Особисті немайнові права фізичної особи. Право власності та інші речові права

ТЕМА № 11

Особисті немайнові права фізичної особи

Семінарське заняття № 1.

Питання для обговорення:

1. Поняття та юридична природа особистих немайнових прав фізичної особи.

2. Класифікація особистих немайнових прав фізичної особи.

3. Захист особистих немайнових прав фізичної особи.

4. Право на життя як невід’ємне особисте право фізичної особи.

5. Право на охорону здоров’я та медичну допомогу: їх забезпечення та реалізація.

6. Репродуктивні права фізичної особи.

Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття

Розбудова громадянського суспільства та формування правової держави є неможливим без створення надійного та ефективного механізму забезпечення прав і свобод людини. Основу його розвитку становлять положення глави 2 Конституції України, що закріплюють базові права людини і громадянина. Їх деталізацію і регулювання вперше здійснено на рівні кодифікованого правового акта у книзі другій ЦК України.

Слід підкреслити, що структурне закріплення положень про особисті немайнові права фізичної особи після книги першої ЦК України («Загальні положення») цілком відповідає Конституції України, що вказує на пріоритетність охорони прав і свобод людини, проголошуючи її найвищою соціальною цінністю суспільства.

Особисті немайнові права – міра можливої поведінки управомоченої особи щодо особистих благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і дають людині можливість на свій розсуд визначати свою поведінку в сфері особистого життя.

В першому питанні студентам слід приділити особливу увагу з’ясуванню юридичної природи особистих немайнових прав. Визначаючи юридичну сутність особистих немайнових прав законодавець у ст. 269 ЦК виділяє наступні їх ознаки: 1) належність кожній фізичній особі; 2) моментом виникнення є її народження чи інший юридичний факт, що вказаний в законі; 3) відсутність економічного змісту; 4) тісний зв’язок з фізичною особою; 5) неможливість відмови від цих прав, а також неможливість позбавлення цих прав; 6) володіння цими правами фізична особа здійснює довічно.

Класифікація особистих немайнових прав фізичної особи передбачає відмежування особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи та особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи; загальних особистих немайнових прав та спеціальних.

Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав виступає їх належний цивільно-правовий захист (ст. 275 ЦК України). Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є наступні повноваження: а) вимагати не порушення цих прав; б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права; в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення. Студенти повинні визначити зміст цих повноважень, звернути особливу увагу на спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту.

Одним із основних прав людини є право на життя. У сучасному розумінні право на життя розглядається як особисте немайнове право фізичної особи, яке виникає з приводу особистого нема­теріального блага, яким є життя кожної людини. Характерною особливістю цього права є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи. Народження та смерть особи є особливим різновидом юридичних фактів, що належать до подій, які цивільне право не може охопити своїм регулюючим впливом. Право на життя має декілька аспектів, у тому числі право на збереження життя та право розпорядження ним. Змістом даного права також охоплюється можливість фізичної особи захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я інших осіб від протиправних посягань будь-якими, не забороне­ними законом, засобами.

Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охорону здоров'я(ст. 283). Загальним питанням прав у сфері охорони здоров'я присвячено статті 283-287, 290 ЦК України. Крім того, окремі норми, що мають безпосереднє відношення до даного права, містяться в інших статтях ЦК України, зокрема, у ст. 282. Право на охорону здоров'я передбачає, насамперед, можливість одержання медичної допомоги, доступу до інформації про стан здоров'я та збереження її у таємниці. П’яте питання плану передбачає з’ясування студентами змісту цього права та гарантій його реалізації.

Важливою складовою життєдіяльності людини є її здатність до продовження роду. І тому в цьому аспекті на перший план висуваються репродуктивні права фізичної особи. Дані права є комплексною сукупністю можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення репродуктивної функції людини щодо відтворення собі подібних. До системи репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи слід віднести: 1) право на репродуктивний вибір; 2) право на репродуктивне здоров’я. Водночас в системі репродуктивних прав існують також і інші права, зокрема ті, які стосуються інформації щодо репродуктивних прав фізичної особи, зокрема, право на інформацію про репродуктивні права та право на таємницю здійснення репродуктивних прав. Студентам необхідно надати правову характеристику вказаних особистих немайнових прав.

Дати визначення наступних понять:

особисті немайнові права, зміст особистого немайнового права, загальні особисті немайнові права, спеціальні особисті немайнові права, право на життя, право на здоров’я, здоров’я, психічне здоров’я, медична допомога, медичні послуги, репродуктивні права фізичної особи, право на репродуктивний вибір, право на репродуктивне здоров’я.  

Завдання для самостійної роботи:

1. Які ознаки притаманні особистим немайновим правам фізичних осіб?

2. В чому полягає особистісність і немайновість особистих немайнових прав фізичних осіб?

3. Чи можливе обмеження особистих немайнових прав?

4. За якими підставами можна класифікувати особисті немайнові права?

5. Які права відносяться до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи?

6. Які права відносяться до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи?

7. В чому полягають ембріональна та натусіальна концепції виникнення права на життя?

8. Як встановлюється момент припинення права на життя?

9. Які гарантії права на життя встановлює ЦК?

10. Які можливості має фізична особа щодо свого здоров’я?

11. Як співвідносяться поняття «медична допомога» і «медичні послуги»?

Тематика рефератів:

1. Правове регулювання еутаназії в Україні.

2. Право на самогубство як розпорядження правом на життя.

3. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи.

4. Розвиток концепції особистих немайнових прав у цивільному праві.

Практичні завдання:

Завдання 1. Під час виступу по телебаченню президент компанії «Турист-Інвест» Коваленко заявив, що туристична фірма «Довіра» ошукує своїх клієнтів та надає послуги, не маючи на те відповідної ліцензії. Через півтора місяці адвокати АТЗТ «Довіра» звернулися до суду з позовом до компанії, вимагаючи протягом 1 тижня спростувати поширені відомості як такі, що не відповідають дійсності і додали ліцензію про право на надання туристичних послуг.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, крім того, що відповідальною буде телекомпанія.

