Історія отримання 10ти заповідей.

Де́сять за́повідей— вказівки, десять основних законів, котрі, за текстом П'ятикнижжя, були дані самим Богом Мойсею на горі Сінай приблизно через п'ятдесят днів після того, як євреї залишили Єгипет. Заповіді, як оповідається, були зафіксовані на кам'яних скрижалях. Біблія розповідає, що після переходу через Червоне море, коли Мойсей привів ізраїльтян у пустелю, Бог призвав його на гору Синай, на те саме місце, де Мойсей розмовляв із охопленим полум'ям кущем, а також добув воду зі скелі ударом патериці. Мойсей жив на горі 40 днів та 40 ночей, і за цей проміжок часу він отримав безпосередньо від бога Десять заповідей. Потім Мойсей спустився з гори з наміром передати заповіді своєму народу, але в долині він побачив, що його люди всупереч велінню Бога спорудили собі Золотого тельця.(Золоти́й теле́ць— ідол, зроблений із золота народом Ізраїлю,. Історія про золотого тельця викладена в Книзі Вихід Біблії. У переносному значенні фраза «поклонятися золотому телцю» означає цінувати матеріальні цінності й погоню за золотом вище від цінностей духовних.)

 Сильно розлютившись, Мойсей кинув таблиці з заповідями на землю й розбив іх, а потім наказав своєму власному племені, левітами, пройтися по табору й убити всіх включно із родичами й друзями. Левіти убили 3000 людей. Потім Бог звелів Мойсею написати дві інші таблиці замість тих, що він розбив, тож Мойсей знову піднявся на гору, знову жив там 40 днів та ночей, і, повернувшись, нарешті передав заповіді своїм людям. За це євреї називають Мойсея «Законодавцем».

Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене.

Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.

Не згадуй імені Господа Бога твого даремно.

Пам'ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий — субота — для Господа Бога твого.

Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.

Не вбивай.

Не чини перелюбу.

Не кради.

Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.

Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого.

Вплив протестантизму на формування буржуазної культури

ПРОТЕСТАНТИЗМ— одно из крупнейших направлений христианства, наряду с католицизмом и православием, возникшее в ходе Реформации и объединяющее ряд самостоятельных церквей и конфессий.
Название произошло от «протестации» — протеста группы немецких князей и представителей городов, сторонников Лютера, против отмены в 1529 г. Шпейерским рейхстагом права выбирать религию, которое было получено ранее.
Движение за преобразование церкви достигло кульминации в XVI-XVII вв. Торговля индульгенциями послужила поводом к выступлению немецкого богослова Мартина Лютера (1483-1546), профессора Виттенбергского университета. 31 октября 1517 г. он прибил на двери церкви 95 тезисов об отпущении грехов. В них Лютер настаивал на покаянии, которое должно придать смысл жизни христианина, критиковал учение об индульгенциях, чистилище, молитве за умерших и спасении заслугами святых.
В последующем Лютер отверг папскую власть, особую благодать священства и его посредничество в спасении, потребовал упростить обрядность, подчинить церковь государям.
Умеренная реформаторская группировка, возглавлявшаяся Лютером и его сподвижником Филиппом Меланхтоном (1497-1560), истолковывала требование держаться Священного Писания в духе сохранения всего того в догматике, обрядности и жизни, что прямо не противоречило Библии.
Сторонники радикальной группировки, возглавленной Томасом Мюнцером (1490-1525), крестьяне и городская беднота, требовали отмены всего, что не подтверждалось текстом Священного Писания.
Немецкие князья, а затем и правители Дании, Швеции осуществили реформы в духе учения Лютера, в результате чего возникли церкви, получившие впоследствии название «евангелическолютеранских».
Парламентским актом 1534 г. английский король был объявлен главой церкви, что положило начало англиканству.
 Преследования, которым подвергались религиозные инакомыслящие, побуждали многих протестантов к эмиграции, в особенности в Новый Свет, где не существовало господствующих религиозноцерковных традиций. Это стало важным фактором укрепления новых конфессий, осуществлявших впоследствии оттуда свою миссию в Европе и остальном мире.
В ПРОТЕСТАНТИЗМЕ Библия объявлена единственным источником вероучения, аСвященное предание отвергается или используется в той мере, в какой признается соответствующим Писанию.
Согласно Лютеру и Кальвину, спасение может осуществиться только как результат божественного вмешательства (принцип «только благодатью» — лат. sola gratia).
Важнейшим положением большинства конфессий ПРОТЕСТАНТИЗМА является учение об оправдании одной верой в искупительную жертву Христа. Иные способы добиться спасения (обряды, аскеза, богоугодные дела и т.п.) считаются несущественными. Благодать равно дается всем крещеным по вере, все члены церкви могут играть активную роль в общинах, участвовать в выборных руководящих органах.
Чтение Библии и проповеди составляют основу богослужения. Большое значение имеют также индивидуальная и коллективная молитва, пение религиозных гимнов (псалмов).

Історія виникнення ісламу.

Іслам (з араб, "покірність", інші назви — мусульманство, магометанство) — це наймолодша з трьох світових релігій. Він виник на початку VII ст. серед арабських племен Аравійського півострова та дуже швидко розповсюдився на Близькому та Середньому Сході, Північній Африці. Засновник ісламу пророк Мухаммад.

Мухаммад бен Абд Аллах, з роду хашім племені курайш, народився в одній із шляхетних родин великого торгівельного та релігійного центру Аравії — Мекки, близько 570 року. Він рано став сиротою. Відомо, що він займався караванною торгівлею, але дуже часто вдавався до благочестивих роздумів наодинці. Близько 610 року йому почали з'являтись видіння, а згодом — голос, який він сприймав як Боже слово. Саме ці висловлювання, пізніше записані за його словами, склали святу книгу мусульман — Коран.

Невдовзі Мухаммад, маючи впевненість, що він є Божий обранець, почав проповідувати серед мешканців Мекки. Він проголошував велич одноосібного та єдиного бога Аллаха, відкидав багатобожжя, що було тоді розповсюджене, попереджав про майбутнє воскресіння з мертвих, про День Суду та кару у пеклі всіх тих, хто не увірує в Аллаха. Ця проповідь була зустрінута у рідному місті пророка спочатку сміхом, а згодом переслідуваннями. Зрештою Мухаммад та купка його прихильників змушена була покинути Мекку та зробити хіджру (тобто переселення) до Ясріба (Медіни — міста пророка). Рік хіджри — 622 — вважається початком нової ери за мусульманським календарем.

Саме в Медині він стає не лише проповідником, а духовним та політичним лідером общини (умма), яка також органічно поєднувала риси релігійної та політичної спільноти. Саме тут будується перша мечеть, встановлюються засади релігійного вчення та мусульманського ритуалу, правила життя общини. Саме звідси починається розповсюдження ісламу на арабські племена півострова (як, до речі, й гоніння на тих, хто не приймав іслам, зокрема іудеїв), саме тут формується перше мусульманське військо, яке близько 630 р. здобуває Мекку.