ВИКОРИСТАННЯ РОЗМОВНОЇ ТА ЖАРГОННОЇ ЛЕКСИКИ

В АВТОРСЬКИХ КОЛОНКАХ ЯК ЗАСОБУ ЗБІЛЬШЕННЯ

ЕКСПРЕСИВНОСТІ ТЕКСТУ (НА ПРИКЛАДІ “ГАЗЕТИ ПО-УКРАЇНСЬКИ”)

Цвєтаєва О.В.

The proposed article is devoted to a discussion question on the reasons and ways to use slang and

colloquial lexicon in the author’s columns. The author tried to analyse and find out the features of functional

style of author column on the materials of the Ukrainian press.

Key words: author column, columnist, jargon, linguistic style.

В статье исследуется дискуссионный вопрос относительно причин и способов использования

разговорной и жаргонной лексики в авторских колонках. На материалах украинской прессы осуще-

ствлена попытка выявить особенности функционального стиля авторской колонки.

Ключевые слова: авторская колонка, колумнист, жаргон, жаргонизмы, языковой стиль.

Специфіка функціонування мови в наш

час в основному зумовлена розширенням

сфер суспільного життя, зростанням масш-

табів комунікативних процесів і розвитком

різноманітних засобів масової комунікації.

Сьогодні ЗМІ, заполонивши мовний простір,

пропонують матеріал для спостереження

над щоденною мовою і формування основ-

них тенденцій розвитку.

Засоби масової інформації впливають на

мовну культуру читача як власною, прита-

манною тільки їм мовною практикою, так і

поширенням лінгвістичних знань. За цієї си-

туації особливої важливості набуває куль-

тура як сфера діяльності, де зберігаються

звичаї, традиції та інтелектуальний потенці-

ал.

Колумністика – сучасний жанр, який все

більше з’являється у багатьох українських

виданнях. Стабільний та швидкий розвиток

цього жанру визначає певний інтерес науко-

вців до цієї теми, той факт, що колумністику

багато авторів визнають жанром, що якнай-

повніше відображає процеси, які відбува-

ються в сучасному інформаційному просто-

рі, і зумовлює актуальність запропонованої

статті.

Об’єктом дослідження є публіцистичні

тексти – колонки у газетах і журналах украї-

нської журнальної періодики.

В українській мові на початку ХХІ ст. від-

буваються значні зміни, що торкаються всіх

рівнів мовної системи: фонетики, словотво-

ру, морфології та синтаксису. Разом з тим

відбуваються зміни у функціонально-сти-

лістичній структурі української мови, що ви-

являється _____в розмиванні кордонів основних

функціональних стилів літературної мови,

значних змінах у складі та характеристиках

публіцистичного стилю, формуванні особ-

ливого функціонального стилю ЗМІ, які усу-

вають усі заборони на використання позалі-

тературних мовних елементів.

Сучасні тексти мас-медіа являють собою

масову комунікацію, спілкування, а не одно-

спрямовану інформацію і пропаганду, вони

за своїми параметрами схожі з текстами

звичайних розмов – непередбачуваність

тематики, імітація природного культурного

оточення, зв’язок з розмовним звучанням.

Однак рівняти мас-медійні тексти з розмов-

ною комунікацією було б помилково. Основ-

не завдання ЗМІ – привернути та утримати

увагу читача, слухача або глядача. Побутує

думка, що сьогодні ми живемо у світі, яким

керують ЗМІ, і їх вплив дещо перевищує

роль художньої літератури та театру.

Тексти мас-медіа принципово пов’язані з

реальністю, намагаються створити ілюзію

залученості в процес, участі читача або

глядача в тому, що відбувається навколо.

За своєю впливовою силою сучасний га-

зетний текст стає більш активним, іноді на-

віть агресивним. Він входить у наше життя,

впливаючи на почуття, думки, інтереси. Лю-

ди стають його співавторами та оцінювача-

ми.

Використання розмовної лексики в тво-

рах зумовлено, перш за все, авторською

позицією та прагненням до підвищення об-

разності тексту. За стилістичною необхідніс-

тю автори використовують у літературному

творі діалектні слова, арго, розмовну та ар-

хаїчну лексику, створюють неологізми та

оригінальні мовні звороти. Завдяки цьому

читач має змогу більш детально уявити не

тільки характер головного героя твору, а й

ситуацію, що описується.

Авторська колонка – це жанр, що, на ду-

мку авторки цієї статті, є найближчим до

читача. В колонці можливі і репортаж, і ана-

літика, і роздуми.

“У буденному і банальному матеріалі ко-

лумністам вдається знайти несподівані сю-

жетні повороти та ракурси” [2, с. 224].

Будь-який колумніст налаштований на

пошук експресії. Експресія являє собою

слова, які збільшують виразність писемної

мови. Саме експресивність відрізняє газетну

мову від інших різновидів літературної мови

(наукової, ділової, поетичної та ін.). Послі-

довне чергування експресивної та нейтра-

льної лексики забезпечує надійне донесен-

ня до читача змістовно-інформаційної час-

тини (буденної, ділової, інтелектуальної ) та

впливової (емоційної та сенсаційної).