Чи підлягають задоволенню вимоги позивача? Вирішіть справу.     

Завдання 2. Глибін звернувся до районного суду з позовом до Петровського про спростування недостовірної інформації, посилаючись на таке. Відповідач, беручи участь у засіданні як представник підприємства «Укравто», даючи пояснення по суті позову прокурора про визнання недійсною приватизації підприємства «Укравто» розповсюджував неправдиві відомості, які ганьблять честь та гідність позивача. Зокрема, він пояснював, що Глибін, будучи директором державного підприємства «Укравто» під час його приватизації шляхом зловживання службовим становищем незаконно придбав 75% паїв підприємства. Ці відомості позивач просив суд визнати такими, що не відповідають дійсності та компенсувати йому моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.

Яка інформація вважається недостовірною? Хто має право на її спростування? Вирішіть справу.

Завдання 3.Медвєдєва була притягнена до кримінальної відповідальності. На запит органів досудового слідства директором магазину «Книга» їй було видано характеристику з місця роботи, в якій вказувалось, що Медвєдєва, працюючи в магазині з 1997 року, зарекомендувала себе з негативного боку, систематично допускала порушення трудової дисципліни, неввічливо себе поводила з покупцями, допускала порушення правил обліку та зберігання товарно-матеріальних цінностей, з членами трудового колективу постійно конфліктувала, в житті трудового колективу участі не приймала.

Ознайомившись із характеристикою під час вивчення кримінальної справи, Медвєдєва розцінила дані, вказані про неї в службовій характеристиці, такими, що не відповідають дійсності та ганьблять її честь та гідність.

Як Медвєдєва може захистити свої права? Чи є правові підстави для пред'явлення позову про захист честі та гідності? Вирішіть справу.

Завдання 4. Смирнову під час відвідування пологового будинку, де перебу­вала на лікуванні його дружина, черговим лікарем було відмовлено у доступі до палати на підставі правил внутрішнього розпорядку та мотивами забезпечення санітарної гігієни. Харчі та речі було запропоновано передати через медсестру.

Чи правомірна відмова? Які права має особа, що перебуває на стаціонарному лікуванні?

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

3. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.

7. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 30. – Ст. 142.

8. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993.  - № 4. – Ст. 19.

9. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 19. – Ст. 143.

10. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 27. – Ст. 218.

11. Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 28. – Ст. 73.

Спеціалізована література:

1. Аблятіпова Н.А. Проблеми сурогатного материнства в Україні // Актуальні проблеми держави і права. – 2009. – Вип. 51. – С. 167-173.

2. Бірюков І.А. Співвідношення природних прав з цивільною правоздатністю та суб’єктивними правами фізичної особи // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 8. - С.16.

3. Бондарук В.О. Аналіз нормативно-правової бази в галузі охорони здоров’я: проблеми і перспективи // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 2. - C. 65-74.

4.  Волинець Т. Загальна характеристика цивільно-правових засобів здійснення права на медичну допомогу // Право України. - 2007. - № 9. - C. 100-103.

5.  Волинець Т. Особливості прав та обов’язків пацієнта за договором про надання медичної допомоги // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12.- C. 33-37.

6.  Воробйова Т. Право на медичну допомогу в системі особистих немайнових прав фізичної особи // Вісник Львівського університету: Серія юридична. - 2006. - Вип. 42. - C. 184-190.

7. Давидова Н.О. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування: Автореф. дис. ... канд. юр. наук: 12.00.03. – К., 2005. – 18 с.

8. Домбровська О. Забезпечення реалізації суб’єктивного права на життя людини (теоретико-правовий аспект) // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 3. - С. 98.

9. Козуліна С. Проблемні питання законодавчого регулювання прав неповнолітніх осіб у сфері охорони здоров’я // Право України. - 2007. - № 2. - С.134-136.

10. Маржінеан-Фор Домінік. Правова відповідальність лікувальних закладів// Вісник Вищого адміністративного суду. - 2007. - № 3. - C. 69-78.

11. Михальчук О. Правове регулювання сурогатного материнства в Україні// Юридичний журнал. - 2007. - № 11. - C. 34-36.

12. Красицька Л.В. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян. – Донецьк: ДІВС МВС України, 2002. – 164 с.

13. Ліснична Т.В. Особисті немайнові права фізичної особи: визначення, поняття та проблема класифікації // Наше право. - 2004.- № 4. - С. 72.

14. Соловйов А. Загальна характеристика цивільно-правових гарантій права людини на життя // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 11. - C. 7-10.

15. Співак М.В. Особисті немайнові права в цивільному законодавстві окремих країн світу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - C. 383-389.

16. Стефанчук Р.О. Проблеми у застосуванні спеціальних способів захисту особистих немайнових прав фізичних осіб // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - № 7. - C. 36-42.

17. Стефанчук Р. Принципи та гарантії здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб // Юридична Україна. - 2007. - № 3. - C. 48-58.

18. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту). – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. – 626 с.

19. Ольховик Л.А., Тицька Я.О. Моральні та юридичні проблеми евтаназії// Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. - № 2. – С. 78-79.

20. Федюк Л.В. Система особистих немайнових прав у цивільному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2006. – 16 с.

Практичне заняття № 1.

Питання для обговорення:

1.  Зміст та забезпечення права на свободу та особисту недоторканість. Випадки обмеження свободи особи.

2.  Правове регулювання відносин у сфері донорства крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів.

3.  Правова характеристика інших особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на сім’ю, на опіку або піклування, на безпечне для життя та здоров’я довкілля).

4.  Право на ім’я фізичної особи та пов’язані із ним засоби індивідуалізації фізичної особи.

5.  Честь, гідність та ділова репутація як об’єкти правової охорони. Захист права на честь і гідність.

