Анкета «Визначення рівня відповідальності»

1. Учитель доручив Вам підготувати доповідь на засідання гуртка, Ви...:

А) знайдете літературу і самостійно підготуєтеся;

Б) зробите доповідь абияк з того, що буде під рукою;

В) забудете про це доручення, бо у Вас є важливіші справи.

2. Мама попросила Вас забрати з дитячого садка сестричку, Ви...:

А) зробите це із задоволенням;

Б) спробуєте це передоручити комусь іншому;

В) будете займатися своїми справами, сподіваючись, що мама сама зробить це пізніше.

3. Ви пообіцяли своєму другові повернути його книгу саме сьогодні, у Вас виникли термінові справи, тому Ви...:

А) знайдете хвилинку, щоб виконати обіцянку;

Б) попросите когось зробити це за тебе;

В) забудете про обіцянку, бо твої справи важливіші.

4. Один із учнів Вашого класу повинен був виступити на шкільній конференції, але він раптом захворів, Ви...:

А) сам запропонуєте свою кандидатуру, підготуєте виступ;

Б) спробуєте вмовити виступити когось із однокласників;

В) не реагуєте на проблему, бо „Ваша хата скраю”.

5. Прогулюючись парком, помічаєте не загасле вогнище, Ви...:

А) спробуєте зробити все, щоб його загасити;

Б) повідомите кого-небудь про необхідність вжити заходів;

В) спокійно підете далі, бо це не Ваша справа.

Підрахувати кількість відповідей А, Б, В:

більшість „А” – високий рівень;

більшість „Б” – середній рівень;

більшість „В” – низький рівень.

Від 6 до 4 позитивних відповідей – це нормальний рівень відповідальності.

Від 3 і нижче – це низький рівень відповідальності.

5.3. Управління процесом стимулювання соціально-комунікативної активності творчо спрямованих учнівських особистостей

Сучасний період розвитку суспільства вимагає такого навчання і виховання учнів як громадян України, які б у своїй життєтворчості керувалися культурно-національними та вселюдськими цінностями, і мали життєво активну, гуманістично спрямовану позицію.

Сучасна школа висуває потребу у формуванні учителя-гуманіста, майстра людинознавчих наук. Одним із складних і багатогранних завдань, визначених у Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), є створення умов для формування духовно багатої, творчо активної особистості громадян нової епохи.

«Для сучасного суспільства, – зауважує дослідниця С.М.Тищенко, – яке переживає кризу у багатьох сферах життя і, отже, особливо є зацікавленим у виявленні передусім умов, котрі б забезпечували стабільність моральності та світоглядних позицій, проблема духовності, духовної культури, духовного розвитку надзвичайно загострилася» [7, С.19].

Уважне вивчення Закону України «Про освіту», Концепції національного виховання, програми «Діти України», виокремило проблему необхідності управління процесом стимулювання соціально-комунікативної активності творчо спрямованих учнівських особистостей. Зазначеною проблемою займалися такі учені, як: К.О.Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, А.Й.Капська, В.О.Киричук, С.О.Мащак, А.В.Мудрик та ін. За визначенням дослідника В.О.Киричука, соціально-комунікативна активність – це системна якість особистості учня динамічного характеру, що репрезентує собою не окрему рису особистості, а її характеристику, яка складається із цілого комплексу емоційних, інтелектуальних, характерологічних властивостей і якостей та виявляється у вільній свідомій, ініціативній, внутрішньо необхідній діяльності спілкування із соціальним мікро середовищем [6].

Сприятливі умови для втілення в навчально-виховний процес ефективних засобів стимулювання соціально-комунікативної активності учнів як вираження їх життєвої самотворчості є:

а) гуманність як позитивна риса кожного члена суспільства;

б) гуманізація взаємовідношень між учнями як членами певного колективу, між учнями і вчителями, між учнями і їх батьками, між учителями і батьками, між адміністрацією і членами педагогічного колективу;

в) гуманітаризація змісту освіти;

г) самоактуалізація і самореалізація учнів як творчо розвинених особистостей;

д) активна діяльність з саморозвитку духовності виховання, соціалізація, прагнення учнів до педагогічної творчості;

е) готовність учителя до взаєморозуміння й спілкування, володіння ним культурою відчуття й сприймання слова та поведінки тих, кого навчають.

