Список використаної літератури

1. Бебик В.М. Інформаційно-комунікацій- ний менеждмент у глобальному суспіль- стві: психологія, технології, техніка паб- лік рилейшинз : монографія / В. Бебик. – К. : МАУП, 2005. – 440 с.

2. Березенко В.В. Проблеми міжкультурно- го впливу у сфері мас-медіа / В.В. Бе- резенко // Культура народов Причерно- морья. – 2003. – № 37. – С. 297–300.

3. Бжезінський З. Велика шахівниця. Аме- риканська першість та її стратегічні ім- перативи / З. Бжезінський ; [пер. з англ.

О. Фешовець] – Л. ; Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2000. – 236 с.

4. Ванковська Б. Глобалізація через маке-донську призму / Б. Ванковська // Полі-тична думка. – 2000. – № 3. – С. 5–9.

5. Вартанова Е.Л. Новые пространства сво-боды и ответственности. Саморегулиро-вание СМИ в информационном общест-ве / Е.Л. Вартанова // К мобильному об-ществу: утопии и реальность / [под ред. Я.Н. Засурского]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2009. – С. 53–64. – (ХХІ век: Инфор-мация и общество).

6. Голядкин Н. Краткий очерк становления и развития отечественного и зарубежно-го телевидения / Н. Голядкин. – М. : Ин-ститут повышения квалификации рабо-тников телевидения и радиовещания, 1996. – Ч. 1. – 90 с.

7. Землянова Л.М. Медиаэкологические проблемы информационного общества (концепции зарубежных коммуникативи-стов) / Л.М. Землянова // К мобильному обществу: утопии и реальность / [под ред. Я.Н. Засурского]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2009. – С. 65–72. – (ХХІ век: Информация и общество).

8. К мобильному обществу: утопии и реа-льность / [под ред. Я.Н. Засурского]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2009. – 304 с. – (ХХІ век: Информация и общество).

9. Лильо Т.Я. Глобалізація комунікаційного простору і процеси національної іден-тифікації у посткомуністичному світі : дис. на здобуття наук. ступеня канд. фі-лол. наук : спец. 10.01.08 / Т.Я. Лильо. – Л., 2001. – 186 с.

10. Панарин А.С. Искушение глобализмом / А.С. Панарин. – М. : Эксмо-Пресс, 2002. – 416 с.

11. Neuliep J. Intercultural Communication: A Contextual Approach / James W. Neuliep. – [2nd ed.]. – Boston, N.-Y.: Houghton Mifflin Company, 2003. – 395 p.

12. Patterson T. Doing Well and Doing Good: How Soft News and Critical Journalism Are Shrinking the News Audience and Wea-kening Democracy – And What News Outlets Can Do About It [Electronic resou-rce] / Tomas E. Patterson. – Boston: The Joan Shorenstein Center for Press, Politics and Public Policy at Harvard University, 2000. – 28 p. – Regime of access: http://www.hks.harvard.edu/presspol/publications/reports/soft_news_and_critical_journalism_2000.pdf.

13. Vartanova E.L. Digital Divide as a Problem of Informational Society / E.L. Vartanova, O.V. Smirnova // World of Media: Yearbook of Russian Media and Journalism Studies / ed. by Elena L. Vartanova. – Moscow : Faculty of Journalism Lomonosov Moscow State University, Media Mir, 2009. – P. 5–20.

Сиринёк-Долгарёва Е.Г. Вестернизация новостей как современный фактор глобализа-ции социальных коммуникаций

В статье рассмотрено понятие “вестернизация” как современный фактор глобализации социальных коммуникаций. Проанализирован уровень вестернизации новостного контента англоязычных интернет-медиа мира.

Ключевые слова:вестернизация, глобализация, онлайн-новости, англоязычные интер-нет-медиа.

Sirinyok-Dolgaryova K. News westernization as a modern factor of globalization of social communications

In the article there was discussed the phenomenon of the westernization as a factor of globalization of the social communications. There was analyzed the level of westernization of the news content of English-language world internet-media.

Key words:westernization, globalization, on line media, English-language internet-media.

Біланчук С.М. Інтенсифікаційні компоненти телевізійного ток-шоу // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2012. − №3. − С. 40-44

 УДК (070)654.197

С.М. Біланчук

ІНТЕНСИФІКАЦІЙНІ КОМПОНЕНТИ ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ТОК-ШОУ

У статті висвітлено основні моменти історії розвитку жанру ток-шоу. Розглянуто скла-дові популярності ток-шоу на телебаченні. Перераховано основні чинники, що впливають на популярність ток-шоу. Особливу увагу приділено висвітленню засобів і форм інформаційної інтенсифікації на телебаченні в ток-шоу. Детально розглянуто такі компоненти, як деко-ративне оформлення, яке посилює сприйняття інформації аудиторією, маневрування інфор-мацією, дозування та управління інформаційними потоками.

