Групування витрат за статтями калькуляції

Класифікація витрат за статтями калькуляції дозволяє визначити виробничу собівартість одиниці продукції, розподілити витрати за асортиментними групами, встановити обсяг витрат з кожного виду робіт, виробничого підрозділу, апарату управління, виявити резерви зниження витрат. Калькуляційний принцип угрупування витрат лежить в основі побудови плану рахунків бухгалтерського обліку у всіх галузях народного господарства в нашій країні і за кордоном. Звітність також складається й аналізується переважно за статтями калькуляції.

При угрупуванні за статтями калькуляції витрати поєднуються за напрямками їхнього використання, за місцями їхнього виникнення: безпосередньо в процесі виготовлення продукції, в обслуговуванні виробництва, в управлінні підприємством і т.д.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції групуються за наступними статтями калькуляції:

- сировина і матеріали;

- покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються);

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальні заходи;

- витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- інші виробничі витрати (віднімаються);

- супутня продукція (віднімаються).

В наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також поєднувати кілька типових статей калькуляції в одну чи виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

В статтю калькуляції „Сировина і матеріали” включається вартість:

- сировини й основних матеріалів, що входять до складу продукції, що виготовляється, створюючи її основу, чи є необхідними компонентами при виготовленні продукції (робіт, послуг);

- допоміжних матеріалів, використовуваних при виготовленні продукції (робіт, послуг) і для сприяння виробничому процесу; для запакування продукції (якщо відповідно до встановленого технологічного процесу воно ведеться в процесі виробництва продукції у виробничих цехах, до відвантаження її на склад готової продукції);

- малоцінних і швидкозношуваних предметів, термін експлуатації яких менший одного року (чи нормального операційного циклу, якщо він більше одного року) та вартістю до 500 грн., використовуваних у процесі виробництва продукції.

В статтю калькуляції „Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій” включається вартість:

- покупних напівфабрикатів і готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування виготовленої продукції, які вимагають додаткових витрат праці по їх обробці чи зборці;

- робіт і послуг виробничого характеру, виконуваних сторонніми підприємствами.

До статті калькуляції „Паливо й енергія на технологічні цілі” відносяться витрати на всі види палива й енергії (як отримані від сторонніх підприємств і організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

До статті „Основна заробітна плата” відносять витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої відповідно до прийнятої підприємством системи оплати праці, в вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

До статті калькуляції „Додаткова заробітна плата” відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи і винахідництво і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

В статтю калькуляції „Відрахування на соціальні заходи” включаються:

- відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;

- відрахування на обов'язкове соціальне страхування робочих, зайнятих виробництвом продукції;

-  відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції;

- відрахування на індивідуальне страхування і на інші соціальні заходи робітників, зайнятих виробництвом продукції, відповідно до законодавства;

- відрахування до Фонду страхування несчасних випадків.

До статті калькуляції „Витрати на утримання і експлуатацію обладнання” відносяться:

1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту й інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших позаоборотних матеріальних активів і нематеріальних активів;

2) витрати на утримання і експлуатацію виробничого підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту й інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування);

3) витрати на ремонти, здійснювані для підтримки об'єкта в робочому стані й одержання початково визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту й інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів;

4) сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними активами, нематеріальними активами;

5) витрати на утримання цехових транспортних засобів;

6)  інші витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування, інших позаоборотних матеріальних активів, нематеріальних активів.

В статтю калькуляції „Супутній видобуток” на видобувних підприємствах у хімічній і металургійній промисловості включають витрати на руду, добуту під час експлуатаційних гірничо-підготовчих робіт.

До статті калькуляції „Загальновиробничі витрати” відносяться:

- витрати на управління виробництвом (цехом, ділянками і т.д.);

- амортизація основних засобів і інших позаоборотних матеріальних і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- сума сплачених орендарем платежів за користування наданим в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими позаоборотними матеріальними активами і нематеріальними активами загальновиробничого призначення;

- витрати на обслуговування виробничого процесу;

- витрати на охорону праці.

