Список використаної літератури

1. Borm J. Defining Travel: On the Travel Book, Travel Writing and Terminology / J. Borm // Perspectives on Travel Writing [G. Hooper, T. Youngs]. – Aldershot : Ash-gate, 2004. – P. 13–27.

2. Сampbell B.M. Travel Writing and it’s theory / B.M. Campbell // The Cambridge Companion to Travel Writing / [P. Hulm T. Youngs]. – Cambridge University Press, 2002. – P. 261–279.

3. Candeeda R. Citizen Tourists: Newspaper Travel Journalism’s Responsibility to Its

Audience: Thesis for the degree of Master of Art / R. Candeeda. – Queensland University of Technology, 2006. – 243 p.

4. Ellis C. The Ethnographic I and Intimate Journalism / C. Ellis // Communication and Methodology, 2004. – P. 175–182.

5. Fursich E. How Can Global Journalists Represent the “Other”? A Critical Assesss-ment of the Cultural Studies Concept for Media Practice / E. Fursich // Journalism. – 2002. – Vol. 3 (1). – P. 57–84.

6. Fursich E. Mapping a Critical Framework for Study Travel Journalism / E. Fursich, A. Kavoori // Intarnational Studies of Cultural Studies. – 2001. – Vol. 4 (2). – P. 149–171.

7. Fowler C. Chasing Tales: Travel Writing, Journalism and the History of British Ideas about Afganistan / C. Fowler. – Amster-dam – New-York : Rodopi, 2007. – 283 p.

8. Hanush F. Taking Travel Journalism Seriously: Suggestions for Scientific Inquiry into a Neglected Genre / F. Hanush // Communication, Creativity and Global Citizenship. – July. – 2009. – P. 623–636.

9. Holland P Huggan G. Tourists with Typewriters. Critical Reflections on Contemporary Travel Writing / P. Holland, G. Huggan. – Ann Arbor : University of Michigan Press, 1998. – 261 p.

10. Nicolas H. Representetion, Legatimation and Autoethnography: An Autoethnogra-phic Writing Story / H. Nicolas // Interna-tional Journal of Qualitative Methods. – 2003. – Vol. 2 (1). – P. 2–22.

11. Soares I. Where Travel Meets Literary Journalism / I. Soares // Literary Journa-lism Studies. – 2009. – Vol. 1 (1). – P. 17–31.

12. Whitton R. Mission Possible: How to Make Money from Your Writing / R. Whitton, Sh. Hollingworth. – Altona : Common Ground Publishing, 2002. – 174 p.

Юферева О.В. Кризис тревел-журналистики и пути его преодоления (обзор современных зарубежных исследований)

В статье сделана попытка систематизации научных подходов к определению тре-вел-журналистики. Осмысляются аспекты новой терминологии, выясняется место тревел-журналистики среди других ее видов. Основное внимание уделено проблеме “кри-зиса” тревел-журналистики, ее причинам и путям преодоления.

Ключевые слова:путешествие, журнализм, тревел-журналистика, новая журналистика, травелог.

Yufereva O. The crisis of the travel journalism and ways to overcome it (review of modern foreign studies)

The article deals with an attempt to systematize scientific approaches towards the definition of travel journalism. It considers the problem issues of new terminology, determines its place within alternative types of journalism. The main attention is paid to crisis of travel journalism, its causes and the ways of overcoming.

Key words:travel, journalism, travel journalism, new journalism, travelogue.

Хітрова Т.В. Тенденції трансформації класичних жанрових моделей у жанрове мислення в контексті соціально-комунікаційного дискурсу // Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. – 2008. − №4. − С. 103-106

УДК 070.422(047.1)

ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ КЛАСИЧНИХ ЖАНРОВИХ МОДЕЛЕЙ

У ЖАНРОВЕ МИСЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО

ДИСКУРСУ (НА ПРИКЛАДІ “РЕПОРТАЖНИХ ТЕКСТОВИХ ФОРМ”)

Хітрова Т.В.

The article is devoted ones of actual and discussion problem theory communication – genre forms.

Key word: genre, method, model, reportage, social communication, text.

