Проблема добра та зла в іудаїзмі та християнстві.

ДОБРО́ И ЗЛО. Этический характер еврейского монотеизма связан с утверждением изначального примата добра над злом. В книге Бытия каждый из актов творения сопровождается оценкой: «И увидел Бог, что это хорошо» (Быт. 1:4, 10, 12. 18, 21, 25); «И увидел Бог все, что Он создал, и вот весьма хорошо» (Быт. 1:31). Добро утверждается в качестве атрибута творения. Содержащиеся в Библии принципы еврейской этики основаны на четком различении добра и зла как соблюдения и нарушения Божьих предписаний. Вместе с тем иудаизм утверждает принцип личной ответственности человека за свои поступки и, следовательно, свободу выбора между добром и злом. С этим связан и принцип воздаяния за добро и зло, которое первоначально мыслилось как посюстороннее, осуществляющееся при жизни человека. Стремление объяснить существование зла в мире, управляемом всемогущим и благим Богом, соединенное с растущим пониманием ценности индивидуума во вселенной, подчиненной воле Бога, представляет серьезную проблему для монотеистического мировоззрения иудаизма. Размышления о происхождении и природе зла являются одной из главных тем каббалистической литературы, в которой содержатся различные решения этой проблемы. В ряде каббалистических произведений очевидно влияние неоплатонизма, согласно которому зло не обладает объективной реальностью и является лишь неполнотой добра.

- Життя людини сповнене випробувань, різних спокус, і терпіння. Щоб гідно пройти свій життєвий шлях, потребуємо Божої підтримки і допомоги.
- Божу благодать - надприродний дар, який дає людині сили жити, творити добро і протистояти злу, отримуємо від Бога у Святих Тайнах, зокрема, у Святій Тайній Євхаристії.
- Пресвята Тайна Євхаристії - Тайна єдності з Ісусом Христом, який приходить до нас у вигляді хліба і вина. Ця єдність з Богом надихає нас творити добро, приносити радість людям.
- Усе в житті людини починається з чогось малого. Стати справжньою людиною допомагають нам щоденні маленькі добрі справи.

- - Свідомий добровільний вибір зла - гріх проти Бога і проти самого себе.
- Наша схильність до зла успадкована від наших прародичів Адама і Єви, які вчинили перший непослух в раю.
- Брак любові і милосердя, егоїзм і погорда проростають злом у житті людини.
- Непослух, вседозволеність, погані вчинки, страх, вічний неспокій -наслідок нашого неправильного вибору.

- Обітниия подолання зла
- Милосердний Бог прощає людині скоєне зло і прагне допомогти їй позбутися його важких наслідків.
- Обітниця Спасителя: "Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством і її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп'ястися йому в п'яту"
- Іспит совісті - усвідомлення скоєного зла, жаль за завдане зло, бажання змінити своє життя на краще і перепросити Бога за вчинений гріх.
- Тайна Покаяння - подолання зла і шлях до примирення з Богом.

