Гоян В.В. Еволюція репортажної тележурналістики // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2010. - № 2. - С. 124-128

УДК 070;621.397.13;7.071

ЕВОЛЮЦІЯ РЕПОРТАЖНОЇ ТЕЛЕЖУРНАЛІСТИКИ

Гоян В.В.

The professional activity of the TV reporter of different types of TV programs, the basic tendencies

reports, perspective directions of the media researches in the journalistic sphere and TV creativity are

considered in the article.

Key words: television, chronicle, report, reporter, reportage filming, TV creativity, audiovisual

communication.

В статье рассмотрены творческо-производственные параметры профессии телерепортера

разных типов телевизионной речи, проанализированы основные тенденции репортажной тележу-

рналистики, определены перспективные направления медиаисследований в сфере экранной жур-

налистики.

Ключевые слова: телевидение, телехроника, телеаналитика, телерепортер, телерепортаж,

репортажная журналистика, телевизионное творчество, аудиовизуальная коммуникация.

Репортажна тележурналістика справед-

ливо вважається однією з найпопулярніших

сфер аудіовізуальної комунікації. Творчість

телерепортера, своєрідного “телерозвід-

ника” (згадаймо феномен “кінорозвідника”

Дзиґи Вертова) традиційно у центрі науко-

во-практичних дискусій, що стосуються про-

блематики професійної діяльності журналіс-

та на телебаченні. Чимало дослідників цьо-

го напряму екранної журналістики, як-от:

Е. Багіров, Р. Борецький, А. Вартанов,

В. Гоян, З. Дмитровський, Г. Зубков, Г. Куз-

нецов, С. Муратов, Ю. Шаповал та ін., схо-

дяться на тому, що телевізійний репортер

на сучасному етапі розвитку мас-медійної

галузі має суттєві переваги й значні перспе-

ктиви в практиці ефірного мовлення. Зокре-

ма, вчені, зауважуючи, що “репортер може

спеціалізуватися як “по горизонталі” – в пе-

вній сфері людської діяльності (новини науки

чи медицини, кримінальна хроніка, політика,

екологія тощо), так і “по вертикалі” (всі новини

одного регіону), водночас підкреслюють, що

репортери-універсали, які фактично викону-

ють особливі завдання редакції, “засто-

совуючи загальні принципи безпристрасного

дослідження стосовно будь-якого предмета”,

також успішно працюють в ефірі [1, с. 221].

Саме телерепортер-універсал може висвітли-

ти тему під несподіваним ракурсом, звернути

увагу глядача на щось малопримітне, однак,

на його думку, важливе, розповісти про подію

цікавіше, ніж це зробить журналіст тематичної

чи галузевої спеціалізації.

Такий підхід дає високу ефективність,

глядач краще сприймає екранну тему, реа-

гує на фактаж, оскільки більше довіряє лю-

дині з мікрофоном, яка зрозуміло та дохід-

ливо переповідає суть події. Відсутність

зверхності, простота й чіткість викладу ма-

теріалу, зрозуміла мова, адекватна екранна

поведінка – все це працює на імідж репор-

тера, зміцнюючи його авторитет. Специфіка

цієї професії дає можливість телевізійному

журналістові якнайповніше використовувати

персоніфікований метод, що позитивно по-

значається на якісному інформуванні й про-

дуктивності комунікативного процесу.

На сьогодні можна визначити ряд зако-

номірностей і тенденцій, які стосуються без-

посередньо творчо-виробничої діяльності

репортера в екранній журналістиці. Насам-

перед, професія виробила стійкі фахові кри-

терії в різних типах і форматах телевізійного

мовлення, підтвердивши свою актуальність

для інформаційної, інформаційно-аналітич-

ної та аналітичної сфер. Звичайно, біль-

шість репортерів телебачення працює в ін-

формаційних програмах, щодня (іноді й що-

години) передаючи оперативні повідомлен-

ня для новинних випусків. Однак є й такі

репортери, які обрали творчий шлях телеві-

зійного публіциста, готуючи аналітичні ма-

теріали, журналістські розслідування. Отже,

телерепортер може успішно реалізувати

творчі амбіції в контексті оперативної та

аналітичної журналістики.

Слід зауважити, що в репортерській пра-

ці особливо цінується вміння оперативно

передавати інформацію (прямі ввімкнення з

епіцентру події стали звичним явищем, но-

рмою телебачення). Тому репортерам слу-

жби новин належить весь час бути у творчій

формі, щоб миттєво визначати пріоритети,

безпомилково залучати фактаж, добирати

влучні візуальні й вербальні образи для сво-

го резюме в кадрі (і під час запису, і в пря-

мому ефірі).

