Діагностична характеристика та технологічна структура алгоритму управлінської діяльності в творчому освітньо-виховному середовищі

Таблиця 2.2

проектування навчального процесу – І.Богданова, В.Воронов, О.С.Гохберг, В.Ф.Паламарчук, структуроване проектування – В.П.Безпалько, І.Підласий, діяльний сценарій організації навчання – І.О.Смолюк.

У технології життєвої самотворчості розробка стратегії життя є вузькою ланкою. Стратегія життя – це ідеальна, імовірна, динамічна модель свідомої побудови і здійснення особистістю свого життя з урахуванням життєвої перспективи, в якій відображаються ключові цілі особистостей, суперечності між її суспільними і життєвими цілями, а також між цілями і реальними можливостями їх досягнення, фіксується життєва позиція і головна життєва лінія, визначається проекція наступного життєвого шляху особистості.

Стратегія життя складається з трьох тісно пов’язаних між собою етапів:

1. вибір вирішального для людини напряму, способу життя, визначення головних цілей життя, етапів їх досягнення і послідовності цих етапів, стратегія виникає спочатку як задум життя, її ідеальний план, який потім потребує здійснення на практиці, що неминуче пов’язано з подоланням суперечностей;

2. вирішення суперечностей буття, досягнення особистістю своїх життєвих цілей і планів;

3. життєва стратегія фіксує процес творення особистістю цінностей свого життя.

При розробці життєвої стратегії особливу роль відіграють смисложиттєві орієнтири і цінності. Вони визначають формування ключових життєвих цілей, вибір засобів їх досягнення. Смисложиттєві орієнтири – це своєрідні форми прийняття, переживання, оцінки індивідуальних життєвих прагнень і дій особистості, упорядкованих цілей і цінностей, які цілеспрямовують і цілеорганізують весь життєвий процес людини, будучи наслідком індивідуальних виробів. “Життєвий замисел і проект, наповнюючись змістом, переростають у життєву програму”. В ній відбудовується послідовність життєвих цілей, вимальовуються проміжні етапи і періоди, передбачається набуття необхідних засобів, створення умов як зовнішніх, матеріальних, організаційних, так і внутрішніх, – психологічних, інтелектуальних, емоційно-вольових”. Життєва програма виконується через ряд життєвих планів. Останні дії спрямовані на безпосередню ціль, життєвий об’єкт і можуть періодично змінюватися залежно від зміни ситуації, умов реалізації життєвої програми. Через те життєві плани мають ще більш конкретний характер, ніж життєва програма. У них враховуються конкретні об’єктивні умови і суб’єктивні можливості особистості, визначаються терміни виконання, темпи дій, а також методика їх виконання на різних етапах тощо (табл.2.3).

Смисл життя можна визначити як домінуючу спрямованість життя особистості на реалізацію певних життєвих цінностей. Уявлення людини про смисл свого життя є найбільш загальним регулятором її життєвої активності, коли людина осягає усе своє життя вцілому, намагаючись відповісти на запитання про сенс свого життя у світі, про життєву місію.

Поняття сенсу життя передає найбільш узагальнену життєву мету, головний принцип життя, спосіб самореалізації особистості. Разом з тим воно відбиває і переживання цих узагальнених цінностей. Сенс життя проектується не тільки на майбутнє, а й на сьогодення, на минуле. Через Сенс життя оцінюється не тільки життєвий задум, програма, а й осмислюється і переживається цінність як поточних подій життя, так і пройдені етапи життя, життєві події і вчинки.

Таблиця 2.3

Концепція життя – це уявлення людини про цілі і зміст людського життя, про своє місце і призначення у світі. Створення такої концепції – ознака свідомого ставлення особистості до життя. Ознака досить високого ступеня саморозвитку людини, її соціальної і психологічної зрілості. Життєвий шлях особистості постає як ціле, аналізуються етапи цього шляху, розглядаються процеси досягнення і зміни соціальних статусів, проходження вікових етапів, освоєння соціальних ролей, досліджується соціальна динаміка життя на різних етапах, значущість життя особистості, її реальний внесок у розвиток суспільства, у поступ людства. За В.С.Безруковою, психологічна форма – це завершена організація педагогічного процесу в єдності всіх його компонентів.