- 32 Ідеал людини в ісламі

 Центральне місце в моральному ідеалі ісламу займає вічно каянник грішник, який прагне своїми молитвами і благочестивим поведінкою здобути милість Всевишнього. Відчуваючи постійний страх перед Всевишнім, людина повинна постійно просити у нього пробачення за вчинені і недосконалі гріхи. Богослови кажуть, що, за свідченням імама аль-Бухарі, пророк Мухаммед, являли собою неперевершений зразок праведного поведінки, щодня по сто разів звертався до Бога, просячи про відпущення гріхів. Простому смертному, якого на кожному кроці на них чекають спокуси і спокуси та який від природи безвольність і ласий до спокуси, робити треба це значно частіше, щоб заслужити милість аллаха, кажуть мусульманські проповідники. Моральне вдосконалення, до якого звуть мусульманські богослови, замикає людину в коло лише особистих переживань. Воно продиктовано страхом перед всевидячим і всезнаючим богом. Його мета-збільшити глибину віри у людей, сприяти тому, щоб віруючий зміг постати "Чистим" перед богом на тому світі і заслужити собі місце в раю. У Згідно з таким моральним ідеалом людям протягом століть прищеплювалися плазування, боягузтво, смирення, пасивність, раболіпство, тобто ті якості, які сприяли стримування невдоволення трудящих своїм пригніченим станом, спонукаючи їх задовольнитися існуючим станом, і тим самим сприяли збереженню експлуататорського ладу. В умовах соціалістичного ладу такі моральні установки ісламу стримують зростаючу соціальну активність частини людей, заважають повного розгортання здібностей віруючої людини, обмежують його інтереси і потреби, виховують в ньому пристосовних психологію. Образ ідеального мусульманина, зазнавши істотну еволюцію, наділяється багатьма богословами нашого часу рисами, яких немає в вероучітельних книгах ісламу, але які характерні для будівельника нового суспільства, - це інтернаціоналізм, колективізм, соціальна активність, непримиренність до ворогів соціалізму, справи миру і свободи народів, нетерпимість до порушень суспільних інтересів та ін Однак шляху наближення до цього ідеалу, пропоновані богослов'ям, багато в чому залишаються колишніми. Мусульманська етика стверджує, що людина, що бажає досягти вищого морального досконалості, перш за все повинен керуватися вченням ісламу про добрих і злих вчинках: здійснювати передбачені цим вченням добрі вчинки і усуватися від злих. Наближення до досконалості припускає постійне очищення від гріхів. До звільнення ж від гріхів ведуть молитви, обряди і пост, покладені на вченням ісламу, кажуть служителі культу. П'ять першорядних обов'язків мусульманина - п'ять стовпів віри,-як завжди про це говорили релігійні діячі, "наближають мусульманина до Аллаха і забезпечують йому благополуччя в обох світах ". Тепер же з'ясовується, що виконання мусульманином стовпів віри сприяє також становленню людини як "повноцінного і всебічно розвиненого в моральному і культурному відношенні "індивіда. На тій підставі, що мусульманські богослови звуть правовірних до самовдосконалення, було б неправильно вважати, що тим самим віруючим дається обнадійлива система їх морального розвитку. Духовенство і в цьому питанні сіє невпевненість у лавах правовірних. Одному Богу відомо, говорять богослови, чи вдасться моральне вдосконалення особистості або всі його старання підуть прахом, будуть марними. В. І. Ленін відзначав, що релігія дає людині ідеал, але ідеал, до якого з успіхом не може слідувати людина, бо цей ідеал зв'язується з надприродною силою. Етичний ідеал повинен кликати до майбутнього Він є чимось більш зроблене в порівнянні з тим, що мається на наявності, це вищий зразок, до досягнення якого потрібно прагнути. Він вбирає в себе такі людські риси і якості, які народжуються в міру розвитку суспільних відносин і відображають прагнення до нового, прогресивного. Комуністичний етичний ідеал висуває завдання "виховання нового людини, гармонійно поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість "(Програма КПРС, с. 120-121). Поодинці таке завдання вирішити неможливо. Вона вирішується у колективній боротьбі за побудову комуністичного суспільства. І ми вже зараз бачимо чимало людей, які володіють багатьма ідеальними рисами всебічно розвиненої особистості майбутнього. Комуністичний етичний ідеал кличе радянських людей не до покори і терпіння, а до активної боротьби з усім мляво та відсталим, за перебудова життя на комуністичних засадах. Разом з тим суспільство вимагає від кожного індивіда збільшувати свій особистий внесок у справу самовиховання і самовдосконалення. Саме в цьому складному і необхідному процесі релігія не тільки не може бути помічницею, але, навпаки, відіграє серйозну гальмує роль.

33 У смисловому полі « мусульманська етика» я виділю три осі. Першу я назву « божественне - людська» . Другу - « людське - людське» . І третю - « внутрішньо- людське» . Ці назви , і особливо остання , не дуже вдалі ; коли ми дійдемо до суті справи , стане ясно , що саме за ними ховається .Говорячи про три « осі » , я маю на увазі метафору тривимірного простору. Три просторові осі взаємно незвідні , але тільки вкупі дають те , що ми називаємо звичним нам простором. Точно так само три виділені мною осі смислового поля « мусульманська етика» не зводяться один до одного (в усякому разі , не зводяться безпосередньо) , але тільки вкупі утворюють шукане смисловий простір .

Отже, 1 - Вісь «божественно-людська»

. Бог и человек как господин и раб наиболее типичная характеристика человека в культуре ислама, то ответом будет слово «раб» Иначе говоря, понятие «раб» ассоциируется для исламского сознания не с отрицанием свободы, не с «несвободой». Оно ассоциируется с «поклонением», или, быть может, «почитанием», — если мы захотим подобрать для перевода понятия ‘ иба o да такое слово, которое сможет выразить нечто существенно более широкое, нежели чисто ритуальное отношение.

