Чотири благородні істини буддизму

1.Істина про страждання « все є страждання: народження, хвороба, смерть, поєднання з неприємним, разлука з приємним,по істині всі 5 груп привязаностей за суттю є стражданням (тут страждання, як концепція світу)»

2.Істина про причину страждань; ця причина в потягах, бажання і привязонастях до життя (буддизм говорить про енергію).

3.Істинна про припинення страждань (нірвана) – «затухання».
Нірвана – це стан абсолютного спокою, який неможливо описати.

4.Істина про шлях, який призводить до нірвани. «Восьмирічний шлях» - 8 кроків до нірвани, має три етапи:
1. – мудрість(правильний світогляд, правильна рішучість)
2. – моральність(правила мовлення, правила поведінки, правильний спосіб життя)
3. – зосередженість (правильне старання, правильне помятування, правильний странс).

Основні моменти символу віри в християнстві.

Символ віри — короткий і точний виклад усіх істин християнської віри, важлива складова святого Переказу. У православ'ї весь Символ віри складається з дванадцяти членів, і в кожному з них міститься особлива істина, або, як ще називають, догмат православної віри:

«Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого і невидимого. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, - світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через нього все сталося. Він задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком. І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований, і воскрес у третій день, згідно з писанням. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І вдруге прийде зо славою судити живих і мертвих, а його царству не буде кінця. І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця ізходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків. В єдину, святу, соборну й апостольську церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресення мертвих і життя будучого віку. Амінь.»

Згадка у Символі віри про походження Святого Духа «від Отця» з додатком «і Сина» знайшла найрізноманітнішу інтерпретацію у західних і східних християнських церквах і стала одним з пунктів їхнього розколу 1054. Українські полемічні твори 16 - 17 ст. присвячували цьому питанню особливу увагу. Православна Церква не визнає додатку «і Сина». Українська Греко-Католицька Церква хоч і узаконила на Замойському Соборі 1720 цей додаток під впливом латинізації, сьогодні намагається повернутись до первісної форми віровизнання

Основні засади даосизму.

Дао: є велике і мале(шлях людини). Дао як мораль, як воля неба,як закон. В даосизмі немає Бога. Для даосів дитя – найдосконаліша людина. Бути щасливим означає бути дитиною(немовлям). Даосизм не віре в розум.
Для даосів всі явища, включаючи людини сплетені в єдину сутність, взаемовпливаючих сил, як видимих, так і не видимих. С цим пов’язана даоська система потоку і всезагальних змін, і всезагальне установлення. Енергія «ци» - всі речі мають енергію. Кожна людина має право її реалізовувати. Багато цієї енергії – людина щаслива, здорова, якщо мало- людина помирає. Треба зберігати енергію «ци». Даоськи практики, такі як феншуй, характеризую інь і янь. Інь – чоловіча енергія, день. Янь – жіноча, ніч. Між ними створений світ. Земля – грунт, ріст. Вода – живить. Вогонь –

Залізо – це те чим ми закріплюємо життя, те що формує щось, закріплює щось.

     22. Ідеал людини в даосизмі.

Даосизму притаманні примітивізм, тобто уявлення про те, що індивідум і суспільство покращаться, якщо повернутись до первинної простоти, з її мінімум диференціацій, вченості, цілеспрямованої активності. Є два ідеала людини: конфуціанський (навчання) і даоський(без навчання, просте життя).

Даосизму притаманна віра в те, що люди живуть за придставництвом двох методів: споглядання, сексуальних практик, алхімії та дієт; так можуть досягати досконалості, яка проявляється в довголітті або безсмерті, наявності надприродніх здібностей і можливості пізнати сили природи та оволодіти ними. Енергія «ци», як накопичення енегргії, все забирає собі.

Даосизм не закликає до егоїзму, а християнська людина називає даосизм егоїстичною релігією.

Ідеал правителя в даосизмі.

На істинного пра­ви­те­ля розповсюджуються якості муд­ре­ця. Він не­помітний, невимогливий. Він ста­вить се­бе сло­вес­но ни­жче на­ро­ду, ко­ли з­би­ра­єт­ься встати над ним як правитель: «Найкращий пра­ви­тель – той, про ко­го на­род не зна­є». Правитель здійснює управління не че­рез на­ка­зи, а че­рез розум, че­рез «сер­це на­ро­ду». Ма­ло то­го, він слі­дує «серцю на­ро­ду», і то­ді він виявляється «сво­їм» для кожної людини. Заради встановлення порядку в країні створюють закони. Але вони не повинні бути безпідставно суворими. Та­ким чином пра­ви­тель-муд­рець мо­же створити всередині своєї держави спільність, єдність усіх лю­дей «всередині ті­ла куль­ту­ри». Один з па­ра­док­сів «Дао де цзи­на» - пра­вити не потрібно, треба просто бути. Якщо пра­ви­тель дотримується Дао і свої­ми сло­ва­ми, думками, вчинками реалізує Дао, то сам він позбавлений не­об­хі­дно­сті щось робити. Про­стіше кажучи, пра­вить не людина, а Дао, яке че­рез кон­крет­ну особу ве­де світ до гар­мо­нії. Ця особа уніка­льна як вищий володар і уни­вер­са­льна як людина, яка транс­лює Дао в на­род. Вона врятована від помилок, бажань і прагнень, точніше її прагнення ні­чим не відрізняються від «прагнень» Дао. Пра­ви­тель «нехтує со­бою, тому й зберігає себе», пере­слі­дуючи власні інтереси. В цьому за­клю­чається своєрідний да­ос­ький его­їзм. Мудрий правитель не повинен нести своєму народу нещастя. «У питаннях війни гідний правитель — поступливий. Тільки для захисту він застосовує силу. Він використовує всі можливості, аби зберегти мир» [7, 31] «Дао де цзин» каже, що життям і смертю розпоряджається Дао, тому якщо правитель здобуває перемогу у війні, він не має права радіти – він повинен перемогу відзначити похоронною церемонією.