Батьківське і материнське начала в релігії

Якщо прив’язаність до матері є подовженням природного зв’язку, то відношення з батьком відзначаються підкоренням та опором. Якщо мати – це природа та любов, то батько – це закон, сумління, ієрархія. Суперечливість людського існування полягає у розриванні між материнською любов’ю та батьківським обов’язком.

Які ж стадії укорінення людства можна спостерігати в історії його розвою? Спочатку людина була розчинена у природі. Вона поклонялася деревам та тваринам, а себе ще слабо відрізняла від світу. Ремесло, скотарство, торгівля, мистецтво перетворили людину на активну істоту. Богам було надано людського вигляду. Спочатку це була Велика Матір, пізніше з’явилися і чоловічі божества. З появою раціональної релігії було проведено чітку межу між твариною та людиною. Розвиток патріархального принципу був спрямований проти укорінення в природі, проти інцестуального прагнення до матері, до землі. Домінувати стало батьківське начало, Закон Божий. Одначе в християнстві в образі Діви Божої, символі материнської любові та всепрощення, було відроджено материнське начало. Прагнення до матері-утішительки – причина значного впливу церкви. Протестантизм знов вводить патріархальний дух. Материнська любов більш не розповсюджується на людину. Проте це сприяло росту розуму, раціональності, індивідуалізму та сумління. (41)

Основні світоглядні засади протестантської етики.

Макс ВЕБЕР ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ
Макс Вебер (1864–1920) – німецький соціолог, філософ та історик, народився в Ерфурті в інтелігентній сім'ї. Батько був юристом, мати – освіченою 1 глибоко релігійною жінкою. З раннього дитинства Вебер спілкувався переважно з дорослими, багато читав. В домі Веберів бували відомі філософи, історики і політики, що мало свій вплив на допитливого хлопця. У 13 років Макс подарував на Різдво батькам два власні твори присвячені історії Німеччини та Риму.
Після гімназії Вебер почав вивчати право у Гейдельберзькому університеті, потім – у Берлінському, Страсбурзькому і Геттінгенському університетах.

Захистив докторську дисертацію, в якій досліджував передумови і ранній етап розвитку капіталізму. Працював приват- доцентом, професором у ряді університетів. Написав низку праць, в яких висвітлював проблеми майбутнього буржуазно-індустріальної цивілізації. Соціалістичну революцію в Росії М. Вебер оцінював негативно.
Праця "Протестантська етика і дух капіталізму" (1903–1904) присвячена аналізові впливу протестантизму на формування капіталістичних відносин. У творі розглянуто питання зв'язку між віросповіданням і соціальними розшаруваннями, проаналізовано комплекс психологічних і культурних факторів, що сприяють утвердженню ринкових відносин в економіці. Значну увагу автор приділяє вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської концепції професії-покликання як фактора, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу.М. Вебер проводить межу між господарською етикою християнства, з одного боку, і конфуціанством, індуїзмом та буддизмом – з іншого.
Господарська етика останніх трьох релігій – це етика пристосування до світу (конфуціанство) або етика втечі від світу (індуїзм та, особливо, буддизм). Ставлення цих релігій до будь-якої господарської діяльності може набивати відверто негативного характеру.
Іншою була етична позиція стосовно господарства, що її обстоювали священні книги раннього християнства. Носії цієї релігії виробили в собі переконання, що вони послані Господом у світ, щоб поліпшити його, і тому вважали добром активно і раціонально діяти в різних сферах – господарській, політичній, культурній тощо.
Така раціонально-активна настанова властива також мусульманству, однак тут вона не набула повного розвитку.
Протестантизм немовби забезпечив виховання таких рис особистості, як працелюбство, ощадливість, чесність, розрахунок.
Основною рисою капіталізму М. Вебер вважає наявність раціонально організованого підприємства. Він оцінює капіталізм як найбільш раціональний вид господарювання.
Разом із тим, капіталізм – "це жахливий космос, в який кожна окрема людина вкинута з часу свого народження і межі якого залишаються для окремого індивіда і назавжди даними, і незмінними".
У цілому концепція походження і сутності капіталізму М. Вебера спрямована проти марксової теорії первинного накопичення і вчення про додаткову вартість.
Критики М. Вебера (особливо марксисти) неодноразово звинувачували його у перебільшенні значення релігійних чинників соціального життя й у намаганні видати протестантизм за єдину причину появи капіталізму. Але М. Вебер ніколи не прагнув замінити однобічну "матеріалістичну" інтерпретацію причинних зв'язків історії культури таким самим "спіритуалістичним" поясненням. Він виходив з того, що і те, й інше пояснення однаково можливі, враховуючи велику багатоманітність і складність явищ історії та культури і їх взаємний вплив одне на одне. Крім того, М. Вебер неодноразово підкреслював, що в його дослідженнях йдеться про давноминулі часи, коли "дух" капіталізму дише народжувався, а не про сучасну систему капіталістичного господарювання, яка вже давно не потребує релігійної опори. Сьогоденне економічне життя, як і політика, право, наука, мають власну логіку розвитку, власні критерії раціональності, власну професійну етику.