Методичні рекомендації для підготовки до практичного заняття

Іншими особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу (ст. 288 ЦК) та право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК). Право громадянина на особисту свободу розуміється як забезпечена можливість вимагати припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу, а саме: свободу переміщення, свободу обирання роду занять і місця проживання тощо. Право на особисту свободу - це також відповідна міра дозволеної поведінки громадянина розпоряджатися собою, своїми вчинками. Цивілістичний аспект свободи пов'язується з дієздатністю фізичної особи. Цілком позбавленою свободи вважається недієздатна особа, яку визнано такою судом. Рівень свободи дітей також залежить від їх віку. У зв’язку з цим особливу увагу в першому питанні студенти повинні звернути на випадки обмеження свободи особи.

Право на особисту недоторканість передбачає неможливість особи бути підданою катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля,право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Механізм реалізації даного права закріплюється у спеціальних положеннях природоохоронного законодавства, який і треба з’ясувати.

Одним із найбільш важливих прав фізичної особи, що забезпечує її соціальне буття, є право на ім'я. Його значення визначається особливістю об'єкта, який опосередковується даним правом та полягає у забезпеченні фізичній особі можливості самоіндивідуалізуватися у суспільстві. Законодавець підкреслює, що фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності. Використання імені особи в літературних та інших творах як персонажа чи дійової особи допускається лише за її згодою. При цьому використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, допускається без її згоди.

Іншим важливим правом у сфері соціального буття є право на честь, гідність та на недоторканість ділової репутації.Слід наголосити на необхідності розмежовування понять «честь» та «ділова репутація». При цьому необхідно враховувати, що категорія «честь» визначає людину як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль у суспільстві, тоді як «ділова репутація» прямо залежить від того, як особа виконує покладені на неї професійні, службові чи інші рольові обов'язки, а не взагалі дотримується етично-моральних норм як член суспільства.

Крім того, категорія «честь» характеризується лише позитивними ознаками, її зміст та обсяг можуть змінюватись, в той час як «ділова репутація» може бути як позитивною, так і негативною. Тому окремі особи, які, використовуючи своє право на індивідуальність, створили собі негативний імідж у випадку поширення про них недостовірної інформації, можуть вимагати захисту своєї ділової репутації. Варто також підкреслити, що честю, як і гідністю, наділена тільки фізична особа, тоді як ділова репутація як особисте немайнове благо притаманна як фізичним, так і юридичним особам.

Закріплене Конституцією України право на вільний розвиток своєї особистості у галузі цивільного права втілилося у праві наіндивідуальність (ст. 300 ЦК України). Остання може проявлятися у зовнішньому вигляді фізичної особи, у голосі, мові, манері поведінки, інтелектуальному, культурному та освітньому рівні та інших характерних ознаках, які відрізняють фізичну особу серед інших.

Дати визначення наступних понять:

свобода, право на свободу, особиста недоторканість фізичної особи, фізична недоторканість фізичної особи, психічна недоторканість фізичної особи, моральна недоторканість фізичної особи, безпека людини, особиста безпека фізичної особи, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на безпечні для фізичної особи продукти споживання, право на особисту безпеку фізичної особи, особиста гідність, право на особисту гідність, право на ім’я, право на творче ім’я, право на індивідуальність, індивідуальність, честь, право на честь фізичної особи, право на репутацію фізичної особи.

Завдання для самостійної роботи:

1. Що розуміється під правом на свободу?

2. Які гарантії здійснення права на свободу?

3. Чи встановлюються законом межі права на свободу?

4. Що включає в себе поняття «особиста недоторканість фізичної особи»?

5. З яких елементів складається право на особисту безпеку?

6. Що слід розуміти під безпечним для життя і здоров’я довкіллям?

7. Як співвідносяться поняття «честь», «гідність», «репутація» фізичної особи?

8. Які правомочності містить у собі право на ім’я?

9. Які складові становлять основу права на творче ім’я?

Тематика рефератів:

1.  Проблематика реалізації особою права на індивідуальність.

2.  Правове регулювання донорства крові в Україні.

3.  Трансплантація органів та анатомічних матеріалів: окремі питання.

4.  Клонування: погляд вітчизняного законодавства.

Практичні завдання:

Завдання 1.Бутенко звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства і прокуратури у зв'язку з незаконним утриманням його під вартою, слідством і судом з вересня 1999 р. до червня 2003 та його незаконним засудженням.

Судом було встановлено, що Бутенка у вересні 1999 р. було затримано за підозрою у вчиненні крадіжки, а у квітні 2000 р. засуджено за цей злочин у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. У червні 2003 р. у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення суду було скасовано, а Бутенка звільнено від покарання.

В якому розмірі визначається моральна шкода, завдана незаконним засудженням? Які обставини можуть врахову­ватися судом при її визначенні? Хто буде відповідачем за позовом? Вирішіть справу.

Завдання 2.Рибіна пред'явила позов до ТОВ «Січ» про відшкодування моральної шкоди. У заяві позивачка зазначила, що 15 грудня після оплати покупок у торговому відділі супермаркету вона була безпідставно затримана працівниками відповідача після виходу із торгового залу, її проведено до службового приміщення, де піддано примусовому огляду (перевірено сумку, речі в ній, верхній одяг тощо). Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, що після повідомлення охоронця про вчинення спроби крадіжки товару одним із покупців, відповідно до Інструкції, що регламентує порядок проведення огляду речей та особистого огляду осіб на охоронюваних об'єктах, затвердженої головним директором ТОВ «Січ», було затримано Рибіну та піддано огляду, який засвідчив відсутність у неї неоплаченого товару.

Вважаючи, що діями працівників ТОВ «Січ» було порушено її право на свободу і особисту недоторканість, Рибіна звернулася до суду.

Які обмеження права на свободу і особисту недоторканість передбачені чинним законодавством?

Завдання 3.Голова районної державної адміністрації пред'явив позов до газети «Волинь» та автора публікації Чоботарьова про захист його ділової репутації, посилаючись на те, що в газеті було надруковано статтю, автором якої вказано Чоботарьова. У цій статті вказувалось, що позивач за своїми діловими якостями не здатний забезпечити організацію реформування в районі аграрних відносин, не має достатньої кваліфікації для виконання посадових обов'язків, у своїй діяльності позивач обмежився лише участю у святкуваннях та презентаціях.