Суттєвим фактором, що впливає на формування активно творчої особистості є мистецтво слова, уроки гуманітарного циклу зокрема.

Розуміючи, якою не простою є освітянська місія сьогодні, в цілому ми, педагоги, не повинні забувати про індивідуальний підхід до кожної дитини як частки свого народу. Ще Г.С.Сковорода учив нас пізнавати свій народ і в ньому самого себе. Глибокий філософський зміст цих слів великого педагога в Полтавщини повинні пам'ятати і сьогодні. Бо лише пізнавши себе, свій народ, його місце у світовій історії, науці, культурі, зумівши проявити своє «я» через творчі здібності, можемо розраховувати на утвердження себе як нації, України як держави.

За висловом В.О.Сухомлинського, «слово – це ніби стежинка, прямуючи

якою дитина здобуває громадянську зрілість, осмислює, хто вона, якому народові, якій землі зобов'язана своїм життям і щастям». Тому, вважаємо, сприятиме розвитку учнів активна пошукова робота, пов’язана із становленням нашої державності: «Особливості вивчення давньоруської культури, її етноконфесійні та регіональні особливості», «Вітчизняна книжково-словесна культура раннього середньовіччя», «Архітектура та образотворче мистецтво як засіб відображення середньовічного світогляду».

Вивчаючи літературно-історичні джерела, учням повідомляється, що ще в монастирях велася робота з перекладу так званої патріотичної літератури: Іоанна Златоуста, Григорія Назіанзіна, Василя Кесарійського, Іоанна Дамаскіна та інших, із збірками афоризмів мудрих думок античних творів або навіть із самими творами. Так, працюючи над «пошуковими роботами» зазначеної тематики, учні дізнаються, що «Слово про закон і благодать» Іларіона є першою відомою нам пам’яткою давньоруського урочистого красномовства, урочистим зразком ораторської прози. Це наглядно переконує, що людина завжди прагнула гарно розвинути свою мову і мовлення. Бо така людина була авторитетна в суспільстві, була в центрі уваги, до її думки прислухалися.

Для розвитку мислення учнів, як справедливо зазначав М.М.Архангельський, необхідна їх власна активна розумова діяльність. Практика показує, що творчо активна особистість проявляє себе в багатьох аспектах: в ставленні до себе; в ставленні до оточуючих; в ставленні до діяльності; в ставленні до світу.

Зрозуміло, що передача вчителем своїх ціннісних ставлень вихованцям недостатня. Учень повинен виробляти в міру свого соціального розвитку і вікових особливостей власний варіант життя, гідний його як Людини, набувати власного досвіду, ствердження свого істинного людського «я», тобто бути життєтворцями.

В основі такого підходу до організації навчально-виховного процесу лежить особистісно-орієнтована модель формування людини як найвищої цінності суспільства. Практичними завданнями педагога в цілому є завдання виявлення і розвитку всіх сутнісних сил дитини згідно із законами природи, створення потрібних умов для усвідомлення своєї індивідуальності, спонукання її до самоактуалізації, до самореалізації.

Науковець Н.Чернега зауважує, що кожен учень прагне розкрити свій особистісний потенціал, що дала йому природа, і треба лише допомогти йому, створивши необхідні умови.

Ефективною формою, спрямованою на формування творчо активної особистості школяра в системі виховної та навчальної роботи є використання творчих ігор. Науковець Р.Х.Вайнола пропонує їх поділяти на творчі ігри по відношенню до створення нового, оригінального:

а) ігри з нестачею інформації, умови яких потребують доповнення;

б) ігри, де визначено лише сюжет;

в) ігри із суперечностями у змісті;

г) ігри із запланованими помилками у змісті;

д) ігри за запланованим сюжетом і умовами, де оцінки і результати визначають самі учасники.

