Характеристика порушень зору у дітей

Зорові порушення – це численні відхилення від нормального зору, зорові аномалії, які мають довготривалий і незворотній характер. Кількість і різноманітність зорових порушень відображає складність самого зору і зорової системи.

1. Найбільш поширені зорові порушення пов’язані з оптичною системою очей – помутніння рогівки (кератит, бельмо) і хрусталика (катаракта), астигматизм, близорукість (міопія), далекозорість (гіперметропія). При близорукості зображення фокусується перед сітчаткою, при далекозорості – за сітчаткою; ці дефекти знижують гостроту зору, але можуть бути оптично скоректовані.

2. Дефекти і пошкодження зовнішніх очних м’язів, а також порушення в системі окорухової регуляції призводять до косоокості, дисгармонії рухів правого й лівого очей і як наслідок розлад бінокулярного зору.

3. Численна група порушень пов’язана з фоторецепторами. Крім гемеролопії (куряча сліпота), до них належать різні дефекти кольорового зору (дальтонізм, протанопія, тританопія). Особливу групу кольорових дефектів утворюють хроматопсії.

4. Деякі зорові порушення можуть виникати при довготривалому перебуванні людини в умовах сенсорної ізоляції. До цих порушень відносять переоцінку розмірів видалених об’єктів (макропсія), і недооцінку розмірів близьких об’єктів (мікропсія).

Слабозорість– це значне зниження зору, при якому гострота зору на оці, яке ліпше бачить за допомогою звичайних засобів корекції (окулярів) є в межах з 0,05 до 0,2, або менше зниження гостроти зору при значних порушеннях інших зорових функцій (звуження границь поля зору).

Слабозорість дає можливість, на відміну від залишкового зору (зір, який характеризується гостротою зору від світловідчуття до 0,04 за допомогою звичайних засобів корекції (окулярів). У більшості сліпих дітей є залишковий зір.

Сліпі діти, які володіють залишками зору, вчаться писати і читати рельєфним шрифтом і користуються наочними посібниками, які пристосовані для дотику. Залишковий зір допомагає орієнтуватися в просторі, виступає як додатковий для дотику і слуху шлях до сприйняття.

Стан залишкового зору зумовлюється характером захворювань і аномалій розвитку органу зору. В період навчання в школі залишковий зір може погіршуватися та поліпшуватися. В зв’язку з цим учителі і батьки повинні слідкувати за виконанням усіх лікувально-профілактичних заходів, які призначаються лікарем. Окуляри й тифлоприбори підсилюють зір, тому необхідно слідкувати за тим, щоб діти користувалися ними лише за вказівкою лікаря-офтальмолога), використовувати зоровий аналізатор як основний у навчальній роботі .

Слабозорість виникає внаслідок аномалій розвитку або захворювань очей, які часто є проявами загального захворювання організму. Більшістю випадків слабозорість є наслідком аномалій рефракції очей.

Рефракція – це заломлююча здатність очей. Око, як оптичний апарат побудований за типом фотокамери, тобто має світлозаломлювальну систему і світлочутливий екран. Світлозамлювальна система ока має складну будову: головну роль відіграють рогівка та хрусталик. Роль світлочуттєвого екрану виконує сітчатка. Паралельні промені світла, які проходять через заломлювальне середовище ока, збираються в головному фокусі заломлювальної системи. Залежно від положення головного фокусу щодо сітківки розрізняють три види рефракції:

1) емметропічна, або нормальна – головний фокус лежить на сітківці;

2) міопічна, або близорукість – головний фокус лежить перед сітківкою; Розрізняють три ступені близорукості: слабка, середня і висока. Гострота зору коригується сферичними окулярами. Розрізняють також ускладнену прогресивну близорукість, яка супроводжується серйозними змінами у тканинах ока. При злоякісній близорукості діти повинні навчатися у школі для слабозорих і сліпих;

3) гіперметропічна, або далекозорість – головний фокус лежить за сітківкою (тобто, позаду). При невеликій далекозорості зображення окремих предметів може бути чітким із-за напруження акомодації. Акомодація – це (лат. – пристосування) динамічний процес посилення заломлювальної здатності ока при його пристосуванні до зору на різних близьких відстанях. Переключення погляду з далекої відстані на предмет, який розташований близько від ока, викликає безумовний рефлекс – включення акомодації. Акомодація здійснюється за рахунок збільшення кривизни хрусталика, який має здатність змінювати свою форму. Тобто, акомодація підсилює загальну заломлювальну здатність ока настільки, що промені, які з’єднуються на сітківці, зумовлюють чітке зображення окремих предметів.

У результаті напруження акомодації розвивається втома під час роботи на близькій відстані (букви зливаються, починаються головні болі).

Дефекти зору, які трапляються у дітей поділяються на прогресуючі і стаціонарні.

До прогресуючих належать:

 – первинна і вторинна глаукоми;

 – незакінчені атрофії зорових нервів;

 – пігментна дегенерація сітківки;

 – злоякісні форми високої близорукості;

 – відшарування сітківки .

До стаціонарних: – вади розвитку: амбліопія, косоокість, далекозорість, астигматизм.

