Припинення діяльності підприємства

Припинення діяльності даного підприємства може бути здійснене у формі його реорганізації і ліквідації. Під реорганізацією підприємства розуміється злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Реорганізація підприємства може бути здійснена за рішенням його засновників або органом управління підприємством, уповноваженого установчими документами. Відповідно до законодавства реорганізація юридичної особи у формі його поділу або виділення зі складу одного чи декількох осіб здійснюється за рішенням уповноважених державних органів або за рішенням суду.

Юридична особа може бути ліквідована:

1) за рішенням його засновників (учасників) або органа юридичної особи, уповноваженого установчими документами;

2) у зв'язку з закінченням термінів, на які створене юридична особа;

3) у зв'язку з досягненням мети, заради якої була створена юридична особа;

4) у випадку визнання судом недійсної реєстрації юридичної особи, у зв'язку з допущеними при його створенні порушеннями закону чи інших правових актів, якщо ці порушення носять нездоланний характер;

5) за рішенням суду у випадку здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії) або діяльності, забороненої законом, або з кількаразовим чи грубим порушенням закону чи інших правових актів;

6) унаслідок визнання судом юридичної особи, що є комерційною організацією, неспроможним (банкрутом), якщо воно не в змозі задовольнити вимоги кредиторів.

Засновники (учасники) підприємства або орган, що прийняли рішення про ліквідацію підприємства, зобов'язані негайно письмово сповістити про це орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та вносить у єдиний державний реєстр юридичних осіб відомості про те, що підприємство знаходиться в процесі ліквідації. Засновники (учасники) підприємства або орган, що прийняли рішення про ліквідацію підприємства, призначають, за узгодженням з органом, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, ліквідаційну комісію (ліквідатора) і встановлюють порядок і терміни ліквідації підприємства.

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по керуванню справами ліквідованого підприємства. Ліквідаційна комісія від імені ліквідованого підприємства виступає в суді, розміщує в засобах друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної особи, інформацію про його ліквідацію, про порядок і терміни пред'явлення вимог кредиторів (не менш двох місяців, з моменту публікації про ліквідацію підприємства).

При ліквідації підприємства вимоги кредиторів задовольняються в наступній послідовності:

у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими ліквідоване підприємство несе відповідальність за заподіяння шкоди життя чи здоров'ю, шляхом капіталізації відповідних погодинних платежів;

в другу чергу виконуються розрахунки по виплаті вихідної допомоги та оплати праці з особами, що працюють за трудовим договором, у тому числі за контрактом, і виплаті винагород по авторських договорах;

у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів по зобов'язаннях, забезпечених заставою майна ліквідованого підприємства;

у четверту – погашається заборгованість по обов'язкових платежах у бюджет і позабюджетні фонди;

у п'яту чергу виконуються розрахунки з іншими кредиторами відповідно до закону.

Вимоги кожного наступного етапу задовольняються після розрахунку за попереднім. При недостатності майна ліквідованого підприємства, воно розподіляється між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам вимог, що підлягають задоволенню.

Майно ліквідованого підприємства, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається його засновникам (учасникам), що мають речові права на це майно чи обов'язкові права у відношенні цього підприємства.

Казенне підприємство реорганізується за рішенням Уряду, не може бути визнане, за рішенням суду, неспроможним (банкрутом).

Ліквідація підприємства вважається завершеною, а підприємство припиняє існування після внесення про це запису в єдиний державний реєстр юридичних осіб.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику ринку і його господарських суб'єктів.

2. Покажіть схематично кругообіг ресурсів, продуктів і доходу.

3. Які ознаки дозволяють вважати той чи інший суб'єкт, що хазяює, юридичною особою?

4. У чому відмінність акціонерних товариств відкритого і закритого типу, а також товариств з обмеженою і повною відповідальністю?

5. Яке підприємство визнається холдинговою компанією?

6. У чому суть створення фінансово-промислових груп?

7. Які види ресурсів необхідні підприємству для його функціонування?

8. Як визначається валова і товарна продукція?

9. Охарактеризуйте основні умови діяльності підприємства.

10.  Сформулюйте основні етапи створення підприємства.

11.  Основні відомості, що містяться в статуті підприємства.

12.  Як здійснюється задоволення вимог кредиторів?