Неабиякого значення для виховання учнів як громадян України мають народні ігри та забави, такі, як: «Котилася торба з високого горба», «А ми просо сіяли», «Зайцю, заяцю», козацькі розваги «Великий курінь», «Година козацьких забав». За словами В.Скуратівського, основна їх мета – «повернути із забуття одну з вагомих форм молодіжного дозвілля, на якому виховувалися наші пращури», сприяти інтелектуальному зростанню учнів, формувати їх фізичний гарт, підвищувати культуру тіловиховання.

Високий розвиваючий ефект дають нестандартні форми роботи, що органічно вплітаються в загальну канву уроку. Це «філософські столи», «дискусійні гойдалки», «сократівські бесіди», ситуації-тести морально-етичного вибору, евристичні бесіди тощо. Досить зацікавлює учнів, активізує їх діяльність робота з текстом художнього твору, зокрема заглибленість у його структуру. Наприклад, «Міфологічні мотиви драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Учні переконуються, що світ «Лісової пісні» – це природний і культурний український ландшафт, у якому тільки й можливий повний вияв філософсько-світоглядних позицій письменниці як виразника національного образу світу, який, за висловом О.Забужко, «прив’язує етнос до його природного оточення до того кревного, предметно-обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, котрий становить неорганічне тіло народу». Леся Українка, таким чином, закликає до злагоди, мирного співіснування людини та оточуючого її світу. Людина повинна прислухатися до голосу природи і очиститися душею та намагатися очистити світ від бруду, зла та жорстокості.

Українські національні традиції, як переконуються всі учасники навчально-виховного процесу, є дієвим засобом гуманізації стосунків між людьми, розвивають в них високе духовне ставлення до всього оточуючого світу.

Неабиякого значення має систематична робота з тематичним дидактичним матеріалом з краєзнавства «Наша Батьківщина і батьківщина», «Історія нашого села (міста)», «Історія утворення області, де я проживаю та її районів», «Моя земля – земля моїх батьків», «Походження назви «Україна», «Добридень тобі, Україно моя!».

Підвищує соціально-комунікативну активність учнівських особистостей і гарно розвинені не тільки писемні навички, а досконале володіння навичками усного мовлення. Тому одним із основним завдань навчання рідної мови є вироблення вмінь і навичок вільного володіння всіма барвами рідної мови в будь-яких мовленнєвих ситуаціях, підвищення культури спілкування учнів, вдосконалення вміння створювати власні висловлювання різних життєво необхідних жанрів мовлення.

Сприяє творчому розвитку учнів і такий підхід до організації навчального процесу, коли в кожній темі є учні-учителі, тобто, хто разом з учителем проводить всі види роботи, заплановані для кращого засвоєння програмного матеріалу; складають тестові завдання, підбирають теми творів, укладають проблемні питання для проведення семінарського заняття в кінці теми, допомагають учителю в проведенні опитування поезій напам’ять, виготовляють або підбирають наочність. Таким чином, протягом навчального року кожен учень обов’язково побуває в ролі учителя хоча б при вивченні однієї програмної теми.

Чому саме до такої розвиваючої методики звертаємося у своїй роботі?

По-перше, перед нами наглядно продемонстрована педагогіка співдружності, по-друге, виконується основна проблема, над якою працюємо – творчо розвивати всіх, кого навчаємо. По-третє, за твердженням психологічної думки, з лекцій учителя учні засвоюють лише 5% матеріалу, коли ж навчаєш інших (як учні-учителі – до 90%). Таким чином, перебувають в ролі учня-учителя всі без винятку учасники навчального процесу. Стимулює такий етап уроку, як «активізація домашньої навчальної роботи». Він передбачає не тільки репродуктивну роботу учнів, а й самостійну роботу з вивчення певного програмного матеріалу, який треба законспектувати чи скласти тези-опори або скласти цитатний план тощо, тобто виконати в такій формі, яка найбільше допоможе при усному спілкуванні з учителем, однокласниками.

