Податкова система України. Задачі й основні функції податкових органів

Податкова система – сукупність податків, встановлених законодавчою владою і стягнутих виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків. Роль і структура цієї системи визначаються соціально-економічним ладом суспільства.

Податкова система країн з розвитий ринковою економікою включає різні види податків. В основу їхньої класифікації покладені різні ознаки (рис. 1.2.1.).

Основну групу складають прямі і непрямі податки. Це групування залежить від об'єкта оподаткування, взаємин платника і держави. Прямі податки встановлюються безпосередньо на доход і майно (пряма форма оподаткування).

Рис.1.2.1-Ознаки класифікації податків

До непрямих податків відносяться податки, що не залежать безпосередньо від доходу платника. Прямі і непрямі податки сплачуються в ціні товару або включаються в тариф. Власник товару і послуг при їхній реалізації одержує податкові суми, що перелічує державі. У даному випадку зв'язок між платником (споживачем) і державою опосередкований через об'єкт оподаткування.

В залежності від органа, що стягує податок і розпоряджається його сумою, розрізняють державні і місцеві податки.

Державні податки стягуються урядом на всій території країни на підставі державного законодавства і направляються у відповідні бюджети і державні цільові фонди. До них відносяться податок на прибуток з громадян, податок на прибуток корпорацій, збори в Пенсійний фонд, податок на додану вартість, акцизний збір, мита та ін.

Місцеві податки стягуються місцевими органами управління на відповідній території і надходять у місцеві бюджети.

У ряді країн державні податки стягуються місцевими органами управління і передаються в державну скарбницю. В Україні всі податки стягуються місцевими органами. Частина з них по встановлених нормативах перераховується в державний бюджет.

Податки по їхньому використанню підрозділяються на загальні і спеціальні (цільові). Загальні податки знеособлюються при надходженні в бюджет. Вони призначені для загальнодержавних заходів. Спеціальні (цільові) податки мають строго визначене призначення. У сучасних умовах, як правило, стягують загальні податки, однак зберігаються і спеціальні податки, що надходять у державні цільові фонди. До спеціальних податків відносяться також податки, стягнуті з визначених груп платників. Наприклад, податок на прибуток нафтових компаній. У сучасних умовах у зв'язку з розширенням соціальної функції держави широке поширення одержали внески у фонд соціального страхування. Вони по своїй сутності є цільовими податками, оскільки мають певне призначення.

Найважливішим елементом податку є ставка податку.

Під ставкою податку розуміється розмір податку, установлюваний на одиницю оподаткування. Система ставок, що враховують вид діяльності платника податку, включає:

1. базову ставку;

2. знижену ставку;

3. підвищену ставку.

Базова (основна) ставка – це ставка без обліку особливостей суб'єкта або виду діяльності. В Україні прийняті базові ставки по податку на прибуток, по податку на додану вартість.

Знижена податкова ставка враховує визначені особливості платника і скорочує податковий тягар на нього (частіше всього її застосування можна розглядати як податкову пільгу, наприклад, оподатковування валового доходу страхових організацій-резидентів здійснюється по ставці 3%).

Підвищена податкова ставка враховує специфічну форму діяльності або одержання доходів і перевищує основну, базову (наприклад, застосування повної ставки мита).

У залежності від побудови податків розрізняють:

1) тверді ставки;

2) часткові ставки.

Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю об'єкта. Часткові ставки виражаються у визначених частках об'єкта обкладення. Встановлені в сотих частках об'єкта ставки звуться відсотковими.

В сучасних умовах, в основному, застосовуються ставки, виражені у відсотках. Якщо раніш можна було виділити різновид ставок у твердій сумі (наприклад, по податку з власників транспортних засобів), то тепер, з огляду на темпи інфляційних процесів, такий підхід не застосовується. Саме тому подібного роду ставки приведені у визначеній відповідності з величинами, кратними мінімальній заробітній платі або неоподатковуваному податком на прибуток з громадян мінімуму заробітної плати, затвердженими Верховною Радою України.

Характеристика ставок податку невід’ємна з методами їхнього формування і закладена в основу виділення різновидів ставок податку:

1) пропорційні ставки;

2) прогресивні ставки;

3) регресивні ставки;

4) змішані ставки.

Пропорційне оподаткування. Характеризується стабільною ставкою незалежно від збільшення об'єкта оподатковування (подібний механізм використовується при нарахуванні податку на додану вартість).

Прогресивне оподаткування. Фінансова практика держав виробила два види прогресії: просту і складну. При використанні простої прогресії ставка податку зростає з ростом загальної суми доходу чи майна. Такий вид прогресії зазвичай застосовується до податків зі спадщини.

Складна прогресія відрізняється ростом ставок податку, тобто використовується своєрідне ступеневе обкладення, при якому розмір ставки збільшується в залежності від росту доходу, але підвищена ставка застосовується не до всього доходу, а тільки до суми, що перевищила визначений рівень. При цьому діє шкала ставок.