Загальновиробничі витрати поділяються на умовно-постійні, змінні та змішані.

До змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, ділянок), що змінюються безпосереднім чином (чи майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.п.) виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Змінні загальновиробничі витрати безпосереднім чином чи цілком відносяться на виробничу собівартість виготовленої продукції (на рахунок виробництва).

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (чи майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, машино-годин, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.п.) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) в періоді їхнього виникнення, тобто ця частина витрат відразу списується на рахунок собівартості реалізації. Розподілена частина постійних загальновиробничих витрат відноситься на виробничу собівартість продукції.

Розподіл загальновиробничих витрат здійснюється в наступному порядку:

а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один чи кілька років визначається нормальний і фактичний рівень виробничої потужності і сума змінних і постійних загальновиробничих витрат. При цьому треба враховувати технічні характеристики, змінний режим, експлуатаційне забезпечення, обсяг виробництва й інші умови в залежності від особливостей визначеної бази розподілу. Змінні і постійні загальновиробничі витрати визначаються за фактичними обліковими даними минулих періодів. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних і змінних витрат, чи за обліковими даними неможливо визначити фактичну суму таких витрат, то для визначення змінних витрат може бути обчислена питома вага цих витрат на одиницю продукції. Наприклад, витрати на електроенергію при незмінних тарифах будуть зростати прямо пропорційно зростанню обсягу виробництва. В зв'язку з цим суми змінних витрат можуть бути визначені як похідні обсягу виробництва на суму змінних витрат, розрахованих на одиницю продукції;

б) розраховуються коефіцієнти (нормативи) розподілу постійних і змінних загальновиробничих витрат, розрахованих на одиницю бази розподілу (на 1 машино-годину, 1 одиницю продукції і т.п.) шляхом розподілу суми постійних і змінних загальновиробничих витрат при нормальному рівні потужності на кількість відпрацьованих машино-годин, кількість одиниць продукції чи інших величин в залежності від обраної бази розподілу;

в) розрахований коефіцієнт (норматив) на постійні загальновиробничі витрати збільшується на фактичну величину обраної бази розподілу за звітний період, отримана сума вважається розрахованою нормою постійних фактичних витрат звітного періоду;

г) розрахована норма постійних фактичних витрат звітного періоду порівнюється із сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яка, в свою чергу, визначається як різниця між загальною сумою фактичних загальновиробничих витрат цього ж періоду, обчисленою прямим шляхом на підставі первинних документів).

Постійні фактичні витрати, що не перевищують розрахованої норми, вважаються розподіленими витратами і включаються у виробничу собівартість, а надлишок – нерозподіленими постійними витратами.

Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину.

До статті калькуляції „Втрати від браку” відносяться:

- вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з технологічних причин;

- вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження обладнання;

- вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих в технологічному потоці при їхньому виготовленні, обробці, упакуванні; розбитих при транспортуванні на виробництві (бій);

- витрати на усунення браку;

- витрати, що перевищують норми витрат на гарантійний ремонт (тобто 10 відсотків сукупної вартості таких товарів, що були продані і за якими не минув термін гарантійного обслуговування), і витрати на утримання гарантійних майстерень.

До статті калькуляції „Інші виробничі витрати” відносяться витрати, пов’язані з епізодичними і періодичними іспитами якості виробів, деталей, вузлів по перевірці їх на відповідність вимогам встановлених стандартів або технічних умов; витрати періодичних іспитів (коротких контрольних) за оцінки зібраного, готового до реалізації виробу, чи його складових частин, на відповідність вимогам нормативної документації.

В статтю калькуляції „Супутня продукція” включається вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам і технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначається для подальшої переробки чи відвантаження стороннім підприємствам.

Супутня продукція оцінюється:

- за відпускними цінами;

- за плановою собівартістю;

- за ціною можливого використання – тільки для внутрішніх потреб.

Ціна можливого використання визначається як різниця між ціною матеріалу, що замінюється супутнім продуктом (напівфабрикатом), і сумою додаткових витрат, пов'язаних з підготовкою його до використання.