Неабиякого значення матимо вміння зробити матеріал на задану творчу тему, яка плавно буде переходити, по мірі збирання матеріалу, від твору – до реферату – до наукової роботі в Малій академії наук. і при сприятливих умовах, якщо учень обирає собі профіль майбутньої роботи, відповідний до гуманітарних творчих пошуків, буде продовжена в студентські роки як курсова, дипломна робота тощо. Пропонуються такі теми, як «походження назви «Україна» (найвідоміші гіпотези)», «Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку», «Навчання життя – ключове завдання сучасної освіти», «Громадянська спрямованість життєтворчості», «Саморозвиток особистості та сімейне виховання», «Гармонізація родинного та шкільного виховання на засадах педагогіки життєтворчості», «Доля моєї сім’ї в долі України».

У розв’язанні завдань виховання активної особистості, яка не байдужа до навколишнього соціуму особливе місце посідає вміння вчителя слухати учня під час відповіді і увага його однокласників. Слухання, на думку учених І.Атватера і Б.Мініча, є важливим елементом психологічного контакту з учнем і виконує функцію зворотного зв’язку. Тому практична робота показала щільну взаємозалежність роботи учителя і учнів.

Вчитель  має  володіти  всім багатством засобів, які давали б йому змогу

поставити учня в позицію суб’єкта навчальної діяльності. За висловом Ш.Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка – це така педагогіка, яка дозволяє залучити дітей до процесу творення самих себе.

У зв’язку з цим можна сказати, що об’єктом педагогічної діяльності є процес керівництва діяльністю учня, який виступає в позиції активного суб’єкта цієї діяльності.

Тому,

а) якщо учителем планується комплексний підхід до вирішення найважливіших завдань навчання. Виховання і розвитку, то і учнем виявляється потреба комплексно планувати задачі своєї навчальної діяльності;

б) якщо учителем ставляться задачі з урахуванням реальних навчальних можливостей учнів, то і учні прагнуть ставити конкретні задачі, відповідні його здібностям, нахилам, можливостям;

в) якщо учитель прагне забезпечити найкраще оволодіння змісту виучуваної теми учнями, виділяючи в ній найголовніше, найсуттєвіше, то і учні вчаться самостійно виділяти суттєве, найбільш значуще;

г) якщо вчителем вибирається оптимальна логічна послідовність у викладі матеріалу, то і учні прагнуть до вибору оптимальних засобів, які б сприяли кращому викладу ним матеріалу;

д) якщо учитель прагне до вибору найбільш раціональних методів і засобів викладу програмного матеріалу, то і учні намагаються раціонально використати час, відведений їм на виконання того чи іншого завдання;

е) якщо учитель коректує свій план роботи в залежності від певної ситуації, то і учні відчувають необхідність у цій корекції;

є) якщо учитель майстерно поєднує різні форми навчання, то і в учнів є потреба і в колективній, і в груповій, і в індивідуальній формах роботи;

ж) якщо учитель створює сприятливі умови для навчально-виховної роботи, то і учні прагнуть створити сприятливі умови для діяльності учителя;

з) якщо учителем здійснюється індивідуальний підхід до кожного класного колективу, застосовуючи методики. Які сприяють інтелектуальному розвитку кожного учня та класного колективу в цілому, то і учні прагнуть обрати такі способи вирішення поставлених завдань, щоб максимально зекономити час для різних розвиваючих форм роботи, які сприятимуть прояву їх творчих здібностей, а значить підвищать їх активність в навчальному процесі в цілому, в життєвих ситуаціях зокрема.

Такі дослідження допомагають формуванню в учнів свого світобачення, через яке червоною ниткою проходить думка про єдність людини з природою, про людину як носія народних звичаїв, обрядів вірувань, легенд, переказів, бувальщин, – всього того, що очищує свідомість, сприяє її вивищенню.

