Журнал “Літературно-науковий вісник”. Загальна характеристика.

Восени 1879 р. з ініціативи проф. М. Грушевського Наукове Товариство ім. Шевченка вирішило зреформувати "Зорю" в напрямі надання часопису значно ширшого характеру, по типу європейських ревю. На Засіданні З.ХІ. 1897 р. було затверджено назву і програму часопису, його розмір і склад редакційного комітету.

Подано назву зреформованого часопису: — "Літературно-Науковий Вісник". Виходити мав щомісяця за такою програмою: 1) Оригінальна белетристика і переклади з чужих літератур; 2) Оригінальні перекладні статті про найважніші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух; 3) Критично-літературні студії з нашого і чужого письменства; 4) 3 літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії; 5) Огляди літератури і культурного життя в світі слов'янськім і загальнолюдськім; 6) Бібліографія.

Редакція. Співробітники і зміст "Літературно-Наукового вісника".Підписувати часопис мав проф. М. Грушевський, а до редакційного комітету входили, крім М. Грушевського, ще О. Борковський, О. Маковей та І. Франко. Перша книжка появилася в січні 1898 р. за редакцією названого складу редакційного комітету. Як саме народження цього часопису, так і весь час його існування до часів 1917—1919 pp. пощастило М. Грушевському зробити з "Літературно-Наукового Вісника" один з найповажніших органів української журналістики, який звернув на себе увагу широкого культурного світу. впродовж існування часопису притягнув він до редакційної праці людей, що визначилися своєю активністю та працездатністю на українському літературному, науковому і національно-громадському ґрунті: В. Гнатюк, О. Олесь, що стали членами редакції, або Ю. Тищенко (Ю. Сірий), який, повернувшись з еміграції, приступив до праці під прибраним іменем П. Лаврова.

Це ж тут вперше прозвучала "пісня половецька" і полинули пахощі "Євшан-зілля" М. Вороного. Це ж тут Леся Українка розповіла про "Зимову ніч на чужині" та свої "Мрії", давши низку своїх творів-пісень. Тут же поезії Дніпрової Чайки, Н. Кибальчич, Б. Грінченка, О. Кониського, У. Кравченко, А. Кримського, П. Куліша (між ними — "Маруся Богуславка" та інші), Б. Лепкого, О. Маковея, В. Мови (Лиманського), С. Павленка (С. Шелухи на), В. Пачовського, Ст. Руданського, В. Сивенького (В. Самійленка), що дав тут відому сатиру "На печі" та "Українську патріотичну думу", М. Старицького, І. Франка, Я. Щоголева, до яких пізніш прилучилися М. Рильський, Г. Чупринка, П. Стах (С. Черкасенко) та багато інших.

У відділі прози і драми зібрав "Літературно-Науковий Вісник" твори визначніших авторів, що світлими літерами записали свої імена на сторінках історії української літератури. Згадати хоча б Ганну Барвінок, В. Винниченка, Т. Бордуляка, Б. Грінченка, М. Гру шевського (Заволока), О. Кобилянську та її повість під назвою "Земля", як також "Через кладку" та інші, Н. Кобринську, О. Кониського, М. Коцюбинського, А. Крушельницького, М. Левицького, Б. Лепкого, Л. Українку з її "Лісовою піснею" та такими перлинами як "Над морем", "Одержима" та інші, Поруч з тим поважне місце займають тут праці на теми українського письменства, критичні замітки, огляди тощо. Так наприклад, М. Грушевський пише про "Царівну" О. Кобилянської та про "Українсько-руське літературне відродження в історичному розвитку українського народу", дає оцінку творчості І. Франка, О. Маковея, Н. Кобринської, М. Черемшини та інших.

Не менш багатим був відділ публіцистичний. Тут знайшли місце праці з різних галузей поточного національно-громадського життя. Безперечно, чільне місце належить М. Грушевському, який талановито скеровував думку українського суспільства, організовував її в єдине національне ціле, цементував її для боротьби за національні інтереси. А поруч з ним І. Франкові, який взагалі довший час був душею журналу.

Сторінки "Літературно-Наукового Вісника" несли до українського суспільства той цінний інформаційний матеріал, що був у різного роду статтях, працях, замітках із національно-культурного життя на всіх українських землях, з економічного життя, національно-політичного тощо.

Тут же багаті огляди українського поточного життя, що їх провадив С. Черкасенко.

Врешті, відділ бібліографії, що прислужився розвитку українського національно-культурного руху, відгукуючись на всі його прояви, ба, навіть, найменші.