Дії, порядок встановлення прав та обов'язків суб'єктів, гарантії захисту їх прав та законних інтересів.

До таких принципів, які визначають сутність і закономірнос­ті розвитку трудового права, можна віднести:

обмеження сфери правового регулювання відносинами найма­ної праці;

оптимальне поєднання централізованого і локального право­вого регулювання;

соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці;

забезпечення єдності та диференціації правового регулюван­ня;

визнання незаконними умов договорів про працю, які погір­шують правове становище працівників у трудових правовідноси­нах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-право­вих актах.

Можна виділити й інші якісь закономірності, властиві цій галузі, та вони не будуть уже головними, а виступатимуть лише як принципи окремих інститутів трудового права. Наприклад, принцип договірного визначення трудової функції працівника можна розглядати як принцип тільки одного інституту — інсти­туту трудового договору.

У юридичній літературі принципом трудового права іноді ви­знають і такий принцип, як безпека праці або принцип охорони праці, згідно з яким усе трудове право пронизане ідеєю забезпе­чення охорони праці найманих працівників. Проте важливо па­м'ятати, що охорона праці, створення безпечних і здорових умов для працівників у трудових відносинах є головним завданням і призначенням трудового права, а ототожнювати принципи права з його завданнями не можна.

Треба мати на увазі й те, що трудовому праву властиві і деякі загальноправові принципи, зокрема ті, що визначають сферу приватноправових відносин. До них можна віднести принцип пріоритетності норм міжнародного права щодо норм національ­ного права, принцип забезпечення захисту законних інтересів учасників правовідносин та ін.

Водночас трудове право з огляду на своє соціальне призначен­ня визначило також чимало правових принципів, яких треба до­тримуватися, застосовуючи і реалізовуючи його приписи. Таки­ми правовими принципами трудового права є: рівність трудових

45

прав громадян України; свобода трудового договору; взаємне по­годження зміни умов трудового договору; належна оплата праці та деякі інші.

Маючи похідний від права характер, правові принципи у по­єднанні з принципами права забезпечують функціонування тру­дового права як самостійної галузі в системі права України.

Принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці

Цей принцип є визначальним для всієї галузі права. Трудове право виникло саме як інструмент захисту інтересів найманої праці. Зароджуючись у надрах цивільного приватного права, во­но на ранніх етапах розвитку ринкових відносин забезпечувало юридичне оформлення купівлі-продажу робочої сили як товару. Проте робоча сила — це товар особливого порядку, невід'ємний від особи його власника, тому й регламентація відносин, пов'я­заних з наймом робочої сили, не вписувалась у сферу цивільно-правових угод. У результаті виникає трудовий договір як юриди­чна форма використання найманої праці.

З усього розмаїття суспільно-трудових відносин трудове право обирає тільки відносини, які постають у результаті застосування найманої праці, тобто праці на когось, праці, що виникає на під­ставі укладення трудового договору у його різних формах і видах.

Останніми десятиліттями під сферу трудового права і на Захо­ді, і в Україні поступово починають підпадати відносини, які хо­ча і не є відносинами найму у чистому вигляді (державні служ­бовці, члени сім'ї фермерів та ін.), але у своїй основі — відно­сини залежної праці і юридичне оформляються укладенням трудового договору.

Треба також зазначити, що цей принцип трудового права по­слідовно не дотримувався у соціалістичному трудовому праві за часів його існування. Відомо, що тоді велися навіть дискусії про так звані широку і вузьку сфери дії трудового права. Проте ми ще й досі не можемо позбутися старих підходів до розуміння і врахування принципів права при кодифікації трудового законо­давства. Тому і тепер маємо доволі розпливчасту за змістом ст. З в Кодексі законів про працю України, згідно з якою трудове пра­во нібито регулює все, що тільки називається трудовими відно­синами. Та як уже було показано, палітра трудових відносин у

46

суспільстві досить широка. Більшість із них урегульовані право­вими нормами найрізноманітніших галузей права: трудового, аграрного, комерційного, виправно-трудового, військового то­що. Трудове право з-поміж названих є найавторитетнішим, що, звичайно, пояснюється його предметом, вагомістю і значенням тих суспільно-трудових відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Та мало хто з учених-трудовиків звертає увагу на супе­речливість ст. З та ст. 21 КЗпП, яка, по суті, є визначальною в даному випадку і обмежує сферу застосування Кодексу законів про працю України лише тими працівниками і тими відносина­ми, які виникають на підставі укладення трудового договору у його різноманітних формах.

Автори науково-практичного коментарю до законодавства України про працю зазначають, наприклад, що ст. З КЗпП досить складна для застосування як сама по собі, так і особливо у зв'язку з суперечностями між її змістом і змістом деяких ін­ших нормативних актів¹. Та замість того, аби показати, що всі ці суперечності є наслідком недосконалого формулювання комен­тованої статті, вони занадто захопилися пошуком протиріч між ст. З КЗпП та окремими законами («Про споживчу кооперацію», «Про селянське (фермерське) господарство» і навіть Союзним за­коном «О кооперации в СССР», який в частиш регулювання ви­робничої кооперації взагалі втратив чинність з прийняттям За­кону України «Про підприємництво»).

Таким чином, при визначенні сфери трудового права необхід­но внести зміни до Кодексу законів про працю України, виклав­ши ст. З відповідно до основного принципу цієї галузі права, і все стане на свої місця. Адже ця сфера уже фактично визначена у ст. 21, яка передбачає виникнення трудових відносин найманої праці на підставі укладення трудового договору.