Педагогічна діагностика життєвої самотворчості

2) Духовності, гармонійного освоєння світу, органічне поєднання засвоєння знань із внутрішнім збагаченням особистості, проблема виходу людини за межі вузькопрагматичного буття, сходження особистості до своїх ідеалів, цінностей і реалізації їх на життєвому шляху відповідно віри, надії, любові, добра;

3) Гуманності, гуманізму, гуманізації, гуманітаризації (вивчення гуманістичних ідей в житті праукраїнців, гуманізму в творчості видатних українських мислителів, в життєвих ситуаціях, право дитини на вільний вибір, на власну точку зору, тому стиль відношень – не забороняти, а направляти, не управляти, а співуправляти, не обмежувати, а надавати свободу вибору.

Гуманізація та гуманітаризація шкільного процесу навчання та виховання сприятиме забезпеченню розвитку кожного учня, створенню таких умов, завдяки яким вільний творчий розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. При цьому принципи управління навчальним процесом передбачають:

Другим блоком передбачено лінії розвитку: фізичну, яка передбачає виховання фізично здорового молодого покоління, гаслом якої є твердження „Найголовніше для людини – це життя, а найбільшою цінністю в житті є здоров’я”; громадянську, девіз якої – „З честю і правдою служити Вітчизні” (І.Котляревський), що базується на пріоритетності національних інтересів; духовну, яка ставить за мету збереження і розвиток інтелектуального потенціалу нації, і проголошує: „Людина створила культуру спілкування, а культура спілкування – людину” (В.Русанівський); естетичну, головним девізом якої є „Творити красу – значить творити добро”; життєвого саморозвитку, основним спрямуванням якої є „Зрозуміти світ з тим, щоб краще пізнати самого себе” (рис.1.2).

Разом з тим практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для творчості, розвитку індивідуальності учнів, їх ініціативи, підготовки до самостійного життя, що особливо важливо в старших класах, коли відбувається вибір певної соціальної позиції.

Тому для вдосконалення навчального процесу нами розроблена модель інтегрованого тематично-блочного алгоритму структурування програмної теми, де особистість учня йде в паралелі з особистістю вчителя.

Рис.1.2. Лінії коригування можливостей і якостей, здатних сприяти життєвому саморозвитку учнівської особистості

1.2. Формування творчого освітньо-виховного середовища в закладах освіти як педагогічної системи

Процес навчання і виховання як цілісна система розглядається сучасною педагогічною думкою з точки зору цінності та його цілісності. В.Каган і І.Сичеников під цілісністю системи навчання розуміють її здатність забезпечити високий рівень підготовки всіх навчаючих до самостійного прийняття рішень, тобто створення творчого освітньо-виховного середовища. С.Гончаренко дає таку дефініцію поняття „зміст освіти” – це система знань про навколишній світ, сучасну культуру, мистецтво, виробництво, де узагальнені інтелектуальні і практичні уміння і навички, теоретичні і практичні проблеми, зміст освіти передбачає засвоєння учнями системи етичних норм [1]. Аналіз дидактичної літератури показує, що зміст освіти формується на таких наукових підходах, як: гуманітарний, демократичний (Г.Балл, П.Підкасистий), соціальний (А.Сорокін), оптимальний (Ю.Бабанський), діяльнісний (А.Алексюк), системно-структурний (Т.Ільїн), особистісно-орієнтований (О.Савченко). Головною метою виховання гуманістичної педагогіки являється формування відкритої особистості, здатної до креативної діяльності, яка має стійке критичне мислення і реально усвідомлює свої природні можливості та направляє власне життя на досягнення поставленої мети. Теоретичною основою гуманістичної педагогіки являється положення А.Маслоу про ієрархію людських потреб. Відомий психолог дійшов висновку, що найвищою людською потребою являється постійне прагнення особистості до розкриття своїх потенційних можливостей [2]. К.Роджерс, представник гуманістичної педагогіки, вважає, що учням треба створювати умови максимальної свободи навчання як процесу самовиховання через вільний вибір змісту роботи у самостійній пізнавальній діяльності [3]. За метким висловлюванням Ш.Амонашвілі, істинно гуманна педагогіка – це така педагогіка, яка дозволяє залучити дітей до процесу творчості самих себе [4]. А І.Зязюн підкреслює, що гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу – найголовніша характеристика педагогічної майстерності [5]. За В.Сухомлинським, головна мета гуманізації відношень між учнем, вчителем та батьками – це олюднення взаємовідношень, стимулювання роботи душі. Він багато писав про виховання гуманності, людяності через прояв доброти до людей. Людяність і розуміння педагога – поняття соціально обумовлене, ідейно загострене, підпорядковане історичним цілям [6].

