Історичне заснування журналу “Народ”.

Народ — громадсько-політичний часопис, що виходив у Коломиї (1890–1895) за редакцією Михайла Павлика, раз на два тижні. Із заснуванням Української радикальної партії (УРП) часопис став офіційним органом партії. Мав розділи: справи суспільно-економічні; селянсько-робітниче життя в Європі; соціалістичний рух; просвітянський рух;

життя на східноукраїнських землях та українське життя за океаном.

Основу авторського колективу «Народа» складали Михайло Павлик, Михайло Драгоманов та Іван Франко, які друкували тут свої статті на громадсько-політичну і літературну тематику.

Друкувалися статті про національний та соціалістичний рухи, про громадсько-політичне життя в Західній і Наддніпрянській Україні. Сторінки журналу рясніли рецензіями, з якими виступали М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський та інші.

У 1895 припинив своє існування внаслідок смерті Михайла Драгоманова і хвороби Михайла Павлика.

Перебуваючи далеко від України, М.П. Драгоманов продовжує справу свого життя. Він читає лекції в університеті, спочатку російською, а згодом і болгарською мовою, продовжує активно впливати на громадське життя Галичини, матеріально підтримує видавничі проекти І. Франка та М. Павлика, зокрема, заснування журналу „Народ”

Тема інтелігенції в "Народі" була далеко не провідною. У статтях "Як би нам в біді рятуватися", "Що таке громада і чим би вона повинна бути" Франко повторює відомі вже нам думки щодо призначення інтелігенції, служіння народові тощо. У 1892-94 роках Франко жив у Відні, закінчуючи свою докторську дисертацію, і майже не співпрацював у "Народі", що негативно відбилося на змісті журналу. Водночас радикали за відсутності Франка не змогли дати раду внутрішньопартійним суперечкам, "Народ" перенасичувався просоціалістичними публікаціями (чого не припустив би обережний Франко), і зрештою у серпні 1883 року під загрозою закриття журнал мусив зректися зв'язку з радикальною партією. Тепер він звався просто "русько-українська часопись". Журнал вочевидь

29. Журнал І.Франка “Життє і Слово”

Житє́ і сло́во — літературно-художній та громадсько-політичний часопис, що виходив у Львові (1894-97) за редакцією Івана Франка, спочатку раз на два місяці, а з липня 1896 — щомісяця, перетворившись із Вісника літератури, історії і фольклору на осердя громадського життя Галичини. Мав розділи: Белетристика, Статті наукові та етнографічні, Критика і бібліографія, Хроніка. Авторський колектив «Житя і слова» складався з Івана Франка (цикл поезій «Зів'яле листя», повісті «Основи суспільства», «Для домашнього огнища», драми «Сон Святослава», «Кам'яна душа» та інші), Лесі Українки, Павла Грабовського, Осипа Маковея, які друкували тут свої поетичні добірки та поеми, Михайла Коцюбинського («Посол від чорного царя») та інші.

Досить часто з'являлися тут переклади (Кіндрата Рилєєва, Івана Тургенєва, Софокла, Фірдоусі, Віктора Гюґо та інших). Особливе місце відводилося літературно-критичним студіям («М. Шашкевич і галицько-руська література» І. Франка, «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872 рр» Остапа Терлецького тощо), епістолярній спадщині Михайла Драгоманова, Степана Руданського, Маркіяна Шашкевича та інших.

Публікувалися фольклорні праці І. Франка, Леона Василевського, Володимира Гнатюка, Лесі Українки, Михайла Павлика. Друкувалися статті про національний та соціалістичний рухи, про громадсько-політичне життя в Україні. Постійно сторінки журналу рясніли рецензіями, з якими виступали М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, В. Щурат, П. Грабовський.