Відповідачі у справі позов заперечували, пояснивши, що публікація зроблена на підставі інформації прес-служби облдержадміністрації і є відтворенням оцінок, зроблених головою облдерж­адміністрації на обласній нараді.

Розкрийте зміст категорії «ділова репутація»? Чим вона відрізняється від поняття «честь»? Який зміст права на ділову репутацію? Вирішіть справу.

Завдання 4. В газеті «Українська правда» була опублікована стаття Сергєєва, яка містила критику діяльності одного з органів внутрішніх справ. Реагуючи на статтю, керівник прес-служби внутрішніх справ Дубов надіслав телетайпограму, в якій зазначив, що «публікація викликає подив своєю юридичною безграмотністю та правовим нігілізмом». Автор публікації вважає, що ці слова ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію журналіста-професіонала, та звернувся до суду за захистом, зокрема за відшкодуванням моральної шкоди.

Дубов заперечує проти позову, заявляючи, що телетайпограма не містила відомостей, які б ганьбили Сергєєва, а лише оцінку факту, тобто судження про статтю, а не особу, що є, за думкою відповідача, нетотожними поняттями.

Вирішіть справу. Дайте оцінку доводам, наведеним сторонами.

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

3. Конвенція проти катувань та інших жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.

4. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.

8. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. – Ст. 135.

9. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 30. – Ст. 142.

10. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 4.– Ст. 19.

11. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 19.– Ст. 143.

12. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 27.– Ст. 218.

13. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 29.– Ст. 228.

14. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення: Закон України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 11.– Ст. 152.

15. Про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 915 // Офіційний вісник України. – 2007. - № 52. - Ст. 95. 

16. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 14.– Ст. 192.

17. Про донорство крові та її компонентів: Закон України від 23 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 23.– Ст. 183.

18. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини: Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 41.– Ст. 377.

19. Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23 грудня 2008 р. // Офіційний вісник України. – 2009. - № 24. - Ст. 153.

20. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 41.– Ст. 546.

21.  Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 19.– Ст. 98.

22. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48.– Ст. 650.

23. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25 червня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 36.– Ст. 529.

Спеціалізована література:

1. Боровська І. Цивільно-правові відносини, пов’язані з реалізацією права на безпечне для життя і здоров’я довкілля і право на безпечні продукти споживання // Підприємництво, господарство і право.- 2003. - №12. - С. 38.

2. Жидкова Е.С. Самозащита права на неприкосновенность деловой репутации // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007.- № 3. - C. 98-108.

3. Жидкова О.С. Деловая репутация - теоретические проблемы гражданско-правовой защиты // Вісник Луганського Державного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 4. - С. 131-140.

4. Марченко С.В. Базовые понятия чести, достоинства и деловой репутации как объектов гражданских прав // Юрист. - 2004. - № 8. - С. 29.

5. Стефанчук Р. Право на особисту недоторканість фізичних осіб (цивільно-правовий аспект) // Юридична Україна. – 2005. - № 5. - С. 64.

6. Стефанчук Р. Право на особисту безпеку (безпеку природного існування) фізичної особи як особисте немайнове право // Юридична Україна. - 2005. - № 12. - С. 32.

Практичне заняття № 2.

Питання для обговорення:

1.  Право на інформацію. Поняття та види інформації. Особливості правової охорони відкритої, конфіденційної та таємної інформації.

2.  Правова охорона особистих паперів та кореспонденції.

3. Охорона інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно, теле- та відео зйомок.

4.  Право на недоторканість житла.

5.  Право на свободу пересування.

6.  Право на свободу об’єднання та право на мирні зібрання.

7.  Захист особистих немайнових прав.

Методичні рекомендації для підготовки до практичного заняття

Одним з найважливіших прав фізичної особи у соціальній сфері, що отримало законодавче закріплення у ЦК України, є право на інформацію, тобто можливість суб'єкта вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи регламентується ст. 302 ЦК України, законами «Про інформацію» та «Про науково-технічну інформацію», іншими правовими актами. Воно включає: 1) збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами; 2) використання інформації, тобто можливість задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким незабороненим чинним законодавством способом; 3) поширення інформації, тобто можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошувану інформацію; 4) зберігання інформації, тобто забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. Необхідно підкреслити, що здійснення фізичними особами права на інформацію, як і інших особистих прав, не повинно порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Під поняттям «особисті папери» слід розуміти відповідні документи, які містять інформацію про особисте життя фізичної особи. Право на особисті папери включає в себе можливість надавати згоду чи забороняти ознайомлення з особистими паперами та їх використання і розпорядження. В цьому питанні необхідно звернути увагу на суміжні права: право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів (ст. 305 ЦК); право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК).

Захист інтересів особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки, який передбачений ст. 307 ЦК, є суттєвою гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав. Це питання потребує дослідження випадків, коли згода особи на зйомку презюмується, а коли згода особи на проведення зйомки не потрібна. Не менш важливим є дослідження напрямків охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах.

Право на недоторканість житла, яке передбачене ст. 311 ЦК, бере свої початки у положеннях ст. 30 Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Ковенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Однак у законодавстві України встановлюється можливість проникнення до житла попри волю особи. Відповідь на це питання передбачає характеристику вказаних випадків.

Право на свободу пересування регулюється ст. 313 ЦК, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Студентам потрібно визначити зміст цього права, випадки обмеження, гарантії реалізації.

Фізичні особи мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації. Це право гарантується забороною примусу щодо вступу фізичної особи до будь-якого об’єднання та перебування у ньому. Студентам необхідно визначити специфіку об’єднань громадян у політичні партії, громадські організації.

Захист особистих немайнових прав від протиправних посягань інших осіб здійснюється як загальними способами, встановленими для всього комплексу цивільних прав, так і спеціальними правоохоронними засобами відповідно до змісту права, способу його порушення та наслідків правопорушення.

