Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства – це одна зі сфер господарської діяльності, пов'язана з виходом і функціонуванням на зовнішніх ринках.

Напрямки, форми, методи зовнішньоекономічної діяльності залежать від виду підприємництва – виробничого, комерційного, фінансового чи їх сполучення.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає наступні основні напрямки:

- вихід на зовнішній ринок;

- експортно-імпортні постачання товарів, послуг і капіталу;

- валютно-фінансові і кредитні операції;

- створення й участь у діяльності спільних підприємств;

- міжнародний маркетинг;

- моніторинг національної економічної політики й економіки мікрогосподарських зв'язків.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності передбачає уважний розгляд всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що відносяться до довгострокових цілей і їхнє обґрунтування для прийняття тих чи інших рішень.

Зовнішні фактори можна представити трьома блоками факторів, що впливають на довгострокові цілі зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Вони наступні:

1. Національна зовнішньоекономічна політика.

2. Міжнародні економічні відносини і тенденції у світових економічних зв'язках.

3. Фактори ринків країни – стратегічного поля діяльності підприємства.

Національна зовнішньоекономічна політика включає сукупність заходів, проведених державою в сфері зовнішньоекономічних відносин країни зі світом з метою регулювання експорту-імпорту товарів, послуг і капіталу, впливу на платіжний баланс країни, валютні курси і конкурентноздатність національного виробництва.

Під міжнародними економічними відносинами розуміється система економічних зв'язків між національним економіками різних країн. Вона виступає в формі міжнародної торгівлі, науково-технічного обміну, валютно-фінансових і кредитних операцій на світовому ринку, діяльності міжнародних економічних організацій.

Міжнародні економічні відносини базуються на міжнародному поділі праці. Будучи складною системою, міжнародні економічні відносини залучили в свою орбіту різнорідні за соціально-економічною структурою країни, а тому являють собою палітру багатоаспектних економічних інтересів і не є детермінованою, застиглою системою.

Міжнародні господарські зв'язки постійно змінюються. Кожна країна повинна пристосовуватися до постійно мінливої світової господарської ситуації: зростаюча конкуренція одних країн і відносне відставання інших, поводження транснаціональних корпорацій, коливання валютних курсів, міжнародний кредит і ін.

Фактори ринків країни – стратегічного поля діяльності підприємства – випливають з політичної, економічної і соціальної ситуації в країні, на економічні відносини з якою націлено підприємство. Впливають також і особливості, пов'язані з національною ментальністю людей, що проживають у цій країні.

Зовнішні фактори підприємство не може змінити, їх необхідно знати, аналізувати і враховувати при прийнятті рішень.

На відміну від зовнішніх, внутрішні фактори залежать від підприємства, вони закладені в її організаційній структурі, структурі управління, професіоналізмі персоналу, що працює на підприємстві.

До внутрішніх факторів відносяться:

- організаційна структура підприємства;

- гнучкість системи керування зовнішньоекономічною діяльністю;

- організація міжнародного маркетингу;

- принципи діяльності менеджерів у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

- якість і швидкість одержання інформації, що має відношення до зовнішньоекономічної діяльності;

- створення спонукальних мотивів для персоналу, зайнятого в сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Зовнішньоекономічна політика досить об’ємне поняття. Вона включає зовнішньоторговельну, валютну, податкову політику, контроль за експортом і імпортом. Зовнішньоторгівельна політика знаходить своє вираження у встановленні мит, акцизів і тарифів на експорт і імпорт (економічні методи в зовнішній торгівлі). Зовнішньоторгівельна політика включає також сукупність організаційно-адміністративних заходів, що виходять за межі економічних методів у зовнішньоторгівельній політиці. До таких заходів відносяться наступні:

а) субсидування державою виробництва й експорту товарів;

б) здійснення митних і адміністративних процедур (митні формальності та ін.);

в) технічні перешкоди торгівлі (санітарні норми, вимоги до упакування та ін.);

г) кількісно-ліцензійні обмеження (імпортні й експортні ліцензії, квоти);

Податкова політика встановлює платежі, стягнуті державою, у даному випадку в сфері зовнішньоекономічної діяльності, а так само податкові пільги, що забезпечують захист деяких видів зовнішньоекономічної діяльності. Валютна політика – це сукупність заходів, проведених державою в сфері грошового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну силу національної валюти, валютні курси і на економіку країни в цілому.