При складній прогресії, що застосовується в основному до податку на прибуток з громадян, доход поділяється на частини (ступені), для кожної частини встановлюється податкова ставка, причому підвищеним відсотком обкладається не весь доход, а лише кожна наступна ступінь. Складна прогресія вигідна платнику з великими доходами, тому вона одержала широке поширення.

Регресивне оподаткування. Характеризується тим, що ставки податку знижуються по мірі зростання розміру доходу чи майна.

Змішане оподаткування. Дозволяє використання для однієї частини доходів прогресивного методу, для іншої – пропорційного. Подібний метод використовується при нарахуванні податку на прибуток з громадян України.

У податковій практиці існують три способи стягування податків: 1) кадастровий; 2) вилучення податку до одержання власником доходу (у джерела); 3) вилучення податку після одержання доходу власником (по декларації).

Перший спосіб передбачає використання кадастру. Кадастр – це реєстр, що містить перелік типових об'єктів (землі, доходів), що класифікуються по зовнішніх ознаках, і встановлює середню прибутковість об'єкта обкладення. До зовнішніх ознак відносяться: при поземельному податку – розмір ділянки, кількість худоби, віддаленість від транспортних шляхів і ринку; при пооб’єктному – кількість вікон, дверей, труб, характер будівлі; при промисловому – чисельність робітників, кількість верстатів і т.д. Середня прибутковість об'єкта, що базується на цих ознаках, значно відхиляється від дійсної. Існують поземельний, пооб’єктний, промисловий кадастри. Даний спосіб має, значною мірою, історичний характер. Він застосовується при слабкому розвитку податкового апарата.

Недоліки визначення доходу по кадастрах полягають у тім, що, по-перше, його складання вимагало тривалого часу, у результаті чого росли витрати по збору податків, по-друге, встановлення певної норми прибутковості приводило до регресивності оподаткування, по-третє, дані кадастрових оцінок швидко застарівали внаслідок диференціації майна та доходу платників. В даний час кадастри використовуються в ряді країн по місцевих податках.

При другому способі податок обчислюється й утримується бухгалтерією тієї юридичної особи, що виплачує доход суб'єкту податку. Таким шляхом стягується податок на прибуток з громадян із заробітної плати робочого, службовця. Податок утримується посередником-збирачем до одержання доходу робітниками, що виключає можливість відхилення від його сплати, тому що бухгалтерією точно підраховуються оподатковуваний доход і сума податку.

Третій спосіб передбачає подачу платником податків в податкові органи декларації, тобто офіційної заяви по одержуваних ним доходах. Податкові органи, виходячи з зазначеної в декларації величини об'єкта обкладення і діючих ставок, встановлюють розмір податку. Цей спосіб стягування податку виник з розвитком особових податків. Оцінка об'єкта на підставі податкової декларації відповідає більш високому рівню розвитку товарно-грошових відносин і обліку. Разом з тим вона створює умови для ухиляння від сплати податку через слабкість фінансового контролю, наявність комерційної таємниці.

Головними задачами Державної податкової адміністрації України є:

1. Здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування податків, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети податків, зборів і інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.

2. Прийняття рішень щодо застосування фінансових санкцій і накладення адміністративних штрафів на порушників податкового законодавства і забезпечення їхнього стягнення. Захист інтересів держави в судових органах в питаннях, пов'язаних зі сплатою податків, зборів і інших обов'язкових платежів.

3. Прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності для виконання відповідних законодавчих актів.

Державна податкова адміністрація України виконує наступні функції:

1. Проводить безпосередньо й організує роботу державних податкових адміністрацій (інспекцій), зв'язаних з:

здійсненням контролю за виконанням законодавства про податки, інші платежі в бюджети і збори у державні цільові фонди, законністю валютних операцій, порядком розрахунків зі споживачами з використанням контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг, лімітами готівки в касах і за їхнім використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги;

проведенням всебічних перевірок фактів приховування, заниження сум податків і інших платежів;

виявленням, обліком, оцінкою і реалізацією конфіскованого, безхазяйного майна та цінностей, що перейшли по праву правонаступництва до держави;

проведенням перевірок правильності утримання і збереження коштів, отриманих в сплату державного збору, а також у випадку здійснення виконкомами сільських і селищних рад касових операцій із прийняттям від населення коштів на оплату податкових платежів.

2. Розробляє і видає інструктивні і методичні документи про порядок використання законодавчих актів про податки, інші платежі в бюджети, збори у державні цільові фонди.

3. Затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій і інших документів, зв'язаних з обчисленням і виплатою податків, інших платежів у бюджет, зборів у державні цільові фонди, а також форми звітів про проведену державними податковими адміністраціями (інспекціями) роботу.

4. Роз'яснює за допомогою засобів масової інформації порядок використання законодавчих і інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі в бюджети, про збори в державні цільові фонди й організовує проведення цієї роботи державними податковими адміністраціями (інспекціями).