“Газета по-українськи” зібрала чудову

команду з п’яти авторів-колумністів. Кожен з

них видається у відведений йому день: Ми-

кола Рябчук – у понеділок, Світлана Пирха-

ло – у вівторок, Андрій Бондар – у середу,

Вікторія Стах – у четвер, Віталій Жежера – у

п’ятницю. Кожен з них має свій унікальний

публіцистичний стиль, за яким неможливо

переплутати авторів, настільки вони є особ-

ливими.

Проаналізувавши декілька творів колум-

ністів, надрукованих у “Газеті по-

українськи”, можна виявити такі групи емо-

ційної (експресивної) лексики, притаманної

колонкам:

1) слова, що висловлюють почуття, під-

креслюють лексичну оцінку явища з погляду

автора:

– образа: “...обманщиця – касирка...” (Вік-

торія Стах “Я – істеричка” 28.11.2008 р.);

– злість: “...істеричка...” (Вікторія Стах “Я –

істеричка” 28.11.2008 р.), “...Піжон!...” (Ві-

талій Жежера “Юрик дражниться”

25.06.2009 р.), “…дурному – дурне й

сниться ..” (Віталій Жежера “Щастя за-

дарма” 10.09.2009 р.);

– іронія: “...Дядьки іржали так,...” (Віталій

Жежера “Дурносміх” 03.09.2009 р.);

– жорстокість: “...Хрич...” ( Світлана Пир-

хало “Без хрича” 07.07.2009 р.);

2) потужним джерелом експресії є дери-

вація – слова, в яких експресивність вира-

жається за допомогою суфіксів (префіксів)

емоційного забарвлення: зменшено-пест-

ливі (-ечк-, -очк-, -еньк-, -оньк- та інші) мо-

жуть передавати відтінок іронії та сарказму,

суфікси згрубілості (-иськ-, -ищ-, -ач-, -яч-,

-ух-, -юх-, -езн-, -елезн- та інші) надають по-

чуттєвій емоційності, наприклад: “...у квітко-

вих капелюшках…” (Вікторія Стах “Іграшки”

10.10.2008 р.), “...світло слабеньке...” (Віталій

Жежера “Дурносміх” 03.09.2009 р.); “...стра-

шенно схожі...” (Світлана Пирхало “Закордонні

женихи” 08.09.2009 р.); “...містечко_______…, ...без

бурячків...” (Андрій Бондар “День без горілки”

23.09.2009 р.), “…в благенькому пальтеч-

ку…” (Світлана Пиркало “Сніг” 12.10.2010 р.).

Традиційним засобом експресії в масовій

комунікації є метафора, яка у публіцистиці

виконує функції передачі інформації та

впливу на емоції читача – “…Аж песець

здригається на шиї…” (Світлана Пиркало

“Сніг” 12.10.2010 р.) .

Образність метафоричних зворотів у ме-

діатекстах швидко стирається, що призво-

дить до утворення штампів: анатомія конф-

лікту, кредит довіри тощо.

Яскравим і дієвим засобом досягнення

експресії в журналістських матеріалах є пе-

рифрази. Як правило, в основі перифрастич-

них зворотів лежить підкреслення якоїсь ха-

рактерної риси, яскравої видільної ознаки

особи, явища, предмета, що сприяє їх легко-

му розумінню – “…від одного шустера до

другого… ” (Микола Рябчук “Свобода слова”

17.08.2009 р.), “…всі прагнули смалених фа-

ктів…” (Андрій Бондар “Ваня” 09.02.2010 р.).

Нерідко для реалізації задуманого й до-

сягнення певної комунікативної мети журна-

лісти вдаються до епітетів. Влучно дібране

означення сприяє створенню у читача ба-

жаного для автора образу, враження –

“…від його помаранчевого ентузіазму …”

(Микола Рябчук “Нове життя” 30.11.2009 р.).

Стилістично забарвлені слова – це один

з методів збільшення експресивності тексту.

До них належать жаргонізми, розмовна лек-

сика, просторіччя. Використання таких слів

надає тексту критичності, іронічності, різкос-

ті. Використання стилістично забарвлених

слів дає читачу змогу найбільш яскраво і

чітко уявити позицію автора.

Всі автори розповідають історії ніби зі

свого життя. Щоб бути зрозумілими, вони

говорять мовою народу. Стиль авторів є

відстороненим від офіційних повідомлень,

документів, він близький до опису звичайно-

го життя, соціальних явищ, людських стосу-

нків. Звідси йде вживання жаргонної лекси-

ки, сленгу.

Нечисленні частки виявляються функці-

онально навантаженими і потрібними в га-

зетних текстах – “…Ага, загляне він ...” (Ві-

талій Жежера “Інші люди” 08.10.2009 р.),

“…То як знайти...” (Світлана  жПирхало “Зако-

рдонні женихи” 08.09.2009 р.). Активізація

часток у газетному тексті дає змогу створю-

вати неофіційне спілкування з аудиторією і

наблизити автора до читача.