Р.Акофф і Ф.Емері, досліджуючи біхевіоральні системи (тобто системи, яким притаманна поведінка), запропонували сукупність понять, розроблених ними в межах створення об’єктивної наукової теорії, спеціально призначеної для опису та інтерпретації людської поведінки як системи цілеспрямованих дій, тобто „цілеспрямованої системи”. Системою, виходячи з визначення Р.Акоффа і Ф.Емері є множина взаємозв’язаних елементів, кожний з яких поєднаний прямо чи посередньо з кожним іншим елементом, а дві, будь-які підмножини цієї множини не можуть бути незалежними. З огляду на дану класифікацію найскладнішим типом функціональних індивідів і систем є тип “активні, багатофункціональні й незалежні від оточення, цілеспрямовані”, тобто люди. Лише цілеспрямованим системам властивий певний спосіб дій. Вони можуть змінювати свої задачі за постійних оточуючих умов, обираючи задачі й засоби їх виконання, виявляючи волю, тобто проходячи стадію свого становлення [3].

Розглядаючи зміст освіти як систему, в яку, крім знань, умінь і навичок, включається на правах елементів сукупний досвід творчої діяльності та емоційно-чуттєвого відношення до дійсності як рівня вихованості, І.Лернер констатував наявність між цими елементами певних зв’язків, завдяки яким самі знання міняються за своїми якісними характеристиками, проходячи через емотивно-чуттєву сферу особистості і є мірою її вихованості. Іншими словами, знання набувають все нові якості по мірі того, як учні засвоюють інші елементи змісту освіти, у вигляді: 1) усвідомлено сприйнятого і зафіксованого в пам’яті знання; 2) готовності до засвоєння його в подібних умовах, за зразком; 3) здатності до творчого застосування знань у нових, несподіваних умовах, ситуаціях, як процесу становлення особистості в результаті взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу [7]. Звідси, педагогічна система – це система, яка „взаємозв’язана з педагогічним впливом на оточуючих” [8, С.38]. Соціальна система – це та, яка „відноситься до суспільства, зв’язана з життям та відношеннями людей до суспільства” [8, С.214]. Нами розуміється соціально-педагогічна система як система поглядів, виховних впливів з боку батьків, педагогів, які враховують суспільні перетворення, традиції, звичаї певної країни, соціуму, середовища, облагороджуючи їх високопозитивними впливами.

Сучасна школа знаходиться в пошуках ефективних управлінських систем.

До них відносяться:

1) функціональна (процесуальна) система, у якій управління школою розглядається як процес, що об’єднує в собі сукупність безперервних взаємодій видів діяльності (дії і операції). Досліджували його М.Меекон, М.Альберт, Ф.Хедоурі;

2) проблемно-функціональна (або проблемно-орієнтована система) дозволяє перейти від епізодичних заходів в управлінні школою до розробки стабільного механізму цільової орієнтації учасників освітнього процесу для вирішення сукупності проблем. Розробкою такого підходу займалися вчені В.Лазарєв, Ю.Конаржевський, П.Третьяков, Т.Шамова та ін.;

3) проблемно-цільова система – в основі якої лежить здійснення проблемно-орієнтованого аналізу і побудова на його основі узгодженої системи цілей діяльності школи:

а) визначення бажаного результату діяльності школи;

б) оцінювання реального результату діяльності;

в) постановка проблеми результату;

г) система встановлення джерел генеруючої проблеми – навчально-виховного процесу в цілому, а потім і умови (кадрові), навчально-методичне забезпечення і т.д.

