Загальні положення безпечної діяльності підприємства

Основними економічними аспектами забезпечення безпеки комерційної діяльності підприємства є заходи по збереженню комерційної таємниці, страхуванню ділових операцій і підбір персоналу.

Комерційна таємниця в розумінні законодавця – це така інформація, що може при її використанні конкурентами нанести підприємству-власнику інформації прямий чи непрямий збиток.

Виходячи зі сказаного, власники і менеджери підприємства повинні визначати і вчасно доводити до відома всіх співробітників, що мають до цього відношення, перелік зведень, розголошення яких у кожній (усній чи письмовій) формі може завдати шкоди інтересам даного підприємства.

При розробці такого переліку, зазвичай, включають: інформацію про фінансовий стан підприємства (конкретні розміри дебіторської і кредиторської заборгованості, наявність вільних коштів, склад пакетів довгострокових фінансових вкладень – акції, облігації, векселя); витрати виробництва і рентабельність продукції; застосованих нових технологіях і нововведеннях (патенти, ліцензії, ноу-хау).

Керівники підприємства завжди повинні враховувати, що в ряді документів, що входять до складу обов'язкової бухгалтерської і статистичної звітності, містяться дані, які відносяться підприємством до інформації, що не підлягає розголошенню. Однак закон категорично забороняє органам державної статистики, фінансових і податкових служб розголошення таких даних, якщо це може принести збиток підприємству.

Наявність даних, що є предметом комерційної таємниці або захищені авторськими правами, не є перешкодою для їхнього використання будь-якими фізичними чи юридичними особами за умови висновку відповідної угоди у формі акта передачі чи договору про продаж ліцензії на право використання.

Безпека умов комерційної діяльності підприємства може бути істотно підвищена при розумному використанні різних послуг, пропонованих страховими компаніями.

Чинне законодавство про страхову діяльність дозволяє страховим компаніям (страхувальникам) приймати на себе відповідальність за покриття збитків, що виникли в страховиків при настанні страхових подій. Джерелом страхових відшкодувань (виплат) є суми страхової премії, що сплачуються страхувальником за договором страхування (вони можуть сплачуватися одноразово або на умовах розстрочки платежів).

Договір страхування повинний містити сукупність положень, що визначають сутність страхових подій, порядок і терміни виплати страхових відшкодувань, страхових премій і т.п. У договорі страхування можуть бути зазначені і випадки, коли, незважаючи на формальне настання страхового випадку, не виникає матеріальної відповідальності страховика.

Об'єктами страхування по чинному законодавству можуть бути: нерухоме майно (будинку, спорудження), транспортні засоби, запаси сировини і матеріалів, вантажі, розміщені на транспортних засобах, посіви і врожай сільськогосподарських культур, і інші види майна, що відносяться до об'єктів майнового страхування. Крім того, об'єктами страхування можуть бути кошти в розрахунках: страхування ризиків неповернення або несвоєчасного повернення кредитів, страхування зовнішньоторговельних розрахунків і т.п.

Об'єктами особистого страхування є фізичні особи, причому можливе страхування на випадок смерті, повній чи частковій утраті працездатності, страхування життя дітей і ін.

Перелік послуг, наданих різними страховими компаніями, як вітчизняними, так і міжнародними, досить великий і безупинно розширюється. Тому підприємець, перш ніж зупинити свій вибір на тій чи іншій страховій компанії, повинен докладно ознайомитися не тільки з переліком пропонованих послуг, але і з порядком та розмірами сплати страхових премій, відшкодування втрат страхувальнику при виникненні страхових випадків і інших особливостей змісту договорів страхування.

Корисно також знати склад засновників страхової компанії, розміри її реально оплаченого статутного капіталу і резервних фондів й реальний стан платіжного балансу компанії на останню дату. Відсутність у відкритому друці публікації балансів страхових і інших акціонерних компаній є достатньою підставою для прояву особливої обережності у взаєминах з ними.

Питання для самоконтролю

1. Яка роль держави у встановленні основних „правил” функціонування підприємства?

2. Основна задача екологічного законодавства.

3. Основні джерела фінансових ресурсів підприємства.

4. Розкрийте суть дворівневої банківської системи України.

5. Які форми можуть приймати кредитні відносини?

