Судини-буфери, судини-ємності, судини опору та судини обміну.

В фізіології кровообігу виділяють наступні групи судин з врахуванням особливостей структури та функції:

1. Судини компресійної камери (амортизуючі судини). Це крупні артеріальні судини та аорта, тобто судини еластичного типу. При вигнанні крові серцем вони розтягуються внаслідок своєї еластичності. Після закінчення вигнання вони зжимаються (при вигнанні частина енергії скорочення серця перетворюється на енергію напруження еластичних волокон; потім енергія напруження еластичних волокон переходить в енергію руху крові). Таким чином, зжимання цих судин забезпечує рух крові в периферичні структури після закінчення вигнання. Тобто, вони забезпечують безперервний кровотік, не дивлячись на порційне викидання крові серцем в судини. Окрім того, ці судини зменшують ступінь підвищення тиску крові в артеріях при її вигнанні.

2. Судини опору (артеріоли, артерії м'язевого типу). Друга назва – резистивні судини. Вони забезпечують на 50 – 60 % створення ЗПО. При зміні їх стану (тонусу) змінюється ЗПО (і артеріальний тиск). Звуження артеріол в одних регіонах і розширення в інших забезпечує перерозподіл крові між регіонами.

3. Обмінні судини (капіляри). Їх будова (шар ендотеліоцитів на базальній мембрані) та особливості руху в них крові (низька лінійна швидкість; рух еритроцитів "ланцюжком"), забезпечують найкращі умови для обміну речовин між кров'ю та еритроцитами.

4. Судини ємності (депонуючі) – дуже розтяжні, здатні значно збільшувати свою ємність при збільшенні трансмурального тиску (різниця тисків які діють зсередини судини та зовні від неї). Завдяки своїй розтяжності вони депонують кров (в стані спокою – до 60 – 70% від ОЦК). До цих судин відносяться дрібні та середні вени в складі стінок яких є гладком'язеві клітини. Тому вони можуть скорочуватись під впливом регуляторних механізмів  зменшення ємності  перехід крові із депонованого стану в стан активної циркуляції.

Принципи лікування кардіогенного шоку.

Все лікування кардіогенного шоку являє собою комплекс невідкладних заходів. Невідкладне лікування є основним і єдиним методом виведення пацієнта з кардіогенного шоку. Основні зусилля - підвищення артеріального тиску.

Лікування кардіогенного шоку включає в себе знеболювання, інгаляцію кисню, внутрішньовенне введення рідини, обов'язковий моніторинг параметрів гемодинаміки.

Гемосорбція. Принципи проведення, покази та протипокази.

Гемосорбция - метод лікування, спрямований на видалення з крові різних токсичних продуктів і регуляцію гемостазу шляхом контакту крові з сорбентом поза організмом.

Показання для проведення гемосорбції

абстинентний синдром при наркоманії, токсикоманії, алкоголізм;

маніакальні і депресивні стани при психічних захворюваннях і станах;

гострі отруєння снодійними медикаментами, хлор-і фосфорорганічними сполуками, алкалоїдами, саліцилатами, важкими металами.

Основними протипоказаннями для проведення гемосорбції є:

всі види кровотеч;

порушення згортання крові;

дефіцит ОЦК;

стійка гіпотонія;

електролітні розлади;

порушення гемодинаміки;

серцево-легенева недостатність;

тяжкі порушення функції печінки і нирок.

Білет № 22

Що таке рекуразиція, залишкова кураризація? Принципи терапії.

Рекурарізація-мимовільне відновлення блокади нервово-м'язового проведення внаслідок недостатньої декурарізаціі.

Ознаки залишкової курарізаціі:

1) періодичні судомні посмикування трахеї;

2) параліч міжреберної мускулатури;

3) відсутність реакції на ендотрахеальну трубку;

4) птоз століття;

5) загальне занепокоєння, толчкообразние руху;

6) періодична неадекватна реакція на електричне подразнення периферичного нерва.

Залишкову кураризацію у хворих, що перенесли наркоз із застосуванням м’язових релаксантів, можна ліквідувати введенням антихолінестеразних засобів (0,05% р-ну прозерину, по 1-2 мл внутрішньовенно на фоні попереднього вве­дення 0,1% р-ну атропіну сульфату)

Розрахунки калорійності препаратів парентерального живлення.

Потреба в калоріях. З віком потреба в калоріях на кілограм маси тіла зменшується (табл. 2).

При проведенні парентерального харчуван­ня, порівняно з ентеральним, потреба в кало-ріях є на 10-15% меншою. Це обумовлено тим, що енергетичні втрати, пов’язані з процесами всмоктування і травлення, при парентераль­ному харчуванні відсутні. Kрім того, нема будь-яких втрат, пов’язаних з неповним всмоктуван­ням жирів та вуглеводів. До того ж діти, які отримують парентеральне харчування, є менш активними, отже, витрачають менше енергії.

При деяких патологічних станах потреба в калоріях зростає. Гострі метаболічні порушення, наприклад такі, що виникають на тлі сепсису, можуть збільшувати потребу на 5-25%, серце-ва недостатність - на 15-25%, а опіки - на 30-55%. Kалораж, необхідний для забезпечен­ня “ростового стрибка” в дітей з уповільненим ростом унаслідок хронічних захворювань, може бути на 50-100% вищим за звичайні потреби (5-6 ккал/день/гр маси тіла у грудному віці). Оптимальним і фізіологічним при парентеральному харчуванні є таке спів-відношення складових калоражу: 30-60% на вуглеводи (частіше 60%), 30-50% на жири (частіше 30%) і 10-15% - на білки. Білок, як звичайно, застосовують не як енергетичний, а як пластичний матеріал, необхідний для підтримання нормально-го росту. Тому пропорційне та одночасне застосування вуглеводів та жирів має на меті, крім іншого, забезпечити адекватний калораж, необхідний для синтезу білка та підтримання нормального азотного балансу. Вуглеводи та жири окремо можуть не забезпечити адекватного синтезу білка.

Показники функції серця в нормі.

ОЦК 4-6 л, ХОС- 6-8 л/хв, УО(ударний обєм)-70-100 мл, ХІ(хвилинний індекс)-3,5-4,5 л/м, Ударний індекс- 40-60мл/м, Фракція викиду- 50-75%