Ключові слова:посилення інформації, дозування, ток-шоу, телебачення, маніпуляція сві-домістю.

I. Вступ0

0  С.М. Біланчук, 2012

Розмовні форми програми на телебачен-ні останнім часом набувають найбільшої популярності й відокремлюються з-поміж інших видів програм. Ток-шоу поєднує озна-ки інтерв’ю, дискусії та гри, концентруючи свою увагу навколо гострої теми. Це макси-мально персоніфікована екранна форма. Для посилення впливу на аудиторію харак-терні, насамперед, такі якості ведучого: ро-зум, винахідливість, гумор, привабливість, уміння слухати й аналізувати необхідну ін-формацію, вміння пластично пересуватись студією, а також володіти аудиторією. Ці якості ведучого, на перший погляд, не пов’я-зані між собою, і можна назвати їх досить різними, але вони всі доповнюють одна од-ну, формуючи при цьому певний цілісний образ, що посилює інформацію, яка пода-ється ведучим.

Думки науковців щодо визначення понят-тя ток-шоу не збігаються, проте більшість погоджується, що ток-шо у від англ. talk show) – жанр телепередачі, телевізійної дискусії, обговорення питань загального інтересу, точок зору. Як правило, в ток-шоу беруть участь запрошені в студію глядачі та гості. Спілкування гостей телепрограми ор-ганізовує зазвичай один, а іноді декілька телеведучих. Найчастіше основною темою дискусії є інтерв’ю із запрошеними гостями до студії – політиками, знаменитостями, фа-хівцями [5].

У ток-шоу розглядаються такі теми: полі-тика, економіка, громадське життя, реклама, музика, спорт тощо, проте будь-яка програ-ма передбачає певну реакцію глядача, певні інтереси й настрої, які часто можуть зміню-ватися. Глядач хоче говорити та слухати про те, що його цікавить у цей момент. Існує тематичний різновид програм, що розрахо-вані на підготовленого глядача.

Жанр ток-шоу виник на американському телебаченні у 60-х рр. ХХ ст. Його творцем

став журналіст Ф. Донах’ю. Під час прове-дення інтерв’ю з гостем своєї студії, веду-чий, у якого більше не виявилося запитань, підбіг до одного з глядачів студії: “У вас є запитання до нашого гостя?”. Гість не роз-губився, здобувши таким чином для Ф. До-нах’ю славу винахідника ток-шоу. Вже на-прикінці 1980-х рр. жанр був настільки попу-лярним, що застосувався практично на всіх телеканалах США – від загальнонаціональ-них каналів до міських. З’явилися свої ток-шоу, де все менше приділяли увагу соціа-льним і політичним питанням і все більше – скандалам, пліткам та іншим “запорукам рейтинговості”. Цей шлях американське те-лебачення проходить і до сьогодні [6].

Ток-шоу є об’єктом наукового зацікав-лення багатьох дослідників. М. Бурмака, В. Кулик, Н. Островська, А. Яковець та інші вчені здебільшого звертають увагу на особ-ливості організації програми, на інформа-ційне наповнення і соціальну роль передач такого типу. Водночас недостатньо вивче-ним є процес сприйняття та інтенсифікації в ток-шоу, зокрема, актуальною є проблема візуального оформлення, яке посилює сприй-няття інформації аудиторією, маневрування інформацією, дозування та управління ін-формаційними потоками.

ІІ. Постановка завдання

Мета статті – розглянути особливості й інтенсифікаційні компоненти телевізійного ток-шоу.

ІІІ. Результати

Телебачення вже не залежної європей-ської держави проходить навмання, експе-риментуючи з новими формами та жанрами, випробовуючи їх. Для цих експериментів телеканали, звичайно, обирають найуспіш-ніші та найрейтинговіші зразки західної те-леіндустрії. Саме так в Україні з’явилися ток-шоу. Їх принципи проведення, структурні компоненти мало відрізняються від амери-канської моделі. Однак необхідно визнати, що нерідко ток-шоу стають індикаторами гострих суспільних проблем. Оголюючи їх,

голосно заявляючи про них, ці програми, завдяки своїй публічності та можливості ви-кликати резонанс, інколи стають арбітрами у справі розв’язання конфліктних ситуацій або своєрідною силою, що покликана відно-вити справедливість.