Итак, поклонение — это то отношение, которое связывает человека как раба и Бога как господина. Человек может быть «рабом» только в том случае, если он осуществляет «поклонение». Иначе говоря, «быть рабом» не означает «быть закрепощенным» или «быть несвободным», то есть, вообще говоря, быть неспособным к чему-то, находиться в положении пассивности и претерпевать диктат чужой воли. Пассивного подчинения принципиально недостаточно, чтобы «быть рабом» в этом смысле. В понятие «раб» прежде всего вкладывается способность к осуществлению «поклонения» (или, шире, «почитания»). Поэтому «раб» оказывается понятием принципиально позитивным, а не негативным, предполагающим нагруженность каким-то содержанием, а не лишенность чего-то. Говоря попросту, с этой точки зрения невозможно быть «рабом Бога», сидя сложа руки и просто подчиняясь Его воле.

Нам остается сделать еще один шаг, чтобы обнаружить непосредственную связь этой постановки вопроса с темой нашего разговора. «Поклонение», согласно развитым в исламе представлениям (будь то в религиозной или философской мысли), может быть таковым, т.е. может быть действительным поклонением, только в том случае, если оно представляет собой самостоятельное , автономное действие человека. Эти понятия, избегающие концепта «свободы», тем не менее выражают именно то, что требуется в данном контексте: необходимость собственного, неподчиненного чужой воле импульса, исходящего от человека в направлении Бога и только и способного сделать его «рабом».

Человек и Бог, раб и господин, являются противоположностями, или, как выразились бы люди, склонные к метафоризации — двумя полюсами. Вопрос в том, как связаны эти противоположности и какое наполнение предполагает именно такая их связанность; каков смысловой мир, лежащий между этими двумя полюсами?

Контуры этого смыслового мира определяются следующей логикой. Этот мир един, но его единство не предполагает абсолютного соподчинения внутри себя двух его «крайних» пределов, двух противоположностей, «между» которыми этот мир выстраивается. Было бы неверно представлять их по модели «сообщающихся сосудов» и применять к пониманию их соотношения нечто вроде «принципа сохранения». Попросту говоря, было бы неверно считать, что чем больше «власти» и «полномочий» на одном полюсе, тем их меньше на другом и что общий «объем» этих полномочий должен оставаться неизменным при любых их перераспределениях между двумя полюсами, полюсом «раба» и «господина», полюсом «человека» и «Бога». Неверно, что полновластие одного требует, логически предполагает безвластие другого. Такая логика была бы верна, если бы между рабом и господином существовала вертикальная иерархия, если бы ось «божественное-человеческое» строилась как иерархическое соподчинение. Однако дело обстоит не так; в исламской культуре эта ось логически предполагает горизонтальную, а не вертикальную выстроенность. Горизонтальное строение предполагает взаимообусловленность, вертикальное — линейную, однонаправленную обусловленность. Горизонтальное строение оси «божественное-человеческое» предполагает понимание противоположностей не как взаимно-исключающих, а как взаимно-предполагающих. Полновластие господина не исключает, а, напротив, предполагает и требует автономии действия раба; эта автономия осуществляется в отношении ‘иба o да «поклонение», которое может трактоваться максимально широко, далеко выходя за пределы ритуального действия. В арабо-мусульманской культуре невозможно противопоставление «града земного» и «града небесного», как то имело место в западной культуре. Успех в земной жизни никак не ущемляет успеха в жизни загробной; напротив, добродетельность непременно вознаграждается (по меньшей мере должна вознаграждаться) в земной жизни, а не только в загробной; напротив, грех лишает человека успеха и в земной жизни, а не только в загробной. Категориальное и концептуальное оформление этих теорий достаточно хорошо известно: соотношение мира и Бога понимается как соотношение з O а o хир «явного» и б а o т O ин «внутреннего», как отношение взаимной обусловленности (одного без другого нет и не может быть).

I.1.2. Божественное — человеческое в авторитетных текстах ислама Это Коран и сунна. Коран, имеющий статус «божественной речи», занимает полюс «божественного», тогда как сунна, конечно же, склоняется к «человеческому» полюсу, представляя собой (в строгом, или наиболее узком) понимании рассказ о словах и поступках одного человека.

