Утворення РСДРП: цілі боротьби.

РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія) – російська політична партія, утворилася на І з'їзді в Мінську в березні 1898 року. У з'їзді взяли участь 9 делегатів, що репрезентували Союз Боротьби за визволення робітничого класу з Петербурга, Москви, Києва та Катеринослава, єврейський Бунд та «Рабочую Газету», що видавалась у Києві. З'їзд обрав Центральний комітет, до якого увійшли А. Кремер, А. Ейдельман та С. Радченко. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), виступала згідно з програмою за повалення самодержавства й заміну його демократичною республікою, рівноправність громадян і право всіх націй на самовизначення.

У 1903 в Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП. Там дійшло до розколу партії на фракції більшовиків (див. КПРС) і меншовиків. Групу більшовиків н.а II з'їзді очолював Ленін, керівниками меншовиків були П. Аксельрод, О. Потресов, Віра Засуліч, Л, Мартов, пізніше Г. Плеханов. Розкол у РСДРП стався в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Ленінська філософія створила передумову для перетворення спершу демократичної РСДРП на партію тоталітарної диктатури, яка під гаслом «диктатури пролетаріату» виконує монопольну владу в суспільстві. Меншовики були близькі до мислення західних соціал-демократичних партій як у питаннях внутрішньої структури партії, так і її ролі в суспільстві. Ленін вважав їх прихильниками «буржуазно-інтеліґентського індивідуалізму» і протиставляв їм концепцію «пролетарської організації і дисципліни».

Спір між меншовиками і більшовиками поглибився під час революції 1905. Меншовики були проти центрально керованого робітничого повстання і проповідували зростання організованого робітничого руху, проф. спілок, кооперативів, культурних і освітніх організацій у капіталістичній Росії. Їхні діячі (І. Церетеллі, Н. Чхеїдзе й ін.) брали активну участь у діяльності Думи. Під час першої світової війни стався розкол серед меншовиків на групу т. зв. оборонців під керівництвом Потресова, що стояли на позиції захисту Росії, і другу групу (Аксельрод, Мартов, Церетеллі, Т. Дан), які у війні бачили початок революції. У 1917 Церетеллі, Чхеїдзе та інші ввійшли до Тимчасового Уряду. Після більшовицького перевороту меншовики були в опозиції до комуністичної диктатури в советах, але частина з них перейшла на більшовицькі позиції і потім була на важливих посадах (напр., нарком закордонних справ РРФСР Ґ. Чічерін, сталінський верховний прокурор А. Вишинський та ін.). Від 1922 репресії проти меншовиків унеможливили леґальну діяльність їхньої партії в СРСР. На еміграції група меншовиків видавала ж. «Социалистический Вестник» у Берліні, а потім у Парижі й Нью-Йорку.

22.Причини, характер та рушійні сили революції 1905-07 рр. „Кривава неділя”.

  Крива́ва неді́ля — термін, яким в історіографії називають події 9 січня 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна 2,5 тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. Демонстрацiю очолював відомий священик Георгій Гапон. Перед Зимовим палацом демонстрантів заатакувало військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб, а близько 300 поранено; ймовірно ці цифри занижено. Ці події викликали обурення в Росії; ця дата вважається початком Революції 1905 року. Кривава розправа сколихнула всю країну, робітники найбільших промислових центрів відповіли загальним політичним страйком, у якому брали участь 440 тисяч робітників. Так почалася перша російська революція 1905-07 р.

Причини революції:

1. Невирішення аграрного питання, що призвело до того що 65% всієї землі належало поміщикам (3 млн. чол.) а 35% (100 млн. чол.) селянам.

2.Феодальні пережитки

3.Загострення стосунків між пролетаріатом та буржуазією. Висока експлуатація робітників

4. Робоче питання: низький рівень оплати праці і тривалий робочий день.

5. Національне гноблення російських окраїн

6. Сполучення самодержавного капіталістичного і національного гноблень з поліцейською сваволістю

7.Монархія. В більшості країн конституційна, а в Росії абсолютна.

8. Найтяжча економічна криза

9. Невдала Російсько-Японська війна.

За характером: буржуазно-демократична революція

Три етапи революції:

I етап (Кривава неділя — жовтень 1905)

Страйки;

селянські виступи;

повстання на броненосці «Потьомкін».

II етап (Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 року — 10 грудня)

Робітничі страйки та мітинги;

утворення Рад робітничих та селянських депутатів;

виступи на флоті, повстання крейсера «Очаків» під проводом лейтенанта Шмідта;

повстання саперів (Б. Жданівський).

III етап (січень 1906 — 3 червня 1907)

Спад та знищення здобутків революції.

Висновки революції: Революція 1905 – 1907рр. зазнала поразки. Пролетаріату і селянству не вдалося знищити монархічний лад і ліквідувати поміщицьке землеволодіння. Але трирічна героїчна боротьба не пройшла безслідно. Царський уряд вимушений був піти на поступки і надати деякі економічні і політичні права робітникам і селянам.