Дати визначення наступних понять:

інформація, науково-технічна інформація, державна таємниця, конфіденційна інформація юридичної особи, особисті папери, право на особисті папери, бібліотека, архів, кореспонденція, право на таємницю кореспонденції, фото-, кіно-, теле- чи відеозйомка, місце проживання, місце перебування, житло, право на недоторканність житла, право на вибір роду занять, робота, примусова праця, право на свободу пересування, право на свободу об’єднання, політична партія, об’єднання громадян, право на мирні зібрання.

Завдання для самостійної роботи:

1. З якого віку фізична особа наділена правом на свободу пересування?

2. В яких випадках право на вільне пересування по території України може бути обмежене?

3. Яка особа наділена правом на вільний самостійний виїзд за межі України?

4. Як співвідносяться терміни «місце проживання» та «місце перебування?

5. Які повноваження включає в себе право на місце проживання?

6. Що слід розуміти під поняттям свободи літературної, художньої і технічної творчості?

7. Що є гарантією здійснення права на свободу літературної, художньої і технічної творчості?

8. Яка робота підпадає під поняття «примусова праця»?

9. Які правомочності включає в себе право на інформацію?

10. Які гарантії реалізації права на інформацію?

Тематика рефератів:

1. Повага до людини, яка померла: правове регулювання.

2. Право на особисте життя та його таємницю.

3. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин.

4. Міжнародні стандарти прав людини.

Практичні завдання:

Завдання 1.Кореспондент однієї з газет Романов в опублікованій статті охарактеризував проведення слідчим попереднього розслідування про крадіжку в аеропорту як некваліфіковане і упереджене. Висунуте слідчим зауваження було затверджене прокурором, а справа розглянута в суді, і підсудні за вироком позбавлені волі.

Розглянувши скаргу засуджених, обласний суд вирок залишив без змін. Слідчий звернувся з позовом до газети і кореспондента про захист його професійної честі та відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Вирішіть справу.

Завдання 2.У Мусієнко на вулиці журналіст газети «Новий час» Шуранова взяла інтерв'ю та зробила ряд фотографій.

Після випуску чергового номера газети Мусієнко звернулася з позовом до суду з вимогою виплатити їй авторську винагороду за опубліковане інтерв'ю та відшкодувати моральну шкоду, виклика­ну душевними стражданнями, яких вона зазнала у зв'язку з незаконною зйомкою та розміщенням її фотографії в газеті.

Чи правомірні вимоги позивачки? Які права має особа при проведенні фото-, кіно-, теле- чи відеозйомок?

Завдання 3.Модель агентства «Стиль» Сидоренко пред'явила позов до ТОВ «Глорія» про відшкодування шкоди, завданої незаконним розмі­щенням фотографії з її зображенням на обкладинці журналу «Mode», власником якого є ТОВ.

У процесі розгляду справи було встановлено, що фотографія з зображенням позивачки була зроблена під час показу осінньо-зимової колекції модельєра Бондаренко за участю агентства «Стиль». Згода на проведення фотозйомки була надана Бондарен­ком.

Які права мають особи, які зображені на фотографіях чи інших художніх творах? Вирішіть справу.

Завдання 4.У вересні 2007 p., під час передвиборчої кампанії з виборів народних депутатів України рекламне агентство «Вест-медіа» розмістило на рекламних бігбордах по всьому м. Луганську фотографію бабусі з написом: «Пенсії??? Повірив? Обманули!» Яка саме партія або блок їх замовила на самих плакатах не вказувалося (не можна виключити, що мета цієї реклами - налаштувати пенсіонерів проти політики уряду, який обіцяв підвищувати пенсії). Було встановлено, що зображена на цих плакатах жінка (Ушакова М.) померла ще в 2003 році. Свого часу фотографія Ушакової М. була зроблена на лавочці біля будинку ще 7 років тому та опублікована в одній з луганських газет. Іванова В. (дочка померлої Ушакової М.) не давала згоди на те, щоб фото її померлої мами використовувалось як ілюстрація до реклами.

Іванова В. звернулася до рекламного агентства з вимогою назвати замовника реклами і зняти фото своєї мами з рекламних бігбордів, щоб зберегти світлу пам'ять про свою маму та припинити використання її образу в брудній політичній кампанії. Рекламне агентство відмовилося задовольнити ці вимоги.

Обурена дочка померлої мами пред'явила позов до рекламного агентства про відшкодування з відповідача або із замовника реклами моральної шкоди, з вимогою зняти фото з бігбордів і зобов'язати рекламне агентство назвати замовника реклами.

Чи порушено такою рекламою суб'єктивні права фізичної особи? Якщо так, то які права порушено?

Який порядок використання фотографій (зокрема, в реклам­них цілях) встановлено чинним законодавством?

Хто має надати інформацію про замовника реклами?

Вирішіть справу по суті.

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

3. Конвенція проти катувань та інших жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.

4. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.

8. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 21.– Ст. 294.

9. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 25.– Ст. 283.

10. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34.– Ст. 504.

11. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48.– Ст. 650.

12. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 33. – Ст. 345.

13. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 16. – Ст. 93.

14. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України від 27 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 7. – Ст. 45.

15. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 14. – Ст. 192.

16. Про свободу пересування ті вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 15. – Ст. 232.

17. Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадянами України: Закон України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 18. – Ст. 101.

18. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 23. – Ст. 118.

19. Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 1. – Ст. 2.

Спеціалізована література:

1. Галянтич М. Особисте немайнове право на житло (цивільно-правовий аспект) // Право України. - 2007. - № 5. - C. 32-36.

2. Горулько С.О. Обмеження права фізичної особи на недоторканність житла// Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2007. - Вип. 3. - C. 236-243.

3.  Сліпченко С. Надання згоди фізичною особою, що зображена на фотографії, як юридичний факт за ЦК України // Право України. - 2008. - № 3. - C. 110-114.