Яскрава прикмета стрімких мовних змін,

що відбуваються в суспільстві та ЗМІ, – це

поява великої кількості варваризмів. Іншо-

мовні елементи широким потоком влива-

ються в тексти сучасної мови. Це, перш за

все, назви нових явищ, предметів, понять у

політиці, побуті, мистецтві тощо. Розвиток

науки, техніки, розширення економічних,

політичних та особистісних контактів між украї-

нцями й мешканцями інших країн сприяє запо-

зиченню лексики з мов інших країн: “... вікенди

в Парижі ...” ( Світлана Пирхало “Закордонні

женихи” 08.09.2009 р.) “...Молодий український

перфоменсист…” (Микола Рябчук “Перфо-

менс по-українськи” 28.12.2009 р.).

Переоцінка цінностей, орієнтація на За-

хід у багатьох галузях громадського життя

додає в лексичний склад української мови

складновимовну для слов’ян лексику – “...без-

мірно плюралістична...” (Микола Рябчук

“Свобода слова” 17.08.2009 р.), “...білоруські

рекламними…”, “...привід для апокаліпси-

су…” (Андрій Бондар “День без горілки”

23.09.2009 р.).

Суржик, яким розмовляє більшість лю-

дей східної, центральної та південної Украї-

ни, потрапив і на газетні шпальти. Багаторі-

чне насаджування російської мови не могло

не позначитися на чистоті мови української,

тому проблема суржику має здебільшого

російське походження. Кальки з російської

мови в творах колумністів найчастіше зу-

стрічаються в діалогічному тексті, коли ав-

тор, намагаючись передати експресивність

вислову, вживає позалітературну лексику –

“…Які ж сливки...” (Вікторія Стах “Я – істе-

ричка” 28.11.2008 р.), “– Дак што ж, хазяй-

ка, как би нам...” (Віталій Жежера “Дурнос-

міх” 03.09.2009 р.).

Публіцистичний стиль постійно поповню-

ється за рахунок діалектної, простомовної

та жаргонної (арготичної) лексики, яка при-

ходить у загальне вживання, як правило, у

зміненому вигляді, втративши семантичний

зв’язок зі своїм джерелом виникнення.

“Жаргонна за походженням лексика та

фразеологія, потрапляючи в загальне вжи-

вання, видозмінюючись, утворює так званий

інтержаргон, що веде до зближення різних

соціальних різновидів мови” [1, с. 30].

Жаргонізми привертають увагу яскравою

експресією, грубуватою дотепністю, почут-

тям простоти та жвавості – “…Я б взагалі не

брав цієї штуковини...” (Микола Рябчук

“Мобільне життя” 21.09.2009 р.), “...обидві ці

тітки, музичні критики,...”, “...вокзальні ал-

каші...”, “...смердючий бомж...” (Світлана

Пиркало “Маршрутка” 22.09.2009 р.), “…Мо-

лоді, кругломорді...” (Віталій Жежера “Щастя

задарма” 10.09.2009 р.).

Для того, щоб бути ближче до молоді,

колумністи “Газети по-українськи” іноді ви-

користовують такі жаргонізми, які притаман-

ні лексиці молодих людей: “...як вона підко-

лола цілу чергу...” (Вікторія Стах “Я – істе-

ричка” 28.11.2008 р.), “...криза зачепила

їх...”, “...люксовий ювелірний салон...” (Ми-

кола Рябчук “Наївність” 12.10.2009 р.), “Я не

користуюсь мобільником… ” (Микола Рябчук

“Мобільне життя” 21.09.2009 р.)

“...прибацані власні назви...” (Світлана Пир-

кало “Янукович, Фідель і Садам”

29.12.2009 р.).

Кримінальний жаргон вже давно вийшов

за межі кримінального світу завдяки часто-

му використанню в ЗМІ. Тому постає питан-

ня: наскільки вчасно, доречно та виправда-

но вживання арготичних висловлювань, їх

функціонування в мові та в рамках публіци-

стичного тексту. Деякі вислови з криміналь-

ного світу вже сприймаються не як жаргоні-

зми, а як розмовні вислови – “...шоу про бу-

хло і сіськи...” (Світлана Пиркало “Маршрут-

ка” 22.09.2009 р.), “...фірма з досить типо-

вим “кидаловим” (Микола Рябчук “Наївність”

12.10.2009 р.).

Постійне вживання в ЗМІ жаргонізмів ве-

де до їх олітературювання, знижує їх жар-

гонність. Жаргон має негативний вплив на

формування мовної свідомості, що призво-

дить до мовної некомпетентності та заважає

інтелектуальному й творчому розвитку осо-

бистості.

Безліч прийомів та засобів, змішування

стилістичних шарів – усе це можна знайти в

сучасному газетному тексті. Газета сьогодні

являє собою унікальну можливість побачити

наше життя в безкінечному різноманітті та

непередбачуваній суперечливості.