Статья посвящена одной из актуальных и дискуссионных проблем нынешней теории

коммуникации – жанрообразованию.

Ключевые слова: жанр, метод, модель, репортаж, социальная коммуникация, текст.

Останнє десятиліття як у теорії, так і в

практиці журналістики породило багато дис-

кусій навколо сучасних та майбутніх тенде-

нцій розвитку жанрових варіацій журналіст-

ських виступів. Проблема жанрової структу-

ри журналістського тексту є одним із най-

більш популярних напрямів сучасної науко-

во-практичної думки. Дискусійними залиша-

ються запитання: що таке жанр, які його фу-

нкції, наскільки він сталий?

Ні для кого не секрет, що класична теорія

жанрології не встигає за тими процесами ви-

дозміни або новотворення, що відбуваються

в практичній журналістській діяльності. Біль-

шість сучасних журналістських матеріалів не

відповідають наявним (у теорії) канонам

формотворення конкретних жанрів. Але й до

сьогодні ці явища пояснюють процесами

“дифузії”, “гібридизації” або “зрощення” з

американською чи західноєвропейською жу-

рналістикою. Проте вищевказаними понят-

тями стає все складніше, а інколи й немож-

ливо пояснити всі ті явища, що відбуваються

із сучасним журналістським текстом. Цей

процес можна охарактеризувати запозиче-

ним терміном “селекція”, однак, на відміну

від генетики, параметри в такому разі задає

не науковець, не журналіст, а споживач (ау-

диторія). Аудиторний попит досить часто

змінюється навіть у межах одного покоління.

На нього впливає досить багато факторів як

внутрішніх, так і зовнішніх, зокрема, освітній

(інтелектуальний) рівень, суспільна й еконо-

мічна стабільність (нестабільність), громад-

сько-політична й культурна активність тощо.

На думку професора В. Буряка, сучасна

українська жанрологія переживає перехідний

період, коли нові інформаційно-світоглядні

системи ще не створено, а старі перестали

задовольняти практичні потреби журналісти-

ки. Характеризуючи окреслені процеси, до-

слідник використовує термін “інформаційний

хаос” [1, с. 15].

Сучасні загальносвітові тенденції в різних

галузях й аспектах людського буття свідчать

про перехід на концептуально новий рівень

суспільного розвитку. Такі тенденції переду-

сім зумовлені бурхливим технологічним роз-

витком та поляризацією світової політики в

напрямі процесів “інтеграції” й “глобалізації”.

Як показав досвід, суспільство не було підго-

товлене до таких процесів, як наслідок − гли-

бока криза, та якщо відкинути матеріальний

рівень, ці процеси абсолютно динамічно

впроваджуються й розвиваються на комуні-

кативному рівні. Досить часте вживання та-

ких термінів, як “глобальна комунікація”,

“відкрита комунікація” тощо свідчить про

справді новий функціональний рівень масо-

во-комунікаційного процесу в цілому та жур-

налістики зокрема. Всі ці явища, безумовно,

не могли не позначитись на формотворчих

ознаках журналістських виступів (текстів).

Тим паче, що сьогодні жанрові очікування

аудиторії менш важливі, ніж тематичні.

Можливо, дещо передчасною і навіть зу-

хвалою буде думка про те, що в близькому

майбутньому ми взагалі не будемо вести

мову про жанр як “усталений тип твору”, а

будемо більше оперувати поняттями “текст”,

“матеріал”, “стаття”, “публікація”, не вкла-

даючи в них певне жанрове розуміння.

Текст є основним продуктом журналіст-

ської діяльності. Його друкують в газетах,

пишуть до телевізійних і радіосюжетів.

Вправність журналіста в підготовці тексту

залежить від двох основних чинників − зміс-

ту й форми. Починаючи роботу над текстом,

автор уявляє, в якому вигляді він буде реа-

лізований, на яку аудиторію орієнтований,

яку роль відіграє в подальшому суспільному

житті. Журналістський текст має відобража-

ти реальне явище, “продовжуватись” у май-

бутнє, втілюватися в завтрашню реальну

дію й тим самим формулювати майбутнє

об’єктивне явище.