Центральними героями ток-шоу є, звісно, герої. Але не менш важливими є також пос-таті ведучого й гостей студії. Ведучий ток-шоу виконує не лише функцію модератора, він не пасивний спостерігач, головним за-вданням якого є всього лише спрямування розмови в потрібне русло. Це яскрава осо-бистість саме тому на роль ведучих часто запрошують зірок), яка зазвичай є обличчям проекту, так би мовити, його якорем, вона може запропонувати певну точку зору на проблему, що обговорюється, підтримати чиюсь сторону чи вступити в дискусію. Гля-дачів не завжди втягують у розмову, іноді вони виконують функцію спостерігачів, ство-рюючи атмосферу публічності вигуками по-диву, оваціями, посмішками.

У деяких ток-шоу передбачено телефон-ні дзвінки в студію. Завдяки цьому можна безпосередньо впливати не тільки на гля-дачів, що спостерігають у студії, а й на теле-глядачів, що знаходяться біля екранів [4].

На думку М. Недопитанського, секрет популярності ток-шоу полягає в такому:

1. Насамперед, його привабливість зу-мовлена ілюзією причетності до обговорен-ня актуальної проблеми. Спостерігаючи за дійством, глядач підсвідомо асоціює себе з учасниками діалогу: “Я теж міг би так висло-витися”; “Ні, не згоден з такою думкою” то-що. Студійна масовка створює ефект вірту-альної присутності під час запису програми: ніби зникає невидима перепона, що розді-ляє глядача й диспутантів. Через це запро-шені на запис “волонтери” мають проходити коректний і негласний відбір частіше вжи-вається іншомовне слово “кастинг”) з метою продуманого розміщення гостей, щоб вини-кало відчуття зацікавленої атмосфери. Крім цього, має значення вміння режисерів та операторів вихоплювати зосереджені й вдумливі вирази обличчя для посилення співчуття.

2. Телевізійне ток-шоу задовольняє пот-ребу аудиторії в спілкуванні. Не завжди у своєму середовищі щастить зустріти цікаво-го співрозмовника, з яким можна обговорити щось актуальне чи поділитися наболілим. Ток-шоу дає таку можливість, щоправда, віртуальну. Комунікативний аспект жанру має надзвичайно велике суспільне значен-ня. Завдяки йому телебачення може приве-ртати увагу громадськості до важливих сус-пільно-політичних проблем, впливати на суспільні процеси, формувати громадську думку. Отже, комунікативність жанру сприяє демократизації суспільства. Спостерігаючи

за телевізійним диспутом, глядач, залуче-ний до культури спілкування, стає розкутим під час висловлення своїх думок. У його сві-домості виникає розуміння цінності консен-сусу й можливості його досягнення.

3. Нерідко автори надають програмі пев-ної скандальності, створюючи подекуди дия-вольський театр абсурду. Телекритика, як правило, засуджує це, оскільки у глядачів виховуються негативні людські чесноти, зок-рема цинізм, лицемірство, лукавство тощо; тим самим телебачення легалізує, виправ-довує їх існування в повсякденному житті [3].

Психологи пояснюють популярність ска-ндальної складової ток-шоу підсвідомим прагненням аудиторії грати роль судді. Тоб-то пересічному глядачеві імпонує позиція стороннього спостерігача за тією чи іншою життєвою колізією. Звісно, це може нагаду-вати пліткування або ж балаканину на до-звіллі. З іншого боку, чужа драматична ситу-ація змушує замислитися над певними жит-тєвими цінностями, скорегувати свою пове-дінку. Чи не в цьому полягає сутність станда-рту “телебачення з людським обличчям”, про який воліють розмірковувати телевізійні ме-неджери? Отже, скандальність у ток-шоу – питання неоднозначне, яке, очевидно, зале-жить від рівня етики й естетики авторів.

Досвід загальнонаціонального телекана-лу “1+1” засвідчує, що вдале розташування ток-шоу у сітці телепередач можливе завдя-ки її концептуальній різноманітності. Канал тривалий час виробляв чотири, несхожих одне на одне, ток-шоу: “Без табу”, “Под-війний доказ”, “Я так думаю”, “Хочу і буду”. З метою уникнення копіювання творчі команди кожного з цих ток-шоу керувались лише сво-єю концепцією. Так, найрейтинговіша прог-рама “Без табу” зосереджувалася на реаль-них життєвих драмах, які здебільшого мали щасливий кінець, оскільки її герої не підко-рилися обставинам. Реальні люди засвід-чують перед телекамерою свій високий дух, що дарує аудиторії життєдайну енергетику. “Подвійний доказ” має контрастну драмату-ргію: чорно-білі барви у графічному оформ-ленні, двоє ведучих як уособлення “за” і “проти”, учасники поділені на дві групи, які впродовж усього ефірного часу шукають консенсус навколо заявленої теми. “Я так думаю” – обговорення резонансних суспіль-но-політичних проблем на політологічному рівні. “Хочу і буду”, за твердженням авторів, спочатку замислювалося як суто молодіжне ток-шоу під умовним гаслом: “Май мету і досягни її!”. Проте згодом з’ясувалося, що така концепція надто загальна і перегуку-ється з подібними програмами на інших ві-домих телеканалах. Тому творча група ви-рішила надати своєму шоу глянцевого відб-лиску, наслідуючи стилістику “глянцевих журналів”: реальні історії з життя “зірок” і