Попередня підготовка до зйомки дає мо-

жливість більш упевнено почуватися, скажі-

мо, у ситуації прямого ввімкнення: репортер

мусить чітко вкластися в наданий йому ефі-

рний час, а отже, правильно розподілити

інформацію. Журналіст не повинен повто-

рюватися, дублювати повідомлене, перепо-

відати сказане ведучим, затягувати ефір.

Він має продемонструвати глядачеві свою

компетентність, упевненість, природність

поведінки тощо.

Медіадослідники переконані, що для та-

ких багатокомпонентних форм репортерсь-

кого телебачення, як, наприклад, пряме

ввімкнення, двосторонній зв’язок з телесту-

дією чи іншими знімальними майданчиками,

коли організовується діалог із ведучими та

учасниками прямого ефіру, “необхідна не

тільки спеціальна підготовка, а й узагалі ін-

ший професійний рівень, ніж уміння все ро-

бити “з коліс” [1, с. 224], тому сучасний те-

лерепортер має залучити оперативний фак-

таж, додаткові знання, максимально вико-

ристати інформаційно-аналітичний ресурс.

“Репортер повинен миттєво мислити,

вміти відокремити себе від загального, що

вирує, відбувається, вміти побачити найго-

ловніше, найсуттєвіше і миттєво відтворити

в додатковому слові. Бо найголовніше на

телебаченні – це зображення, а потім уже

інформаційний ряд. Репортер – це аналіти-

чне мислення, вміння правильно “теле-

візійно” викласти інформацію”, – характери-

зує специфіку екранної поведінки телерепор-

тера Т. Щербатюк [2]. Ці слова пояснюють

один із секретів репортерського успіху на

телебаченні – блискавичне мислення в кадрі.

Торкнемося ще одного важливого аспек-

ту професії: репортер у кадрі мимоволі сам

стає окремим візуальним сегментом екран-

ного повідомлення. “Репортерська робота –

це проникнення телебачення в реальне

життя. Без репортерства тележурналістика

звелась би до показу в студії “голів, які го-

ворять”. Репортер – безпристрасний і

об’єктивний посередник між глядачем і реа-

льністю. Сутність професійної майстерності

репортера полягає в трьох позиціях: 1) опи-

нитися разом зі знімальною технікою там і

тоді, де і коли відбувається дещо цікаве та

значуще для загалу; 2) разом з оператором

вибрати, зафіксувати, вибудувати ряд кад-

рів, який би дав чітке уявлення про те, що

відбувається, і нарешті, 3) здійснити супро-

від кадрів лаконічною розповіддю, яка виче-

рпно розкриє зміст екранних подій”, – об-

ґрунтовують специфіку професії сучасні те-

оретики [1, с. 222]. Однак, запропонована

теза лише частково характеризує цю уніка-

льну професію, залишаючи поза увагою під-

готовчий етап роботи, який багато в чому є

творчим, оскільки дає можливість журналіс-

тові підібрати, виокремити, визначити осно-

ву драматургії телесюжету. Безумовно, ре-

портерам доводиться діяти, відштовхуючись

від реальних можливостей та конкретних

ситуацій, які іноді повністю змінюють зазда-

легідь продуманий сценарій. Та справжня

майстерність журналіста полягає в здатнос-

ті передбачити розвиток події, спрогнозува-

ти її хід, визначити її екранний статус, а от-

же, виявити творчу інтуїцію й максимально

точно втілити свій задум.

Скажімо, Ю. Шаповал вважає, що “подія-

ми для репортера (в широкому розумінні

слова) можуть бути й стають самі мотиви,

які визначають діяльність людей. Розгляда-

ючи дійсність як безконечний причинно-

наслідковий процес, можна дещо умовно

розглядати як подію суспільно значущу при-

чину, зовнішній вияв якої слід шукати в нас-

лідку. У кожному випадку певна причина,

безсумнівно, відчутно впливає на сам хара-

ктер процесу одних і тих самих дій. Вона

виступає стосовно конкретних людей як по-

дія в їхньому житті, яка, відповідно, може

бути відображеною засобами телерепорта-

жу. Участь журналіста в такому подієвому

зніманні особливо активна, оскільки він має

чітко розібратися в процесі причинно-

наслідкового характеру життя; збагнути, в

якій фазі безкінечного суспільного ланцюга

застав він об’єкт відображення (бо його не

можна розглядати відірвано від загальної

картини дійсності), а отже, визначити наяв-

ність і суть події. Саме це, на наш погляд, є

мистецтвом публіциста на першому етапі ро-

боти над телерепортажем. Саме це визначає

успіх у реалізації матеріалу” [3, с. 97]. Учений

торкається специфіки бачення журналістом

власне події та вміння передати її екранними

засобами, звертає увагу на поетапну схему

роботи над журналістським твором і має ра-

цію. Такий ракурс дослідження вказує на по-

требу визначення чітких організаційних, виро-

бничих, технологічних і творчих параметрів

професійної діяльності репортера в аудіовізу-

альних засобах масової комунікації.

