Альманахи Пантелеймона Куліша «Записки о Южной Руси» і «Хата».

Після поразки Росії в Кримській війні необхідність реформування усіх боків життя стала самоочевидною.

Підготов­кою і проведенням реформ і зайнявся новий імператор Росії Олек­сандр II, що розпочав царювання 19 лютого (3 березня) 1855 року, вступивши на престол після смерті свого батька Миколи І. Його коронація була ознаменована реабілітацією декабристів, новий цар почав утілювати в життя важливі елементи їхньої програми.

Перше десятиріччя царювання Олександра II увійшло в історію під назвою «епоха великих реформ». Після виз­волення селянства від кріпацької залежності в 1861 році далі були проведені військова, судова й земська реформи, що згодом вирі­шальним чином змінили обличчя Росії.

Політичним потеплінням, демократизацією суспільного життя скористалися й українці. Після десятилітнього антракту почала відновлюватися й українська журналістика, спочатку в альманаховій, а потім і в справжній часописній формі.

Наслідком розвитку демократичних процесів стала поява в Росії соціалізму в його народницькому зразкові. Соціалістичні гуртки й організації розпочали розхитувати Росію з метою домогтися негайного результату - соціалістичного повстання або, принаймні, народної селянської революції. Але змінити ґвалтовно природну течію життя виявилося неможливо. Пересвідчившись у цьому, соціалісти-народники стали на шлях терору проти царя, членів царської родини та високопоставлених урядовців. Кількаразові спроби завершилися успіхом: 1 березня 1881 року Олександра II Визволителя було вбито. У Росії запанувала доба ре­акції. Настала епоха «загвинчуван­ня гайок», що в першу чергу позначилося на становищі російської й української журналістики.

З 1863 року в Росії була заборонена українська журналістика.

Згодом (1866) найбільш прогресивні, чи­табельні журнали західницького спрямування «Русское слово» і «Современник» також були заборонені. Але якщо для російських діячів культури залишалися варіанти легітимної діяльності (наприк­лад, у 1868 році відновлено західницький журнал по­міркованого спрямування «Вестник Европы»), то для українських діячів варіантів не було: українське слово в Росії знову було заг­нане в альманахи або й узагалі випхане за кордон, в Австрію. Першою ластівкою нового літературного руху стали «Записки о Южной Руси» Пантелеймона Куліша (1856-1857) - видання переважно етнографічне.

«Записки о Южной Руси» вийшли в С.-Петербурзі з друкарні П.Куліша. Це був двотомовий альманах, перша книжка якого з'явилася 1856, а друга - 1857 року.

П.Куліш не був новачком в етнографії.

Перший том «Записок о Южной Руси» був складений з матеріалів дванадцятирічної давнини, тобто 1844 року. У 1853 ро­ці він познайомив з ними свого нового приятеля - Льва Михай­ловича Жемчужникова. Будучи сугубо російською людиною, Л.Жемчужников прийшов у захват від прочитаних йому Кулішем записів укра­їнського фольклору. Він і зажадав від П.Куліша створити книгу, у якій би фольклорні записи супроводжувалися коментарями й роз'яснен­нями упорядника та розповідями про виконавців і умови запи­су.

Лев Жемчужников (1828-1912) - брат російських поетів Во­лодимира, Олександра та Олексія Жемчужникових, відомих як співтворці Козьми Пруткова. Під впливом дружби з П.Кулішем він наблизився до українського культурного руху, полюбив Ук­раїну, пізніше співробітничав в «Основі».

У кінці 1855 року перший том збірника був закінчений і відправ­лений до цензури.

У передмові видавця П.Куліш заявив про свій намір здійсни­ти у невизначеній кількості томів «Записки о Южной Руси», у яких би кожна освічена людина мала енциклопедію розмаїтих відомо­стей про народ, що говорить мовою південно-руською. Отже, видання замислювалося як неперіодичний альманах.

Потяг до енциклопедичності особливо виразно виявився в дру­гому томі, але й перший том став новаторським явищем в ук­раїнській етнографії.

Відкривалася книжка твердженням про важливість збережен­ня духовних скарбів народу і розповіддю про перший власний досвід збирання фольклору в Києві. Далі йшов запис «Легенди про Золоті Ворота» з часів «віддаленої татарщини».

Далі йшли частини ліричного щоденника етнографа.

У концепції П.Куліша з усією очевидні­стю затрималися провідні положення естетичної програми Хар­ківської школи романтиків. І це зрозуміло: нерозв'язані завдання ще довго залишаються актуальними для роботи представників української духовності.

Другий том мав істотні відмінності від першого й за­свідчив тенденцію до переростання видання в універсальний жур­нал. Тут теж вміщувалися й фольклорні матеріали, але вони вже не домінували. Натомість були представлені художні твори, нау­кові праці та документи з історії України.

Перший розділ другого тому був продовженням першого тому й мав назву «Казки й казкарі». Він складався із лірич­ного щоденника, чию ефективність було відкрито й апробовано в першій книзі альманаху.

Другий фольклорний матеріал розміщений у кінці дру­гого тому - нарис «Похорони, списані зі слів поселянина в Хар­ківській губернії».

У томі були опубліковані два художні твори: поема Т.Шев­ченка «Наймичка» та ідилія П.Куліша «Орися».

Великий розділ другого тому складали нотні записи О.Мар­кевича українських народних пісень. І хоча тексти цих пісень були переважно відомі раніше, з інших збірників, вони вперше були опубліковані з нотами, що мало велике значення і навіть відкри­вало новий етап в українській фольклористиці.