пересічних героїв, викладені у формі теле-серіалу. Цей крок виявився ефективним, рейтингові показники зросли [7, с. 212].

Розробка оригінальних запитань – най-важливіший етап у роботі кожного журналіс-та-модератора будь-якого шоу, навіть якщо він зберігає і підтримує “імідж непідготовле-ного” інтерв’юера. Будь-яке запитання жур-наліст повинен поставити так, щоб співроз-мовник змушений був дати на нього зрозу-мілу відповідь.

Г. Почепцов вивчає механізми програм, які дають можливість маніпулювати об’єктив-ністю, і зазначає, що до маніпулятивних тех-нологій свідомості належать:

1. Маніпуляція соціологією. У студіях зав-жди проводиться опитування аудиторії. Але будь-яка мала група не відображає населен-ня України в цілому. І хоча ведучі весь час наголошують на “нерепрезентативності”, зрозуміло, що це все одно впливає на гляда-ча. Сама ж група в програмі так само пере-буває під тиском почутих слів і побачених подій, що розгортаються наживо перед нею, тому висновки аудиторії також починають рухатися в напрямі, заданому авторами.

2. Маніпуляція темами. Зрозуміло, що теми, які буде винесено, набудуть у суспіль-стві широкого розголосу. Більше того, сис-тема обговорення, на відміну від лекційного монологу, як показали психологічні експе-рименти К. Левіна під час Другої світової війни в США, схиляють у свій бік значно бі-льше людей. Тоді експериментували, щоб навчити американців їсти субпродукти. А з цих експериментів вийшли цікаві теорії ма-сової комунікації. За результатами експери-ментів К. Левіна, після лекції змінювали свої уподобання 3% осіб, після дискусії – 32% осіб. Тобто перед нами досить ефекти-вна потенційно) система введення тем у масову свідомість, а також спроб знайти чи нав’язати) те чи інше вирішення проблеми.

3. Маніпуляція порядком. Теми та людей можна вміщувати в різні часові проміжки, коли програма має більше чи менше гляда-чів. Тема може бути посилена підготовле-ним ілюстративним матеріалом або питан-нями. Будь-яку тему можна зупинити рекла-мною паузою, після якої пристрасті можуть уже трохи вщухнути. Сильний або слабкий оратор також впливає на сприйняття теми.

4. Маніпуляція гостями. Маючи одну лінію викладу матеріалу, можна добирати навіть міжнародних експертів, оскільки ми наперед знаємо, що саме вони скажуть. Як приклад, можна навести гостей студії С. Шустера Б. Нємцова або В. Жириновського. Хоча такі гості висловлюють протилежні думки, але один виклад думок В. Жириновським викликає заперечення, що б він не говорив, тому дві по-різному налаштовані особи в цьому випадку

за ефектом свого виступу говоритимуть в один голос.

5. Маніпуляція часом. Ті чи інші люди можуть отримувати право на голос, або право на запитання, або можуть говорити довше, і їх не будуть переривати. У резуль-таті потрібна тема/людина отримує більш комфортний для себе контекст, у якому мо-жна розкритися [4].

Під час дискусії ведучий формує моделі спілкування, здатні виразити певну перевагу та вплив. Виходячи з того, що повідомля-ється, існують прийоми організаційно-про-цедурного характеру – це створення певних умов, де буде відбуватись запис програми або прямий ефір.

До них зараховують такі компоненти: оформлення студії, підбір одягу ведучого, запрошення певних вигідних гостей до сту-дії, підставні персонажі, що здатні донести потрібну інформацію.

Наступним чинником посилення інфор-мації є дозування – матеріали, що необхідні для бесіди, подаються заздалегідь. Деякі учасники програми можуть “випадково” за-лучатися до дискусії, тим самим повертати діалог у тому чи іншому напрямі. Іноді таку функцію виконує і сам ведучий, скеровуючи дискусію в потрібне русло. Крім того, існує такий метод, як “перенасичення інформаці-єю”, телеглядача “засипають” інформацією настільки швидко, що він не встигає засвої-ти все повною мірою.

