ДІЯЛЬНІСТЬ ЯКОВА ГОЛОВАЦЬКОГО

Політичний часопис “Зоря Галицька”

Події навесні 1846 р., що принесли конституцію, були відгомоном революційного зриву в Європі. Українське населення земель, що входили до Австрійської держави, було в цей час націо­нально і політично малосвідоме і до активної участі в політичному житті непідготоване. Це відбулося на всій поведінці його і на перших його органах. Але так чи інак­ше конституція таки доторкнулася й українців. Загальна політична ситуація вимагала і від них активного відгуку. Як наслідок, було створено „Раду народню руську", що потім перетворилася в „Руську Раду Головну".

Фактичним періодичним органом Ради став часопис під назвою „Зоря Галицька", а її редактором - член Ради, правник Антін Павенцький. Був це тижневик, перше число якого появилося 15 травня 1848 р. в накладі 4.000 примірників.

На сторінках цього числа Рада оповістила свою відо­зву-маніфест, в якому писала: „...Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним го­ворить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує".

Цей маніфест водночас був і програмою „Зорі Галиць­кої", в якому далі говориться про завдання дбати про добро і щастя народу: боротися за мову, видавати свої часописи, по­ширювати „добрі і ужиточні книжки в язиці руськім", стоя­ти на сторожі конституційних прав. 

Часопис згуртував навколо себе представників літера­турного, наукового й політичного життя, серед яких був і останній член „Руської трійці" Яків Головацький.

Тут були А.Петрушевич, автор публікації на захист самостійності української мови; письменник А.Могильницький; поет і популяр­ний промовець Р.Мох; Б.Дідицький; Гр.Шашкевич; Й.Лозинський, який був одним з пер­ших, що зайняв щодо мови народовицьке становище; Йо­сип Левицький, автор першої друкованої в Галичині гра­матики української мови (німецькою мовою); Іван Гушалевич - автор популярної пісні „Мир вам, браття"; М.Устиянович та інші.

Незважаючи на всі добрі бажання, редакція „Зорі Галицької" не в силі була впоратися з вимогами політичного життя,. зокрема кидалася в очі недостатність інформацій про події в світі, в самій Австрії, у своєму краю. Проте галицько-українське суспільство зустріло часопис із захопленням і одушевленням.

Для поширення часопису в краю „Руська Рада Головна" звернулася до окружних і деканальних рад. На її заклик від­гукнулося духовенство і то в своїй більшості. Окружні ради звернулися до деканів, а останні - до духовенс­тва на місцях із закликом зі свого боку, „щоби духовенство... кожну громаду до передплати візвало"...

На народному всеукраїнському грунті „Зоря Галицька" вдержалася лише в 1848-1850 рр., коли виходила за редакцією А.Павенцького.

Всі часо­писи цього періоду і пізніші вказують на відсутність у їх провідників ясного погляду на те, яким мусить бути їх зміст, щоб притягнути увагу ширшого суспільства. Було це фатальною рисою всієї української журналіс­тики того часу.

„Зоря Галицька", що ще 1852 р. нібито продовжувала йти за програмою попередніх років, намагаючись звертати увагу на своїх сторінках на політичне, національне і міжнародне життя, вже з 1853 р. стає часописом, присвяче­ним виключно „литературному, общеполезному й забав­ному читанню" з різнорідним змістом.

Б.Дідицький, ставши редактором „Зорі Галицької", бачив, що різкий тон супроти народного напрямку викли­кав, з одного боку, протести, а з другого - ширив зневіру як в одному, так і в другому таборі читачів. Це вело до втрати поважної кількості передплатників. Тому він вирішив стати на інший шлях: щоб приєднати до себе навіть своїх ідейних противни­ків, став на шлях згладжування полеміки, часом навіть хва­лив того чи іншого українського письменника, приділяв у часопису дещо уваги навіть українському історичному ми­нулому тощо. Це дало позитивні наслідки. Та через недугу у серпні 1854 р. Б.Дідицький приму­шений був залишити „Зорю Галицьку", а її редагування передати С.Шеховичу.

Значну частину часопису почали за­ймати „общеполезныя сведенія", мало вдала гумористика, лікарськы поради тощо. Красне пи­сьменство було знач­но обмежено. Натомість поважне місце зайняли доволі нудні „Доверительныя письма из Будина" одного із стов­пів русифікаторства в Угорській Україні І.Чаковського.

За редагування Шеховича перед видавництвом постало навіть питання про припи­нення часопису. У листопаді 1854 р. Ставропігія усунула Шеховича з реда­кторства „Зорі Галицької", яку було передано до рук М.Савчинського.

За нової редакції „Зоря Галицька" вже з першого ж (48) числа як програмовим напрямком, так і мо­вою, стала на народний український ґрунт. Цей зворот був ударом для москвофілів.