Отже, стратегія особистісного підходу в гуманізації відносин ґрунтується на новому педагогічному мисленні: ставлення до учня як до суб’єкта власного життя і власного розвитку, надання йому вільного особистісного вибору самоорганізації життя, гідного людини, особистості, здатної творити добро, що прагне до краси, до справедливості, викликає повагу. Перед учнівською особистістю ставиться завдання: навчитися жити творчо, навчитися жити у колективі, суспільстві, навчитися працювати, навчитися пізнавати, навчитися розвивати творчі здібності, навчитися саморозвиватися. Така система роботи створює умови, завдяки яким вільний творчий розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. Основні питання, які покликані вирішувати уроки гуманітарного циклу, пов’язані із завданням сучасної освітньої системи: задоволення потреб суспільства в становленні та розвитку творчих, діяльних, обдарованих громадян, оновлення національної свідомості, збереження духовності: збагачення та розвиток інтелектуального потенціалу нації. Адже, за словами О.Ольжича, «Держава не твориться в будучині. Держава будується нині». Це крок до інтелектуального осмислення духовних витоків усього людства, до відродження й утвердження свідомості українського народу, до наближення державної незалежності України.

Література:

1. Кучма Л.Д. Якою буде Україна у XXI сторіччі, залежить від того, що ми зробимо для неї зараз // Урядовий кур’єр. – 1997. – 22 березня. – С.5.

2. Бори шевський М.І. Формувати громадянина-творця // Світло. – 1998. – №8. – С.3–5.

3. Кремень В.Г. Формування особистості в умовах розвитку української державності // Педагогічна газета. – 1999. – №12 (66), грудень. – С.2.

4. Майборода В.К. Концепція шляхів демократизації управління освітою в Україні // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. – К.: Школяр, 1997. –98с.

5. Моляко В.О. Концепція виховання творчої особистості // Рад. школа. – 1991. – №5. – С.12–15.

6. Киричук В.О. Психолого-педагогічні умови стимулювання соціально-комунікативної активності старшокласників: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. – К., 1998. – 18с.

7. Тищенко С.М. Соціально-педагогічні умови організації виховного процесу духовного розвитку школярів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. – К., 1997. – 18с.

8. Сілютіна І.М.Формування емоційної культури студентів педагогічного училища засобами мистецтва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. – Луганськ, 1998. – 18с.

9. Скуратівський В. Котилася торба з високого горба // Берегиня. – 1993–1994. – №2–3. – С.4–7.

10. Забужко О. Мова і влада // Дніпро. – 1990. – №11. – С.12–14.

11. Лапшина О.П. Спілкуватися, щоб виховувати // Початкова школа. – 1991. – №10. – С.65–68.

12. Драпкер П.Ф. Управление, нацеленное на результаты. – М., 1992. – 103с.

13. Кичук Н.В. От творчества учителя к творчеству ученика. – Измаил, 1992. – 112с.

14. Кичук Н.В. Творчий учитель спонукає до творчості учнів // Початкова школа. – 1993. – № 5–6. – С.8–11.

15. Приходченко К.І. Формування національно свідомої творчої особистості учнів. – Донецьк, 1999. – 142с.

16. Приходченко К.І. Розвиток художнього смаку, творчих здібностей учнів засобами екранізації літературних творів. – Донецьк, 1998. – 56с.

17. Логвиненко Т.О. Особистість учня – в центр уваги // Рідна школа. – 1994. – №5. – С.4–5.

18. Чугуков В.Ф., Масюта Л.П. Учити творчо мислити: Організація творчої діяльності учнів // Рідна школа. – 1993. – №9. – С.10–12.

19. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості учителя. – К., 1994. – 129с.

20. Амонашвили Ш.А. Как живете дети? – М., 1986. – 212с.

21. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям: вибрані твори: в 5 т. – К., 1977. – Т.3. – 659с.