6. Що розуміється під терміном кредитоспроможність підприємства?

7. Прості і складні процентні ставки банків.

8. Які джерела фінансових ресурсів крім банків Ви знаєте?

9. Як класифікуються податки?

10. Як систематизована ставка податку?

11. Охарактеризуйте способи стягування податку.

12. Головні задачі податкових органів.

13. Основні напрямки зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

14. Основні етапи зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

15. Основні задачі митної системи держави.

16. Яким чином забезпечується безпека комерційної діяльності підприємства.

I.3. ТОВАРНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Життєвий цикл товару

Для зручності викладу припустимо, що розглянутий товар є предметом тривалого користування – автомобілем, телевізором і т.п. Появі такого товару на ринку передують, як правило, великі науково-дослідні розробки (НДР).

Згідно даним вітчизняних і закордонних економістів випливає, що в аерокосмічній промисловості, електротехніці і приладобудуванні витрати на дослідження і розробку істотно перевищують інвестиції в основні виробничі фонди (1,5–2,5 рази).

Інша справа – такі традиційні галузі, як чорна металургія і целюлозно-паперова промисловість, тут вкладення в науку складають лише близько 10% від вкладень в основні фонди.

Розглянуте співвідношення є своєрідним вододілом між високотехнологічними і звичайними галузями, підкреслюючи одночасно важливість НДР для успішної організації справи. Проведення досліджень і розробок можна розглядати як нульову стадію життєвого циклу товару, що виникає в момент появи ідеї продукту. Це, свого роду, – передвиробничий етап (рис. 1.3.1).

А                                                    Б

t0                    t1               t2               t3 t4                                 t5            t6      t7  t8

      НДР                                            НДР           Впровад- Ріст

                                                                                                                                           ження обсягу

                                                                                                                                         виробу виробу           

                                                                                                                                                Б       Б

                                                                Передвиробнича

                                                                                              стадія виробу Б

Передвиробничий       Впровад- Ріст обсягу                Зрілість                     Спад обсягу

етап виробу А        ження виробу А                 виробу А                       виробу А             

                    виробу А

Рис.1.3.1-Криві життєвого циклу виробів А і Б

Перша фаза – початковий ріст – починається з моменту появи нового продукту на ринку. Зазвичай вона завершує тривалий цикл досліджень і розробок. На першій фазі вироблений товар у силу високих витрат виявляється доступним лише для вузького кола споживачів і тому є як би елітарним.

   На самому початку фази ріст продажу товару йде повільно, а прибутки або незначні, або взагалі відсутні, що пов'язано з великими витратами в цей час на зміцнення і подальший розвиток виробництва. У той же час прибутковість останнього в цій фазі, зазвичай, стійко росте в зв'язку з розширенням ринку, а також завдяки зниженню витрат на основі вдосконалення технології, росту продуктивності праці і прояву ефекту масштабу. Для першої фази характерний швидкий ріст числа компаній, що виникають у новому бізнесі, що стимулюється високою прибутковістю нової справи.

У наукомістких галузях виробництво товару починається одним виробником, що процвітав, (як правило, гігантом). Наприклад, у світі синтетичних волокон (нейлон) довгі роки панувала компанія „Дюпон”. Лідерство в електростатичному копіюванні документів зберігає за собою компанія „Ксерокс”. Широкою популярністю користується підприємство „Поляроїд” – вона нині практично повний монополіст у виробництві фотоапаратів з моментальним одержанням фотографій.

Друга фаза (стадія) – стрімке зростання – починається в той момент, коли зниження витрат виробництва робить товар доступним для масового споживача, завдяки чому з елітарного він перетворюється в масовий. Зазвичай до кінця цієї фази прибуток досягає максимуму.

На другій фазі справу ведуть компанії, що вистояли в конкурентній боротьбі. Прибутки компаній зберігаються високими.

Третя фаза (стадія) – зрілість – характеризується істотним зниженням швидкості продажів у зв'язку з тим, що первинне насичення ринку вже відбулося. До її середини обсяги продажу досягнуть максимуму, а прибутки вже знижуються. На цій фазі ріст обсягів продажу підтримується залишками первинного попиту. Останній імпульс цій фазі додають перші покупки товару на заміну. Як правило, на цій фазі з'являються продукти-замінники, для яких, відповідно, починається перша фаза (виріб Б на графіку).