4. Стефанчук Р.О. Проблеми у застосуванні спеціальних способів захисту особистих немайнових прав фізичних осіб // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - № 7. - C. 36-42.

ТЕМА № 12

Загальні поняття права власності

Семінарське заняття № 1.

Питання для обговорення:

1. Речове право: поняття, ознаки, система. Поняття та ознаки права власності.

2. Зміст права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності.

3. Здійснення права власності. Обмеження у здійсненні права власності.

4. Підстави набуття права власності.

5. Підстави припинення права власності.

Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття

Однією із фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право, яке в об’єктивному розумінні слід розглядати як сукупність правових норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, що виникають між суб’єктами з приводу майна та забезпечують задоволення інтересів управомочених осіб, шляхом безпосереднього впливу на майно. Систему речових прав можна зосередити за наступними елементами: право власності (Гл. 23-29 ЦК) та інститут інших речових прав на чуже майно: право володіння чужим майном; сервітутне право; емфітевзис; суперфіцій.

Інститут права власності є центральним інститутом цивільного права, норми якого забезпечують регулювання відносин власності у стані «статики». Тобто норми, які закріплюють приналежність майна власнику, визначають обсяг його правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном, умови реалізації цих правомочностей. У свою чергу динаміка відносин власності (передача майна у тимчасове користування чи у власність інших осіб, спадкування та ін.) опосередковується нормами зобов'язального, спадкового права.

При вивченні питань даної теми необхідно зосередити увагу насамперед на найважливіших положеннях, що визначають основоположні правові засади права власності, його сутність та зміст.

У цивільно-правовій науці право власності прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які встановлюють, охороняють належність матеріальних благ конкрет­ним суб'єктам (власникам), визначають обсяг їх правомочностей, підстави та умови виникнення і припинення права власності, порядок та засоби його захисту. Право власності є в свою чергу складовою генерального інституту речового права.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта - власника здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом. Зміст права власності в цьому розумінні становлять правомочності володіння, користування і розпорядження, належні власнику майна, які одержали в юридичній науці назву «тріади».

Зазначені правомочності знайшли своє закріплення в ЦК України. Однак слід пам'ятати, що перераховані правомочності власника можуть мати чимало модифікованих їх проявів (право власника на управління майном, право на використання у господарській, підприємницькій діяльності тощо).

Спеціальну увагу необхідно звернути на способи (підстави) виникнення і припинення права власності.Важливо встановити які підстави виникнення права власності є первісними, а які -похідними. До перших належать ті, що забезпечують виникнення права власності вперше або незалежно від волі попередніх власників (створення продукції, товарів у результаті виробничої діяльності, націоналізація, конфіскація та ін.), а до других - ті, які забезпе­чують виникнення права власності по волі власника шляхом правонаступництва, зокрема за цивільними угодами (правочинами), спадкування.

Важливе теоретичне і практичне значення має правильне визначення конкретного моменту виникнення в особи права власності, адже з цього моменту особа набуває прав на захист свого права власності, при відчуженні речі ризик випадкової загибелі або її випадкового псування переходить до набувача водночас з виникненням у нього права власності. За чинним законодавством діє загальне правило: право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Дати визначення наступних понять:

речове право, об’єкт речового права, система речових прав, власність, право власності в економічному розумінні, право власності в юридичному розуміння, зміст права власності, право володіння, право користування, право розпорядження, об’єкти права власності, суб’єкти права власності, здійснення права власності, критерії здійснення права власності, межі здійснення права власності, тягар утримання майна, принцип непорушності права власності, підстави набуття права власності, первісні підстави, похідні підстави, презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, переробка речі,привласнення загальнодоступних дарів природи, безхазяйна річ, знахідка, бездоглядна домашня тварина, скарб, набувальна давність, договір, спадкування, підстави припинення права власності, націоналізація, реквізиція, конфіскація.  

Завдання для самостійної роботи:

1. Яка система речових прав?

2. Що становить зміст права власності?

3. Що розуміється під тягаром утримання речі?

4. На кого покладається ризик випадкового пошкодження речі?

5. Які існують способи набуття права власності?

6. В чому відмінність похідних та первісних способів набуття права власності?

7. Що таке специфікація речі?

8. Що розуміється під загальнодоступними дарами природи?

9. Які принципи набуття права власності на безхазяйне майно та бездоглядну домашню тварину?

10. Які строки набувальної давності?

11. Визначте підстави припинення права власності.

12. Які підстави припинення права власності залежать від волі власника?

13. В чому відмінність реквізиції, націоналізації та конфіскації?

Тематика рефератів:

1. Юридичні гарантії здійснення права власності.

2. Реєстрація речових прав: порядок та правове значення.

3. Історія формування інституту права власності в цивільному праві України.

Практичні завдання:

Завдання 1.Акціонерне товариство (AT) «Форум» (продавець) уклало договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки з товарист­вом з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Колос» (покупець). Умовами договору було передбачено, що техніка відчужується без зобов'язання AT поставити її. AT відвантажив товар залізниці. При отриманні товару покупцем представник останнього виявив нестачу. ТОВ звернулося до AT з вимогою про виконання зобо­в'язання в повному обсязі.

Дайте юридичну оцінку правовідносинам, що склалися, а також правам та обов'язкам сторін. Яким чином покупець може захистити своє право?

Завдання 2. Л. дав у газеті оголошення про продаж телевізора. На оголошен­ня відізвався С, якому Л. на словах погодився продати телевізор за 800 грн. Одержавши дану суму, Л. просив зачекати покупця кілька днів, поки він придбає в магазині інший телевізор замість проданого. Проте протягом цього періоду у помешканні Л. сталася пожежа і телевізор згорів. Як було встановлено комісією ЖЕО-пожежа відбулася через коротке замикання.

Дізнавшись про це, С. пред'явив вимогу до Л. про повернення грошей. Л. заперечував, вказавши на те, що сторони досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу, С. став власником телевізора і, як власник, має нести ризик випадкової загибелі речі згідно ст. 323 ЦК України.

Вирішить спір.

