Динаміка доходів споживачів і зміна цін

При визначені можливої динаміки цін підприємства важливо врахувати ще один завуальований від безпосередньої оцінки момент політики. Мова йде про вплив доходів споживачів на зрушення в ціновій політиці, що приводять до неявної зміни цін.

Якщо виходити з того, що ціль конкурентної боротьби, у кінцевому рахунку, зводиться до отримання максимального прибутку, а джерелом цього прибутку є доходи споживачів, то положення про те, що конкурентна боротьба підприємств ведеться за доходи споживачів має великий практичний зміст. Справа в тому, що динаміка доходів споживачів впливає на попит і підприємство часто виявляється в ситуації, коли за інших рівних умов тільки доходи основних споживачів визначають ціни й обсяги реалізації продукції. Для оцінки залежності обсягу продажів від динаміки доходів споживачів можна використовувати коефіцієнт еластичності попиту по доходах (Е_д):

Негативні значення Е_д свідчать про низьку якість продукції, тому що при збільшенні доходів покупець скорочує обсяги його споживання. Позитивні значення коефіцієнта еластичності по доходах свідчать про задовільну якість товарів. Причому при 0< Е_д £1, товари даної категорії відносять до товарів першої необхідності, при Е_д, що значно перевищує 1, – до предметів розкошу. Аналіз значень Е_д по різних групах товарів дає можливість визначати майбутні зрушення в асортименті в залежності від зміни доходів споживачів і на цій основі передбачати напрямки і характер динаміки цін.

Контроль динаміки цін

   Необхідно відзначити, що представлені прийоми обґрунтування напрямків зміни цін не виключають необхідності постійного контролю фактичної динаміки цін. Для прийняття своєчасних і адекватних рішень в області ціноутворення потрібно мати точну інформацію про хід реалізації товарів підприємства і його основних конкурентів. Дані, необхідні для контролю цін:

1.Динаміка обсягу продажу у натуральних і вартісних вимірниках:

– у порівнянні з попереднім роком;

– у порівнянні з різними сегментами ринку і каналами розподілу.

2.Зміни цін конкурентів по різних групах товарів.

3.Обсяг продажу за зниженими цінами:

– обмірюваний як відсоток від загального продажу;

– обмірюваний як відсоток від продажу за повними цінами.

4.Сегмент споживачів, що одержує невеликий виграш від зниження цін.

5.Динаміка витрат на маркетинг.

6.Думки потенційних покупців з приводу товарів, що продаються.

7.Невдоволення пропонованою ціною:

– з боку споживачів;

– з боку торгового персоналу.

8.Зміна позиції споживачів щодо підприємства-конкурента і його цін.

9.Кількість втрачених споживачів у порівнянні з попереднім періодом.

Головним результатом аналізу інформації про ціни, одержуваної з незалежних джерел і оброблюваної за допомогою різного інструментарію, повинно бути підвищення ефективності цінової політики підприємства за рахунок скорочення втрат, викликаних ціновими факторами.

Питання для самоконтролю

1. Основні етапи життєвого циклу продукту.

2. Фази життєвого циклу продукту.

3. Основні методи кількісної оцінки рівня розвитку ринку товару.

4. Як визначаються групові показники конкурентоспроможності за економічними і технічними параметрами?

5. Основні типи конкурентних стратегій.

6. Етапи оцінки ринку збуту.

7. Вплив еластичності попиту на формування цін.

8. Як враховується взаємовплив цінової політики конкурентів?

9. Динаміка доходів споживачів, змін цін.

I.4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА Й ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЮ

Організаційна структура

Організаційна структура підприємства (наявність, функції і склад структурних підрозділів) залежить від галузевих особливостей діяльності підприємства, його розміру й інших об'єктивних факторів (наявність достатньо розвитої виробничої і транспортної інфраструктури в місці розташування підприємства і т.д.).

Відокремлення в рамках підприємства окремих структурних підрозділів (незалежно від того, як би вони не називалися: цехи, відділи, філії і т.п.) має сенс при наявності, принаймні, двох умов:

· досить великої чисельності працюючих, при якій ефективне управління їхньою діяльністю з одного центра стає скрутним;

· якщо персоналом підприємства виконуються роботи різного технологічного характеру, що змушує організувати управління технологічними процесами за допомогою фахівців різного профілю.

На будь-якій стадії існування підприємства в його складі можуть бути виділені підрозділи, що виконують визначене коло функцій. Якщо підприємство досить велике за своїми розмірами, то ці підрозділи виділяють і в організаційному плані, наділивши кожне тією чи іншою мірою адміністративно-господарською самостійністю, тобто правом приймати і забезпечувати виконання відповідних управлінських рішень у межах своєї компетенції, обумовленої для кожного підрозділу органом загального управління підприємством в цілому.

Очевидно, що в межах підприємства досить великих розмірів доцільне виділення в його структурі адміністративно і господарсько відособлених підрозділів, здійснюючих безпосередньо виробничу діяльність і виконуючих функції управління й обслуговування виробничих підрозділів.

Основною структурною виробничою одиницею підприємства (крім підприємств з безцеховою структурою управління) є цех – відособлена в адміністративному відношенні ланка, що виконує певну частину загального виробничого процесу (стадія виробництва).

Цехи є цілком повноправними підрозділами, вони здійснюють свою діяльність на принципах господарського розрахунку.

У машинобудуванні цехи, як правило, підрозділяються на чотири групи: основні, допоміжні, побічні і підсобні.

В основних цехах виконуються операції по виготовленню продукції, призначеної для реалізації. Основні цеха поділяються на заготівельні, обробні і складальні.

До заготівельного відносяться: ливарні, ковальсько-штампувальні, ковальсько-пресові, іноді цехи зварених конструкцій; до обробних – механооброблювальні, деревообробні, термічні, цехи гальванічних, лакофарбових захисних і декоративних покрить деталей; до складальних – цехи агрегатної й остаточної зборки виробів, їхнього фарбування, комплектації запасними частинами і зйомним устаткуванням.

Допоміжні цехи – інструментальний, нестандартного устаткування, модельний, ремонтний, енергетичний, транспортний.

Побічні – цехи утилізації і переробки металевих відходів методами лиття і пресування стружки в брикети, цехи товарів широкого вжитку (ТНС).

Підсобні – цехи, що виготовляють тару для упакування продукції, пиляний ліс, виконують консервацію продукції, її затарювання, навантаження і відправлення споживачу.

Крім цих цехів майже на кожному машинобудівному заводі маються виробничі цехи, служби і відділи, що обслуговують непромислові господарства (комунальне, культурно-побутове, житлове й ін.).

Визначене місце в структурі всіх машинобудівних заводів займають складське господарство, санітарно-технічні пристрої і комунікації (електромережі, газо- і повітропроводи, опалення, вентиляція, упоряджені дороги рейкового і безрейкового транспорту і т.д.).

Особливу роль у виробничій структурі об'єднання (підприємства) грають конструкторські, технологічні підрозділи, науково-дослідні інститути і лабораторії. У них розробляються креслення, технологічні процеси, проводяться експериментальні роботи, доводяться конструкції виробів до повної відповідності вимогам ДСТ, технічним умовам, виконуються експериментальні і дослідно-конструкторські роботи. У цих підрозділах з особливою силою виявляється інтеграція науки з виробництвом.