Сьогодні нерідко можна почути думку, що

для журналіста головне – створити цікавий

матеріал, при цьому абсолютно неважливо,

якого він жанру. Існує й інша думка: розмова

про жанри журналістики не заслуговує на

увагу, оскільки зміст поняття “жанр” безпе-

рервно змінюється й ускладнюється, а сама

теорія жанру є недостатньо розробленою.

Погоджуватися з цими твердженнями чи ні,

питання дискусійне, та в будь-якому разі,

незаперечним є той факт, що всі журналіст-

ські матеріали (на основі цілої низки прин-

ципових характеристик) представлені інфо-

рмаційними, аналітичними й художньо-

публіцистичними текстами.

Обґрунтовуючи науково-дослідницьку

домінанту окресленої проблеми й теми на-

шої публікації, зазначимо, що до проблем

сучасного жанротворення останнім часом

зверталися такі дослідники: В. Буряк,

В. Здоровега, О. Кузнецова, С. Корконосен-

ко, В. Карпенко, О. Нерух; серед російської

школи дослідників: О. Акопов, В. Вороши-

лов, С. Гуревич, М. Кім, Г. Лазутіна, М. Лукі-

на, В. Пельт, Є. Прохоров, С. Смірнов,

А. Тепляшина, О. Тертичний, В. Ученова,

Л. Шибаєва, М. Шостак та ін. Більшість з

перелічених дослідників у своїх наукових і

навчальних публікаціях говорять про певну

модернізацію й динаміку наявної жанрової

системи, пропонують власний набір жанрів.

Та попри це більшість запропонованих кла-

сифікацій – це сучасна інтерпретація старої

“радянської” системи жанрології. На нашу

думку, досить автентичними й актуальними

є жанрові класифікації, запропоновані

В. Буряком [2] та О. Тертичним [5]. Слід за-

значити, що вони охоплюють не лише жур-

налістські тексти, а й співвідносні з загаль-

ною комунікативістикою. Проте все ж таки

основою запропонованих науковцями жан-

рових систем стала традиційна (теоретично

обґрунтована) жанрова парадигма журналі-

стських текстів. Крім того, так званий процес

“селекції”, про який згадано вище, неможли-

вий без певної похідної основи.

Процес перегляду жанрових меж призвів

до того, що, наприклад_____, такі жанри, як репо-

ртаж, звіт, інтерв’ю, перестали чітко дифе-

ренціювати як інформаційні або аналітичні.

На нашу думку, одним з найбільш динамічних

жанрів журналістики є репортаж: він швидко

розвивається й зазнає “селективних” проце-

сів, досить легко маневрує відповідно до змін

(потреб) аудиторного попиту. Крім того, він

абсолютно рівноправно використовується

різними видами ЗМІ і здатен набувати інфор-

маційної, аналітичної й публіцистичної форми,

не втрачаючи основної характеристики – на-

очності. “Репортажний метод” сьогодні актив-

но застосовується при підготовці більшості

журналістських матеріалів, його використання

зумовлює не тільки методи збору та узагаль-

нення інформації, а й конструкцію самого тек-

сту, структуру авторських висновків.

Тому мета цієї публікації – з’ясувати й

продемонструвати динаміку розвитку й межі

використання “репортажного методу” в су-

часних журналістських текстах.

У контексті окресленої проблеми слід за-

значити, що трансформація жанрових сис-

тем журналістики відбувається не лише на

пострадянському ґрунті. Американські до-

слідники взагалі пропонують розглядати

сучасні журналістські тексти в розрізі репор-

тажної та аналітичної журналістики [7]. Під

впливом США сьогодні в Європі спостеріга-

ється тенденція до “публічної” журналістики.

