СЕРЕДНЬОВІЧНА РИТОРИКА В СИСТЕМІ ОСВІТИ

Енциклопедична традиція, що склалась в епоху еллінізму й особливо розквітла в Римі, набула особливої значущості в західноєвропейській культурі. У системі освіти пануючим стає семичастний канон, що включав вільні мистецтва. Вони у короткому викладі охоплювали практично весь склад знання.

Семичастний канон поділявся на два ступені: нижчий - граматика, діалектика, риторика - тривіум (звідси слово "тривіальний" - відомий всім) і вищий - арифметика, геометрія, музика й астрономія - квадривіум.

У Західній Європі піднесення інтелектуального життя розпочинається з епохи Каролінгського відродження. Варто наголосити на творчості Алкуїна Йоркського, який був радником короля Карла Великого з питань культури й освіти та директором придворної школи. У його роботі "Риторика" ("Діалог мудрішого короля Карла й Альбіна, вчителя, про риторику й чесноти") можна побачити зокрема, що антична риторика була засвоєна Середньовіччям майже в повному обсязі стосовно розподілу та основних понять цієї дисципліни. Алкуїн підкреслює, що мистецтво риторики складається з п'яти розділів: винахід матеріалу, розташування його, виклад, запам'ятовування, виголошення; має справу з красномовством трьох родів: урочистим, політичним, судовим; промова оратора повинна складатись із шести частин: вступ, оповідання, розчленування запитання (тобто демонстрація того, в чому ми згодні з противником, а що заперечуємо), доведення, спростування, завершення та ін.

Формами викладання в середньовічних університетах були лекції і семінари. Лекція стала особливою формою публічного викладу навчального матеріалу й особливим видом ораторського мистецтва.

Семінар (диспут) полягав у тому, що будь-яка тема пропонувалась у вигляді запитання для обговорення, відповіді пропонувались спочатку студентами, а потім - викладачем. Участь у публічних диспутах, поряд з вимогами щодо відповідного віку студента і строку навчання, була обов'язковою, щоб отримати вчене звання. Наприклад, у Паризькому університеті щоб отримати вчене звання бакалавра мистецтв, потрібно було два роки відвідувати публічні диспути і, принаймні, один раз самому захищати софізм. А вже саме випробування відбувалось у комісії, що складалась з трьох магістрів, і завершувалось публічним диспутом.

Отже, в епоху Середньовіччя риторика була однією з основних загальноосвітніх дисциплін і входила до складу тривіуму. Хоча якщо граматика, наприклад, зміцнила свої позиції в культурі, то риторика, навпаки, свої втратила. Головна причина цього полягала в тому, що латинська мова була чужою для середньовічної публіки. Нею володіли лише духовні особи. Багато з них і були спроможні виголосити урочисту промову на честь короля чи князя, проте ні король, ні князь з їх німецькою чи французькою мовами її б все одно не зрозуміли. Красномовство позбавилось публіки.

Тому риторика йде на службу до інших наук. З одного боку, це була діалектика (логіка). Зокрема, ще Арістотель писав, що риторика відповідає діалектиці. Проте в античності в цій відповідності провідну роль займала риторика, а в Середньовіччі - логіка. З іншого боку, це було право. Оскільки потрібно було виробити формулювання для нескінченної кількості ділових ситуацій, пишномовний стиль тут був ні до чого, а точність була необхідною, і тому знадобився досвід риторики. З третього боку, це була вже вищезгадана граматика, яка тепер мусила засвоїти новий предмет - мистецтво складання віршів. І тут риторика поділилась всім запасом правил, що існували в ній з приводу створення промов¹.

В епоху Середньовіччя остаточно складається новий тип риторичних промов - церковний, проповідь насамперед. Пізніше в університетах відбувається становлення лекції - на сьогодні одного з різновидів академічного красномовства. Цікавим з риторичної точки зору є також університетський диспут, для перемоги в якому потрібно було вміння вести суперечку, пропонувати свої положення, захищати їх і спростовувати положення опонентів.