Алгоритм розрахунку фактичної заробітної плати персоналу цеху

Така система змінює пропорції розподілу ФОП при тому самому рівні кваліфікації, розряді. Заробіток одних робітників може збільшуватися, а інших – зменшуватися. В результаті забезпечується велика соціальна справедливість у розподілі заробітку між працівниками, чого не можна досягти при тарифній системі.

Необхідно відзначити, що в умовах ринкової економіки важливий показник роботи – обсяг реалізації продукції і послуг. Тому, чим вище обсяг реалізації, тим більш ефективно працює підприємство і заробітна плата може корегуватися в залежності від обсягу реалізації. Це особливо ефективно для управлінського персоналу і допоміжних робітників, оскільки ці дві категорії працівників підприємства не так істотно впливають на обсяг випуску продукції.

Участь у прибутках підприємства

В якості інструменту матеріального стимулювання може також використовуватися система участі працівників у прибутках підприємства. Вона передбачає поділ між працівниками підприємства додаткового прибутку, що був отриманий в результаті підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції. При цьому завжди розглядається продуктивність всього підприємства.

Існує кілька систем участі в поділі прибутку. Багато хто з них пов’язані не з кінцевими результатами діяльності підприємства, а з окремими показниками, що відбивають фактори підвищення конкурентоспроможності.

Як приклад однієї з таких систем участі в прибутку можна привести систему Ракера, розроблену в 50-х рр. Ця система базується на преміюванні працівників за підвищення обсягу чистої продукції в розрахунку на одиницю заробітної плати і застосовується на підприємствах капіталомістких галузей. Застосування даної системи передбачає три етапи:

1) визначається обсяг умовно чистої продукції: з обсягу продажів віднімаються відсотки за кредит, зміни товарних запасів, вартість сировини і матеріалів, а також інші виплати зовнішнім організаціям;

2) визначається стандарт Ракера, тобто частка фонду заробітної плати в обсязі умовно чистої продукції (середня величина за ряд років). Цей стандарт стійкий у часі;

3) визначається обсяг преміального фонду: фактичний обсяг умовно чистої продукції збільшується на стандарт Ракера і віднімається фактично сплачена працівникам заробітна плата.

Метою використання подібних систем є збільшення зацікавленості працівників у підвищенні ефективності своєї праці.

Виплата дивідендів

Відповідно до Положення про порядок виплати дивідендів по акціях і відсотків по облігаціях, дивідендом є частина чистого прибутку акціонерного товариства, що підлягає розподілу серед акціонерів – та що приходиться на одну просту чи привілейовану акцію.

Чистий прибуток, що направляється на виплату дивідендів, розподіляється між акціонерами пропорційно числу і виду приналежних їм акцій.

Дивіденд може виплачуватися щоквартально, раз на півроку, раз на рік.

Проміжний дивіденд оголошується радою директорів товариства в розрахунку на одну просту акцію за підсумками 1 минулого кварталу (півріччя). Розмір остаточного дивіденду, що приходиться на одну просту акцію, оголошується (оприлюднюється) на загальних зборах акціонерів за результатами року з урахуванням виплати проміжних дивідендів за пропозицією ради директорів товариства. Він не може бути збільшений у порівнянні з розміром, запропонованим радою директорів, але може бути зменшений загальними зборами акціонерів. Це пов’язано з тим, що рада директорів визначає стратегію розвитку товариства і хоча вищим органом акціонерного товариства є загальні збори, проте, саме рада директорів вирішує, яку частину чистого прибутку направити на розширення виробництва, і яку – на виплату дивідендів.

Фіксований дивіденд або його мінімальна величина по привілейованих акціях встановлюється товариством при їхньому випуску.

Якщо в акціонерного товариства немає прибутку за результатами виробничої діяльності, виплата дивідендів можлива тільки за рахунок і в межах спеціальних фондів товариства, створених для цієї мети. Витрата засобів резервного фонду товариства на ці цілі не допускається, оскільки резервний фонд використовується для виплати відсотків по облігаціях.

Виплата дивідендів по простих акціях є конкретним зобов'язанням товариства перед акціонерами. Загальні збори акціонерів і рада директорів товариства мають право приймати рішення про недоцільність виплати дивідендів по простих акціях за підсумками того чи іншого періоду року в цілому. Що ж стосується розміру дивідендів, що повідомляються загальним зборам, то їхня виплата обов'язкова.