Культура мовлення є частиною загальної

культури людини, що завжди високо цінува-

лась у суспільстві та була показником рівня

інтелекту й освіченості. ЗМІ, турбуючись про

реалізацію функції впливовості, не повинні

забувати про функцію виховання, пам’я-

таючи, що культура – це й правильна адек-

ватна мова. Адже, маючи таку зброю, як

слово, медіа здатні впливати на комунікати-

вну культуру нації.

Почуття журналістської відповідальності

має ґрунтуватися на усвідомленні того, що

Україна є нашою єдиною Батьківщиною,

домівкою, ми маємо дбати не тільки про

свою економіку, а й про культуру.

Література

1. Дерягин В.Я. Беседы о стилистике /

В.Я. Дерягин. – М., Знание, 1978. – 98 с.

2. Михайлов С.А. Журналистика США /

С.А. Михайлов. – СПб., 1998. – 448 с.

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://gazeta.ua.__

Абрамова І.Г., Попруга Т.В. Синтез інформаційних жанрів (на прикладі “ТСН” телеканалу “студія “1+1”) // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2010. - № 2. - С. 103-107

The paper analyzes the main genres of information presented at today's television, described their main

features and stylistic features.

Key words: genre, television, journalism, note, report.

В статье проанализированы основные информационные жанры, представленные на современ-

ном телевидении, охарактеризованы их основные черты и стилистические особенности.

Ключевые слова: жанр, телевидение, публицистика, заметка, репортаж.

Телебачення – одне з найбільш прогре-

сивних явищ XX ст., що об’єднало в собі

передові досягнення журналістики, науки,

мистецтва тощо. Поява нових джерел, видів

суспільної інформації завжди неминуче

приводить до перерозподілу пріоритетів

усередині системи відповідно до особливо-

стей, можливостей і характеру кожного з

компонентів.

Журналістика покликана невідкладно ре-

агувати на завдання, що випливають із за-

питів телевізійної аудиторії. Тому необхідно

оволодівати новими науковими, прогресив-

ними механізмами роботи з інформацією,

орієнтуючись на кращі зразки українського

та світового інформаційного мовлення.

На сьогодні небувалого розвитку та по-

пулярності набули інформаційні випуски

новин. Інформація стала чи не найдорож-

чим товаром, який готові купувати всі. Голо-

вна мета “Новин” – інформування аудиторії,

яка реалізується за допомогою різноманіт-

них способів подання інформації, включаю-

чи жанрове різноманіття повідомлень.

Актуальність статті зумовлена потребою

всебічного вивчення феномену телебачен-

ня для формування нових методологічних

засад функціонування сучасних аудіовізуа-

льних ЗМІ, а також необхідністю ґрунтовно-

го дослідження жанрових особливостей ін-

формаційного мовлення, у з’ясуванні підхо-

дів, які можуть стати найбільш продуктив-

ними в дослідженні природи й типології ін-

формаційних жанрів телевізійної журналіс-

тики. Спробуємо проаналізувати сучасний

стан і тенденції розвитку інформаційних жа-

нрів, що може сприяти подальшому вдоско-

наленню як наукового їх вивчення, так і

практичного застосування.

Інформаційні повідомлення є одним з

основних елементів сучасного телевізійного

простору. Характерною ознакою є різнома-

нітність їх жанрової палітри, яка постійно

збагачується. Цей факт вимагає наукового

дослідження проблеми жанрів, оскільки пи-

тання має важливе практичне й теоретичне

значення. Незважаючи на те, що більшість

дослідників-журналістикознавців розгляда-

ють питання інформаційних жанрів телеба-

чення, проблеми жанрології залишаються

суперечливими.

Окремі аспекти вивчення інформаційних

жанрів телебачення розглядали вітчизняні та

зарубіжні журналістикознавці: Г. Вартановий,

Л. Васильєва, С. Дацюк, В. Здоровега, О. Кня-

зєв, І. Мащенко, А. Москаленко, В. Різун,

О. Тертичний, В. Цвик, В. Шкляр, Ю. Шапо-

вал, А. Яковець. Вони розглядали питання

функціонування інформаційних жанрів, у

яких закріплюються найбільш стійкі, продук-

тивні структури творів. Це дає можливість

результативно досягати мети певної діяль-

ності. Характерною ознакою досліджень уче-

них є формування різних напрямів дифере-

нціації жанрових форм. Питання інформа-

ційних жанрів телебачення розглядали та-

кож організатори та фахівці телекомпаній,

практики інформаційного процесу: В. Піхов-

шек, І. Слісаренко, І. Куляс, Н. Лігачова-Чер-

нолуцька та ін.

Роль інформаційних повідомлень у фун-

кціонуванні телебачення є надзвичайно ва-

жливою, адже XXI ст. – це ера інформації.

Інформаційні матеріали сьогодні мають

ознаки кількох жанрів, адже “виникнення

одних і знищення інших жанрів або їх еле-

ментів, зміна суспільної значущості того чи

іншого жанру, співвідношення між ними, од-

ним словом, їх постійна еволюція – законо-

мірне явище” [6, с. 6].

