МОВА ПРОСТОРУ ТА ЇЇ КОМПОНЕНТИ

Мова просторускладається з кількох компонентів. Зокрема виділяють чотири зони дистанції у спілкуванні: інтимна; особиста; соціальна; публічна.

Інтимна дистанція (до 50 см) -це зона спілкування між близькими людьми. При цьому настільки близькими, що людина готова обійняти співрозмовника, тобто скоротити цю дистанцію до 0. У процесах комунікації не варто втручатися в інтимний простір, спроба подібних дій сприймається як агресія. Справа в тому, що людина намагається підкорити собі оточуючий її невеликий простір і розглядає його як частину себе. Наявність відстані не менше 50 см між слухачами під час промови здатна забезпечити можливість критичного сприйняття того, що їм говорять.

Особиста дистанція (від 50 см до 1,5 м) -це зона спілкування між друзями. Саме на такій відстані люди, які добре знають один одного, у яких є спільні інтереси тощо, почуваються комфортно в повсякденній комунікації.

Соціальна дистанція (від 1,5 до 3 м) -це зона спілкування між знайомими людьми (але не друзями). Така відстань є оптимальною для формальних контактів на роботі або з малознайомими людьми.

Публічна дистанція (більше, ніж 3 м) -це відкрита зона для виступу оратора перед аудиторією. Промову потрібно виголошувати з публічної відстані, особливо у великих аудиторіях. Під час виступу оратору варто наближуватись до слухачів. Наприклад, якщо оратор виступає з трибуни, то корисним є виходити час від часу з-за неї та ставати поруч. Хоча більш вдалим є взагалі стояти поруч з трибуною, а не за нею. Рухатись по аудиторії слід повільно.

АНАЛІЗ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ

Аналіз виступу має важливе значення для вдосконалення ораторської майстерності. Найкращим вважається поєднання оцінок самого оратора з експертними оцінками. Далі пропонуються переліки запитань для самого оратора та тих, хто оцінює виступ "зовні".

Оратору слід відповісти на такі запитання:

1. Чи вдалось захопити увагу аудиторії?

2. Чи вдалось утримати увагу протягом всього виступу?

3. Чи дотримано регламенту?

4. Чи все було сказане з того, що хотів?

5. Чи підкреслив у завершенні головне?

6. Чи не ухилявся від теми?

7. Чи впевнено почувався на місці оратора?

8. Чи хотілося б ще виступити перед цією аудиторією?

Відповіді даються за десятибальною шкалою: так - 10, ні - 1, інші оцінки у проміжку від 10 до 1. Якщо оратор набрав менше 50 балів, тоді виступ слід оцінити як невдалий.

Експертам пропонується дати відповіді на такі запитання:

1. Чи був вдалим початок виступу?

2. Чи є драматизм у викладі?

3. Чи є вдалими приклади?

4. Чи є адекватною гучність?

5. Чи є адекватним темп?

6. Чи є адекватними мова і стиль виступу?

7. Чи є вдалим завершення?

8. Чи дотримався оратор регламенту?

9. Чи добре тримався оратор?

10. Чи є цікавим виклад теми?

11. Чи є оригінальним стиль викладу?

12. Чи є ясною головна думка виступу?

13. Чи є виступ переконливим?

Відповіді даються за десятибальною шкалою: так - 10, ні - 1, інші оцінки у проміжку від 10 до 1. Вдалим вважається виступ, який набрав не менше двох третин можливих балів, тобто не менше 86.

СОФ. ІДЕАЛ ЄДНОСТІ РИТОРИКИ І ФІЛОСОФІЇ

Ідеалом людини у Давній Греції був образ "суспільної людини", що здатна тримати в своїх руках управління державою. Зрозуміло, що мистецтво переконання, володіння Словом було найважливішою рисою цього образу. Провозвісниками такого ідеалу людини виступили в V ст. до н. е. софісти. Не випадково засновником риторики вважається відомий давньогрецький софіст Горгій.

У феномені софістики риторика та філософія досить плідно співіснували. Софісти взагалі виступали як вчителі мудрості, вчителі красномовства. Це була група людей, що заробляли інтелектуальною працею. За досить високу платню вони бралися навчати тих, хто прагнув до громадської або державної діяльності. Однією з найважливіших складових подібної діяльності є вміння публічно виступати, тобто ефективно впливати на розум та почуття громадян за допомогою влучного слова. Для вдалих виступів потрібно було володіти не тільки мистецтвом виголошення промов, але й вмінням обґрунтовувати власні думки, критикувати положення інших ораторів. Окрім того, треба було вміти сперечатися, тобто ставити запитання та давати відповіді.

Для софістів головним було здобути перемогу в суперечці, незважаючи на те, чи виражають їх положення істину. Тому їх можна вважати виразниками індивідуалізму, адже думки співрозмовників для них не мали особливого значення, важливим було ствердити власну перевагу через володіння мистецтвом переконувати. Яскравим свідченням софістичного світорозуміння є думка, сформульована Протагором: "про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежних одне одному".