У випадку виплати акціонерам зайвих дивідендів товариство може зарахувати зайву виплату за рахунок майбутніх платежів чи запропонувати акціонерам повернути її на підставі рішення загальних зборів. При цьому товариство не має права примушувати акціонерів до повернення надлишково сплачених дивідендів.

Якщо в річному балансі товариства маються збитки, то рада директорів або загальні збори акціонерів не вправі оголошувати і виплачувати дивіденди по акціях доти, поки збитки не будуть покриті чи не буде зменшений статутний капітал суспільства.

Дивіденди можуть виплачуватися в наступній формі:

- грошові виплати;

- акції;

- облігації;

- товари.

Дивіденди обкладаються податком незалежно від форми їх виплати відповідно до діючого податкового законодавства. Товариство повідомляє розмір дивідендів без обліку податку з них. Акціонерне товариство відкритого типу публікує дані про розмір виплачуваних дивідендів у засобах масової інформації.

За невиплаченими і не одержаними дивідендами відсотки не нараховуються. Акціонер має право вимагати виплати не одержаних дивідендів незалежно від терміну утворення заборгованості. Дивіденд, який не вимагається власником чи його законним правонаступником (посередником) у встановлені для закінчення за давниною позову терміни, перераховується в доход бюджету держави.

Якщо фінансові засоби, які має юридична особа, не дозволяють виплачувати одночасно дивіденди по акціях і відсотки по облігаціях, переважне право на одержання мають власники облігацій.

Відсотки по облігаціях розраховуються стосовно номіналу облігації, незалежно від курсової вартості.

Питання для самоконтролю

1. Що таке ціна робочої сили?

2. У чому суть тарифної системи?

3. Склад витрат на оплату праці.

4. Які витрати входять до складу додаткової оплати праці?

5. Які витрати входять до складу основної оплати праці?

6. Основні умови застосування відрядної системи оплати праці.

7. Основні умови застосування погодинної системи оплати праці.

8. Як визначається відрядний (індивідуальний) заробіток?

9. Як визначається бригадний заробіток і його розподіл між членами бригади?

10. Як визначається заробіток робітника з погодинною оплатою?

11. У чому суть безтарифної системи оплати праці?

12. Участь працівників у прибутках підприємства.

13. Як здійснюється виплата дивідендів?

Література до блоку II

1. Закон Украины «Об оплате труда». Том 6. – К., Ін-т законодавства, 1997. – с. 210-218.

2. Закон Украины «Об отпусках» от 15.11.96 г. №504/96-ВР, с изменениями и дополнениями.

3. Кодекс законів про працю України.

4. Декрет КМУ «О подоходном налоге с граждан» от 26.12.92 г. №56-93, с изменениями и дополнениями.

5. Национальные стандарты бухгалтерского учета: №37 от 23.04.2001.

6. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 7 «Основные средства», утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 27.04.2000 г. №92, с изменениями и дополнениями.

7. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 8 «Нематериальные активы», утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 18.10.99 г. №242, с изменениями и дополнениями.

8. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 9 «Запасы», утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 20.10.99 г. №246, с изменениями и дополнениями.

9. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 11 «Обязательства», утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 31.01.2000 г. №20, с изменениями и дополнениями.

10. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 16 «Расходы», утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 31.12.99 г. №318, с изменениями и дополнениями.

11. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 14 «Аренда», утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 28.07.2000 г. №181, с изменениями и дополнениями.

12. Байдик О. Новые положения (стандарт) бухгалтерского учета – новые методы калькуляции себестоимости. Бизнес №5 (368) Бухгалтерия, 2000. – 265 с.

13. Волков О.И. Экономика предприятия. Лекции. – М.: 2001. – 486 с.

14. Горфинкель В.Я. и др. Экономика предприятия. Учебник для ВУЗов. – М.: 2001. – 491 с.

15. Грузинов В. П. Экономика предприятий. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 608 с.

16. Келлер В. Экономика предприятия. – М.: ИНФРА М. 2000. – 356 с.

17. Покропивный С.Ф. Економіка підприємства. Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 358 с.

18. Покропивный С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

19. Себестоимость продукции: Нормативная база. Изд. дом Фактор, Харьков, 1999. – 476 с.

20. Стоянова Е.С. Управление оборотным капиталом. – М.: Перспектива.1998. – 357 с.

21. Шуляк П.Н. Ценообразование. – М.: 1998. – 256 с.

22. Экономика предприятия / Под ред. В.М. Семенова. (изд.2) – М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. – 312 с.

Блок модулів III. Економіко-фінансові параметри діяльності підприємства