасових зубів є період резорбції, тривалість якого в середньому також становить 2 роки.

Розвиток постійних зубів у цілому нагадує розвиток тимчасових. Джерелом формування закладок емалевих органів постійних зубів, як і тимчасових, служить зубна пластинка. Закладки, що дадуть початок постійним зубам, які заміщаються, (постійним різцям, іклам і премолярам), виникають внаслідок посиленої проліферації клітин зубної пластинки поблизу емалевих органів тимчасових зубів і її розростання у вигляді замісної зубної пластинки, (successional dental lamina - в англомовній літературі). У результаті росту цієї частини зубної пластинки формуються епітеліальні закладки постійних зубів, що взаємодіють з ектомезенхімою. Вони розташовуються з язикової сторони тимчасових зубів. Їхній наступний розвиток практично не відрізняється від такого у тимчасових зубів, однак протікає повільніше. Зачатки постійних зубів спочатку розташовуються в одній альвеолі з тимчасовими, проте надалі вони цілком оточуються кістковою тканиною.

З початком формування кореня йде утворення періодонту. Згідно рентгенологічних досліджень розрізняють 5 етапів формування коренів постійних зубів:

Корінь зуба, що формується має різну довжину в різному віці і проектується на рентгенограмі у вигляді двох паралельно розташованих світлих полос, які починаючись від коронки зуба, поступово звужуються і закінчуються двома шипами.Кореневий канал в цей період поступово розширюється в няпрямку верхівки зуба і має вигляд раструба. Канал в нижньому відділі зливається з ділянкою різкого просвітлення округлої форми. Це є не що інше, як проекція розташованої біля верхівки несформованого кореня, росткової зони. Вона зменшується в міру формування кореня і зникає в стадії несформованої верхівки, а замість неї певний час спостерігається розширена періодонтальна щілина.

АНАТОМІЧНІ ВІДМІННОСТІ