Можливі ускладнення при переливанні крові.

Всі ускладнення гемотрансфузії поділяються на три основні групи: 1) ускладнення механічного характеру (виникають в основному за рахунок порушень інструкції та техніки переливання трансфузійних рідин); 2) ускладнення, пов’язані зі зміною реактивності організму (Післятрансфузійна гарячка, алергічні реакції); 3) трансмісійні ускладнення, пов’язані з інфікуванням хворого кров’ю донора та її компонентами.

Клінічні прояви лівошлуночкової серцевої недостатності.

Гостра лівошлуночкова недостатність - стан, який супроводжується ядухою, ортопное, вологими і сухими хрипами в легенях, ритмом галопу. У найтяжчих випадках лівошлуночкова недостатність проявляється набряком легень. Гостра лівошлуночкова недостатність виникає внаслідок ретроградного застою крові в судинах малого кола кровообігу, що розвивається при слабкості лівого шлуночка чи лівого передсердя.

Симптоматика: скарги на кашель, задишку, ядуху, стискання в грудях, відходження мокротиння з домішками крові.

Задишка, прискорене поверхневе дихання є найбільш загальною ознакою серцевоі недостатності. Варіантом її є ортопноє, що визначається як задишка, яка розвивається вночі в положенні лежачи. Комбінація нічного пригнічення дихального центру (відсутня компенсаторна гіпервентиляція), збільшення венозного повернення до легень, зменшення адренергічного впливу вночі (підвищення тонусу блукаючого нерва) призводить до венозного легеневого застою і інтерстиціального набряку. З'являється відчуття стискання в грудях, сухий кашель, приступи інспіраторної пароксизмальної задишки - ядухи (серцева астма). Подальше прогресування серцевоі недостатності веде до підвищення проникності альвеоло-капілярних мембран, пропотівання рідкої частини крові, білків, формених елементів в альвеоли. Утворюється піниста рідина, яка вкриває всю поверхню альвеол. Це призводить до гострої дихальної недостатності, яка приєднується до серцевої недостатності. Розвивається найтяжчий прояв лівошлуночкової недостатності - набряк легень. Стан хворих різко погіршується: наростає задишка, клекотливе дихання, з'являється вологий кашель з виділенням мокротиння. Спостерігаються ознаки збудження симпатоадреналової системи: страх, збудження, неспокій, пітливість (дитина вкривається холодним потом), розширення зіниць; акроціаноз, розширення границь серця, підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС).

Схема лікування анафілактичного шоку.

Лікування анафілактичного шоку грунтується на: 1) блокуванні надходження антигену в кровотік, 2) нейтралізації біологічно активних речовин, що поступають у кровотік в результаті реакції антиген - антитіло, 3) відновленні гіпофізарно-надниркової недостатності, 4) виведенні хворого з колапсу ; 5) знятті бронхоспазму, ліквідації явищ асфіксії; 7) зменшенні проникності судинної стінки; 8) впливі на психомоторне збудження; 9) запобіганні пізніх ускладнень з боку серцево-судинної системи, нирок, шлунково-кишкового тракту, ЦНС.

Увесь обсяг терапевтичних заходів необхідно провести максимально швидко. Він полягає у наступному:

1. Покласти пацієнта горизонтально, підняти нижні кінцівки, повернути голову обличчям набік, висунути нижню щелепу, зафіксувати язик.

2. Припинити надходження алергену до організму хворого. Накласти джгут вище місця введення алергену на 20-30 хв. Якщо анафілактичний шок виник внаслідок вжалення комахою, необхідно вийняти жало та негайно ввести 0,5-1 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду, краще внутрішньовенно. На місце введення препарату або укусу комахою прикласти лід на 10-15 хв. для сповільнення всмоктування антигену. Обколювання місця ін'єкції розчином адреналіну можна проводити тільки після виведення хворого з критичного стану.

При пероральному надходженні алергену – промивання шлунку, введення сорбенту, пізніше – очищувальні клізми.

3. При необхідності - провести реанімаційні заходи: закритий масаж серця, штучне дихання, інтубацію трахеї; при набряку гортані рекомендується трахеостомія.

4. Почати інфузійну терапію : поліглюкін, ізотонічний розчин натрію хлориду, у флакон з яким ввести адреналін 0,1% 2-3 мл.

5. Інгаляція зволоженого кисню.

 6. Глюкокортикостероїди внутрішньовенно: преднізолон від 75-100 мг до 600 мг, дексаметазон - 4-20 мг , гідрокортизон - 150-300 мг. При неможливості введення у вену, глюкокортикостероїди застосовують внутрішньом'язово.

7. Мембраностабілізатори : в / в аскорбінова кислота 500 мг / добу, троксевазин 0,5 г / добу, етамзілат натрію 750 мг / добу.

8. Бронхолітики: в / в еуфілін 2,4% 10-20 мл, алупент 0,05% 1-2 мл; ізадрин 0,5% 2 мл підшкірно.

9. Антигістамінні препарати: димедрол 1% 5 мл або супрастин 2% 2-4 мл або тавегіл 6 мл в / м, піпольфен 2,5% 2-4 мл п / шкірно.

10. Інгібітори протеаз: трасилол 500 тис. ОД/50 мл (вводити в / в повільно або крапельно в 200-400 мл ізотонічного розчину натрію хлориду), контрикал 100 тис. ОД - в / в струйно повільно чи крапельно в 300-500 мл ізотонічного розчину).

 11. При появі ознак серцевої недостатності ввести корглікон 0,06% 1 мл в ізотонічному розчині хлориду натрію, фуросемід 40-80 мг в / в струйно в ізотонічному розчині натрію хлориду.

 12. Якщо алергічна реакція розвинулася на введення пеніциліну, ввести 1000000 ОД пеніцилінази в 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду в / м.

Дози препаратів і тактика лікаря визначаються клінічною картиною, однак у всіх випадках, необхідним, в першу чергу є введення адреналіну, глюкокортикоїдів, антигістамінних препаратів.

Після виведення хворого з анафілактичного шоку потрібно продовжувати введення антигістамінних препаратів, глюкокортикостероїдів, дезінтоксикаційну терапію протягом 7-10 днів.