Інформаційні тележанри – “жанри теле-

журналістики, основне призначення яких –

оперативно відображати події, факти, яви-

ща. У них переважає подієва інформація,

яка здебільшого стосується лише якоїсь пе-

вної події, одиничного факту. Інформаційні

жанри відповідають емпіричному (фактоло-

гічному) рівню осягнення та відображення

реальної дійсності” [4, с. 169]. До них нале-

жать: замітка (відеосюжет), звіт, інтерв’ю,

репортаж, огляд подій, інформаційний ко-

ментар.

Замітка (відеосюжет) – жанр інформацій-

ної тележурналістики, без якого не обхо-

диться жоден випуск новин, котрий межує з

репортажем та називається зазвичай “сюже-

том” або “інформацією”. На екрані існує у

двох формах – вербальні (лише слова, на-

приклад, ведучого) та з використанням від-

еоряду (картинка із закадровим текстом) [1,

с. 62]. Надалі для полегшення сприймання

інформації перший різновид ми будемо на-

зивати заміткою, другий – відеосюжетом.

Жанр замітки вдало використовують ве-

дучі телепрограми “ТСН”, зокрема Наталія

Мосейчук. У випуску новин у студії (1 лютого

2010 р., 19:30) вона коротко повідомила про

сім’ю, яка учаділа; згодом телеглядачів було

поінформовано про те, що в Кіровограді в

одній з квартир обвалилася стеля; наприкі-

нці глядачі дізналися про призначення Ми-

рона Маркевича на посаду тренера збірної

України з футболу.

Варто звернути увагу на чіткість, зрозу-

мілість висловлювань та небагатослівність

ведучої. Текст Н. Мосейчук супроводжував

вдало підібраний відеоряд, наявні були кад-

ри з місця подій, іноді використовувалося

оперативне відео. Характерною особливіс-

тю інформаційних повідомлень будь-якого

жанру “ТСН” є наявність заголовка. Так, за-

мітка про трагічну загибель родини мала

назву “Учаділи”, про стелю – “Обвалилася

стеля”, про тренера – “Новий тренер”. Заго-

ловки, які підібрали журналісти, ніби конста-

тують подію, яка сталася. Навіть на прикла-

ді цього елементу простежується, що осно-

вною функцією інформаційних жанрів є са-

ме інформування глядачів про важливі сус-

пільні події та явища. Тому новини мають

чітку, зрозумілу структуру.

Називання всіх інформаційних матеріа-

лів “сюжетами”, що сьогодні в журналістсь-

кій практиці чуємо постійно, дослідники

вважають неприйнятним і з теоретичного

погляду, і з погляду ефективності впливу на

телеглядача [3, с. 91]. Вчений Ю. Шаповал

зазначає, що “сюжет – це окремий авторсь-

кий матеріал, створений репортером для

інформаційного випуску, довжиною (хроно-

метражем) не менше однієї хвилини, протя-

гом якої необхідно змоделювати повідом-

лення про подію, відзнявши та змонтувавши

його чи опрацювавши наданий матеріал” [7,

с. 26]. Тобто під сюжетом учений розуміє

будь-яке повідомлення, яке вийшло у випус-

ку новин.

Замітка – це жанр, у якому стисло, прав-

диво й оперативно повідомляється про

окремі події або факти, і який відповідає на

запитання: де? що? коли? сталося або від-

булося. Види замітки: хронікальна, полеміч-

на, інформаційна, відгук, репліка, текстівка,

некролог. Цінність замітки полягає в новизні,

сенсаційності матеріалу та його оператив-

ності [2, с. 20]. Отже, визначаємо замітку

(відеосюжет) як деталізоване, розширене

повідомлення, що пояснює, коментує подію,

відрізняється від аналогів у пресі чи на ра-

діо своєю об’єктивністю та достовірністю.

Ґрунтовними були відеосюжети “ТСН”:

“Сало за євро” Інни Боднар, “Вирок суду”

Наталки Сафіханової, “Здоров’ям за науку”

Світлани Павук, “Спадок потопельника” Ма-

рії Васильєвої (1 лютого 2010 р.); “Україна

тане” Світлани Березівської, “Масове шах-

райство” Оксани Солодовник, “Стріляння на

ураження” Олени Усенко (2 лютого 2010 р.)

та ін.

Названі матеріали характеризуються ло-

гічною послідовністю викладу подій, актуа-

льністю, вдалим оперуванням особливос-

тями одного жанру та доцільністю поєднан-

ня кількох жанрових ознак, а це, насампе-

ред, впливає на емоції телеглядача, приве-

ртаючи увагу. Так, у сюжеті Інни Боднар

простежуються елементи репортажу: досить

яскраво, за допомогою вдало підібраних

кадрів з базару та синхронів продавця було

передано атмосферу місця, де відбувалася

частина зйомок. Також наявні елементи ін-

терв’ю – це синхрони з продавцем, зоотех-

ніком, виробником ковбас. Характерною

ознакою цього матеріалу є його кільцевий

характер, який виявляється в тому, що пе-

рший і останній синхрони – це синхрони

продавця Василя. Ознаки репортажу та ін-

терв’ю має і сюжет “Здоров’ям за науку”

Світлани Павук. Мова йде про школу на Те-

рнопільщині, яка знаходиться в аварійному

стані. Сюжет має надзвичайно чуттєвий ха-

рактер, адже предметом розмови є здоров’я

та умови навчання дітей. Глядач не лише

бачить хвилювання батьків, а й чує їхні по-

боювання в синхронах. Журналісти викори-

стали прийом контрасту, вони показали бу-

дівлю, в якій навчаються діти, і нову, недо-

будовану через брак коштів школу, в якій

учні могли б навчатися.