Завдання 3. Приватний підприємець уклав з банком договір позики, в забезпечення виконання якого передав у заставу недобудовану будівлю. Умовами договору застави було передбачено, що на момент виконання основного зобов'язання заставодавець має завершити будівництво.

Підприємець не зміг виконати основне зобов'язання, і банк звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Виявилося, що будів­ництво будівлі було завершено, остання була прийнята в експлуа­тацію, проте право власності на неї заставодавця не було зареєстро­ване.

За яких умов нотаріус може вчинити виконавчий напис, а банк-кредитор звернути стягнення на предмет застави?

 Завдання 4.В період перебування в зареєстрованому шлюбі подружжя Ситіних придбало квартиру. Покупцем в нотаріально посвідченому договорі був зазначений чоловік.

Через певний час Ситіни вирішили розірвати шлюб. При поділі спільного сумісного майна між ними виник спір чи включається до складу цього майна зазначена квартира. Чоловік стверджував, що, оскільки покупцем в нотаріально-посвідченому та зареєстро­ваному договорі купівлі-продажу виступав він самостійно, то ця квартира є його особистою роздільною власністю. Дружина зазначала, що будь-яке майно, придбане під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, крім випадків, коли інше прямо визначено в законі. Оскільки ж закон не встановлює винятків з цього правила щодо випадків, коли квартира чи інше нерухоме майно було придбано під час шлюбу, за спільні кошти, але у правовстановлювальному документі вказаний лише один з подружжя, квартира має входити до складу спільного сумісного майна і підлягати поділу за правилами поділу такого майна.

Хто має рацію в даному спорі?

Яким було б вирішення спору, якби його предметом була б квартира, приватизована чоловіком під час дії зареєстрованого шлюбу?

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.

4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. – Ст. 135.

5. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2007. - № 5.

6. Про управління об’єктами державної власності: Закон України від 21 вересня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 46. – Ст. 456.

7. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 1 липня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. - № 30. – Ст. 1993.

8. Про приватизацію державного майна: Закон України від 4 березня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 24. – Ст. 324.

9. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України від 16 вересня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 36. – Ст. 524.

10. Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва: Закон України від 14 вересня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. - № 41. – Ст. 1733.

11. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) від 6 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 24. – Ст. 350.

12. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. // Урядовий кур’єр. – 1992. - № 29.

13. Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20.

Спеціалізована література:

1. Аникин А.С. Правомочие обладания как элемент субъективного исключительного права // Юрист. - 2007. - № 4. - C. 22-24.

2. Бондаренко Д.О. Торги в системі способів набуття права власності // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 3. - C. 156-164.

3. Вороніна Н.В. Способи набуття та припинення права власності // Актуальні проблеми держави і права. – 2009. – Вип. 51. – С. 60-65.

4. Безсмертна М. Співвідношення понять «право власності» та «здійснення права власності» // Право України. – 2003. - № 11. – С. 133.

5. Галянтич М. Реквізиція та конфіскація як способи припинення права власності на житло // Юридична Україна. - 2007. - № 8. - C. 51-54.

6. Головко Л.О. Особливості генези права власності в Україні, Словаччині та Чехії: порівняльний аналіз // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - C. 135-141.

7. Івершенко Л. Теорії власності // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 5. - C. 3-5.

8. Кучер В.О. Окремі способи захисту права власності: проблемні питання // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2010. - № 1. – С. 1-9.

9. Литовченко В.В. Загальна характеристика підстав набуття права власності на нерухоме майно: теоретичний та практичний аспекти // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 3. - C. 126-128.

10. Рог В.М. Способи набуття права власності: класифікація та критерії розмежування // Часопис Київського університету права. – 2005. - № 4. – С. 171-175

11. Ромовська З.В. Проблеми захисту права власності фізичної особи // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. - № 2. – С. 5-11.

12. Ушакова Ю.А. Наукове трактування права власності // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №4. – С. 122-130.

Практичне заняття № 1.

Питання для обговорення:

1. Загальна характеристика права приватної власності:

- поняття та ознаки;

- суб’єкти та об’єкти права приватної власності;

- особливості підстав виникнення і припинення права приватної власності;

- зміст і здійснення права приватної власності.

2. Право державної власності: поняття, ознаки, об’єкти та суб’єкти, здійснення.

3. Право комунальної власності: правовий аналіз.

4. Особливості реалізації права власності Українського народу.

Методичні рекомендації для підготовки до практичного заняття

ЦК України виділяє чотири форми власності: приватну, комунальну, державну та право власності Українського народу. Цей поділ проведено залежно від суб’єктів, які здійснюють повноваження власника. При цьому в Україні проголошено принцип юридичної рівності усіх форм власності, і тому цей поділ практично втрачає свій сенс.

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто тут статус фізичної особи не пов'язується з громадянством людини, а відтак можна вважати, що суб'єктами права приватної власності однаковою мірою мають вважатися громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Відповідно до частини 2 ст. 325 ЦК фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.  Між іншим, такі обмеження встановлені, зокрема, Постановою «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 р.

Фізичні особи, як і інші суб'єкти права власності, здійснюють свої права власника з дотриманням загальних вимог, закладених у ст. 319 ЦК України, однією з головних серед яких є заборона на вчинення власником тих дій, що суперечать закону або моральним засадам суспільства. При вивченні питання про межі здійснення фізичною особою-власником своїх повноважень необхідно ознайо­митися з нормами про умови використання майна у підприєм­ницькій діяльності, адже для цього фізичній особі необхідно набути статусу підприємця.

Фізична особа набуває право власності на майно відповідно до ст. 328 ЦК на підставах, що не заборонені законом, зокрема, за правочинами. Вона може також набувати майно у разі одержання винагороди за працю; одержання стипендії та пенсії; створення майна; одержання дивідендів від акцій та інших цінних паперів; одержання доходів від підприємницької діяльності та ін.

Припинення права власності фізичної особи здійснюється за підставами, передбаченими ст. 346 ЦК України та в інших випадках, встановлених законом.