5.4. Управлінська діяльність із формування націотворчої учнівської особистості на засадах козацької педагогіки

Особлива роль у вихованні та навчанні сучасної молоді належить пізнанню досвіду духовності запорозьких козаків, які були елітною частиною українського народу. Мав рацію видатний історик України Михайло Грушевський, підкреслюючи, що період українського життя і з погляду українця-потомка, і з погляду стороннього дослідника-історика, додамо, що Запорозька Січ разом із її морально-духовним потенціалом, виховними традиціями є найяскравішою сторінкою в історії вітчизняної педагогіки. В багатьох відношеннях Запорозька Січ не має аналогів в історії. В цьому лицарському осередку гартувалася славна когорта видатних українських гетьманів, мудрих державних діячів, полководців, провідних народних повстань проти національного гніту Северина Наливайка, Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка, Івана Сулими, Дмитра Гуні, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса, Івана Сірка, Івана Мазепи, Максима Залізняка, Семена Палія та багатьох інших. Запорозьке козацтво – це гордість української нації, найвищий її злет у своєму віковічному розвитку.

Розбудова  незалежної    України, досягнення нею в найближчому

майбутньому в багатьох галузях життя світового рівня розвитку неможливі без пізнання і творчого відродження національно-духовних пластів минулого, зокрема великої Козацької доби. У XXI ст. народжується нова форма спілкування українців – Запорозька Січ як християнська демократична республіка. Її визначальними рисами були воля й козацтво, що розвивалися, за висловом М.Гоголя, на всю Україну. Цієї думки дотримувалися М.Костомаров, М.Грушевський та інші дослідники. Саме з Січі розпочала свій відлік українська Гетьманщина, привабливість упорядкування форм співжиття народу якої не втратило свої значення й нині. Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має вирішальне значення у відродженні і становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні вільної особистості.

Доки існувало козацтво, доти Україна була або повністю незалежна, або зберігала свою автономію в умовах агресивних мілітариських режимів сусідніх держав. І тільки після ліквідації Російською імперією Запорозької Січі та створення умов в Україні, в яких козацтво як соціальна верства не могло існувати, було цілеспрямовано і підступно ліквідовано матеріальну, соціальну базу козацько-лицарської духовності.

Укази Президента України від 4 серпня 1995 року «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва», від 6 жовтня 1999 року «Про координаційну раду з питань розвитку українського козацтва» та від 22 грудня 1999 року «Про Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва», методичні рекомендації педагогічним колективам закладів освіти України по відродженню історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва, затверджених Міністерством освіти України від 10 травня 1995 року, основних концептуальних положень про освіту в Україні вцілому та регіонах (Закон України «Про освіту», «Про фізичну культуру і спорт», Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.), Державна національна програма розвитку фізичної культури і спорту, Концепція національного виховання учнівської молоді) спонукають до пошуків таких дидактичних моделей, які були б спроможні забезпечити повноцінний як духовний, так і фізичний розвиток особистості, формування морально-естетичних цінностей з урахуванням етнографічних особливостей та індивідуальних можливостей організму дітей.

Особливого інтересу заслуговує теоретична і практична спадщина видатних педагогів минулого І.Боберського, В.Верховинця, С.Гайдучка, О.Іванчука, О.Суховерської, П.Франка, кращі зразки фізичного виховання підростаючого покоління в народних школах, гімназіях, просвітницько-молодіжних товариствах «Пласт», «Сокол», «Луг», «Січ».

Формуванню у молоді козацького духу та лицарських чеснот велику увагу приділяли відомі українські педагоги С.Русова, Г.Ващенко, Я.Ярема, В.Сухомлинський, В.Кузь, Ю.Руденко, О.Губко, П.Кононенко та інші. На діалектичну єдність духу і тіла вказували Г.Гегель, В.Давиденко, Г.Гейдебранх, Г.Сковорода та інші.

С.Русова, даючи високу оцінку молоді Галичини, яка виховувалася на козацьких традиціях у молодіжних організаціях, створених при школах та гімназіях, які називалися «Молода Січ ім.І.Богуна», «Молода Січ ім.І.Мазепи», «Молода Січ ім.К.Гордієнка», «Молода Січ ім.І.Сірка», «Січ ім.Богдана Хмельницького» та ін., де підлітки та юнаки одержували лицарське фізичне, моральне виховання, національно-патріотичне загартування, підкреслювала, що вихованці цієї організації – молоді січовики проявляли звитягу, стійку силу волі і незламність духу, високі моральні чесноти, духовні якості в роки Першої світової війни, в мирних формах боротьби за свободу і незалежність України.