Валютна політика здійснюється в сфері міжнародних валютних відносин шляхом зміни процентних ставок за кредит. Підвищення процентних ставок залучає капітали з інших країн, у яких більш низькі процентні ставки, що підвищує курс валюти даної країни і поліпшує стан її платіжного балансу. Зниження ж процентної ставки приводить до відтоку капіталу в інші країни і зниженню курсу валюти даної країни.

Регулювання валютного курсу здійснюється шляхом купівлі і продажу, іноземної валюти. При падінні курсу національної валюти центральний банк країни, зазвичай, продає на валютних ринках великі суми іноземної валюти, що приводить до підвищення курсу національної валюти стосовно іноземної. Якщо ж відбувається купівля іноземної валюти у великих кількостях, то це спричиняє падіння курсу національної валюти. Регулювання валютного курсу шляхом покупки і продажу іноземної валюти тимчасово і обмежено впливає на валютний курс, якщо немає глибинних порушень платіжного балансу. При серйозних, глибинних порушеннях платіжного балансу регулювання валютного курсу методом купівлі і продажі іноземної валюти може привести до виснаження валютних запасів країни, а національна валюта буде знецінюватися.

Підприємствам, що демонструють серйозність намірів у розробці стратегії зовнішньоекономічної діяльності не завадить аналізувати платіжний баланс своєї країни для усвідомлення позиції країни на світових ринках товарів і капіталів.

Платіжний баланс відбиває співвідношення між сумою платежів, отриманих країною з-за кордону, і сумою платежів, зроблених нею за кордоном за конкретний період часу (рік, квартал, місяць).

У платіжний баланс включаються платежі і надходження за наступними статтями:

- по зовнішньоторгівельних операціях;

- по фрахтуванню транспорту флоту, обслуговуванню їх у портах, страхуванню і т.п.;

- доходи від капвкладень за кордоном і виплати відсотків і дивідендів на іноземні капітали;

- платежі по витратах туристів, дипломатичних представництв і надходження від іноземних туристів;

- платежі і надходження по різних неторгових переказах (перекази емігрантів у свою країну);

- суми, сплачувані іншим країнам по наданим ними позикам і кредитам, і суми, що приходять з інших країн по отриманим від них позикам і кредитам (ця стаття зветься баланс руху капіталів).

Якщо країна одержала з-за кордону платежів на велику суму, то тим самим зробила платіжний баланс активним, у протилежному випадку – пасивним.

Пасивність балансу може привести до знецінення грошей.

Якщо країна не може покрити пасивне сальдо балансу (наприклад, золотом або вільно конвертованою валютою), то це приведе до падіння курсу її валюти, що спричинить за собою ріст цін всередині країни. Активний платіжний баланс на противагу пасивному впливає на підвищення курсу її валюти.

Основні етапи зовнішньоекономічної діяльності можна представити таким чином:

Етап I. Аналіз усіх сторін зовнішньоекономічної діяльності підприємства. При цьому необхідно:

а) аналізувати положення підприємства на ринку з тими товарами і послугами, що підприємство випускає в даний момент;

б) аналіз діяльності підприємства з позицій споживача товарів і послуг підприємства;

в) аналіз діяльності підприємства з позицій ринку.

Етап II. Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту та пропозиції). Підприємству важливо визначити, яким ринок буде в найближчому майбутньому, у якому напрямку цей ринок розвивається, і що чекають споживачі від підприємства в майбутньому. При цьому необхідно:

а) зіставити положення підприємства з об’ємністю майбутнього ринку;

б) проаналізувати коливання кон’юнктури ринку.

Етап III. Аналіз можливостей підприємства:

а) аналіз збільшення обсягу зовнішньоекономічної діяльності;

б) аналіз переходу підприємства на інші ринки;

в) аналіз діяльності в новій сфері і припинення діяльності в попередній сфері.

Етап IV. Аналіз бюджетно-податкової політики:

а) бюджетно-податкова політика всередині країни і її вплив на підприємство;

б) бюджетно-податкова політика за кордоном і її вплив на підприємство.

Етап V. Вплив тенденцій у світовій економіці:

а) аналіз світового ринку позичкового капіталу;

б) аналіз зовнішньоторгівельної політики різних країн.