Значного поширення набув і такий жанр,

як інтерв’ю. Слушним є твердження

Г. Вартанова: “Інтерв’ю – це жанр журналіс-

тики, вільний виклад розмови журналіста з

особою, думки, коментарі або враження якої

з певних актуальних, життєвих питань ста-

новлять громадський або державний інте-

рес”. Крім того, вчений виділяє такі форми

жанру: бесіда, розмова-діалог, монолог,

опитування, прес-конференція, зустріч за

круглим столом [2, с. 23].

Залежно від завдань, які стоять перед

журналістом, можна розрізняти інтерв’ю-

факт та інтерв’ю-думку. У першому випадку

важливою й необхідною є інформація, якою

з певних причин володіє інтерв’юйований. У

другому – мова може йти про щось, усім

відоме, але інтерв’юйований має право на

оцінку, пояснення, прогнози [5, с. 85].

Російські вчені Н. Вакурова, Л. Московкін

зазначають, що інтерв’ю в складі інформа-

ційних матеріалів – один із варіантів так

званої “розмовної передачі в обличчях” –

діалог, полілог, конфронтаційне інтерв’ю.

Також інтерв’ю є також методом журналіст-

ської роботи в різних жанрах, який дає змогу

зробити ефектний матеріал про цікаву лю-

дину чи добути потрібну для видовищності

інформацію. Основою будь-якого інтерв’ю є

запитання. Вони поділяються на програмні

та екранні (мікрофонні), закриті та відкриті,

прожекторні (з можливої ситуації) та конкре-

тні (фактологічні), прямі та непрямі, фільт-

рувальні (для перевірки рівня інформовано-

сті джерела) і контрольні (для перевірки

правдивості), контактні й ситуативні тощо [1,

с. 56].

У телевізійній інформації інтерв’ю може

бути складовою сюжету й цілісним (як окре-

мий матеріал інформаційної програми). Ін-

терв’ю у відеосюжеті називають синхроном.

Залежно від жанру синхронів може бути де-

кілька, адже це дає можливість показати

протилежні погляди.

На каналі “1 + 1” у випусках новин по-

стійно використовують жанр інтерв’ю, який

переважно є складовою інших жанрів, рідше

його використовують як окремий матеріал

інформаційної програми (найчастіше в “ТСН

тиждень”). Інтерв’ю зустрічаємо в таких ма-

теріалах: “Стрілянина” Алли Скорик, “Затри-

мали банду” Сергія Осадчука (характерною

ознакою деяких синхронів є чорний квадрат,

який закривав верхню частину обличчя за-

триманого та все обличчя оперуповноваже-

ного, що робить неможливим їх впізнання),

“Дворовий паркінг” Ольги Кашпор (5 лютого

2010 р.) та ін.

У випусках новин досить часто можна зу-

стріти репортаж – журналістський матеріал

про подію (фр. reportage – повідомляти, ла-

тинська основа – reporto – передавати), од-

на з найважливіших рис якого – оператив-

ність. Кореспондент обов’язково повинен

бути очевидцем події, на перший план ви-

ходить особистісне сприйняття, відбір фак-

тів і деталей [5, с. 80].

Обов’язковою умовою сучасного телере-

портажу є стенд-ап, коли журналіст знахо-

диться в кадрі, який потрібний для підтвер-

дження того, що репортер працював на міс-

ці події. Доказ присутності необхідний, оскі-

льки є найефективнішим засобом змусити

глядача повірити в достовірність цієї інфор-

мації. Прикладом може слугувати репортаж

“Терміналу бути!” Олександра Загородного

(1 лютого 2010 р.) з Борисполя, де будують

новий термінал. Автор використав вдалі

синхрони та обіграв власний стенд-ап: теж

взявся до роботи з бетоном. Під час пере-

гляду мав спрацювати “ефект присутності”,

ніби вони дійсно побували на будівництві,

цьому сприяла не лише картинка, а й ін-

тершум (звук з місця події).

Типовий репортаж у складі новинної ін-

формації включає в себе авторську роботу

оператора й кореспондента (репортера),

який повинен слугувати неупередженим і

точним посередником між глядачем та реа-

льністю. Фактично це не завжди так – видо-

вищність репортажу, без чого його навряд

чи випустять до ефіру, визначається відпо-

відністю інформації в ньому та можливому

гострому чи очікуваному сприйняттю ауди-

торії разом з участю репортера в події (“Бу-

дьте візуальною частиною повідомлення!”)

[1, с. 56].