Хотя при перечислении, при, так сказать, построении списка Коран будет неизменно упомянут на первом месте, а сунна — на втором, это не означает их иерархического, вертикального соподчинения. В традиционной исламской мысли сложился принцип: «Коран истолковывает сунну, а сунна истолковывает Коран». Он действует во всех случаях, когда авторитетные тексты исламской традиции (Коран и сунна) служат основой для выработки норм, будь то этических или юридических. Этот принцип означает, что ни Коран, ни сунна в отрыве друг от друга не могут служить основой мусульманского права и этики. Божественный авторитет, воплощенный в коранической речи, не подавляет человеческий авторитет, воплощенный в сунне. Напротив, они мыслятся как согласованные: одно не может противоречить другому; толкование малопонятных или трудных мест Корана опирается на разъяснения, почерпнутые в сунне; положения сунны признаются достоверными постольку, поскольку они не противоречат положениям Корана (таков один из критериев достоверности хадисов). С количественной точки зрения сунна представляет собой гораздо более обширную нормативную базу, нежели коранический текст, к тому же в силу своей природы она гораздо теснее приближена к повседневной жизни мусульманина, нежели текст Корана. I.2. Ось «человеческое-человеческое» , «срединность» ислама — это не уравнивающая разделяемые противоположности граница (точка середины) между ними, а то «место», где противопоставляемые стороны входят в контакт и, уступая одна другой, «связываются» и образуют нечто новое — собственное единство.

Вот почему, рассматривая отношение с другим, мусульманские авторы устойчиво подчеркивают необходимость перевеса в пользу другого: именно в этом «неравном равенстве» завязывается правильное, с точки зрения мусульманской этики и мусульманского права, отношение с другим.

34 П'ять стовпів ісламу. Перший стовп («ташахууд») - виражений фразою: «Немає бога, окрім Аллаха, і мухпммед Посланник його». Вона складається з двох частин: перша з них стверджує віру в єдиного бога - Аллаха, друга частина стверджує віру в його пророка Мухаммеда. Це формула сповідання віри. Щоб прийняти іслам, вважатися мусульманином, необхідно вимовити цю формулу на арабській мові в присутності як мінімум 2-х свідків мусульман. Віруючим ж рекомендується частіше вимовляти цю формулу. Час від часу Аллах посилає на землю своїх посланців яким доручав проповідувати нову релігію. Шість з них є головними: Адам, Ной, Авраам, Мойсей, Христос і Мухаммед. Але Мухаммед самий великий з пророків і останній з них. Він «Друк пророків». Аллах більше не буде посилати їх на землю. У Мухаммеда особлива «пророча» душа, яку Аллах створив ще до створення світу і лише з народженням Мухаммеда помістив її в його тіло. Всі пророки володіли даром творити дива. Однак Мухаммед категорично відмовляється створити щось подібне, мотивуючи свою відмову тим, що Коран - найбільше з чудес, і що той, чиїми вустами він переданий, не потребує інших доказах своєї особливої ​​місії. Другий стовп говорить: кожен мусульманин зобов'язаний здійснювати п'ять разів встановлену молитву («намаз») Ця молитва промовляється на арабській мові на зорі, опівдні, у другій половині дня, при заході сонця і на початку ночі. Здійснення молитви передбачає деякі умови. По-перше, треба пам'ятати повчання Корану: «Віруючі! Не приступайте до молитви, коли ви п'яні ». По-друге, перед молитвою необхідно очиститися обмиванням. По-третє, молиться повинен звернути своє обличчя до Мекки. По-четверте, його тіло повинне бути покрите одягом. По-п'яте, яка молиться повинен розстелити молитовний килимок. Третій стовп. Необхідно постити в місяць рамадан (це дев'ятий місяць за місячним календарем). Пост обов'язковий для всіх, крім хворих, вагітних жінок, а також мандрівників. Дівчатка починають дотримуватися посту з 9 років, хлопчики - з 12. Протягом місячного посту не можна нічого їсти і пити від сходу сонця до його заходу. Не можна купатися, в цей час, курити, нюхати квіти і парфуми, приймати ліки всередину і прикладати їх до рани. Смерть в місяць рамадан - богоугодна справа і померлий обов'язково потрапляє в рай, так як двері пекла в цей час закриваються. Під час цього посту правовірні додають до п'яти звичайним молитвам ще одну, долее тривалу (до двадцяти простягання), яка вчиняється ввечері під керівництвом імама. Четвертий стовп. Обов'язкова милостиня («закят»). П'ятий стовп. Кожен повнолітній мусульманин зобов'язаний хоча б раз у житті здійснити паломництво до святих місць - в Мекку і бажано - до Медіни. Паломництво повинно бути приурочене до часу свята Курбан-байрам (10-е число 12 місяця).