Підприємство своїм розподільним документом визначає, який варіант оцінки воно буде застосовувати.

Супутня продукція, призначена для подальшої переробки, відстежується як рух напівфабрикатів у виробництві.

В практиці економічної роботи прийнято розрізняти наступні види калькуляцій: нормативні, проектно-планові (кошторисні) і звітні.

Нормативна калькуляція розраховується виходячи з реально досяжних в умовах діяльності підприємства найбільш прогресивних норм і нормативів, можливостей використання найбільш досконалих технологічних процесів, прогресивних видів сировини і матеріалів і т.п. Нормативна калькуляція використовується в практиці управління виробництвом як своєрідний еталон, порівняння з яким дозволяє виявити шляхи зниження витрат на виробництво продукції і резерви збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості продукції кожного виду.

Проектно-планова (кошторисна) калькуляція розробляється на визначений період часу (рік, квартал, місяць) економічними службами підприємства з урахуванням можливостей використання матеріальних, трудових і інших видів ресурсів, виходячи з діючих і передбачуваних до впровадження в цьому періоді норм і нормативів. Проектно-планові калькуляції використовуються:

для обґрунтування рівня відпускних цін на конкретні види продукції (до собівартості виробів додаються за визначеним нормативом рентабельності суми прибутку, як структурні складові ціни);

для визначення потреб підрозділів підприємства в конкретних видах матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

для наступного контролю за якістю управління виробництвом шляхом порівняння даних проектно-планових калькуляцій з даними звітних калькуляцій, оскільки при дотриманні умов методологічної єдності ці дані є цілком порівнюваними, а результати співставлення безпосередньо характеризують втрати від перевищення фактичної собівартості чи, навпаки, додатковий доход (економію) від зниження фактичної собівартості продукції даного виду в зрівнянні її з проектно-плановою собівартістю.

Звітна калькуляція складається бухгалтерськими службами підприємства і, крім цілей порівняння з плановими даними, є важливим інструментом фінансового контролю за раціональним використанням у виробництві різних видів ресурсів (такий контроль часто називають контролем за дотриманням кошторисно-фінансової дисципліни підрозділами підприємства).

В сучасних умовах господарювання пріоритетними є контроль за рівнем витрат на виробництво.

Вважається, що витрати виробництва доцільніше контролювати за місцями виникнення, центрами витрат, центрами відповідальності.

Місця виникнення – це структурні підрозділи підприємства, що здійснюють виробничий процес чи його обслуговування. Розрізняють центри витрат за виробами (носіями) і центри витрат з послуг.

Центри витрат за виробами виготовляють виріб у цілому чи його частину. Наприклад, прядильний, ткацький, фарбувально-оздоблювальний цехи текстильного комбінату.

Центри витрат за послугами обслуговують центри витрат за виробами. Наприклад, ремонтний цех.

При віднесенні витрат на продукт витрати спочатку визначають за центрами витрат, а потім відносять на вироби.

Центри витрат представляють, таким чином, виробничі і структурні підрозділи, що характеризуються аналогічністю функцій і виробничих операцій, а також організацією праці та ін.

Ці центри дозволяють деталізувати облік витрат, підсилити контроль за витратами і підвищити досконалість калькулювання.

Центр відповідальності – організаційний підрозділ (госпрозрахунковий), очолюваний керівником, що забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Центри відповідальності поділяються на основні і функціональні.

Основні центри контролюють витрати в місцях їхнього виникнення.

Функціональні центри відповідальності поширюють витрати на багато місць їхнього виникнення за умови, що даний центр обслуговує кілька центрів витрат. Наприклад, інструментальний цех контролює витрати на інструмент на всіх ділянках виробництва.

В залежності від технології виробництва й особливостей продукції об'єктами калькулювання можуть бути вироби, напівфабрикати, види робіт (послуг) і т.п. Центри витрат дозволяють більш обґрунтовано підійти до розподілу непрямих витрат.