Прикладом вдалого репортажу можна

вважати матеріал Наталки Фібріг про німе-

цький бордель “Pascha” із циклу “Тіло в ді-

ло!”, в якому було використано декілька

стенд-апів: спочатку з незнайомої глядачам

площі (журналістка пояснила історичну роль

саме того місця, де вона перебуває), потім –

на фоні самого борделю. Репортаж побудо-

вано таким чином, що глядач не лише по-

бачив площу та вулицю, на якій знаходиться

бордель, а й разом з журналісткою ніби по-

бував на екскурсії по будівлі “Pascha”, зази-

раючи в різні кімнати, навіть на кухню, спіл-

куючись з директором, кухарем та “праців-

ницями” цього закладу.

Ще одним інформаційним жанром є ви-

ступ (у кадрі) – монолог на суспільно важ-

ливу тему, який створює ефект плюралізму

на телебаченні як засобі масової інформа-

ції. Типовими прикладами жанру є виступ

політичного діяча чи коментатора (огляда-

ча) у зв’язку з подією чи її висвітленням [1,

с. 63]. Елементи виступу можемо зустріти в

матеріалі “На малій Батьківщині”, оскільки

ми могли чути лише закадровий текст веду-

чої Наталії Мосейчук, яка пояснила, де і чо-

му знаходиться Віктор Янукович, та виступ

останнього.

Іноді в новинах можна зустріти коментар –

це “жанр публіцистики, у якому роз’яс-

нюються й об’єктивно оцінюються події або

факти внутрішнього чи міжнародного життя”

[2, с. 26]. У випуску “ТСН” (3 лютого 2010 р.)

могли бачити матеріали “Коментар прем’є-

ра” і “Думка кандидата”. Це приклади ко-

ментарів у їх чистому вигляді. У першому

випадку – коментар Юлії Тимошенко, у дру-

гому – Віктора Януковича. Думка обох була

однаково важливою, оскільки вони на той

час були кандидатами у президенти Украї-

ни. Журналісти “ТСН” дуже вдало викорис-

тали їхні коментарі, адже перед ними було

показано сюжет “Закон про вибори” Ірини

Павленок, у якому змальовано спірну ситу-

ацію, що склалася навколо внесення змін до

закону про вибори. Тому коментарі обох

кандидатів у президенти ніби стали логіч-

ним продовженням сюжету.

Звіт – це жанр інформаційної публіцисти-

ки, який межує з некоментованим репорта-

жем. Подає протокольно фіксовану інфор-

мацію про подію чи захід у довготривалому

й детальному показі. Тематична основа зві-

ту – як правило, офіційна подія значного

соціального, нерідко державного значення.

Видовищність жанру – невисока, тому його

застосовують зазвичай у зв’язку зі значними

суспільно-політичними заходами протоко-

льного характеру [1, с. 60]. Г. Вартанов за-

значає, що на телебаченні можна зустріти і

прямий звіт-репотраж з місця події [2, с. 21].

Прикладом звіту можна назвати матеріал

“Депутати і вибори” Ірини Павленок (2 лю-

того 2010 р.). Журналістка звітувала перед

глядачами про перебіг роботи Верховної

Ради, наголошуючи на головних моментах

та рішеннях, які було прийнято.

Інформаційна кореспонденція – жанр,

який, на відміну від репортажу і замітки, є

суб’єктивно персоніфікованим. Існує в двох

формах – про подію чи проблему [1, с. 65].

Кореспонденція – жанр журналістики,

твір, у якому оперативно, діловито й конкре-

тно відображається дійсність в окремих її

виявах – картинах, епізодах, фактах, що

аналізуються та характеризуються з викла-

данням певних узагальнень. Кореспонден-

ція поєднує елементи репортажу й інтерв’ю.

Залежно від поставленої журналістом мети

цей жанр може бути інформаційним [2,

с. 29]. Ознаки кореспонденції має матеріал

“Безгрошів’я” Олександра Шелка (2 лютого

2010 р.), в якому до журналістів звернувся

головний лікар Київської онкологічної лікарні

(суб’єктивна персоніфікація), вказав на про-

блему нестачі коштів. У цьому матеріалі по-

єднано елементи репортажу та інтерв’ю:

журналіст разом з лікарем пересуваються

коридорами лікарні, спілкуються з працівни-

ками та пацієнтами, слова яких підтвержу-

ють цю проблему.

Інформаційний _____огляд – відзначається ла-

конічністю, чіткістю або взагалі зводиться до

переліку чогось, щоб привернути увагу гля-

дачів до найцікавішого й особливого (напри-

клад, огляд преси на телебаченні) [2, с. 36].

Ознаки огляду зустрічаємо в сюжеті “Небез-

печні вишки” (5 лютого 2010 р.) про шкідли-

вість вишок стільникового зв’язку та їх здат-

ність негативно впливати на організм люди-

ни, викликаючи хворобу на рак. У цьому ма-

теріалі показано жителів різних міст (Кірово-

града, Миколаєва, Львова), спільним у яких

було місце проживання чи роботи (поблизу

вишок) та погіршений у зв’язку із цим стан

здоров’я.