Бурхливий розвиток телебачення зумо-

вив появу нових екранних форм, переосми-

слення традиційних жанрів, становлення

нових типів телевізійного мовлення, і вод-

ночас суттєво позначився на творчо-профе-

сійних стандартах журналістської праці.

Слід підкреслити, що телерепортерство як

професія існує з часу організації регулярно-

го мовлення. Телехронікер, телеінформа-

ційник, телерепортер – еволюція цієї особ-

ливої журналістської професії зафіксована

часом: репортер створював тематичну кар-

тину дня в перших випусках новин, готував

оперативну інформацію, брав інтерв’ю, за-

писував коментарі фахівців, збирав необ-

хідний для аналітичних програм фактаж,

редагував тексти та монтував сюжети, пи-

сав підводки для дикторів. Роздобута теле-

репортером інформація могла стати по-

штовхом для подальших розвідок, коли ге-

рой сюжету виступає учасником тематичної

програми, а сам телерепортаж трансфор-

мується в екранну аналітику. Це ставало

можливим завдяки вмінню репортера пра-

вильно оцінити подію, спрогнозувати її ек-

ранну перспективу.

Трансформації в жанровій площині ре-

портажної тележурналістики вплинули й на

розвиток самої професії. Репортер телеба-

чення сьогодні – це універсальний журна-

ліст, який виборов право на власне слово в

телевізійному ефірі. Так, у 1960-х рр. вітчи-

зняний телерепортер писав текст про подію,

у 1970-х рр. – озвучував матеріал, а через

п’ятнадцять років – почав з’являтися в кад-

рі. І хоча стенд-ап як один із елементів ек-

ранної творчості телевізійного репортера в

“застійні” 1980-ті рр. використовувався

вкрай рідко, уже протягом наступних років

ситуація змінилася кардинально: стенд_____-ап

став обов’язковим атрибутом телевізійного

репортажу, а сам телерепортер – невід’єм-

ною складовою екранної події. Чимало те-

левізійників наголошують на тому, що

стенд-ап як структурний елемент телерепо-

ртажу “потрібен для “авторизації” сюжету”

[4, с. 119] та персоніфікації повідомлення. І

ефірна практика повсякчас доводить пра-

вомірність цієї тези.

Змінювалася професія, коригувалися й

вимоги щодо участі репортера в телевізій-

ному репортажі. Сьогодні більшість україн-

ських телеорганізацій покладається на сві-

тові стандарти виробництва новин. Важли-

во, щоб такі редакційні нотатки та вимоги

базувалися на реальних можливостях конк-

ретної телекомпанії, студії, знімальної групи

й не стали інструментом тиску на творчий

вибір журналіста.

Розмірковуючи про специфіку екранної

інтерпретації події, зокрема, журналістсько-

го слова в кадрі, Е. Фіхтеліус виділив ряд

ситуацій, за яких репортерський стенд-ап

має чіткі прерогативи, несе певну інформа-

ційну цінність, а саме: коли бракує відповід-

ного ілюстративного матеріалу; такими є

вимоги драматургії та структурної побудови

сюжету; стенд-ап підкреслює географію та

обставини; є потреба візуально підтвердити

щось, підкреслити якусь деталь, показати

якийсь предмет тощо; коли необхідно нала-

годити особливий зв’язок довіри, комуніка-

тивний контакт із глядачем; сам репортер є

безпосереднім свідком події й може переда-

ти свої відчуття, що допоможе глядачеві

глибше відчути емоції події. “Із точки зору

композиції кадру, при зйомці стенд-апу є

майже необмежені можливості. Репортер

може йти назустріч камері, розповідати сто-

ячи, сидячи і навіть лежачи. Його можна

відзняти в дії. Він може з’явитися в кадрі

зовсім неочікувано, бути відзнятим “наїз-

дом” чи за допомогою панорамування.