Етап VI. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства:

а) формулювання глобальної довгострокової мети зовнішньоекономічної діяльності;

б) декомпозиція глобальної мети на підцілі;

в) формулювання варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності;

г) порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, вироблення стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства – це процес сканування світового ринку, визначення глобальної і локальної цілей зовнішньоекономічної діяльності, вибір кращих сегментів (ніш), де ця діяльність у більшій мірі дозволить досягти обраних цілей, приведення експортного потенціалу підприємства у відповідність з цими цілями, вибір кращих партнерів по експортно-імпортних операціях з метою запобігання неефективних міжнародних ринкових трансакцій.

Крім законодавчих і інших правових методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства держава впливає на неї і чисто економічними методами – через митну систему.

Митна система держави, по-перше, – сукупність митних органів, на які покладені обов'язки по обліку і контролю експортних і імпортних операцій, перевірці відповідності властивостей імпортованих товарів вимогам законодавства і санітарно-гігієнічних умов, стягування мита і своєчасне його перерахування в доходи державного бюджету. Митна система, по-друге, – сукупність нормативних документів, що визначають розміри, порядок сплати мита, податку на додану вартість і акцизів на імпортовані товари і порядок надання митних пільг (преференцій), що випливають з міжнародних угод про зовнішньоторговельну діяльність держав, що входять у Міжнародний митний союз – генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ).

Тарифна митна політика держави – ефективний інструмент впливу на комерційні підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Митний тариф – це систематизований перелік мит, якими обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках при експорті з даної країни.

Мито виконує функцію податку, стягнутого при перетинанні товаром митного кордону, що підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів і робить тим самим вплив на обсяг і структуру зовнішньоторгівельного обороту.

Мита виконують три основні функції:

фіскальну, котра відноситься і до імпортного, і до експортного мита, оскільки воно є однією зі статей дохідної частини державного бюджету;

протекціоністську(захисну), що відноситься до імпортного мита, оскільки з його допомогою держава обгороджує місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;

балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на який з тих чи інших причин нижче світових. Мита класифікуються:

По способу стягування:

адвалерні– нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів (наприклад, 20% від митної вартості);

специфічні – нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподатковуваного товару (наприклад, 10 тис. грн. за 1 т.);

комбіновані – сполучать обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не більш 19 тис. грн. за 1 т.).

Адвалерні мита аналогічні пропорційному податку на продаж і застосовуються, зазвичай, при обкладенні товарів, що мають різні якісні характеристики в рамках однієї товарної групи.

Специфічні мита зазвичай накладаються на стандартизовані товари.

По об'єкту обкладення:

імпортні– мита, що накладаються на імпортні товари при випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни. Є переважною формою мит, застосовуваної всіма країнами світу для захисту національних виробників від іноземної конкуренції.

експортні– мита, що накладаються на експортні товари при випуску їх за межі митної території держави. Застосовуються вкрай рідко окремими країнами, зазвичай у випадку великих розходжень у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари, і мають на меті скоротити експорт і поповнити бюджет;

транзитні – мита, що накладаються на товари, перевезені транзитом через територію даної країни. Зустрічаються вкрай рідко і використовуються переважно як засіб торгівельної війни.

По характеру:

сезонні – мита, що застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарської,

антидемпінгові – мита, що застосовуються у випадку ввозу на територію країни товарів за ціною більш низкою, чим їхня нормальна ціна в країні, що експортує, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам подібних товарів або перешкоджає організації і розширенню національних виробництв таких товарів;

компенсаційні – мита, що накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи побічно використовувалися субсидії.

По походженню:

автономні– мита, що вводяться на підставі однобічних рішень органів державної влади країни;

конвенційні(договірні) – мита, встановлені на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди, такої як Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ);

преференційні – мита, що мають більш низькі ставки в порівнянні з діючим митним тарифом, що накладаються на основі багатосторонніх угод на товари, поставлені з країн, що розвиваються. З 1971р. діє Загальна система преференцій, що передбачає значне зниження імпортних тарифів розвинутих країн на імпорт готової продукції з країн, що розвиваються. Росія, як і багато інших країн, з імпорту з країн, які розвиваються, не стягує мита взагалі.

По типу ставок:

постійні– не змінюються в залежності від обставин;

змінні – можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках (при зміні рівня світових чи внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

По способу обчислення:

номінальні– тарифні ставки, зазначені в митному тарифі;

ефективні – реальний рівень мита на кінцеві товари, обчислені з урахуванням рівня мита, накладеного на імпортні вузли і деталі цих товарів.