Четверта фаза – старіння (відхід з ринку) – для товарів особистого споживання характеризується обсягами продажу тільки на заміну товарів, що відпрацювали свій термін. Зникнення первинного попиту (наприклад, автомобілі, нехай не самих останніх моделей, є вже в усіх, хто може їх купити) неминуче приводить до скорочення обсягів продажу. Більш того, процес падіння продажів підсилюється впливом товарів-замінників.

Одним з показників, що використовуються при формуванні торгівельної політики промислового підприємства, є вікова характеристика, тобто середній вік виробів, зважених по частки вартості кожного виробу відповідного віку, тобто

 ,

де Т_i – відповідна вікова і-а група виробів;

а_i – частка і-ї вікової групи виробів у загальній вартості валової продукції;

k – кількість вікових груп.

Віддача, розрахована з урахуванням середнього віку, – фактор не постійний, а залежить як від величини, так і від стабільності інвестицій.

Для кожного промислового підприємства визначений середній вік виробу Т_ср, що забезпечує відповідні умови господарської діяльності і нормативну величину чистого доходу, різний.

Тим часом, зі збільшення середнього віку виробу (Т_{ср +}  Т) чистий доход буде скорочуватися, а зі зменшенням (Т_ср-  Т) – рости. Така закономірність дозволяє планувати інвестиції по роках і рекомендувати у визначений період зняття з виробництва деяких вікових груп виробів.

Процес заміщення одного товару іншим ілюструє історія усунення з ринку радіальними шинами шин іншої конструкції. Активне ствердження шин радіальної конструкції на ринку почалося з великого замовлення (1980 р.), виданого компанією „Лінкольн контінентал” (США) підприємству „Мішлен” (Франція) на постачання радіальних шин. Цей приклад цікавий ілюстрацією того, як невідома в США компанія з'являється на американському ринку з європейською продукцією і домагається там успіху. Треба відзначити, що і друга велика розробка нових шин ЛІТ є європейською і належить «ЛІТ кунштофф технолоджі» (Кітзее, Австралія). Ця компанія створила шини не з гуми, а з пластмаси, що відливаються під тиском у прес-формі. Перші шини (15 тис.) з'явилися в 1984 р. Цікаво те, що нові шини споконвічно коштували дорожче замінних, однак з урахуванням терміну служби виявилися більш дешевшими. Це говорить про можливість комерційно успішного заміщення дешевої продукції більш дорогою.

Ґрунтуючись на розглянутому вище, сформулюємо кілька положень, корисних для аналізу життєвих циклів товарів.

Досить розповсюдженими способами кількісної оцінки рівня розвитку ринку товарів є:

для споживчих товарів – розрахунок на душу населення. Для окремих товарів, наприклад меблів, може застосовуватися своє нормування по житлу, що вводиться, оскільки покупка меблів найчастіше зв'язані зі зміною житла;

для сировини і матеріалів, а також палива – у розрахунку на валовий національний продукт (ВНП) у незмінних цінах. Замість нього за базу можна взяти будь-який показник зі стійкою динамікою, наприклад споживання електроенергії. Гірший варіант – нормування на душу населення;

для інвестиційних товарів кращий варіант – обсяг нагромадження в незмінних цінах, гірше – динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП), оскільки вона значно слабкіше відбиває фази економічного циклу.

Найкращі умови для бізнесу існують тоді, коли товар знаходиться на першій чи другій фазі життєвого циклу. Треба мати занадто велику сміливість для початку справи на третій фазі, і тільки повним розпачем можна пояснити вкладення коштів в організацію виробництва товару, що знаходиться на четвертій стадії його життєвого циклу.

Сказане вище відноситься до загальних закономірностей, а не до окремих локальних ринків, де конкретна картина може істотно відрізнятися від загальної. Крім того, має відношення до тенденцій, обумовлених довгостроковими факторами економічного росту. Однак, в кожен момент часу виробництво (і продаж) є під впливом ще і короткострокових, кон'юнктурних факторів. В зв'язку з цим для правильної оцінки ситуації явищ, що спостерігаються, треба абстрагуватись від дії короткострокових факторів і на їх основі виявити загальну тенденцію, тренд.