I.2. ПІДПРИЄМСТВО І ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Підприємство і держава

Держава визначає (установлює) правові норми (основні „правила”) функціонування підприємства. Вона є найважливішим елементом зовнішнього середовища.

Власне кажучи, підприємство знаходиться у певному регламентованому законодавчому середовищі на даний момент часу. Стан законодавства часто характеризується не тільки його складністю, але і рухливістю, а іноді і невизначеністю. Підприємство зобов'язане дотримуватись не тільки державних законів, але і вимог органів державного регулювання. Ці органи забезпечують примусове виконання законів у відповідних сферах своєї компетенції, а також впроваджують власні вимоги. Державні органи – це, як правило, бюджетні організації, що реалізують функції державного керування країною і регулювання економіки на різних рівнях.

У будь-якій державі діє безліч законодавчих і нормативних актів, інструкцій, положень і т.п. Проводячи політику в області економіки, держава певним чином впливає на діяльність підприємства.

Так, кожне підприємство має певний правовий статус, встановлений господарським законодавством. В нашій країні базовим є Цивільний Кодекс і ряд інших.

У кодексах встановлюються загальні юридичні норми і вимоги, що у разі потреби надалі конкретизуються в окремих законах, деталізуючих і уточнюючих зафіксовані в кодексах положення (Цивільний і Цивільно-процесуальний Кодекси, Кодекс Законів про Працю, Митний Кодекс та інші).

Іноді в умовах становлення, динамічного розвитку і недостатньої стабільності існуючої об'єктивної ситуації, потреби господарської практики приводять до необхідності оперативної законотворчості. Виникаючі поточні потреби регулювання питань, зв'язаних з життєдіяльністю суб'єктів права, спонукають, в таких випадках, до розробки і прийняття законодавчими органами держави окремих законів, в яких визначається комплекс нормативних положень, необхідних у даних конкретних умовах, або законів, що носять характер положень, діючих протягом тільки визначеного періоду часу (наприклад, Закон про державний бюджет країни на даний рік, що підлягає щорічному затвердженню).

Для підприємця необхідно знати, що найбільш загальні положення, регулюючі майнові взаємини між юридичними особами, юридичними і фізичними особами і, нарешті, між фізичними особами, регламентовані Цивільним Кодексом України, а порядок дозволу виникаючих суперечок у судових інстанціях – Цивільно-процесуальним Кодексом.

Ряд конкретних положень, що визначають права і відповідальність суб'єктів права в області майнових взаємин, розкривається в системі законів – про власність, підприємства і підприємницьку діяльність, землю і земельні відносини, про банки і банківську систему, податкову систему, податкову службу і податкову поліцію, регулювання зовнішньоекономічної діяльності і митну службу, біржі і біржову діяльність та інше.

Ускладнений механізм розробки та прийняття законів законодавчими органами (Верховною Радою) доповнюється оперативним регулюванням питань, що виникають у ході господарської діяльності суб'єктів права, шляхом прийняття Президентом указів, частина з яких підлягає наступному розгляду і затвердженню Верховною Радою, а частина (найбільш оперативного характеру) вводиться в дію без наступного затвердження законодавчими органами.

Закони України й укази Президента з господарських і господарсько-правових питань у необхідних випадках доповнюються і конкретизуються, в рамках своєї компетенції, постановами Уряду України. Крім них до числа так званих „підзаконних” актів відносяться накази, постанови й інструкції міністерств, державних комітетів, а також аналогічні документи вищих судових і арбітражних органів.

Особливо слід зазначити наявність елементів екологічного законодавства, основна задача якого – створити умови діяльності підприємств, що гарантували б мінімальну можливість нанесення будь-якого збитку навколишньому середовищу і населенню в районі діяльності підприємств.

На жаль, екологічне законодавство в даний час далеке від досконалості і не вирішує багатьох дуже актуальних проблем безпеки населення і природного середовища.

Уся сукупність законів і підзаконних актів з господарських питань і створює сектор правової інфраструктури, в якій функціонують комерційні підприємства, метою якого є правове (юридичне) забезпечення їхньої діяльності.

Крім правового сектора в складі інфраструктурних підрозділів, що забезпечують діяльність комерційних підприємств, найважливішу роль грають сектори фінансового забезпечення, податкової системи, регулювання зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення матеріальними ресурсами (біржовий сектор) та ін. Розгляду основ діяльності названих секторів і присвячені наступні параграфи даного розділу.