Оновлену „Зорю Галицьку" було зі всіх сторін сус­пільства привітано. Почали зголошуватися нові передпла­тники. Поверталися попередні визначні вже своєю літературою і науковою працею співробітники. Ставали до праці такі молоді публіцисти, як К.Климкович, Є.Згарський, Платон Костецький та інші.

Та поза збільшенням інтересу до часопису цього часу на нього чекало лихо. У серпні 1855 р. внаслідок холери, що охопила весь край, примушена була „Зоря Галицька" тимчасово припинитися. 

Коли на початку 1856 р. „Зоря Галицька" починає виходити знову, то вже помічається її невираз­ний характер. На її сторінках знову з'являються імена І.Раковського, Гушалевича та ін. Вона починає популя­ризувати органи москвофільста - „Семейную библіотеку" та „Церковную Газету". Це негативну викликає реакцію в колах народного напрямку. У 1856 р. кількість передплатників падає. Впродовж року кількість передплатників ще зменшується, а на 1857 р. їх кількість сягає вже ледве 100. Перед видавництвом стає завдання рятунку часопису. Воно хоче це робити зміною напрямку на народний. Та на цей раз урятувати вже не вдалося, і 9 квітня 1857 р. „Зоря Галицька" припиняє своє існування.

“Руський Собор” і часопис “Dnewnyk Ruskyj”

Того ж 1848 р. в противагу „Руській Раді Головній" у Львові виникло політичне товариство ,,Собор Руський". Його органом став “Dnewnyk Ruskyj”; редагував йогочлен „Руської Трійці" І.Вагилевич.

Перше число появилося 18 серпня 1848 р. Своєю ме­тою часопис ставив демонструвати приналежність галиць­ких українців до польської національності.

Виходив „Дневник Руський" у двох виданнях: одне було друковане латинкою, друге - кирилицею. Протримався недовго; появилося тільки дев'ять чисел. Крім статей політичного характеру, були тут економічна розвідка І.Вагилевича, кілька оповідань гумористичного характеру та інші.

Інформація була тут представлена дещо ширше, ніж в “Зорі Галицькій”, але в політич­них статтях і в питаннях культурно-національного життя часопис так само виявляв свою безпорадність і незорієнтованість.

Журнал С.Шеховича “Лада”

С. Шехович у червні 1853 р. почав видавати журнал під назвою „Лада". Журнал цей ставив своїм завданням йти назустріч інтересам та потребам жіноцтва з інтелігенції.

Зміст видання - повна хаотичність. Тут були статті з фізики та наук природи, перевиті гумористичними оповіданнями, анекдотами, товариськими забавами. Тут же щось ніби з педагогіки з досить примітивними вказівками на теми виховання дітей, лікарські рецепти на біль зубів, голови тощо, вказівки, як поводи­тися в товаристві, як берегти красу, як одягатися та ін.

Появленням цього часопису зацікавлення, на яке сподівався видавець і редактор, не викликало. Відгукнуло­ся на його вихід всього 83 передплатники. Але як програ­ма журналу, так його пропаганда „общерусскости" викликали живий відгомін і жваву полеміку. Розвинулася ця полеміка навколо „Лади", з одного боку, в доброзичливому тоні, а другого - в категоричній формі осуду.

Скептичними зауваженнями відгукнулася на вихід „Лади" і „Зоря Галицька".

Зрештою, траплялася в цих відгуках подекуди і сатира.

Не підтриманий суспільством, журнал цей скінчив своє існування на 15-му числі, а його редактор і видавець з половини 1854 р. перебрав редакцію „Зорі Галицької".

С.Шехович і “Семейная бібліотека”

Недовго протрималися органи москвофільського напрямку - „Семейная Библіотека" та „Церковная Газета".

„Семейная Библіотека" почала виходити з початком 1855 р. старанням Я.Головацького, який запросив на її редактора С.Шеховича. Журнал почав ви­ходити при участі І.Раковського, Ол.Духновича, Б.Дідицького, А.Петрушевича, І.Гушалевича, І.Головацького та інших.

Програма журналу складалася з таких відділів як крас­не письменство, історія, етногра­фія, природничі науки, різне. У переведенні цієї програми редакція (С. Шехович) виявила повне ігнорування еле­ментарними засадами журналістської етики. Заповнюючи на дві третини сторінки журналу матеріалами з таких ро­сійських журналів, як „Москвитянин", „Очерки России”, „Отечественные достопримечания" та інших, вона не вва­жала потрібним подавати не тільки джерела (звідки пере­друковано), видаючи тим їх за власні, а також і імен авто­рів, задовольняючись часом їх ініціалами.

Натомість під російськими перекладами творів україн­ських письменників (наприклад, Квітки-Основ'яненка та інших) редакція подає ім'я авторів повністю, але без за­значення, що це є переклад. „Семейную библіотеку" суспільство зустріло прохолодно: у 1855 році у неї було 98 передплатників, а у наступному, 1856 їхня кількість упала до 70. Тож, 27 червня 1856 р. видання „Семейної библіотеки" припиняється.