Структура Біблії.

Бі́блія — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт.

 В основі назви «Заповіт» лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.

 Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір

Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:

«Я — Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене»

«Не рідніться з іншими (язичницькими) народами»

Структура Старого Завіту, яка складається з чотирьох головних груп:

1. Доісторичні книги

2. Історичні книги

3. Навчальні (поетичні) книги

4. Пророчі книги

Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх від успадкованого ними від першого чоловіка Адама, та його дружини, Єви гріха (про що розповідається і у Старому Заповіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі.

Окрім самої Євангелії у Новому Заповіті, є і інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общини християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають то́му, що́ саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя.

Остання книга Нового Заповіту: Об'явлення — символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто збудоване Богом; про знищення роспустниці, названою «Вавилон Великий», символічним звіром; про війну Бога з земними царями — Армагеддон, що провокується Божим ворогом — Дияволом.

13.Хінаяна та махаяна склалися як окремі течії у кн. 1 ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Вони відрізняються головним чином тим, що хінаяна проповідує вузький шлях порятунку, а махаяна - широкий. Хінаяна це не самоназва. Так прихильники махаяни позначали ті школи, вчення яких здавалося їм обмеженим. За деякими даними кількість шкіл в хінаяні досягла вісімнадцяти. До цього часу збереглася одна школа - тхеравада. Хінаяна поширена в Південній і Південно-Східній Азії, насамперед у Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі. Згідно хінаяни, досягти нірвани можуть тільки ті, хто присвятив своє життя Богу, тобто - монахи. Хінаяна аскетична. Вона вимагає відмови від усіх земних радощів і задоволень. Віровчення і міфологія хінаяни практично збігаються з ранньобуддистськими. Будда в хінаяні не виступає в божественній ролі. Він – просто людина, що спромоглася максимально реалізоватись, досягти вищого рівня досконалості, наділений усіма можливими чеснотами вчитель, що вказав людям шлях порятунку.

14. На відміну від хінаяни, махаяна визнає принципову можливість досягти стану Будди всіма істотами, тому що вони споконвічно носять в самих собі сутність Будди. Центральне місце в махаяні належить вченню про бодхісатв - людей, які своїми життєвими вчинками заслужили перехід у нірвану, але свідомо залишились на землі заради допомоги у справі порятунку іншим людям, що прагнуть звільнення від сансари. Це є особливий моральний ідеал махаяни, тому махаяну називають ще бодхісатваяна. В махаяні передбачається, що досягнути нірвани можна без обов'язкової посвяти в ченці. Послідовник махаяни повинен більше піклуватися про порятунок інших, ніж про власне благо й особистий порятунок. Кількість будд в махаяні доведена майже до безмежності. Це вчення розповсюдилася в Центральній Азії, Китаї, Японії, Кореї і В'єтнамі.

Принцип карми

Виникнувши в стародавній Індії, карма є частиною філософії індуїзму, джайнізму, буддизму та сикхізму. Карма означає "дія" або "діяльність" і в більш широкому сенсі уособлює універсальні принципи причини та результату, діяльності та її наслідків, дії та спокутування, які повсюдно присутні в житт. Згідно Вед, якщо ми сіємо добро - ми пожнемо добро; якщо ми сіємо зло - ми пожнемо зло. Карма являє собою сукупність всіх наших дій та їх наслідків як в цій, так і в попередніх втіленнях, які визначають наше майбутнє. Все, що відбувається, має причини та наслідки, прямі та непрямі. Випадковості не існує. Все, з чим стикається людина зараз, має свою причину в минулому. А все, що відбудеться в майбутньому, є результатом складання минулого й сьогодення. Людині не заборонено вести себе так, як вона хоче. Вона має свободу волі. Проте з цією свободою волі межує відповідальність, оскільки вид наших вчинків визначає подальші наслідки. Тому ми вільні у виборі свого майбутнього, як індивідуального, так і колективного. І ми створюємо реакції, якими насолоджуємося або страждаємо.