Історичні дослідження й документи були представлені пере­кладом видавця рукопису польського пана Симона Закревського «Оповідання сучасника-поляка про походи проти гайдамаків», запискою члена Малоросійської колегії Григорія Теп­лова «Про непорядки, які походять від зловживань прав і звичаїв, грамотами підтвердженими Малоросії» та статтею Іоана Могилевського «Про давність і самобутність південно-русь­кої мови».

На завершення тому П.Куліш помістив свою дискусію з польським письменником Михайлом Грабовським з приводу публікації універсалу гетьмана Остряниці. Усі подані в томі історичні матеріали розширювали знання про Україну, сприяли пізнанню тих соціальних і психічних ме­ханізмів, що творили українську історію.

«Записки о Южной Руси» зібрали позитивні відгуки в критиці. З розглядом двотомного альманаху виступили О.Пипін, М.Кос­томаров. Високо оцінив працю П.Куліша Т.Шевченко.

Сам П.Куліш готував до друку третій том. Тоді ж, у 1858 році, він звернувся з клопотанням до міністра ос­віти Є.Ковалевського про дозвіл видавати замість «Записок о Юж­ной Руси» журнал «Хата». Проте міністр відмовив П.Кулішеві в дозволі видавати періодичне видання. Повторилася історія двадцятирічної давності, коли Є.Гребінка, зібравши матеріали для журналу, мусив їх ви­дати альманахом. Тоді з'явилася «Ластівка». П.Куліш теж, по­тримавши трохи матеріали, у 1860 році видав альманах «Хата».

Після першого видання, яке з'явилося 25 лютого і швидко розійшлося, 11 травня довелося ви­пустити другий наклад, ідентичний з першим.

«Хата» являла собою збірку творів провідних українських письменників. П.Куліш запросив до участі в ній усіх помітних авторів, що писали на той час українською мовою. У рубриці «Кобзарський гостинець» були опубліковані десять віршів Т.Шев­ченка, написаних на засланні й після нього. Для публікації були відібрані твори баладного типу (як на­приклад з циклу «В казематі»: «Чого ти ходиш на могилу...», «Рано-вранці новобранці...») та автобіографічні («Доля»). Ці вірші значно розширили уявлення про Шевченкову поетичну творчість, сприяли зростанню Шевченкового авторитету як одного з найбільших поетів слов'янства.

Друкувалося в «Хаті» й оповідання «Чари» Марка Вовчка, яку Т.Шевченко називав своєю донею і яка сприймалася як нова зірка в українській літературі. Потім вона включила цей твір у свою класичну збірку «Народні оповідання».

П.Куліш представив на сторінках «Хати» й іншого класика української літератури - Є.Гребінку, опублікувавши десять його «приказок».

З поетичних творів варто також відзначити публікації віршів Якова Щоголева та Петра Кузьменка. Перший з них належить до числа значних українських ліриків XIX століття. Зате твори другого друкувалися мало й ніколи не виходили окремими виданнями. Добірка «Хати» просто дала змогу здійснити читаць­ке знайомство з цим автором.

Проза була представлена двома оповіданнями Ганни Барвінок «Лихо не без добра» і «Восени літо». Це було зображення гармонійного в собі світу українського народу.

Із своїх творів П.Куліш опублікував тут оповідання «Сіра ко­била» та драму «Колії». Оповідання являло собою белетризований народний анекдот з образом немудрого, але щирого й дотепного хуторянина в центрі. Драма «Колії» була невеличка за розміром, мала всього дві дії, і може розглядатися не як повнометражна п'єса, а праобраз жанру драматичного етюда, що набув поширення в епо­ху модернізму (М.Метерлінк, Леся Українка, О.Блок).

До багатьох розділів П.Куліш написав коротенькі літератур­но-критичні нариси про письменників.

Програмовий характер мала вступна стаття до альманаху «Переднє слово до громади (Погляд на українську словесність)». Український читач, твердив упорядник, повинен задовольняти свої духовні потреби не за допомогою сусідніх літератур, а своєї рідної словес­ності. Причому позиція автора була далекою від культивування національної замкнутості, від пропозицій виключити художній досвід інших народів зі своїх власних духовних шукань.

«Хата» стала першим українським альманахом, у якому літера­турна критика набула значення не доважку до художніх творів, а самостійної частини книжки. Вагоме значення мали й програ­мова вступна стаття, яка гідно репрезентувала українську літера­туру і пояснювала завдання альманаху, і літературно-критичні нариси, що супроводжували добірки окремих авторів. І завдяки гарному підбору літературних творів і їх глибоким критичним інтерпретаціям альманах «Хата» мав великий успіх, свідченням чого стала потреба упродовж короткого часу двох його накладів.

Нарешті, слід відзначити те, що об'єднує «Записки о Южной Руси» і «Хату». Насамперед це новий український правопис, запро­понований П.Кулішем.

У загальних висновках відзначимо наступні аспекти значення Кулішевих альманахів кінця 1850-х років:

1) ними після великої перерви була, власне, відроджена україн­ська журналістика, засвідчено, що репресії й переслідування не знищили її;

2) П. Куліш виступив в альманаховій журналістиці як новатор, запропонувавши в першому томі «Записок» жанр етнографічного щоденника, а в «Хаті» новий тип літературно-критичного збірника;

3) важливою була публікація нових творів Т.Шевченка («Най­мички», ліричних віршів), Марка Вовчка, самого П.Куліша, Я.Щоголева;

4) альманахи спричинилися до відкриття нових імен в ук­раїнській літературі (Ганни Барвінок, П.Кузьменка) та етнографії (Льва Жемчужникова);

5) продемонстрували зростання української словесності, збіль­шення числа її авторів і читачів; стійкий потяг в суспільстві до створення українського журналу, який і з'явився невдовзі.