Прихильник цього руху Джей Роузен зазна-

чає: “Публічна журналістика є закликом до

преси щодо пожвавлення суспільного життя

й поширення громадського діалогу. Мас-

медіа мають робити більше для того, щоб

активізувати свідомість людей як громадян

своєї держави, спонукати громадськість до

дискусії і допомагати їй у вирішенні своїх

проблем” [3]. Ці вимоги є реакцією на поту-

жну комерціалізацію системи мас-медіа в

США, що, на думку Дж. Роузена, загрожує

суспільній функції журналістики, тому засо-

би масової інформації мусять не сторони-

тись політики й опікуватися вирішенням су-

спільно значущих проблем. Цей рух викли-

кав у Європі (і в Україні зокрема) тенденцію

“інтерпретивної_____” журналістики, в якій є місце

власній думці чи поглядам. За традицією, жу-

рналістика, в якій допускається висловлення

власної точки зору чи судження як у кількіс-

ному плані, так і за своїм соціальним значен-

ням, домінує над суто інформативною журна-

лістикою. Однак досвід останніх років проде-

монстрував, куди можуть завести спроби жур-

налістів відмовитися від професійної лояль-

ності стосовно предмета інформування, са-

мостійно здійснюючи певну політику.

З теоретичного погляду, “інтерпретивна”

журналістика певною мірою корелює з кате-

горією суб’єктивності, що є протилежною до

ключової з вимог – об’єктивного відобра-

ження дійсності. Однак, урівноважуючись

дотриманням точності, достовірності та

збалансованості, у підсумку вказує на влас-

не журналістське бачення, яке не викривляє

реальності.

У цьому контексті цілком актуальним є

звернення саме до репортажного способу

інформування. Використання “репортажного

методу” дає змогу поєднувати в тексті інфо-

рмаційне й аналітичне начало. Ефектив-

ність “репортажних” текстів виявляється в

можливості логічного компонування інфор-

мативності, опису, коментарів й аналітики.

Крім того, арсенал “репортажних прийомів”

дає змогу створювати додаткову динаміку й

умовну візуалізацію та експресію журналіст-

ського тексту, що, безумовно, є вкрай необ-

хідним для друкованих ЗМІ. В епоху

“екранної цивілізації” свій “образотворчий

ряд” намагаються постійно збільшувати й

урізноманітнювати всі засоби масової інфо-

рмації, та найскладніше це зробити в пері-

одиці. Постійна гонитва за яскравою картин-

кою (“спецефектами”) зменшує якість зміс-

тового наповнення, коментарі й аналітика

часто мають поверховий характер (пов’я-

зано це ще й з браком журналістів-

аналітиків). Молоді журналісти прагнуть бі-

льше приділяти увагу новинній журналісти-

ці, уникаючи аналітики, тому в такій ситуації

репортажна форма тексту є компромісною

між журналістом, редакцією та читачем): з

одного боку, вона оперативна й дає змогу

максимально наблизитись до об’єктивності

(інформаційно-подієва форма), підмінити

аналітику коментуванням (що полегшує за-

вдання журналісту й економить кошти реда-

кції на утримання журналіста-аналітика); з

іншого боку, репортажна форма є однією з

найбільш прийнятних для сучасного спожи-

вача інформації (зокрема, читача). “Ефект

присутності” надає респонденту можливість

відтворити подію в уяві, а отже, повірити в

максимальний документалізм тексту, що є

важливою передумовою на шляху встанов-

лення довіри.

Розширення жанрового спектра “ко-

ментувальної” журналістики – одна з при-

кметних рис сучасних українських засобів

масової інформації. Репортажні тексти в

цьому напрямі є максимально репрезента-

тивними.

Використання репортажної форми є най-

більш вигідною при підготовці журналістсь-

ких матеріалів з місць масових заходів, ло-

кальних подій, катастроф, “гарячих точок”.

Причому активна роль особистості самого

репортера підсилює ступінь емоційності та-

кого матеріалу. Найскладнішою формою

репортажного тексту є “журналістське роз-

слідування”. Існує думка, що самостійного

жанру “журналістське розслідування” взага-

лі не існує, це похідна варіація репортажу,

яка оперує набором “репортажних” прийомів

з кримінолого-слідчими методами й викорис-

товує систему загальнонаукових методів уза-

гальнень [6]. Основа такого матеріалу – ав-

торські роздуми, висновки, прогнози. Ефект

сильних, хвилюючих вражень досягається

шляхом використання методів роботи над

таким текстом, зокрема, включеного спосте-

реження (“методу маски” або “зміни профе-

сії”) та журналістського експерименту, де жу-

рналіст є безпосереднім учасником події.