Амбліопія – це такі форми ураження зору, які не мають видимої анатомічної або рефракційної основи. Найбільш частою причиною амбліопії у дітей буває косоокість, або страбизм – не паралельність оптичних осей ока, при цьому в 85-90% випадків косоокості спостерігається різна ступінь зниження зору, тобто поява амбліопії.

Класифікація амбліопатій від ступеня зниження гостроти зору:

- слабкого (гострота зору 0,8-0,4);

- середнього (гострота зору 0,3-0,2);

- високого (гострота зору 0,1-0,05);

- дуже високого (гострота зору 0,04 і нижче);

 (за Е. С. Аветисовим, 1963 р.).

Розрізняють такі види амбліопії: дисбінокулярна, обскураційна, рефракційна, істерична.

Дисбінокулярна амбліопія виникає внаслідок розладу бінокулярного зору. Зниження зору розвивається внаслідок косоокості. Дисбінокулярна амбліопія може бути двох видів: амбліопія з правильною фіксацією і амбліопія з неправильною фіксацією. Остання зустрічається в 70-75% випадків.

Рефракціонна амбліопія виникає внаслідок аномалій рефракціі, які в даний момент не піддаються корекції. При носінні правильно підібраних окулярів поступово гострота зору може підвищитися, аж до нормальної. Причиною виникнення цього виду амбліопії є постійне і тривале проектування на сітківку ока неясного зображення предметів зовнішнього світу при високій далекозорості та астигматизмі.

Обскураційна амбліопія розвивається в результаті помутніння оптичних середовищ ока (катаракти, помутніння рогівки), переважно вроджених або рано придбаних.

Істерична амбліопія виникає раптово, найчастіше після якого-небудь афекту. Функціональні розлади на ґрунті істерії можуть мати характер ослаблення або втрати зору. Ця форма амбліопії зустрічається досить рідко.

Косоокістьі супроводжуюча його амбліопія проявляються при порушенні бінокулярного бачення, в основі якого лежить поразка різних відділів зорового аналізатора і його сенсорно-рухових зв'язків. Косоокість не тільки призводить до розладу бінокулярного бачення, але і перешкоджає його формуванню. Косоокість виникає внаслідок зниження гостроти зору одного або обох очей через порушення рефракції (заломлюючої здатності ока), розлади акомодації (пристосування очей до розглядання предметів на різних відстанях) та конвергенції (зведення осей очей для бачення предметів на близькій відстані).

Під впливом несприятливих умов висока і потужна узгодженість діяльності обох половин зорового аналізатора може порушитися, що призведе до розладу бінокулярного зору. При косоокості зорова вісь одного ока відхиляється від сумісної точки фіксації. У такому випадку зображення об'єкта падають на неідентичні точки сітчаток правого і лівого ока, стають несумісними, з'являється тенденція до двоїння зорового зображення, утруднюється орієнтування в просторі.

Астигматизм – (грец. – відсутність фокусної точки) – аномалія заломлювальної здатності ока, при якій в одному оці спостерігається поєднання різних видів рефракції. Промені, які потрапляють в око по-різному заломлюються в різних меридіанах рогівки, у результаті чого на сітківці з’являється нечітке зображення. Коригується циліндричними окулярами.

Непрогресуючі наслідки захворювань і операцій:

– стійке помутніння рогівки;

– катаракта;

– післяопераційна афакія (відсутність кристалика) тощо.

Слабозорі діти характеризуються сповільненістю, зниженням точності, зорові уявлення у них менш чіткі, іноді викривлені. У них виникають труднощі у просторовій орієнтації, швидко втомлюються. Зорова втома викликає зниження фізичної і розумової працездатності.

Слабкий зір залишається у слабозорих дітей основним аналізатором. Вони користуються зором як основним засобом сприйняття. У слабозорих дотик не замінює зорових функцій як це відбувається у сліпих.

Сліпота– найбільш різко виражена ступінь аномалій розвитку і порушень органу зору, при якому неможливе або обмежене зорове сприйняття дійсності внаслідок глибокого порушення гостроти центрального зору (з 0 до 0,04) або звуження поля зору. За ступенем збереженості залишкового зору розрізняють:

– абсолютну сліпоту, яка характеризується повною відсутністю зорових відчуттів;

– сліпота, при якій зберігаються світловідчуття, які допомагають відрізнити світло від темряви;

– сліпота, яка характеризується залишковим зором, який дає можливість порахувати пальці біля обличчя, розрізнити контури, форми і колір предметів на близькій відстані.

Більшістю випадків при сліпоті зберігається залишковий зір. Сліпота може бути вродженою і набутою. Набута сліпота у дітей є наслідком атрофії зорового нерва, катаракти, глаукоми; захворювань центральної нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт, пухлини мозку).

При вроджених формах трапляються внутрішньоутробні аномалії розвитку органу зору, або спадкова передача деяких дефектів зору.

При відсутності зору спостерігається своєрідність орієнтаційної реакції, особливо на звукові подразники. Це пояснюється тим, що при втраті зору звуки є важливим фактором орієнтації сліпих у навколишній дійсності.