Також у новинах досить часто застосо-

вують телеміст, що пов’язано з розвитком

електронних технологій. Досить часто теле-

мости використовують у випусках новин на

загальнонаціональних каналах: розмова

людей (ведучого в студії та інтерв’юйо-

ваного поза її межами), географічно відда-

лених один від одного, але між ними нала-

годжено супутниковий зв’язок.

У випуску новин “ТСН” за 1 лютого

2010 р. було використано чимало прямих

включень з різних регіонів, міст (Сімферо-

поля, Хмельниччини тощо), які передували

різним за тематикою сюжетам. Проте недо-

ліком деяких було неправильне місцероз-

ташування журналістів під час прямого

включення. Наприклад, за спиною Олексан-

дра Курсика, який знаходився на Хмельнич-

чині, було видно лише гілочки сосни, а це не

переконує глядача, що він саме на Хмель-

ниччині, а не, скажімо, у Запоріжжі. Вдалим

є використання журналістами під час пря-

мих включень словосполучень: “я знахо-

джусь... (особливе для регіону місце)”, “за

моєю спиною ви бачите...”, “я стою біля...”.

Вдалими можна вважати прямі включення

Максима Сухенка та Ольги Кашпор з “біло-

блакитного” та “біло-червоного” майданів у

Києві (5 лютого 2010 р.), коли глядач мав

змогу бачити за спиною журналістів людей,

символіку відповідного кандидата та події,

які відбувалися в момент ефіру на площі.

Розглянувши основні інформаційні жан-

ри, можемо говорити про їх рухливість.

Найчастіше вони не мають чітких меж, що

іноді ставить журналістів у складне стано-

вище при визначенні жанру конкретного ма-

теріалу. Така динаміка й розмитість обрисів

пояснюються специфікою журналістської

творчості. Жанри функціонують не ізольо-

вано, а в системі. Тому й можемо в телере-

портажі зустрічати ознаки інтерв’ю тощо.

Кожен випуск телепрограми “ТСН” три-

ває півгодини та містить близько 18 журна-

лістських матеріалів. Якщо класифікувати їх

за жанровими ознаками, то значну перевагу

мають відеосюжети. Досить часто зустріча-

ємо телемости й репортажі, рідше – інфор-

маційні огляди та виступи. Наявним є і жанр

інформаційної кореспонденції й коментарю.

Органічною частиною інформаційних випус-

ків є інтерв’ю. Журналісти “ТСН” вдаються

до цього жанру при підготовці майже кожно-

го свого матеріалу (як складової відеосюже-

ту, відеорепортажу чи відеозвіту). В одному

матеріалі використовують від двох до п’яти

синхронів. Варто зуважити, що журналісти

“ТСН” – динамічні, оперативні й творчі у ви-

світленні подій. Вони вдало застосовують

форму подання інформації, їх розповідь про

подію є лаконічною та зрозумілою. Різно-

плановий підхід до проблеми, висвітлення

думок спеціалістів, цікаво дібране відео, а

також вдалий коментар журналіста – усе це

робить новини цікавими та легкими для

сприймання. Новини “ТСН” є різнопланови-

ми не лише за формою подання, а й за змі-

стовим наповненням: від важливих суспіль-

но-політичних подій до інформації про ве-

сілля мавп у зоопарку. Все це дає можли-

вість глядачеві стати очевидцем певних по-

дій, узагальнити факти і явища сучасного

суспільства.

Отже, проаналізувавши жанрову різно-

манітність журналістських матеріалів інфо-

рмаційних випусків новин “ТСН”, ми дійшли

висновку, що працівники ЗМІ в підготовці

своїх матеріалів звертаються не тільки до

особливостей одного жанру. Вдалий синтез

різних жанрових ознак, супроводжений логі-

чним, послідовним викладом подій, свідчить

про високопрофесійні здібності журналістів,

які створюють програму. Телевізійні новини

залишаються одним з головних джерел

отримання інформації про найважливіші

події дня.

Література

1. Вакурова Н. Типология жанров совре-

менной экранной продукции / Н. Ваку-

рова, Л. Московкин. – М. : Ин-т совре-

менного искусства, 1997. – 438 с.

2. Вартанов Г. Засоби масової інформації :

короткий словник термінів і понять /

Г. Вартанов. – К. : Грамота, 2005. – 64 с.

3. Дмитровський З. Інтерв’ю в інформацій-

ній телепрограмі: особливості, методика

підготовки / З. Дмитровський. – Л. :

ПАІС, 2000. – 426 с.

4. Дмитровський З. Телевізійна журналіс-

тика / З. Дмитровський. – Л. : ПАІС,

2006. – 208 с.

5. Князев А. Основы тележурналистики и

телерепортажа / А. Князев. – Бишкек :

КРСУ, 2001. – 160 с.

6. Лизанчук В. Жанри радіожурналістики /

В. Лизанчук // Телевізійна й радіожурна-

лістика. – 2005. – Вип. 6. – С. 3–15.

7. Шаповал Ю. Поетика телевізійної жур-

налістики / Ю. Шаповал. – Костопіль :

Роса, 2003. – 191 с.__