Літературно-науковий журнал “Зоря” (1880).

"Зоря" — літературно-науковий і громадсько-культурний всеукраїнський журнал-двомісячник, що виходив протягом 1880-97 у Львові. Редакторами в різний час були відомі діячі і письменники — О.Партицький, Г.Цеглинський, Василь Лукич (псевдонім В.Левицького), В.Тисовський, О.Маковей, К.Паньківський, О.Борковський. 31885 — орган Наукового товариства імені Шевченка. Протягом 1885-86 до складу редакції входив І.Франко, який опублікував на його сторінках багато художніх творів, літературно-критичних статей, мав значний вплив на формування "3." як національного загальноукраїнського видання. З 1891 журнал ілюструвався репродукціями мистецьких творів, світлинами письменників, вчених, акторів та ін. Журнал виражав погляди передових громадсько-культурних сил як в Галичині й Буковині, так і в Наддніпрянській Україні. Будучи органом галицьких "народовців", відстоював права українців на вільний розвиток їх мови і культури, пропагував ідеї єдності українського народу, розділеного кордонами Росії та Австро-Угорщини, пропагував художні надбання, наукові здобутки інших народів. Важливу історико-культурну роль відіграла "3." насамперед як літературно-художній орган, який збагатив українську літературу численними публікаціями творів Т.Шевченка (повісті "Варнак", "Художник", "Капітанша" в українському перекладі), А.Свидницького(роман "Люборацькі"), Панаса Мирного (драма "Лимерівна", "Дума про військо Ігореве"), І.Франка (повість "Захар Беркут", драма "Украдене щастя"), Журнал переживав критичні моменти у своїй діяльності: до редакційного комітету видання входили і діячі консервативного напряму, які усунули І.Франка з редакції, проте вирішальну роль відігравали демократичні сили. Завдяки їм "3." проводила всеукраїнські літературні конкурси. Одним з найактивніших і найкваліфікованіших редакторів видання був Василь Лукич. "3." поклала початок формуванню в Галичині загальноукраїнського видання широкого європейського змісту. З 1898 замість "3." почав виходити у Львові щомісячний "Літературно-науковий вісник".

27. Розвиток радикальної журналістики. Видання «Громадський друг”. “Дзвін”. “Молот”

Програма радикалів у первісний період їх діяльності володіла значною кількістю позитивних положень. Поява радикальної течії в українській суспільно-політичній думці позитивно вплинула на народовський і москвофільські напрями. Вони мусили активізувати свою діяльність і включити до своїх програм ті положення, що користувалися особливою популярністю серед української спільноти. Молодь, яка тепер уже генетично походила з переважно не з попівського, а з селянського середовища, приваблювала настанова на всесвітній масштаб діяльності радикалів.

Радикали тягли за собою інші течії. Москвофіли змушені були зайнятися економічними питаннями, народовці так само звернули увагу на селянство, створення кооперативних спілок, скликання народних віч (мітингів), розвиток журналістики, адресованої народові. Безсумнівно, третій період народовської журналістики, час найбільш інтенсивного її розвитку, розпочався під тиском радикалів, спричинений між іншими причинами ще й загрозою відтоку молоді від народовських установ. Відтак поява радикальної течії була корисною для українства в цілому, стала актом його оздоровлення, виходу зі стану стагнації, наступним кроком у внутрішньому саморозвитку нашого національного організму.

Радикали здобули для українства перший негативний гіркий урок запровадження так званого пролетарського інтернаціоналізму. Вони першими спростували його можливість для поневоленої нації й довели, що це гасло не є способом демократичного розв’язання національного питання, а є новим, одягнутим у соціалістичні шати засобом продовження узурпаторської політики панівної нації стосовно поневолення, таким чином, від часу виникнення до початку XX століття український радикальний рух пройшов шлях інтенсивного розвитку: романтичне захоплення марксизмом не витримало перевірки життям, чільні діячі соціал-демократії, до числа яких слід віднести І.Франка, повернулися на позиції оновленого народовства, яке у цей час ототожнювало себе з національною демократією.

Першим періодичним виданням, яке засвідчило появу українських радикалів був журнал "Друг". Часопис був заснований студентським москвофільським товариством "Академический кружок", яке існувало у Львівському університеті з 1870 року. На противагу йому в 1871році тут було засноване народовське товариства "Дружній лихвар". Проте в становищі двох товариств існувала істотна різниця. "Академический кружок" діставав матеріальну підтримку з боку москвофільського проводу, мав безкоштовне приміщення в Народному домі, кількість його членів щороку збільшувалася за рахунок випускників українських гімназій, де панували на той час русофільські настрої.

Спочатку діяльність гуртка обмежувалася влаштуванням засідань з науковими доповідями, дружніх вечірок та спільних мандрівок під час канікул. Але талановита молодь прагнула більшого – вона мріяла про видавничу діяльність, бо всередині кружка було чимало літературно обдарованих студентів. Про письменницькі лаври мріяв і голова правління гуртка Степан Лабаш. Спочатку було вирішено видавати окремими випусками "Бібліотеку повістей", але цей проект виявився за складним для реалізації: ні писати самостійно, ні перекладати з іноземних мов великі епічні твори студентство не було налаштоване. У березні 1874року комітет "Бібліотеки повістей" ухвалив видавати двічі на місяць літературну газету розміром один друкований аркуш. Цей проект виявився прийнятним. 1 квітня 1874року часопис "Друг" розпочав своє існування. Спочатку тираж складав 600 примірників, а спочатку 1875року – 2 тис. Це свідчило про успіх молодих журналістів, які зуміли знайти тематичну нішу в системі галицької преси (не лише української) того часу.