За ст. 325 ЦК України суб’єктами права приватної власності є не лише фізичні, але і юридичні особи. Зрозуміло, що до числа таких юридичних осіб не належать юридичні особи, засновані на державній чи комунальній власності.

Водночас не є однорідним право власності юридичних осіб різних видів, передбачених ЦК України, ГК України та іншими законами України, якими передбачаються досить істотні особливості у порядку здійснення ними правомочностей власника та формуванні правового режиму належного їм майна, поділу їх на відповідні основні та оборотні фонди. Тому для дослідження цих питань необхідно звернутися до положень ЦК про юридичні особи (ст. 80-166), які поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. При цьому особливу увагу необхідно зосередити на правовому статусі підприємницьких та непідприємницьких товариств.

На практичному занятті доцільно розглянути проблему права колективної власності, яка є дискусійною в цивілістичній науці і отримала в законодавстві суперечливе врегулювання.

Особливу увагу слід звернути на підстави виникнення права власності у юридичних осіб.

Складною є правова природа права державної та комунальної власності. Студенти повинні звернути увагу, що для ефективного використання майна у виробничо-господарській діяльності, у соціально-культурній сфері певна його частина передається створюваним державним (комунальним) підприємствам, установам, за якими майно закріплюється на праві господарського відання або на праві оперативного управління. Ці два види речових прав закріплені в ГК Україні і, на жаль, не були відображені у новому ЦК.

В ст. 324 ЦК України закріплено право власності Українського народу. Норми цієї статті повністю відтворюють відповідні положення ст. 13 Конституції України. Без визнання Українського народу суб’єктом права власності на землю і природні ресурси неможливо було б забезпечити суверенітет України, який поширюється на всю її територію. Для реалізації своєї правосуб’єктності Український народ утворює державу з відповідними державними інститутами.

Завдання для самостійної роботи:

1. Які форми власності визначає цивільне законодавство?

2. Що розуміється під рівністю суб’єктів права власності?

3. Що є об’єктом права власності Українського народу?

4. Хто здійснює права власника від імені Українського народу?

5. Як розмежовується право власності Українського народу та право державної власності?

6. На які органи покладена реалізація права державної власності?

7. Як співвідносяться право державної та комунальної власності?

8. Чи обмежений склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб?

9. Які існують обмеження права приватної власності?

Тематика рефератів:

1. Особливості права власності окремих видів юридичних осіб.

2. Проблематика регулювання колективної форми власності в Україні.

3. Характеристика права господарського відання та оперативного управління.

4. Порівняльний аналіз речових прав на майно державних підприємств та установ за ЦК та ГК України.

5. Здійснення права власності Українського народу.

Практичні завдання:

Завдання 1. У травні 2003 р. ЖБК «Наука» звернувся з позовом до Б. про виселення, посилаючись на те, що відповідачка жила в двокімнат­ній квартирі як тимчасовий мешканець, здійснюючи догляд за хворою Н., яка була членом ЖБК і жила у квартирі одна. Оскількі Н. померла 24 червня 2001 p., позивач просив виселити Б., яка не набула права користування жилим приміщенням.

В січні 2004 р. Б. пред'явила зустрічний позов до ЖБК «Наука» про прийняття її в члени кооперативу, посилаючись на те, що вона постійно проживала з лютого 1998 р. в спірній квартирі, як член сім'ї Н., за якою одночасно здійснювала догляд, оскільки та була тяжко хвора, інвалідом І групи (ампутована нога). При цьому Б. зазначила, що вселилась до Н. за умови проживання з нею однією сім'єю і ця умова була виконана. У лютому 2004 p. K. звернулася з позовом до Б. про виселення, зазначаючи, що рішенням зборів уповноважених ЖБК від 29.11.2003 р. їй на сім'ю з чотирьох чоловік виділено двокімнатну квартиру, яка залишилася після смерті Н., син якої як спадкоємець одержав пай, що належав померлій.

Як слід вирішити справу? Які особи мають право на користування квартирою в ЖБК?

Завдання 2.У серпні 2002 р. А. звернулась до суду з позовом до Т. про визнання права власності на частину квартири і визначення порядку користування останньою. Позивачка зазначала, що в липні 2000 р. померла її бабуся М. - член ЖБК «Космос», залишивши їй за заповітом 1/3 паю на квартиру в будинку цього кооперативу. Посилаючись на те, що чоловік останньої - відповідач у справі, після внесення суми пайових внесків, що не були виплачені спадкодавицею, не визнає за нею, позивачкою, права власності на частину жилого приміщення в зазначеній квартирі, позивачка просила визнати за нею це право.

Як слід вирішити справу?

Завдання 3.У червні 2003 р. Б. звернулася з позовом до Лубенської ветбаклабораторії про визнання незаконною відмови в приватизації займаної нею та належної відповідачеві квартири, що знаходиться в м. Лубнах, посилаючись на те, що всупереч Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідач відмовляє в приватизації згаданої квартири.

При розгляді справи по суті представник відповідача вказував на те, що будинок, в якому знаходиться квартира, щодо якої відмовлено в приватизації, будувався як одне з виробничих приміщень Лубенської ветбаклабораторії і в передбаченому законом порядку до житлового фонду не зарахувався, земельна ділянка за цим будинком як житловим не закріплювалась. Сама квартира не забезпечена необхідними господарськими спорудами, а вхід до неї здійснюється через територію ветбаклабораторії.

Як слід вирішити справу?

Завдання 4.У травні 1998 р. О.Н. звернулася з позовом до Є., К. і Т. про визнання права власності на автомобіль. Позивачка послалась на те, що з 1986 р. перебувала в зареєстрованому шлюбі з Н. (батьком відповідачок), якому в жовтні 1997 p., як інваліду ВВВ І групи, був виділений безоплатно автомобіль «Запорожець». 2 грудня 1998 р. Н. помер. Як член сім'ї спадкодавця, вона має право на автомобіль. Однак ним заволоділи відповідачки, чим порушують її права.