Мається на увазі, що деяка думка людини має стільки ж прав на існування, як і будь-яка інша. Об'єктивної істини немає, тому можна говорити тільки про те, що одна думка є більш переконливою за іншу. Софісти як вчителі мудрості якраз і вбачали своє завдання в тому, щоб навчити цієї переконливості, навчити перетворювати слабку думку на сильну.

Але вже в кінці V ст. стає очевидним той факт, що ідеал "суспільного життя" розпадається на два поняття, які взаємно виключають одне одного: "життя діяльне" і "життя споглядальне". Ідеалом першого був ритор - практик і політик; ідеалом другого - філософ, мислитель.

Корак, Тісій і Горгій (приблизно 483-375рр. до н. е.) вважаються учнями філософа Емпедокла. Всі вони були родом з Сицилії. В 427 р. до н. е. Горгій прибув в Аттику як посол міста Леонтини, яким загрожували Сиракузи. Горгій так захопив афінську публіку, що вона в результаті віддала йому перевагу тільки за вміння витончено висловлювати свої думки. Через деякий час Горгій переїжджає до Афін та відкриває власну школу красномовства. Саме тут було визначено, що риторика - це майстер переконання. Горгій виділяє ряд засобів, за допомогою яких оратор "веде за собою" душу аудиторії й приносить їй задоволення. Горгію належить винахід словесних фігур.

Найбільшої слави Горгію принесли похвальні (епідейктичні) промови, зокрема "Похвала Олені". У ній, зокрема, висловлена така думка щодо сили слова:

"Слово - найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові - може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість".

ДЕМОСФЕН

Найбільш цікавим оратором Давньої Греції був, напевно, Демосфен (384-322 рр, до н. е.). Його постать, зокрема, засвідчує, що для успіху оратора природні задатки не є головними. Головним є постійне тренування як думки, так і слова. З дитинства Демосфен володів слабким голосом і шепелявив. Ці недоліки, а також нерішучість, з якою він тримався перед публікою, призвели до провалу перших його виступів. Однак він був дуже наполегливою людиною: свої фізичні недоліки він долав постійними вправами. Свою невиразну вимову Демосфен намагався виправити тим, що набирав у рот камінці й намагався ясно та розбірливо читати уривки з поезій. Слабкий голос поліпшував тим, що виходив на берег моря і звуком свого голосу намагався заглушити шум прибережних хвиль.

Крім цього, Демосфен ретельно вивчав промови, які чув і по пам'яті намагався відновити хід міркувань. До власних слів або слів інших людей вигадував можливі поправки та способи виразити ті самі думки іншими словами. Він ніколи не виступав без попередньої підготовки. Сам Демосфен визнавав, що хоча й не пише всієї промови повністю, однак зовсім без попередніх начерків не виступає. При цьому він говорив, що той, хто готує промову наперед, по-справжньому відданий народу, що в цьому і полягає служіння йому. На думку Демосфена, виявляти байдужість до того, як сприйме промову більшість аудиторії, значить співчувати олігархії та розраховувати більше на примус, ніж на переконання.

Ця постійна попередня підготовка до виступів ще раз свідчить, що для ораторської майстерності важливим є не тільки природне обдарування, але й наполеглива праця. Зрештою Демосфен подолав свої фізичні недоліки.

ГОРГІЙ

Горгій (485-380 рр. до н.е.) здобув популярність, ставши в Афінах послом міста Леонтіни, що дуже потерпало від Сіракуз. Своїми майстерними виступами він викликав у афінян захоплення. Вишукані антитези понять з евфонічними співзвуччями, поетичні образи у фігуральних висловах ткалися на словесному полотні в неймовірно вигадливі малюнки. Пізніше сам Горгій назве в таких промовах два прийоми – чарування духу і обман думки. А поки що під враженням промов Горгія афінські народні збори (еклесія) вирішують негайно надати Леонтині військову допомогу в її боротьбі з Сіракузами.
                 Горгій переїжджає до Афін і відкриває школу риторики. Звичайно, він успадковує все те, що вже досягли в риториці його попередники, бо ланцюжок оратор – учитель – учень – оратор був у цій науці святим: учні пишалися вчителями, вчителі учнями. Але Горгій відкрив чимало нового. Зокрема, він уважно проаналізував звуковий лад мови, шукаючи в ній гармонію. Звукові прийоми народної поезії, молитви, голосінь, заклинань, чарувань оратор просіює через сито свого смаку і вводить у промови, вказуючи на те, як звучання впливає на думку. Зразком епідейктичного красномовства стали два твори Горгія – "Похвала, Олені" та "Виправдання Паламеда". Не одне покоління ораторів вчилося "гри розуму", риторичним "іграшкам" на цих текстах.