Отже, репортажні тексти відрізняються

не лише за формою та тематикою, але й за

методами збору та компонування інформа-

ції. Від них багато в чому залежить ступінь

оперативності, актуальності чи сенсаційнос-

ті матеріалу, що є основною вимогою сучас-

ного респондента. Тенденції до розвитку

“інтерпретивного” репортажу зумовлені пе-

редусім бажанням захопити увагу читача,

який прагне до розслідування скандалів,

кримінальних злочинів, таємниць приватно-

го життя тощо. Потяг до тиражів вимагає від

журналіста постійного пошуку “смаженого

факту”, сенсації, в гонитві за якою часто на-

роджується вигадка, яка не має нічого спі-

льного з правдою життя [4, с. 188]. Непро-

фесійність журналіста у цьому разі здатна

завуалювати репортажну форму тексту, що

максимально наближає такі матеріали до

уявної реальності (“репортажний метод” дає

змогу включати в текст інтерв’ю (діалог), ко-

ментар, цифри, цитати − все те, що привно-

сить частку правдоподібності інформації).

Наведена модель існування журналіст-

ського тексту демонструє той факт, що в

наш час засоби масової інформації висту-

пають не тільки ретранслятором та інтер-

претатором, а й “конструктором” реальної

дійсності через віртуальну.

Підсумовуючи викладене вище, будемо

сподіватися, що розважальні (сенсаційні)

акценти сучасної журналістики, які нівелю-

ють соціальну, виховну, просвітницьку та

інші функції ЗМІ і підпорядковуються виклю-

чно законам ринку, кардинально не позна-

чаться на функціональній складовій журна-

лістського тексту. Що ж стосується теперіш-

нього й майбутнього української жанрології

журналістських текстів, то зазначимо, що

процес переходу від класичних жанрових

моделей до жанрового мислення активно

розвивається та потребує постійного моні-

торингу й дослідження фахівцями в галузі

соціальної комунікації.

Література

1. Буряк В.Д. Інформаційний кайф чи світо-

глядно-інформаційна катастрофа? (Фі-

лософія жанротворення у контексті ін-

формаційного впливу) / В.Д. Буряк //

Культура народов Причерноморья : на-

учный журнал. − Симферополь : Таври-

ческий нац. ун-т им. В.И. Вернадского. –

2007. − № 101. – С. 14–17.

2. Буряк В.Д. Поетика інформаційно-худож-

ньої свідомості. Еволюція форм і методів

вираження інформації (факту) у контексті

інтелектуалізації творчої свідомості : мо-

нографія / В.Д. Буряк − Дніпропетровськ :

Вид_____-во ДНУ, 2001. − 390 с.

3. Ламбет Эдмунд. Приверженность жур-

налистскому долгу. [Электронный

ресурс]. – Режим доступа: http://www.

librery. mgu. ru.

4. Михайлин І.Л. Сенсація в тоталітарній

журналістиці / І.Л. Михайлин // Пресоз-

навчі студії: історія, теорія, методологія:

збірник праць кафедри української преси

і Дослідницького центру історії західноук-

раїнської преси. – Львів : ЛНУ імені Івана

Франка, 2007. – Вип. 8. – С. 188–190.

5. Тертычный А.А. Трансформация жанро-

вой структуры современной периодиче-

ской печати / А.А. Тертычный // Вестник

МГУ. Серия “Журналистика”. – 2002. –

№ 2. – С. 54–63.

6. Еверетт Д. Навчальний посібник репор-

тера / Д. Евретт. – К., 2002. – 26 с.

7. Stevenson Robert. Global communication

of ХХІ century. − New-York, 2004. – 321 p.__

Олена Харитоненко

кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики НПУ ім. М. П. Драгоманова

ЖИТТЄВА ІСТОРІЯ ЯК ЖАНР СУЧАСНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ: