Форма організації виробництва

До форм організації виробництва в цілому відносяться концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

Концентрація являє собою процес зосередження виготовлення продукції на обмеженому числі підприємств і в їхніх виробничих підрозділах.

Рівень концентрації залежить, в першу чергу, від обсягу випуску продукції, величини одиничної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для виміру рівня концентрації використовуються показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях – вартості основних фондів.

Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві й у його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продукції чи виконання окремих стадій технологічного процесу.    

Розрізняють технологічну, предметну і змішану спеціалізацію.

При предметній спеціалізації основні цехи підприємства, їхні ділянки будуються за ознакою виготовлення кожним з них певного виробу або якої-небудь з його частин (вузла, агрегату) чи конкретної групи деталей.

Предметна спеціалізаціяпереважно застосовується в механоскладальних і складальних цехах заводів крупносерійного і масового виробництва. Прикладом предметної спеціалізації на автомобільному заводі можуть служити цехи по виготовленню двигунів, шасі, коробок передач, кузовів: на верстатобудівному – цехи по виготовленню станин, шпинделів, валів, корпусних деталей; на взуттєвій фабриці – цехи рантового взуття і т.д.

    Предметна спеціалізаціямає великі переваги. Вона спрощує й обмежує форми виробничого взаємозв'язку між цехами, скорочує шлях руху деталей, спрощує й робить дешевшим міжцеховий і цеховий транспорт, зменшує тривалість виробничого циклу, підвищує відповідальність працівників за якість робіт. Крім того, вона дозволяє розташувати устаткування за ходом технологічного процесу, застосувати високопродуктивні верстати, інструменти, штампи, пристосування. Усе це, в кінцевому рахунку, забезпечує збільшення випуску продукції, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості виробів.

Технологічна спеціалізаціявизначає чітку технологічну відокремленість. Наприклад, наявність ливарного, ковальсько-штампувального, механічного, складального цехів. Цей тип спеціалізації спрощує керівництво цехом (чи ділянкою), дозволяє маневрувати розміщенням людей, полегшує перебудову виробництва. До числа недоліків відносяться: взаємозв'язки цехів, вагомі витрати часу на переналагодження устаткування, обмежена можливість застосування високопродуктивних спеціальних верстатів, інструментів, пристосувань. Усе це стримує ріст продуктивності праці і зниження собівартості продукції.

Змішана (предметно-технологічна) спеціалізаціяхарактеризується наявністю на тому самому машинобудівному заводі основних цехів, організованих і по предметному, і по технологічному принципах. Наприклад, на машинобудівних підприємствах масового виробництва заготівельні цехи (ливарні, ковальські, пресові), як правило, організуються за технологічним принципом, а механоскладальні – за предметним. Підприємства цього типу виробничої структури переважають у машинобудуванні, легкій промисловості (взуттєва, швейна, меблева) і деяких інших галузях. До числа переваг такої побудови виробництва відносяться: зменшення обсягів внутрішньоцехових перевезень, скорочення тривалості виробничого циклу виготовлення продукції, поліпшення умов праці, більш високий рівень завантаження устаткування, ріст продуктивності праці, зниження собівартості виробів.

У практиці діяльності підприємств найчастіше має місце сполучення усіх форм спеціалізації: заготівельні цехи і ділянки побудовані за технологічною ознакою, оброблювальні – подетально, складальні – попредметно.

Для виміру рівня спеціалізації підприємств і його підрозділів використовуються наступні показники: питома вага основної (профільної) продукції в загальному обсязі виробництва; кількість груп, видів, типів виробів, що випускаються підприємством; частка спеціалізованого устаткування в загальному його парку: число найменувань деталей, оброблюваних на одиниці устаткування; кількість операцій, виконуваних у розрахунку на одиницю устаткування, і ін.

Передумовами підвищення рівня спеціалізації є стандартизація, уніфікація і типізація процесів.

Стандартизаціявстановлює чітко визначені норми якості, форми і розміри деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження номенклатури продукції, що випускається, і збільшення масштабів її виробництва.

Уніфікаціяпередбачає можливість скорочення існуючого розмаїття в типах конструкцій, формах, розмірах деталей, заготівок, вузлів, застосовуваних матеріалів і вибір з них найбільш технологічно й економічно доцільних.

Типізаціяпроцесів виражається в обмеженні розмаїтості застосовуваних виробничих операцій, розробці типових процесів для груп технологічно однорідних деталей. Однак варто мати на увазі, що реалізація розглянутих передумов спеціалізації не повинна погіршувати споживчі властивості готової продукції, зменшувати попит на неї.

В умовах конкуренції в ряді випадків більш кращою для підприємства є диверсифікованість виробництва, яка має на увазі різноманітність сфер діяльності за рахунок розширення номенклатури продукції, що випускається. Спеціалізація на випуску обмеженого асортименту продукції, орієнтованого на задоволення чітко визначених потреб ринку, властива відносно невеликим за розмірами підприємствам.

    Кооперування передбачає виробничі зв'язки підприємств, цехів, ділянок, що спільно беруть участь у виробництві продукції. У його основі лежать подетальна і технологічна форми спеціалізації.

Внутрішньозаводське кооперування являє собою передачу напівфабрикату одними цехами іншим, обслуговування основних підрозділів допоміжними. Воно сприяє більш повному завантаженню виробничих потужностей і ліквідації „вузьких місць”, забезпечує поліпшення результатів діяльності підприємств у цілому.

До основних показників, що характеризують рівень кооперування, відносяться: питома вага деталей і напівфабрикатів, отриманих по кооперованих постачаннях, у загальному обсязі виробленої продукції; кількість підприємств, що кооперуються з даним підприємством; питома вага деталей і напівфабрикатів, що поставляються на сторону, і ін.

Комбінування являє собою з'єднання в одному підприємстві виробництв, іноді з різних галузей, але тісно зв'язаних між собою. Комбінування може мати місце:

· на базі сполучення послідовних стадій виготовлення продукції (текстильні, металургійні й інші комбінати);

· на основі комплексного використання сировини (підприємства нафтопереробної, хімічної промисловості);

· при виділенні на підприємстві підрозділів по переробці відходів (підприємства лісової, шкіряної й іншої галузей промисловості).

Показниками, що характеризують рівень комбінування, є: кількість і вартість продуктів, одержуваних з вихідної сировини, що переробляється на комбінаті; питома вага сировини і напівфабрикатів, що переробляються в наступний продукт на місці їхнього одержання (наприклад, чавуна в сталь, сталі в прокат); питома вага побічної продукції в загальному обсязі продукції комбінату й ін.