Від’їзд камери від репортера, який відкриває

незвичне оточення на задньому плані, може

сприйнятися глядачем як своєрідний сюр-

приз”, – розмірковує автор [5, с. 95]. Справ-

ді, у такій ситуації репортер сприймається

як частка самої події й стає її своєрідним

провідником, комунікативним ланцюжком

між екранною та живою реальністю, щоб

своїм екранним словом “допомогти відтво-

рити настрій та відчуття події, оживити

відеоісторію” [6, с. 298]. І чим природніше

виглядатиме репортер, тим більше шансів,

що глядач йому повірить, зреагує на його

інформацію, оцінить і збагне суть повідом-

лення, зробить належні висновки.

Телевізійний репортаж здобув статус

особливого жанру екранної журналістики,

насамперед, завдяки творчому пошуку те-

лерепортерів, їхній креативності, високій

професійній майстерності. Сьогодні біль-

шість українських телеканалів у своїй кад-

ровій політиці орієнтуються на творчих, ам-

бітних тележурналістів, які впевнено три-

мають у своїй руці мікрофон і сміливо ве-

дуть глядача до епіцентру події. І це є од-

нією з прикметних рис новітньої вітчизняної

репортажної журналістики – правдивої, до-

стовірної, оперативної та інтерактивної. Жу-

рналістики реальної миті. Адже “саме прямі

ввімкнення з місця події стали важливою

складовою сучасних програм інформаційно-

го телемовлення. Оперативно підготувати

інформацію про подію до ефірного висвіт-

лення в момент її звершення – завдання

непросте як творчо, так і технічно. Втім, ін-

формаційники як державних, так і недержа-

вних телепрограм відзначаються вмінням

налагодити взаємозв’язок основних складо-

вих трансляції – технічної передачі сигналу

і, власне, професійної передачі інформації

журналістом” [7, с. 32]. Дослідники телере-

портерства справедливо вважають репор-

таж із місця події мистецтвом, яке засвідчує

естетичну унікальність телебачення [8, с. 6],

його аудіовізуальну природу й видовищну

сутність. Саме тому журналіст-репортер

прагне якомога точніше відтворити емоційну

картину події, добираючи відповідні верба-

льні та візуальні образи.

Репортери сучасного телебачення пода-

ють аудіовізуальний відбиток подій дня, ти-

жня, передають настрій, емоційне забарв-

лення, фокусують увагу на окремих дета-

лях, відтворюють реальність рівно настіль-

ки, наскільки їм це дозволяє жанр, формат

програми, редакційний статут, морально-

етичні норми. “В умовах глобалізації у світі,

який окремо взятій людині важко охопити у

всій його повноті, і за умов, коли ця дійс-

ність може доноситись до свідомості людей

здебільшого лише через мас-медіа, на жур-

налістів покладається функція надання ін-

формативних послуг. Вони, можливо, навіть

більшою мірою, аніж перекладачі, виконують

функцію посередника у висвітленні складних

за змістом подій, тобто їх витлумаченні, вони

коментують ходу часу, формують плюралізм

думок і волевиявлення” [9, с. 16], – так окре-

слив роль журналіста в сучасному суспільст-

ві інтендант міжнародної телерадіокомпанії

“Deutsche Welle” Д. Вайріх, виступаючи в

2000 р. перед українськими студентами-

журналістами з лекцією на тему “Етика і жу-

рналістика”. Цитуючи слова німецького кла-

сика Г. Гейне “журналістика в першу чергу і

насамперед є прагненням говорити правду”,

професор Д. Вайріх зауважив, що журналі-

стська боротьба за правду не має вилитися

у “самовдоволене моралізаторство”, оскіль-

ки професійний журналіст мусить самокри-

тично осмислювати межі радикалізму у

своєму матеріалі та “пам’ятати про відпові-

дальність за наслідки свого інформування”

[9, с. 17]. Ця теза безпосередньо стосується

аналітичного репортерства, документалізму,

журналістики розслідувань, які стали

обов’язковим сегментом сучасного телеефі-

ру.

Такі програми, як правило, перебувають

на межі оперативної й аналітичної журналі-

стики, а тому їхня дещо маргінальна, синте-

тична конструкція складно піддається стан-

дартній класифікації. На часі – вивчення

асимілятивних процесів телебачення, при-

чому, не лише в контексті жанрово-

типологічної перспективи, а й структуруван-

ня та форматизації сучасного ефіру. Важ-

ливо також розробляти концепт авторської

тележурналістики, яка суттєво змінилася

останніми роками. Скажімо, авторський ре-

портаж (репортаж-дослідження, репортаж-

розвідка, репортаж-фільм) вивів на аванс-

цену _____нового екранного лідера – автора-

репортера, який сміливо заглиблюється в

реальність, прагне створити її максимально

точний екранний відбиток і передати цю ко-

пію в ефір. “Репортер переходить від дра-

матургії епізоду до драматургії тривалого за

часом, різноманітного за засобами, втім

єдиного за стилем екранного твору, де сам

він, репортер, слугує сполучною ланкою; як

людина, яка добуває цікаві відомості й фак-

ти, та не надто претендує на їхнє узагаль-

нення”, – аналізують репортерський фільм

як один із перспективних напрямів сучасної

теледокументалістики дослідники [1, с. 230].