Якщо сягнути в історію, то проблема народознавчої, культурологічної, етнографічної та психолого-педагогічної спадщини цікавила людство здавна. Про це свідчить психолого-педагогічна спадщина І.Боберського (1904), Ю.Танського (1904), О.Тисовського (1921), П.Франка (1921), В.Гнатюка (1908), О.Іванчука (1907), Е.Жарського (1937) тощо. Дослідженням проблем виховання молоді засобами козацької педагогіки активно займаються і на сучасному етапі. Так, фахівці лабораторії народної педагогіки Українського педагогічного університету ім.Драгоманова творчо відроджують ідеї, традиції, форми і методи козацької педагогіки.

В сучасних наукових працях В.Кузя, З.Сергійчука, Р.Скульського, М.Стельмаховича, Е.Сявавки, Е.Приступи, Ю.Руденка простежується думка про те, що лише те виховання, яке лягає на міцні підвалини культури народу, спроможне забезпечити повноцінний розвиток особистості, формувати її фізичні якості, зміцнювати здоров’я, гармонію тіла, духу людини і природи. На це вказують і дослідники Е.Волочковський, В.Грищенко, Г.Джонсон, О.Дубогай, Д.Ельконін, Н.Єфімов, М.Задесенець, А.Лут, А.Петровський, Н.Станків, Л.Усова та інші.

В останні роки успішно відроджується українська козацька педагогіка і в інших навчальних закладах. Вона була і є вищим виявом народної педагогіки. Нині вона збагачується підходами, ідеями та засобами української та зарубіжної наукової педагогіки.

Як галузь науки про виховання, козацька педагогіка і її стрижнева складова військово-козацька підготовка значно розширює засоби і можливості національно-патріотичного виховання молоді з метою формування високих моральних та господарських якостей, бажання активно займатися фізичним самовдосконаленням та підвищенням особистої відповідальності та активності в сучасному відродженні України та формуванню міцного генофонду нації.

Національна самосвідомість – складне й багатогранне утворення людської суб’єктивності, що є самоусвідомленням причетності до нації, етносу й спонукає особистість до національної самоактуалізації.

На жаль, значна частина молоді зростає національно безликою, не ідентифікує себе з українським народом, не має суспільно-корисних ідеалів, а саме: обов’язку, гордості, гідності, честі, патріотизму, самоповаги, нехтує національні інтереси. Виходячи з цього, одним із головних завдань сучасної школи є формування національної України – патріота своєї Вітчизни. Систематизувати роботу з національного виховання і поетапно вирішувати завдання культурно-естетичного збагачення учнівських особистостей, посилення їх фізичної підготовки допомагає структурно-логічна модель фізичного гарту, розроблена дослідницею Г.Воробей (рис. 5.2).

Рисунок 5.2

Виховання молоді засобами військово-козацької підготовки як основи початкової військової підготовки населення, звернення до національних джерел, включення школяра у культурно-національне середовище шляхом відродження козацьких традицій, передача молодому поколінню соціального досвіду українського народу, його національної ментальності, озброєння учня відповідними знаннями з історії та культури є ефективним засобом формування національної самосвідомості громадянина України, розвинення його духовності, моральної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвитку індивідуальних здібностей і таланту (рис.5.3).

Учнівська молодь – це майбутнє суспільства, і від того, які цінності і світоглядні установки, культурні і моральні норми виховуємо в них сьогодні, багато у чому залежатиме наше завтра. Шлях до демократичного, цивілізованого суспільства проходить не тільки через економічні та політичні пріоритети, скільки через душі людей, особливо дітей.

Рушійною силою розвитку людства являється потреба постійного вдосконалення. Розвиток особистості – це безперервний процес пошуку смислів, цінностей, можливостей втілення свого «я».

Виховання здорового, національно свідомого покоління учнівської молоді