При проведенні експериментальної роботи за характером впливу на учнів методом навчання і виховання рекомендовано використовувати такі форми роботи, як: інтелектуальні вправи, заохочення. До цієї класифікації приєднана інша система загальних методів виховання, яка трактує характер методів більш узагальнено (Т.А.Ільїн, І.Т.Огородников). Вона включає в себе методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів. Використана і класифікація Г.С.Мар’єнка, яка містить такі групи методів, як: пояснювально-репродуктивні, проблемно-ситуативні, систему методів виховання І.Г.Щукіної, до яких відносять: методи формування свідомості, оповіді, пояснення, роз’яснення, лекцію, етичну бесіду, увіщування, інструктаж-диспут, доповідь, приклад /методи організації діяльності і формування суспільної свідомості та досвіду позитивної добротворчої поведінки (вправа, доручення, виховні ситуації), методи стимулювання (змагання, заохочення). Заслужена увага приділяється методу дилем Л.Кольбергта, що передбачає сумлінне рішення спільних проблем, що зустрілися чи можуть зустрітися в життєвих ситуаціях, колективне обговорення школярами. Аналіз відповідей проводиться за такими ознаками: самостійний вибір, життєва цінність, соціальна роль і справедливість як об’єктивність. Пріоритетними будуть методи навчання і виховання, запропоновані І.С.Мар’янком, М.Д.Ярмаченком. Це пояснювально-репродуктивний, проблемно-ситуативний методи, навченість, корекція, стимулювання, керівництво самовихованням учнів, творче втілення в практику роботи школи досягнень психолого-педагогічної науки, педагогічного досвіду, систематичне впровадження в діяльність педагогічного колективу заходів щодо створення соціально-психологічних умов особистого саморозвитку школярів, соціального захисту дітей, збереження та зміцнення їх здоров’я, формування правової культури навчаючих, шляхів педагогічного співробітництва педагогічного колективу, учнів, батьків, навколишнього середовища в умовах розбудови національної школи, пошук нових ефективних форм роботи дитячих та юнацьких організацій, об’єднань, виховання стійких позитивних мотивацій навчально-виховної діяльності як важливого фактору формування соціальної активності особистості”.

Навчальні документи сьогодення роблять акцент не стільки на засвоєння певного обсягу знань, а передусім на розвитку мислення і творчих здібностей молодого покоління, на вмінні самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися у стрімкому потоці інформації.

Засновники феноменологічного вивчення людини пропонують по-новому розглядати зміст через його активну, динамічну, інтернаціональну спрямованість. Ось ці підходи: осмислення проблеми людини, особистості, її сутності, виключно актуальне для педагогіки, яка активно проводить пошук нових парадигм та технологій виховання, механізмів формування особистості, її діагностичного дослідження.

Найбільш змістовною та продуктивною в цьому напрямку є категорія “відносини”, які є однією з визначальних характеристик людини”.

З метою діагностики результатів виховання на початку і в кінці навчального року визначається показник сформованості соціального досвіду, що базується на таких основних складових елементах, як:

· початкова діагностика вивчення особистості учня;

· складання педагогічної характеристики учня під час навчання в школі;

· вивчення сім’ї дитини (здоров’я членів сім’ї, взаємин, що панують у ній, інтелектуальної атмосфери тощо);

· вивчення різноманітних педагогічних фактів, пов’язаних із розвитком школяра;

· підсумкова діагностика (аналіз і узагальнення методів статичної обробки даних, висновки).

Отже, перетворення в навчальному процесі обов’язково веде до його розвитку, і все зазначене передбачено парадигмою об’єктивного мислення, основаного на врахуванні закономірностей, на застосуванні діагностики і сучасних технологій як вітчизняної, так і зарубіжної передової педагогічної думки, на логічному аналізі навколишньої дійсності з використанням набутих знань, на вербалізації інтуїтивного рішення проблеми, на їх описові виконавцем, на виборі правильного принципу, творчого вирішення проблеми в реалізації завдання виховання і навчання майбутніх громадян нашої держави, що будуть сприяти більш якісній їх підготовці до самостійного життя, до більш впевненого прийняття нестандартних рішень, формуванню особистостей, достатньо оснащених інтелектуально, здатних до креативного і критичного мислення, соціально і морально відповідальних.

Література:

1. Потебня О.О. Слово й миф. – М.: Правда, 1989.

2. Приходченко К.І. Плекаймо творчу особистість: монографія. – Донецьк: Джерела, 1999.

3. Приходченко К.І. Управління процесом оновлення національної свідомості обдарованих учнівських особистостей. – Донецьк, 2000. – 140с.

4. Приходченко К.І. Формування національно свідомої творчої особистості учнів. – Донецьк, 1999. – 150с.

5. Психологія і педагогіка життєтворчості: навч.-метод. посібник / Ред. рада І.Г.Єрмаков та ін. – К., 1996.

Питання для контролю знань:

1. Зверніть увагу в розділі на погляди В.Сухомлинського, А.Макаренка, К.Ушинського на проблему виховання учнівської особистості. Зробіть у зошитах відповідні записи.

2. Перерахуйте завдання сучасної педагогічної технології.

3. В чому полягає суть учнівського самоврядування?

4. Назвіть види педрад, які є виявом педагогічної майстерності.

5. Розгляньте табл.2.1 «Діагностична характеристика та технологічна структура алгоритму управлінської діяльності в творчому освітньо-виховному середовищі» (стор.57). Прокоментуйте кожен етап роботи в названому напрямку.

6. Назвіть фактори управлінських рішень.

7. На яких основних складових елементах базується показник сформованості соціального досвіду?

8. Перерахуйте форми роботи, які сприяють розвитку творчих нахилів учнів.