"Громадський Друг" та його спадкоємці. Збірник "Дзвін" і "Молот". Нездійснений часопис "Основа"

Першим таким органом стає літературний і політичний місячник під назвою "Громадський Друг". Цю назву запропонував був М. Драгоманов, як би нав'язуючи до попереднього "Друга". Він же організував для нього і ту фінансову базу, що дала змогу почати видання. З фінансовою допомогою прийшли "Київська Громада", Олена Пчілка, українці з Одеси, Драгоманов та інші.

Приступаючи до видання, І. Франко і М. Павлик поставили завданням створити часопис типу товстого журналу. Та не так сталося, як гадалося. Появилося всього двоє чисел.

Перше - 13 квітня 1878 р. в шість аркушів друку, в кількості 600 примірників і друге — 11 травня того року.

Серед співробітників, крім М. Павлика, який одночасно був видавцем і відповідальним редактором, і який опублікував тут між іншим свою "Регенщукову Тетяну", оповідання "Юрко Куликів" та вірш "Плачуть сестри ревне", були М. Драгоманов, який дав низку дрібніших нотаток, переважно під різними криптонімами та статтю за підписом К. В. (Кирило Василенко) під заголовком "Пригода Д. Іловайського в Галичині", маленька картина із слов'янської патології та інші, Євген Борисів ("Самогубство російського ряду на Вкраїні", "Дещо про релігійні секти на Україні", "Як живеться українському народу" та інші). Хв. Вовчок, Ф. Василевський (Софрон Круть), що був добровольцем у Сербії, дав більшу працю про Сербію та кілька дрібних нотаток про балканську справу, О. Терлецький, І. Франко (Мирон), що дав низку поезій.

Туг же початок його "Воа Constrictor" та нотатки про життя і побут селянства в Україні і у Франції та інші. Врешті кілька перекладів праць на громадсько-політичні теми та бібліографічні нотатки.

Як було зустрінуто вихід "Громадського Друга", можна довідатися з листів М. Павлика і І. Франка до М. Драгоманова: "Всі лютяться на ч. І "Громадського Друга", — писав М. Павлик, — і настрашилися того, що за нами все більше йде мол одіжі"...

По виході другого числа він же писав: "Самого "Громадського Друга" рвуть та читають: молодіж з прихильності, старі і "народовці" зі злості, а крім того народ"...

Те ж писав І. Франко: "Молодь горнеться до нього ("Громадського Друга"), читає, подає з рук до рук.... Молодіж, котра досить радо горнеться до "Громадського Друга", взяли в крипи, грозять ексклюзіями та арештами всякому, хто з нами перестає" тягнуть по канцеляріях та допрошу ють — но пекло та й годі".

Не обійшлося і без критичних зауважень з боку прихильників, від молоді — віденців, які закидали виданню відсутність виразної програми тощо.

Гірше була справа з передплатою. Повідомляючи Драгоманова про вихід першого числа, М. Павлик подає кількість передплатників на цей час. Було їх... 12. Не ліпше і по виході другого числа: "Таких, що можуть заплатити — 15, — писав він, — іншим треба давати даром"...

Так само писав і Франко: "Передплатників у нас до 15, котрі поплатили по 50 крон або 1 гульден, що дорівнював 10 кронам".

Підбиваючи потім підсумок для цілого видання (разом зі зб. "Дзвін" і "Молот") Павлик зазначав, що з передплати і розпродажу поступило найбільш 100 гульденів.

Обидва числа "Громадського Друга" підпали конфіскаті. Перше — частково, друге — в цілості. У першому сконфісковано було повністю вірш І. Франка (Мирона) під заголовком "Товаришам з тюрми", у двох місцях — статтю М. Драгоманова (К. В.) "Пригоди Д. Іловайського", редакційну дописку до неї та редакційну вставку до статті Ж. Борисіва (Е. Б-ва) "Дещо про релігійні секти на Україні" разом із "Попівським сумлінням", записаним, буцім то з уст народу — сатиричний вірш Анни Павлик.

Друге число підпало конфіскаті за вірш І. Франка "Невольники", оповідання М. Павлика "Регенщукова Тетяна" та за уривок з повісти Золя: "Провина абата Мура" під назвою "Природа церков".

Редактора М. Павлика засуджено на шість місяців гострого арешту. Постало питання перетворення часопису на двомісячні збірники. Ця форма позбавляла від безпосередньої цензури та забезпечувала від можливої конфіскати. Перший такий збірник вийшов під назвою "Дзвін". Появився він замість "Громадського Друга" чч. З і 4, в розмірі 7 друкованих аркушів. Другий під назвою"Молот" — замість чч. 5—7 розміром в 13,75 аркушів друку.

Тут було позакінчувано розпочаті в "Громадському Другові" матеріали та опубліковані нові: І. Франка "Каменярі", "Критичні письма о галицькій інтелігенції", "Література, її завдання і найважніші ціхи" та популярний виклад соціалістичних думок — "Моя зустріч з Олексою" та інші, М. Павлика, Старицького "До мол одіжі", О. Пчілки та інші. Зокрема принесли ці збірники низку розвідок та статей про соціально-економічне становище українського селянства і робітництва.