Формування певної думки в аудиторії ві-дбувається шляхом підбору певних гостей програми; слово спочатку надається тим, думка яких імпонує замовнику програми. Таких людей завчасно готують до ефіру.

Маневрування злободенними питаннями полягає в такому: для того, щоб легше сприйнялось необхідне питання, спочатку випускається “пара” на більш незначні пи-тання, а потім, коли вже всі стомилися або перебувають під певним навіюванням того, що відбувається в ефірі, диктор пропонує питання, які він начебто хоче обговорити з аудиторією без особливої критики.

Управління процесом спілкування – це ще одна з форм посилення інформації. У публі-чних дискусіях по черзі заслуховується думка агресивно налаштованих опонентів, що при-пускає взаємні приниження та образи. Вна-слідок цього атмосфера дискусії сягає крити-чної точки. Таким чином може бути припине-но дискутування запропонованого питання або дискредитовано його. Також цей прийом слугує для відвернення уваги, коли розгляд певної теми проходить не в тому ключі, який необхідний замовнику програми.

Перефразування питання своїми слова-ми: журналіст з метою пошуку прихильників своєї думки може перефразувати питання так, як йому це потрібно [1, с. 88].

В основу психологічних технологій мані-пулювання покладено прагнення викликати відчуття сумніву в тому, що власна точка зору, можливо, є неправильною. Завдання ведучого у цій технології – змусити глядача сумніватися у своїх міркуваннях і підтримати думку ведучого, яка є єдино правильною.

Діючи таким чином і намагаючись відійти від небажаної бесіди, маніпулятор-опонент може підкреслити негативні якості особис-тості такі, зокрема, як неосвіченість опонен-та із самого питання, що висвітлюється, цим здійснюється тиск на особистісні якості об’єкта, і в аудиторії не залишається сумнівів щодо істинності суджень ведучого. Напри-клад, використання таких фраз, як: “Ви не обізнані в елементарних речах” або “Як, Ви не знаєте нічого про…” та ін.

Використання малознайомих слів, термі-нів та виразів, наприклад: “сублімація”, “шун-тування”, “категоричний імператив” та ін., заводить слухача у глухий кут, оскільки він потребує детальнішого пояснення цих вира-зів, а тому починає ще більше думати над цією темою, підбираючи правильні варіанти відповіді. І так формується посилення сприй-няття цієї інформації.

Одним із найдієвіших засобів впливу на малодосвідчених телеглядачів є поєднання психологічного плану за допомогою фраз “скажіть це чітко при всіх”, “скажіть це пря-мо” або “так чи ні?”. Цей прийом може сприйматися як прояв принциповості, впев-неності та прямолінійності.

Принцип вільного висновку використову-ється як засіб для посилення сприйняття інформації таким чином, що ведучий про-грами сам у довільній формі робить висно-вок за реципієнта, нібито допомагаючи йому формувати власну думку, а насправді фор-мує думку глядача замість нього, впливаючи на розуміння інформації й акцентуючи увагу на певних моментах [1, с. 85].

Таким чином ми розглянули основні чин-ники, що сприяють посиленню інформації, а також впливають на реципієнта. Розглядаю-чи телевізійне ток-шоу, ми не оминули ува-гою й історії творення цього жанру, оскільки саме від розуміння основ історії залежить розуміння поставленого питання і сьогодні.

IV. Висновки

Посилення інформації неможливо розг-лядати у відриві від маніпулювання свідомі-стю, тому що, впливаючи на свідомість, фа-хівці використовують технології, до яких входить і посилення інформації –інтенсифі-кація. Така інформація за рахунок викорис-тання маніпулятивних прийомів стає більш дієвою та ефективною з погляду впливу на свідомість і підсвідомість людини, практично не залишаючи їй можливість самостійно та вільно мислити й розвиватися. Це досяга-ється за рахунок таких технологій, як спря-мування думки реципієнта в потрібному ру-слі, дозування інформації, введення в оману телеглядача за рахунок підставних героїв, створення ілюзії нібито людина мало обіз-нана з темою. За рахунок таких технологій і відбувається посилення інформації, у ре-зультаті чого формується певна думка, що необхідна замовникові такої інформаційної пропаганди.

Комплексно розроблених праць, присвя-чених аналізу чинників, що сприяють проце-су інтенсифікації інформації на телебаченні, ще недостатньо. Всі вищевикладені обста-вини визначають актуальність заявленої теми дослідження. У подальших досліджен-нях увагу закцентуємо на створенні моделі чинників сприйняття телевізійної інформації.