Вочевидь, бути репортером телебачення

стало надзвичайно престижно. Останніми

роками спостерігається помітне зростання

попиту на цю журналістську професію, при-

чому, не лише в інформаційному, інформа-

ційно-аналітичному, а й в аналітичному ти-

пах мовлення: у більшості екранних проек-

тів репортер готує репортаж, перебуваючи в

центрі події в момент її звершення. Така

журналістська творчість є мобільною, як і

сама професія. Саме тому сучасний репор-

тер тренує швидку реакцію, блискавичне

мислення, вчиться правильно оцінювати

значущість події, миттєво приймати рішен-

ня, доказово оперувати фактами.

Аналізуючи вимоги щодо професії, окре-

слені в редакційних статутах, спеціалізова-

них виданнях, навчально-методичній та на-

уковій літературі, слід виділити намагання

фахівців вивести професію за межі станда-

ртної інформаційної журналістики (скажімо:

писати яскраво, образно, уникати книжкових

зворотів, догматичних фраз, надмірної кіль-

кості цифр тощо) й зорієнтувати на сучасну

конкретику, акцентуючи на актуальних тен-

денціях, зокрема, необхідності репортерсь-

кої роботи в кадрі.

Якщо творчо-виробничим завданням ре-

портера інформаційного типу телевізійного

мовлення залишається оперативне й не-

упереджене інформування про подію, що

відбувається чи вже відбулася, то від репо-

ртера аналітичного типу мовлення чекають

детального, багатоаспектного висвітлення

події, резонансної для суспільства. Однак

необхідно визнати, що саме екранний фак-

тор вирізняє професію телерепортера з по-

між інших, робить її особливою, а отже, на

сьогодні в репортерстві домінує візуально-

вербальна складова творчості. Власне,

професійні навики та вміння репортера те-

лебачення є необхідними й для інших теле-

журналістських професій. Цілком закономі-

рно, що телерепортер, який віртуозно ово-

лодів своїм фахом, може стати авторитет-

ним коментатором, оглядачем, ведучим те-

левізійної програми. І це підтверджує прак-

тика новітнього телебачення.

Поширеним жанром, у межах якого жур-

наліст-репортер якісно реалізує свою творчу

ініціативу й майстерність, є телевізійний ре-

портаж, причому, як інформаційний, так і

аналітичний. Той факт, що телерепортер-

інформаційник може бути на зйомці репор-

тером-оператором (коли він сам знімає ма-

теріал і пише текст), чи репортер-аналітик

може трансформувати банальну на перший

погляд інформацію в аналітичну розвідку

(репортаж-аналіз, репортаж-фільм, журна-

лістське розслідування) свідчить про знач-

ний прогрес професії (на сьогодні сформу-

валися такі професійні напрями: інформа-

ційне та аналітичне репортерство). Також

важливо підкреслити, що стиль репортера є

предметом його екранної творчості, яка по-

стає у світлі жанрово-типологічної та фор-

матної концепції сучасного телебачення.

Література

1. Телевизионная журналистика : учебник /

[редкол.: Г.В. Кузнецов, В.Л. Цвик,

А.Я. Юровский]. – 2-е изд., перераб. и

доп. – М., 1998.

2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.1tv.com.ua.

3. Шаповал Ю.Г. Поетика телевізійної жу-

рналістики / Ю.Г. Шаповал. – Л., 2003.

4. Куляс І. Ефективне виробництво теле-

новин: стандарти інформаційного мов-

лення, професійна етика журналіста-

інформаційника / І. Куляс, О. Макаренко. –

К., 2006.

5. Фихтелиус Э. Десять заповедей журна-

листики / Э. Фихтелиус. – Стокгольм,

1999.

6. Розенталь А. Создание кино- и видео-

фильмов как увлекательный бизнес /

А. Розенталь. – М., 2000.

7. Гоян В. Типові та жанрові особливості

інформаційної телепрограми / В. Гоян. –

К., 2001.

8. Крапивская Л.В. Эстетическое восприя-

тие и проблема формирования художе-

ственного образа / Л.В. Крапивская. –

М., 1971.

9. Вайріх Д. Етика і журналістика / Д. Вай-

ріх. – К., 2000.__