Розробкою основних положень проблемно-цільової системи займалися вчені М.Поташник, В.Лазарєв.

4) цільова система – ієрархія цілей будується зверху вниз, а реалізується знизу вверх. Розробляли цю систему В.Садовський, Є.Сібіль, Є.Сироватко, С.Подмазін. Останній наголошує, що треба не нав’язувати людині шляхи його особистісного розвитку, а створювати всі можливості для саморозвитку в умовах соціокультурних норм [6];

5) синергетична система управління навчально-виховним процесом передбачає чітко окреслений план дій, образ мети як інструмента для постійної орієнтації в умовах, що змінюються, і корекції відносно змін, які вже відбулися. Такий підхід визначає складні соціальні системи як такі, що здатні до саморозвитку, що є відкритими, або дисипативними, пов’язаними з явищем флуктуацій – випадкових відхилень, що не справляють суттєвого впливу на врівноважені особистості як системи, а в неврівноважених, навпаки, підсилюються. Тут стає важливо вчасно спрямувати індивіда з нестійкою системою поглядів від точки біфуркації, або розгалуження, у бік позитивної самоорганізації, подальшого добротворчого розвитку, технологічно допомагаючи перейти від нестійкості до позитивно вираженої стійкості.

Таким чином, основними технологічними системами формування творчого освітньо-виховного середовища як розвивальними активно-діяльнісними способами навчання, виховання і розвитку є:

- система розвивального навчання Л.Занкова;

- технологія розвивального навчання Л.Занкова, Т.Ельконіна, В.Давидова, О.Дусавинського;

- система проблемного навчання А.Матюшкіна, Д.Вількеєва, М.Махмутова та ін.;

- система творчого розвитку особистості І.Волкова, І.Іванова, Г.Альтшуллера;

- особистісно зорієнтована система навчання (Г.Селевко), що базується на самоствердженні, самовираженні, захищеності, самоактуалізації. Учений у формуванні людини за домінанту бере індивідуальний стиль діяльності, має самокеровані механізми особистості;

- змістовно-операційна система розвитку В.Паламарчук та ін.;

- ідея про співвідношення прямого і побічного продуктів діяльності: розвиток учнів має бути так самоосновним продуктом діяльності, як і предметні знання.

Сучасні системи творчого розвитку особистості вцілому, творче освітньо-виховне середовище зокрема, базуються на уявленнях про людину як творчу особистість, якій наставник допомагає розвивати творчі здібності, креативне і критичне мислення, на основі вибору видів урочної, позаурочної, позакласної, позашкільної, позанавчальної самостійної, самоосвітньої діяльності через організацію потреб особистості в її самореалізації, у формуванні позитивної „Я”-концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної завершеності особистості з об’єктивним самосприйняттям, адекватною й ефективною взаємодією з соціумом, що володіє якостями лідера, дослідника, є діяльнісно-орієнтованою людиною, що сприяє оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примноженню культурного потенціалу України.

Таким чином, нами зроблена спроба систематизувати та описати інноваційні системи щодо реалізації задач виховання та навчання майбутніх громадян нашої держави, які сприятимуть більш якісній їх підготовці до самостійного життя, до більш поміркованого прийняття нестандартних рішень, формування особистості, достатньо оснащеної глибокими знаннями, розвиненої інтелектуально, здатної до творчості, критичного і креативного мислення, соціально та морально відповідальної.

Література:

1. Докучаєва В. Проектування інноваційних педагогічних систем у сучасному освітньому просторі: монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 304с.

2. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты. – М., 1982. – С.108–117.

3. Роджерс К. Взгляд на психологию становления человека // Перев. с англ. – М.: Прогресс Универс, 1999. – 480с.

4. Амонашвили Ш.А. Как живете дети?: пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1996. – 174с.

5. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії. – К.: МАУП, 2000. – 309с.

6. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа, 1978. – 263с.

7. Лернер П.С. Развитие мышления учащихся в процессе обучения истории: пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1982. – 191с.

8. Тлумачний словник української мови. – 2-е вид. – К.: Освіта, 2000. – 534с.

1.3. Критерії і показники ефективної діяльності загальноосвітніх закладів у творчому освітньо-виховному середовищі

Найвища цінність суспільства – людина. Україна підтримала Концепцію ООН про сталий людський розвиток як напрям дій на XXI століття. Одним із складних і багатогранних завдань, визначених у Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті (2002р.) є створення умов для формування духовно багатої особистості громадянина нової епохи, модернізація галузі освіти відповідно до потреб XXI століття. На думку академіка П.К.Анохіна, людство вступило в еру надзвичайних емоційних навантажень. І можна протистояти цьому, лише виховуючи волю, навчившись керувати емоціями.

Спробуємо розкрити критерії і показники ефективної діяльності спеціалізованої гуманітарної школи як такої, що сприяє життєвій самотворчості всіх його учасників. Безперечною вимогою сучасної школи є потреба у вчителеві-гуманістові, якого дослідниця І.М.Сілютіна називає “майстром людинознавчих наук”. Відповідати цьому призначенню може тільки той, хто володіє такими критеріальними категоріями, як: культурою відчуття й сприймання слова та поведінки, взаєморозуміння й спілкування, врешті, готовністю до педагогічної творчості. Саме такий зміст вкладали в поняття “емоційна культура вчителя” представники гуманістичної педагогіки – Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці, А.Дистервег, К.Д.Ушинський, Я.Корчак, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та ін. [1]. У філософії під поняттям „гуманізація” розуміється цілісна концепція про людину як найвищу цінність. Дослідник П.Гомон зазначає: „Нині часто-густо висловлюються думки про значущість альтруїзму, доброти, гуманітарної допомоги, взаємодопомоги, людського фактору і подібне. На грані третього тисячоліття значно здеморалізованіше, ніж в епоху Відродження, суспільство врешті згадало про людину і 2000-й рік проголосило Міжнародним роком культури миру, одним із завдань якого є сприяння свідомому прийняттю гуманної педагогіки. Відтак гуманізацію освіти можна умовно вважати симптоматичною прикметою часу” [2, С.3].

Другим показником є завдання учителя формувати особистість учня як активного творця власної життєвої долі. „У випадку позитивного результату маємо вихід на високий рівень особистісної самореалізації”, – наголошує О.Киян. [3, С.33]. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що дослідженню проблеми становлення особистості, здатної до життєвої самотворчості, її духовному розвитку, завжди приділялася належна увага, зокрема таким її аспектам, як індивідуально-диференційований, особистісно-орієнтований підходи у вихованні (І.Д.Бех, І.І.Єрмаков, І.А.Зязюн, Л.І.Рувінський та ін.); розкриттю сутності духовного розвитку (А.С.Макаренко, Е.О.Помиткін, О.К.Рудницька, О.В.Сухомлинський та ін.); підготовленості вчителя до здійснення процесу формування особистості (Е.К.Білозерцев, В.К.Бондар, І.С.Мар’єнко, С.М.Полгородник, В.М.Турченко та ін.) [1].

Наступним показником є сформована життєва самотворчість, самоудосконалення і самореалізація, які розглядаються нами як критерії сукупності якостей, що характеризують внутрішній, суб’єктивний світ людини, основні риси культурної спрямованості особистості, її життєві інтереси, переконання, погляди, ставлення до життя, до інших людей, до своїх обов’язків і до самої себе, її осмислення вчинків, бажання, воля, естетичні і моральні почуття. Визначне значення має саме добротворчість „як пошук шляхів поліпшення суспільного життя або окремої людини, що забезпечує виховання в особистості волі, працелюбства, трудової активності, чуйності як умов формування її інтелектуальних, моральних, фізичних і творчих рис, набуття у свідомості людини таких головних духовних цінностей, як Істина, Добро, Краса. Тому саме добротворчість у концепції креативної освіти розглядається як рушійна сила становлення творчої особистості” [4, С.9].

Всі названі показники і критерії спеціалізованої гуманітарної школи органічно взаємозв’язані між собою, взаємодоповнюються, взаємодіють, взаємофункціонують, взаємозмінюються.

„Формування духовної особистості, здатної до активної життєвої самотворчості із розвиненими креативними якостями, – вища мета педагогічного процесу” [1, С.50], його над завдання, метаціль. Ще Цицерон визначав життєвий шлях як найбільш синтетичну характеристику психології і педагогіки, що дає змогу індивідуального становлення кожної учнівської особистості. З цього приводу він стверджував: – „Ми самі вимірювали свої потяги мірою власної натури” [5, С.298]. Стародавні греки долю /мойру/ визначали як сам життєвий шлях. На думку Е.Еріксона, людина постійно взаємодіє із світом, перебуваючи під впливом зовнішніх обставин полярності механізмів пристосування і водночас впливаючи на середовище полярності домінуючих переживань. Проблема життєвої самотворчості особистості цікавила і С.Рубінштейна, Він запропонував концепцію суб’єкта як ідею про індивідуально активну людину, „що будує умови життя та своє ставлення до нього” [6, С.28]. Виходячи з концепції ученого, поняття суб’єкта життя включає здатність до розв’язання власних проблем, відповідальність за свої вчинки, а також ставлення до інших людей. За С.Рубінштейном, активна особистість повинна самовизначатись відповідно до цілісного ходу життя. Звідси, життєвий шлях – це не тільки рух вперед, а й рух вгору, до особистого удосконалення. Дослідник Б.Ананьєв зробив спробу поєднати в концепції життєвого шляху історії особистості з історією суспільства, оскільки розвиток життя кожної людини взаємозв’язаний з історичним розвитком її країни і світової історії вцілому, бо „вік людини завжди є конвенцією біологічного, історичного та соціального часу” [7, С.226]. Пізніше проблеми життєвої самотворчості особистості досліджували К.Абульханова-Славська, Л.Коган, І.Костюк, Г.Логінова, І.Мартинюк, Н.Соболєва, В.Роменець, Л.Сохань та інші. Сучасна школа має виконувати соціальне замовлення особистості – „бути конкурентно здатною в суспільстві з ринковою економікою, вміння планувати стратегію власного життя, орієнтуватися в системі найрізноманітніших, суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати своє кредо і стиль” [8, С.19].

До джерельної бази нашого дослідження, крім названих вище, нами включені також наукові праці таких учених, як: О.Арета, Л.Рувінського, В.Симиченка, Я.Пономарьова, учителів-новаторів В.Шаталова, В.Швеця, Г.Бойка, І.Шингоф, які привели до висновку про адекватність процесів творчості і саморозвитку через дослідження природи, суспільства, людини, через добування нових знань, через готовність до самовираження і утвердження в полікультурному соціумі. Заслуга ж І.Канта полягає в пізнанні творчого процесу, в осмисленні спорідненості естетичної ідеї і мети життя людини як морального єства. Безперечно, найвищий вияв творчості притаманний лише геніям і творцям, але в повсякденному житті творчість – необхідна умова існування. Те, в чому є хоча б йота нового, за висловом Виготського, зобов’язане своїм походженням людському творчому процесу і є найбільш потужним (продуктивним) чинником-стимулом (мотивом) існування людства, суспільства, людини.

Значні надії покладаються на школу як на заклад, що з нього виходить у самостійне життя сформована особистість. Тому основною ідеєю є перехід спеціалізованої гуманітарної школи з режиму стабільного функціонування до режиму створення школи життєвого саморозвитку дитини, яка стане світом спокою, захищеності, співробітництва і взаєморозуміння, поклавши за основу слова С.Русової про те, що нова школа кладе собі за головну мету – збудити, дати виявитися самостійним творчим силам дитини. Перед сучасною педагогічною наукою і школою гостро стоїть питання про необхідність докорінних реформ у сфері освіти, які спрямовані на всебічну підготовку підростаючого покоління, її цілісний і гармонійний розвиток та особистісне зростання, тобто через створення освітньо-виховного середовища.

Спеціалізована гуманітарна школа по своїй суті спрямована в майбутнє. Тому принципово важливим стає прогнозування її розвитку, отримання інформації, яка попереджала б можливі соціально-економічні, організаційні та психолого-педагогічні наслідки управлінських рішень. Гуманізація та гуманітаризація шкільного процесу навчання та виховання сприятиме забезпеченню розвитку кожного учня, створенню таких умов, завдяки яким вільний творчий розвиток кожного є умовою вільного розвитку усіх.

Перед педагогами саме життя ставить завдання – виховання суб’єкта власного життя, здатного на свідомий вибір розумових ідей, гуманне ставлення до людей. Зрозуміло, що передача вчителем своїх ціннісних ставлень вихованцям у цьому разі недостатня. Учень повинен виробляти, в міру свого соціального розвитку, власний варіант життя, гідний його як людини, набувати власного досвіду повноцінних відносин, ствердження свого істинного людського „я”, тобто здатного до життєвої самотворчості.

Закінчуючи школу, готуючись до самостійної діяльності, діти повинні відчути, що суспільство їх визнає як повноправних, інтелектуально розвинених індивідів, здатних до життєвого самотворчого самовизначення, до виконання свого громадянського обов’язку, до самоусвідомлення себе як цілісної особистості, до оцінки своїх можливостей, обраної життєвої позиції, інтерес до всіх форм самоосвіти, стійкість захоплень, їх відносна незалежність від думки оточуючих. Зазначена проблема завжди хвилювала педагогів. Класична спадщина А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського дає сучасникам зразок гуманістичного підходу до навчання і виховання підростаючого покоління, до їх творчого розвитку як індивідів, як громадян України.

Для сучасної соціальної психології категорія життєвого шляху означає „складний, суперечливий психологічний феномен, в якому переплітаються автономні лінії онтогенетичного, психологічного та соціального розвитку особистості” [9, С.43]. За визначенням дослідниці О.Киян, „життєвий шлях – це, в першу чергу, результат прояву активності особистості. Існує єдність трьох часових модусів минуле-теперішнє-майбутнє, яка сприймається індивідуумом у формі психологічного часу. Тобто спрямованість на майбутнє спиратиметься на досвід минулого та уроки теперішнього” [3, С.34].

Звідси, основна мета гуманітарної школи полягає в тому, щоб випускник школи був комунікабельним: вмів адаптуватися в різних соціальних умовах, умів працювати взаємно в різних галузях, в різних ситуаціях, попереджував або виходив з будь-яких кризових чи конфліктних ситуацій навколишнього соціуму, був всебічно розвиненою особистістю з позитивною „Я-концепцією”, умів добувати самостійно нові знання, був всебічно розвиненою людиною, здатною до життєвої самотворчості, самоудосконалення і самореалізації. Навчально-виховний процес спеціалізованої гуманітарної школи організовується на принципах гуманності, гуманізації, демократизації, науковості, системності, конкретності, послідовності, неперервності, творчості, колективності, мобільності, пріоритетними напрямками яких є:

– педагогічна любов до дітей, зацікавленість їх долею;

– оптимістична віра в дитину;

– співробітництво, співпраця, майстерність спілкування співтворчість учителя і учня;

– пріоритет позитивного стимулювання;

– модернізація надпредметної діяльності;

– оптимізація процесу навчання;

– узгодженість процесу навчання, позакласної і позашкільної роботи;

– створення ситуації вільного вибору навчального завдання;

– управління психологічним змістом творчого процесу;

– формування навичок самостійно працювати з художньою та науковою літературою;

– індивідуальна робота з учнями з урахуванням їх можливостей;

– цілеспрямована діяльність з обдарованими дітьми;

– творчий розвиток і саморозвиток, самоактуалізація, самоудосконалення і самореалізація, самопізнання, самодіагностика, самовияв, самодисципліна, самоконтроль, саморегулювання волі й поведінки, самоволодіння, самоуправління через позитивне самостимулювання, негативну самозаборону, формування конативного (поведінкового) компоненту самосвідомості.

Основними підходами до навчання, виховання і розвитку є:

– особистісно-орієнтований;

– проблемно-діагностичний;

– орієнтація на успіх;

– рефлексія власної діяльності;

– стимулювання в процесі і за результатами діяльності;

– застосування методики діалогу;

– робота в малих групах.

Проектуючи і здійснюючи свій життєвий шлях, особистість набуває статусу творця, оскільки творчість стає для неї універсальним способом світовідчуття і життєздійснення, адже, за висловом В.Л.Блажкунова, найвища творчість – розкриття і реалізація кожним учнем своїх потенційних можливостей.

Процес життєвої самотворчості, самореалізації у творчому освітньо-виховному середовищі спеціалізованої гуманітарної школи передбачає:

„а) осмислення людиною свого призначення,

б) вироблення життєвої концепції і життєвого кредо,

в) свідомий вибір життєвих цілей і оформлення їх у життєву програму як систему довготермінових цілей і засобів їх досягнення у певній часовій перспективі,

г) наявність необхідних умов для самореалізації сутнісних сил,

д) формування відповідного рівня соціальної і психологічної зрілості,

е) відповідальне ставлення до свого життя та самого себе” [10, С.276].

Всі названі вище критерії і показники спеціалізованої гуманітарної школи як закладу життєвого саморозвитку особистості беруть за основу пріоритетність творчої діяльності особистості, здатної до життєвої самотворчості перед репродуктивною, оскільки одним із засобів досягнення взаєморозуміння є, на думку психолога Е.Фрома, творча діяльність. Спрямовуючи роботу на потребу в пізнанні себе, на збагачення досвіду і вияв інтелектуального рівня, що служить в свою чергу рятівною силою у подоланні труднощів, готуємо дітей до життя, вчимо їх образному мисленню, спонукаємо до нових словесних пошуків, допомагаємо розкрити їх індивідуальність, сприяємо прояву їх таланту, життєвому саморозвитку, зростанню інтелекту, духовної культури, як внутрішньої, так і зовнішньої творчої активності.

Закінчуючи школу, готуючись до самостійної діяльності, діти повинні відчути, що суспільство їх визнає як повноправних, інтелектуально розвинених індивідів, здатних до життєвого самовизначення, до виконання свого громадянського обов’язку, до самоусвідомлення себе як цілісної особистості, до оцінки  своїх  можливостей,  обраної  життєвої позиції, інтерес до всіх форм

самоосвіти, стійкість захоплень, їх відносна незалежність від думки оточуючих.

Недаремно в педагогіці життєвої самотворчості, в індивідуальній педагогічній взаємодії перевага віддається саме таким показникам, як: прийомам творення, зокрема, як особистість стає творчою, чи будь-яка творча людина готова до вирішення життєвих ситуацій, як розвинути її творчий потенціал, який би допоміг знайти правильний шлях в сучасному соціумі.

Таким чином, виходячи з вище сказаних положень, нами і була взята за основу педагогіка життєвої самотворчості. Саме вона, на нашу думку, є актуальною проблемою та потребою сьогодення, системотворчим компонентом діяльності вчителя, його професійної майстерності у творчому освітньо-виховному середовищі спеціалізованої гуманітарної школи, в якій закладено:

1) ставлення і розвиток кожної особистості за індивідуальним планом;

2) гуманістичну сутність педагогічних поглядів, використання загальнолюдських цінностей в навчально-виховному процесі, опору на народні традиції, народну педагогіку;

3) рівність учнів, учителів, створення сприятливих умов для їх діяльності, розвитку, саморозвитку, життєвої самотворчості;

4) удосконалення структури управління навчально-виховним процесом;

5) створення максимальних умов для найповнішого розкриття її здібностей, для її постійного самовдосконалення та саморозвитку.

Від школи як закладу життєвої самотворчості вимагається вчасна і якісна підготовча робота з підростаючим поколінням із питань життєвої самовизначеності, самореалізації, саморозвитку, самовдосконалення. Критеріями і показниками діяльності слугуватимуть: 1) педагогічна діагностика, коригування можливостей та якостей учнів в їх спільній діяльності; 2) єдність сім’ї, школи та суспільного виховання як чинників життєвого саморозвитку, їх гармонія у становленні учнів як особистостей; 3) безперервність навчально-виховного процесу від сімейного до шкільного, від шкільного до вузівського, професійного, тісний зв'язок з дошкільними закладами, професійно-технічними училищами, технікумами, вузами; 4) створення умов для реалізації творчих здібностей педагогічного і учнівського колективів, гуманізація і гуманітаризація навчально-виховного процесу; 5) адаптація дітей, батьків, учителів до нових соціальних умов, які створюються у процесі розвитку школи; 6) розвиток професійної майстерності і культура педагогів; 7) оволодіння новими технологіями навчання – диференційованого навчання за інтересами дітей, індивідуального навчання, розвитку і становлення самодостатньої особистості, її самореалізації; 8) модернізація змісту освіти; 9) створення експериментальних навчальних майданчиків і базових навчально-виховних ліній з метою соціалізації, суспільної зумовленості й суспільної спрямованості навчання і виховання, єдиної цілеспрямованості дослідницько-творчої й громадської діяльності, які допоможуть реалізуватися життєвій самотворчості через реалізацію принципу особистісної значущості діяльності. Адже, за висловом М.Каверіна, єдине, що здатне по-справжньому звеличити будь-яку країну – це її люди, сильні як особистості. Їх потрібно багато і різних. А педагогіка життєвої самотворчості – це щасливе навчання дитини в школі, щоденна радість, увага до її особистості, гідності, величезна повага до неї, вміння бачити в кожному учневі державотворця. Вирішення цих завдань потребують великих зусиль і певного часу. Це вимога життя. Ці проблеми ставить сьогодення, це соціальне замовлення молодої незалежної України, це педагогічне кредо розвиваючої школи.

Література:

1. Приходченко К.І. Організаційно-управлінська основа становлення особистості через розвиток творчих нахилів на уроках гуманітарного циклу // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: зб. наук. праць. Вип.XX. – Київ: Вид. центр КДЛУ, 2002. – С.50–56.

2. Гонтаровська Н.Б. Проблема створення освітнього середовища як фактору цілісного розвитку особистості (На матеріалі досліджень у НВК №28 м.Дніпропетровська) // Наша школа. – 2000. – №2–3. – С.240–243.

3. Киян О. Майбутнє очима молодшого школяра // Початкова школа. – 1998. – №11. – С.33–35.

4. Сологуб А.І. Концепція креативної освіти у природничо-науковому ліцеї // Рідна школа. – 2000. – №12. – С.9–19.

5. Приходченко К.І. Комплексний підхід до виховання творчої особистості // Рідна школа. – 1998. – №4. – С.25–27.

6. Абульканова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980. – 335с.

7. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человековедения. – М.: Наука, 1997. – 380с.

8. Федорова Н. Філософія інноваційних закладів освіти // Рідна школа. – 2000. – №12. – С.19–21.

9. Приходченко К.І. Краєзнавство в шкільному компоненті освіти // Регіональний і шкільний компонент змісту загальної середньої освіти: здобутки, проблеми, перспективи: Матеріали другої Всеукр. наук.-практ. конф. Донецьк, 13–14 листопада 1997р. – Київ-Донецьк, 1997. – С.36–37.

10. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. И.П.Колесниченко. – М.: Педагогика, 1988. – 635с.

Питання для контролю знань:

1. Чому, на Вашу думку, у контексті цивілізованого виміру XXI століття саме інтелект стане провідною продуктивною силою в розвитку і саморозвитку кожної людини?

2. Прочитайте визначення життєвої самотворчості та прокоментуйте його.

3. Назвіть шляхи формування особистості.

4. Розгляньте рис.1.1 «Особистість, здатна до життєвого саморозвитку» (стор.17). Кожну тезу представте більш об’ємно у вигляді розгорнутої відповіді.

5. Аналогічну роботу проробіть з табл.1.1 «Педагогічна діагностика життєвої самотворчості» (стор.19).

6. Доведіть, що у творчому освітньо-виховному середовищі процес навчання, виховання і розвитку розглядається сучасною педагогічною думкою як цілісна

система.

7. Які критерії і показники ефективної діяльності існують в загальноосвітніх закладах, де створюється творче освітньо-виховне середовище?